Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Факти самі по-собі ще не є наукові знання і лише при створенні теорії, яка є базисом наукового знання ми отримуємо наукові дані. Ідея – це форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення. Проблема – це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема – це суб’єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Гіпотеза – це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від неповного, неточного до більш повного, точного. Концепція – це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обгрунтований та в основному доведений вираз активного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.

Теорія – це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об’єкта.

52. Наука і гуманізм. Етика вченого: проблеми та дискусії, їх розв’язок.

Наука – форма общ. сознания, изуч. объективные принципы и формы существования и движ. материи и разума; а также деятельность человека по выработке, систематизации и проверке знаний. Является одной из сфер общественного производства, входит в сферу регуляции обществ. отношениями. Внутрішня етика науки, яка стимулює пошук істини постійно співвідноситься з загальногуманістичними принципами і цінностями. Якщо йдеться про людиновимірні дослідження виникають проблеми етичного характеру, пов’язані зі ступенем втручання в об’єкт.

Існує два аспекти етичних норм вченого;

1. внутрішньонауковий етос науки (Роберт Мертон сформулював такі 4 принципи;

· принцип універсалізму та демократичності - зміст наукового знання не залежить від того ким і коли це знання одержано, а його достовірність підтверджується експериментом; рівне право всіх на заняття наукою;

· принцип колективізму - відображає загальний характер наукової праці, продукт якої не є приватною власністю, тобто закріплюючи свій пріоритет повідомляти про свої результати інших;

· норми безкорисливості - прагнення істини має домінувати над усім;

· організований скептицизм - має бути притаменне критичне ставлення до своєї роботи та роботи колег, ніщо не приймається на віру.)

2. відношення вченого до імперативів суспільного життя (почуття відповідальності за свою працю).

Провідною рисою і тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація.