моделювання

МЕТОДИ

математично- Ц. статистичні

опитування (анкетування) тестування

експертних оцінок

абстракції

кореляційного аналізу

МЕТОДИ

факторного аналізу

Схема 9. Структура методології та техніки наукових досліджень.

Абстрагування (від латинського терміну аЬзїгакеге, що

означає відволікання) - це уявне відвернення від неістот­них, другорядних ознак предметів і явищ, зв'язків і відно­шень між ними та виділення декількох сторін, які цікав­лять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких

сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від по­чуттєвого сприймання до уявного образу. Іноді абстраго­вані властивості і відношення пов'язуються з відомими класами об'єктів («метал», «натуральне число», «росли­на»). У інших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов'язані («корисність», «краса», «моральність»).

Абстракція виділяє з явища одну певну сторону в «чис­тому вигляді», тобто у такому вигляді, в якому вона дійсно

не існує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» вза­галі, існують конкретні закони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник не здатний гли­боко зрозуміти будь-яке конкретне явище.

Процес абстрагування проходить два етапи.

Перший етап: виділення важливого в явищах і вста­новлення незалежності або дещо слабкої залежності досл­іджуваних явищ від певних факторів (якщо об'єкт А не

залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволік-

тися від останнього як несуттєвого).

Другий етап: він полягає у тому, що один об'єкт замінюєть­ся іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.

Абстрагування може застосовуватись до реальних і аб­страктних об'єктів (таких, що вже раніше пройшли абст­рагування). Багатоступінчасте абстрагування приводить до абстракцій зростаючого ступеня узагальнення.

Існують деякі види абстракції:

— ототожнення - утворення понять шляхом об'єднан­ня предметів, пов'язаних відношеннями типу рівності в особливий клас (відволікання від деяких індивідуальних

властивостей предметів);

- ізолювання - виділення властивостей і відношень, нерозривно пов'язаних з предметами, і позначення їх пев­ними назвами;

- конструктивізації - відволікання від невизначе­ності меж реальних об'єктів (зупиняється безперервний рух тощо);

- актуальної нескінченності - відволікання від неза­вершеності (і завершеності) процесу утворення нескінчен­ної множини, від неможливості задати її повним переліком

всіх елементів (така множина розглядається як існуюча);

- потенційної здійсненності - відволікання від реаль­них меж людських можливостей, зумовлених обмежені­стю тривалості життя за часом та у просторі (нескінченність

виступає вже як потенційно здійсненна).

Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язані з іншими методами дослідження і пере­дусім з аналізом і синтезом.

Аналіз — це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.

Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використо­вуються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом.

При цьому здійснюється виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші ви­мірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на

поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізна­ти явище, однак для проникнення в його сутність він не­достатній.

Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтез широко

використовуються для вивчення сутності досліджуваного

явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях іпричинно-

наслідкових зв'язках різноманітних явищ.

Найглибше проникнути в сутність об'єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиб­лено вивчаютьпричинно-наслідковізв'язки. Цейтипаналі­зу і синтезупотребує виділення в складному явищі таких еле­ментів, такихланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об'єкта.

Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише

на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань

дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових суд-
женнях встановлюються зв'язки між предметами чи яви-
щами між певними ознаками. до суджен-
ня проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи
явищ, а також їхніх зв'язків. У наукових висновках одне
судження змінюється іншим: на основі вже існуючих вис-
новків робляться нові. Існує два основні види висновків:

індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).

Індукція (від латинського ШжПо - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вив­чення явищ, під час якого здійснюється перехід від окре­мих фактів до загальних положень.

Дедукція (від латинського а^еа^жПо - виведення) - це

такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент

множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вва­жається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведен­ня твердження (наслідку) з одного або кількох інших твер­джень (посилань) на основі законів логіки, що мають дос­товірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів

логічного аналізу.

Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкрет­них явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв'язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.

Моделювання - непрямий, опосередкований метод на­укового дослідження об'єктів пізнання (безпосереднє вив­чення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), грунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об'єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під мо­деллю розуміють уявну або матеріально реалізовану систе­му, котра, відображаючи чи відтворюючи об'єкт досліджен­ня, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об'єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні,

математичні, природні, достатньо адекватні досліджувано­му явищу, процесу.

Серед методів теоретичних досліджень передусім слід

назвати історичний, логічний, системний, когнітивний,

моделювання та ін. методи системного аналізу, які перед­бачають вивчення складних об'єктів, систем в комплексі. Тут широко використовуються ЕОМ для вирішення і ана­лізу складних математичних задач щодо оптимізації про­цесів і управління процесами на транспорті та великих підприємствах.

До методів теоретичного дослідження слід також віднести:

- метод сходження від абстрактного до конкретного;

- метод ідеалізації;

- метод формалізації;

- аксіоматичний метод.

Сходження від абстрактного до конкретного - це одна з форм наукового пізнання. Згідно з цим методом мислення

бере свій початок від конкретного в дійсності до абстракт­ного в мисленні і від нього - до конкретного в мисленні. Метод ідеалізації'- мислене конструювання об'єктів,

яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні.

Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких прита­манних їм властивостей і наділити (мис л єно) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:

- багатоступінчастому абстрагуванню; переходу думки до кінцевого випадку розвитку

властивості;

- простому абстрагуванню.

Формалізація - метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.

Переваги формалізації:

- вона забезпечує узагальненість підходу до вирішен­ня проблем;

- символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;

- однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);

- дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і замі­нювати вивчення реальних речей і процесів вивченням

моделей.

Завдяки своїй специфічності, формалізація забезпечує узагальненість підходу до розв'язання пізнавальних про­блем. Крім того, символіка штучної мови надає стислості й чіткості фіксації значень формалізованих об'єктів пізнання, надає однозначності розуміння їх структури (на відміну від двозначності при застосуванні звичайної мови).

Формалізація, як правило, пов'язана із застосуванням математичного апарату. Як метод, формалізація, зводить дослідження реальних змістових сторін об'єктів, властиво­стей і відношень до формального дослідження відповідних їм знаків (абстрактних об'єктів); широко застосовується при математичному моделюванні у багатьох галузях науки.

Серед великої різноманітності загальнонаукових методів

окремо виділяють історичний і логічний методи досліджен­ня, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об'єкт увсій його об'єктивній конкретності, уявитиізрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на ос­нові опрацювання, критичного аналізу і формулювання

своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв'язки та закономірності розвитку.

Загальнонауковий статус мають математичні (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіо­матичний, статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні методи досліджень. Математичні методи важливого значення набувають при обробці матеріалів дослідження.

Аксіоматичний метод - це засіб побудови наукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі тверд­ження (аксіоми), а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічними правилами.

Контрольні запитання

1. Що Ви вкладаєте в поняття «методологія дослід-
ження»?

2.Які Вам відомі види методології?

3.Що таке метод наукового пізнання?

4.Які Ви знаєте методи пізнання?

5. Які Ви знаєте методи емпіричного та теоретичного
рівнів дослідження?

6.Класифікація методів. їх характеристика.

7.Дайте визначення наукової ідеї.

8.Роль логічних методів у наукових дослідженнях.

9. В чому сутність діалектики процесу пізнання та сис-
темного методу досліджень?

10. Індуктивний та дедуктивний методи дослідження.

11.Що таке моделювання і коли воно використо­вується?

12.Методи теоретичних досліджень та їх характерис­тика.

Тест № 3.

Завдання 37. Форма думки, в якій міститься усвідом­лення мети пізнання нового явища - це:

а)наукова ідея; б)закон; в)поняття; г)принцип.

Завдання 38. Методологія - це:

а) вчення про методи пізнання та перетворення
дійсності;

б) сукупність прийомів, методів та процедур досліджен-
ня, що застосовуються в тій чи іншій соціальній галузі
знань;

ЩехшстроваГ.С. ______________________

в) філософське вчення про методи пізнання;

г) матеріалістичнадіалектика, теорія пізнання, що дос-
ліджує закони розвитку наукового знання в цілому;

д) це концептуальний виклад мети, змісту, методів
дослідження, які забезпечують отримання максималь-
но об'єктивної, точної, систематизованої інформації про
процеси та явища.

Завдання 39. Що означає системний підхід в мето-дологидосліджень?

а) вивчення явища, процесу;

б) послідовність і цілісність виконання дослідження;

в) комплексне дослідження великих і складних об'єктів
(систем) як єдиного цілого з узгодженням всіх його еле-
ментів і частин за формулою: потреба - суб'єкт - об'єкт -
процеси - умови - результат.

Завдання 40. Головні напрями методології досліджень:

а) вивчення та аналіз наукових праць вітчизняних і за-
рубіжних вчених;

б) визначення концепціїдослідження;

в) узагальнення ідей науковців;

г) формулювання аналітичних висновків;

д) проведення досліджень практичної реалізації ідеї.
Завдання 41. Метод - це:

а) засіб дослідження мети, спосіб пізнання явищ

дійсності в їх взаємозв'язку та розвитку;

б) засіб пізнання - спосіб відтворення в мисленні дослі-
джуваного об'єкту;

в) потреба і місце застосування наукових прийомів у
процесі дослідження;

г) спосібдослідженняявищ, який визначає планомірний
підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини.

Завдання 42. Назвіть методи емпіричного дослідження:

а) спостереження, порівняння;

б) формалізація, логічні;

в) вимірювання, експеримент;

г) математичні, моделювання.

Завдання 43. Назвіть методи теоретичного дослід-

а) ідеалізація, формалізація;

б) індукція;

в) моделювання;

г) логічні, історичні;

д) аксіоматичні.

Завдання 44. Назвіть методи на емпіричному і тео­ретичному рівнях дослідження:

а) абстрагування;

б) аналіз і синтез;

в) порівняння;

г) індукція і дедукція;

д) математично-статистичні;

е) історичні.

Завдання 45. Які методи застосовуються в процес* екс­перименту?

а) опитування, тестування;

б) ідеалізації;

в) експертних оцінок і абстракції;

г) логічні та історичні;

д) шкалювання.

Завдання 46. Які види абстракції, застосовують у

процесі дослідження?

а) ізолювання і ототожнювання;

б) аналітичність;

ат

в)

г) актуальна нескінченність;

д) потенційне здійснення;

е) емпіричність.

Завдання 48. Форми апробації результатів наукового дослідження:

а) нарада;

б) конкурс;

в) колоквіум;

г) симпозіум;

д) практичнадіяльність;

е) конференція;

ж) з'їзд, конгрес;

з) наукова конференція;

є) все зазначене правильне.

Завдання 49. Форми використання Матеріалів

наукового дослідження:

а) дисертація;

б) доповідь, виступ;

в) звіт про дослідження;

г) наукова публікація;

д) курсова (дипломна) робота;

е) планування наукової проблеми.

Завдання 50. Назвіть основні види абстракції:

а) ізолювання;

б) конструктивізація;

в) потенційна здійснененість;

г) ототожнення;

д) моделювання;

е) індукція;

ж) дедукція;

з) узагальнення;

Глосарій термінів та понять (тема 3)

Правильні відповіді на завдання тесту №3

№37 -а; №38 -д; №39 -в; №»40 - а, в, д; №41 -г; №42 -а, в; №43 -а, г, д; №44 - а, б, г, д; №45 -а, в; №46 -а, в, г, д; №47 - е; №48 - є; №49 а, б, г, д; №50 - б, є, в, г, д, е, ж, з.

Література:

1. Алексюк A.M. Педагогіка вищої школи України. Щцр. -К.: Либідь, 1998. - 560 с

2. Гершунский B.C. Прогностические методы в педа­гогике. - К.: Вища школа, 1994. - 207 с.

3. Фіцула М.М. Педагогіка. Навч.посіб. - К.: Акаде­мія, 2000. - 544 с.

4. Кыверлянг А.А. Методы исследования в професси­ональной педагогике. -Таллин: Валчус, 1980.

5. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. К.: Хорвест, 1999. - 384 с.

6. Загвязинский В.И. Методология и методика дидак­тического исследования. - М.: Педагогика, 1982.- 160 с.

7. Методы педагогического исследования. Лекция / Под ред. В.И.Журавлева. Учебн.пос. - М.: Просвещение, 1972. -158 с.

8. МойсеюкН.Э. Педагогика. Навч.пос, 3-е изд., 2001. - 608 с.

Э.Сидоренко В.К., Дмитренко П.В. Основи наукових досліджень. Навч.пос. - К.: РННЦ «ДІНІТ», 2000. - 259 с.

10. ШейкоВ.М., КупшаренкоН.М. Організація та ме­тодика науково-дослідницької діяльності. Підручник. -К.: Знання-прес, 2002. - 295 с.

Основинауковихдосліджень

Тема 4: Інформаційне забезпечення наукових

досліджень

- Поняття про наукову інформацію таїіроль у проведенні наукових досліджень.

-Джерелаінформаціїтаїхвикористаннявнауково-дослідній роботі.

- Технікароботи зі спеціальною літературою.

Поняття про наукову інформацію та її роль у проведенні наукових досліджень

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин, коли темпи накопичення і передачі інформації зроста­ють, виникло протиріччя між виробництвом інформації та можливостями її споживання, переробки і викорис­тання. Потрібні відповідні методики орієнтації науко­вих працівників на найбільш продуктивний пошук і використання відповідних інформаційних матеріалів. Слово «інформація» в перекладі з латинського означає роз'яснення. Роз'яснення - це відомості про ДОВКІЛЛЯ, про процеси, які здійснюються в ньому, про події і стан, що сприймаються людьми, які керують машинами та системами. Це одне із загальних понять науки, що озна­чає певні відомості, сукупність якихось даних, знань,

детальна, систематизована подача певного відібраного

матеріалу, але без будь-якого аналізу.

Наукова інформація - це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає

закономірності об'єктивного світу і використовується в

суспільно-історичній практиці. Основні ознаки науко­вої інформації:

- вона отримується в процесі пізнання закономірно­стей об'єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;

— це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки, ви­робництва, отримані в процесі науково-дослідної, дослід­но-конструкторської, виробничої та громадської діяль­ності.

Основні джерела науково-технічної інформації мож­на згрупувати в такому вигляді:

1. Монографія - це наукова праця, присвячена гли-
бокому викладу матеріалу в конкретній, зазвичай вузькій
галузі науки. Це наукова праця одного або декількох ав-
торів. Вона має достатньо великий обсяг: не менше 50 сто-
рінок машинописного тексту. Це наукове видання, що

містить повне й вичерпне дослідження якоїсь проблеми

теми.

2. Збірник ~ це видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей. У збірнику публікуються закін­чені праці з рекомендацією їх використання.

3. Періодичні видання - це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки. В періо­дичних виданнях можуть друкуватись праці і резуль­тати. Виклад матеріалу проводиться в популярній, дос­тупній формі.

4. Спеціальні випуски технічних видань - це доку­менти інформаційного, рекламного плану, аналітичні, статистичні дані з проблеми.

5. Патентно-ліцензійні видання (патентні бюлетні).

6. Стандарти - це нормативно-технічні документи щодо єдиних вимог до продукції, її розробки, виробниц­тву та застосуванню.

7. Навчальна література — це підручники, навчальні
посібники, навчально-методична література.

8. Надруковані документи — це дисертації, звіти про

науково-дослідну роботу, окремі праці. Це документи для студентів, аспірантів, які займаються науково-дос­лідною роботою: планові, звітні документи, статистичні

та опубліковані доповіді, методичні та інструкційні ма­теріали.

9. Науково-інформаційна діяльність - сукупність
дій, спрямована на задоволення потреб громадян, юри-
дичних осіб і держави, що полягає в її збиранні, аналі-
тико-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку

і поширенні.

10. Інформаційні ресурси науково-технічної інфор-
мації - це систематизовані зібрання науково-технічної

літератури і документації, зафіксовані на паперових та інших носіях.

11.Довідково-інформаційний фонд — це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошу­кового апарату, призначених для задоволення інформа­ційних потреб.

12.Довідково-пошуковий апарат - це сукупність упорядкованих вторинних документів, створюваних для пошуку першоджерел;

13.Інформаційні ресурси спільного користування - це сукупність інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації (бібліотека,

фірми, організації);

14. Аналітико-статистичнаобробка науково-тех-
нічної та практичної інформації;

15. Інформаційний ринок - це система економічних,
організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі
інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг.

Законом України «Про інформацію» визначено го­ловні принципи інформаційних відносин:

- гарантованість права на інформацію;

- доступність інформації та свобода обміну нею;

- об'єктивність, вірогідність інформації;

- повнота і точність інформації;

- законність отримання, використання, поширення і зберігання інформації.

Право на інформацію мають усі громадяни України,

юридичні особи і державні органи. З метою задоволен­ня інформаційних потреб, органи державної влади та

місцевого самоврядування створюють інформаційні

служби, системи, мережі, бази і банки даних. Для при­скорення відбору потрібної інформації і підвищення

ефективності праці в Україні створена загальнодержав­на служба науково-технічної інформації (НТІ). Вона включає галузеві інформаційні центри - Республікансь­кий інститут, НТІ в НДІ, інформаційні центри, відділи НТІвНДІ, конструкторських бюро напідпрємствах.

У процесі наукових досліджень зустрічається таке по­няття, як галузі інформації. Це сукупність докумен­тованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності.

Розрізняють галузі інформації:

- політична;

- духовна;

- науково-технічна;

- соціальна;

- економічна;

- міжнародна.

Чітке знання термінів та їх сутності, а також галузей інформації дозволяє науковому досліднику оперативно їх знаходити, переробляти, узагальнювати та ефектив­но застосовувати для виконання відповідних завдань.

!

Значення і роль інформації в тому, що, по-перше, без неї не може бути проведене те чи інше наукове досліджен­ня, по-друге, інформація досить швидко старіє, і потрібне постійне поновлення матеріалів. За даними зарубіжних джерел інтенсивність старіння інформації становить по­над 10% надень для газет, 10% на місяць для журналів, 10% нарік для книг і монографій. Окрім цього, інформа­ція для дослідника є предметом і результатом його праці. Осмислюючи та опрацьовуючи потрібну інформацію, дос­лідник видає специфічний продукт: - якісно нову інфор­мацію. При цьому підраховано, що біля 50% свого часу дослідник витрачає на пошук інформації. Тому досить

відповідальним етапом наукового дослідження є вміння

оперативно знаходити і опрацьовувати потрібну інформа­цію з теми дослідження.

Джерела інформації та їх використання в науково-

дослідній роботі

У процесі підготовки та проведення будь-якого досл­ідження можна виділити п'ять головних етапів:

- етап накопичення наукової інформації: бібліогра­фічний пошук наукової інформації, вивчення доку­ментів, основних джерел теми, складання огляду літе­ратури, вибір аспектів дослідження;

- формулювання теми, мети і завдання дослідження, визначення проблеми, обгрунтування об'єкту і предмету, мети, головних завдань, гіпотези дослідження;

- теоретичне дослідження - обгрунтування напрямів, вибір загальної методики, методів, розробка концепції, па­раметрів, формулювання висновків дослідження;

- проведення експерименту - розробка програми, ме­тодики, одержання і аналіз даних, формулювання вис­новків і результатів дослідження;

- оформлення результатів наукового дослідження, висновків, рекомендацій, уточнення наукової новизни та практичної значущості.

Як бачимо, дослідження розпочинається з аналізу інформаційних матеріалів з обраної теми. Інформацію поділяють на:

- оглядову (вторинну) огляд наукових матеріалів;

- релеративну, що міститься в описах прототипів на­укових завдань;

- реферативну (вторинну), що міститься в анотаціях,

резюме, рефератах;

- сигнальну (вторинну) - інформацію попереднього повідомлення;

- довідкову (вторинну) - систематизовані короткі відомості в будь-якій галузі знань.

Отже, при опрацюванні інформації її можна поділи­ти на дві групи.

Первинна інформація - це вихідна інформація, яка є
результатом безпосередніх соціологічних експеримен-
тальних досліджень, вивчення практичного (це
фактичнідані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).

Вторинна інформація - це результат аналітичної об­робки та публікації інформації з теми дослідження (це

опубліковані документи, огляд інформації з теми). Це: -інформаційні видання (сигнальна інформація, ре­феративні журнали, експрес-інформація, огляди);

- довідкова література (енциклопедії, словники);

- каталоги і картотеки;

- бібліографічні видання (схеми 10, 11).

Ця інформація служить теоретичним та експеримен-
тальним основою проведення наукового дос-
лідження, є доказом наукової обгрунтованості роботи її,

достовірності та новизни.

Аналіз

інформації і підготовка висновків

Схема 10. Схема процесу збору та аналізу наукової інформації.

Інформація про об'єкт дослідження

Первиннаінформація

Вторинна інформація

Фактичні дані, зібрані в процесі експерименту

Вивчення опублікованих інформаційних джерел

Перевірка даних

Аналіз джерел

Аналіз даних

Написання огляду
____ джерел__

Аналіз інформації і підготовка висновків

Схема 11. Загальна схема збору та аналізу наукової інформації.

Достовірність - це достатня правильність, доказ того, що названий результат (закон, сукупність фактів) є істинним, правильним. Достовірність результатів і висновків обґрунтовується експериментом, логічним доказом, аналізом літературних та архівних джерел, перевірених на практиці. Є три групи методів доказу достовірності: аналітичні, експериментальні, підтверд­ження практики.

До найважливіших методів наукового пізнання нале­жать аналітичні методи. їх суть - доказ результату через логічні, математичні перетворення, аналіз статистичних даних, опублікованих інеопублікованих документів (об­лікових, планових, аналітичних, анкетних).

У процесі експерименту проводяться наукові дослід­ження порівнюються теоретичні та експериментальні ре­зультати. При зіставлені наукового результату з прак­тикою необхідний збіг теоретичних положень з явищами, що спостерігаються в практичних ситуаціях. Тому для вивчення теоретичного підґрунтя теми дослі­дження потрібне глибоке опрацювання джерел інфор­мації.

Знання опублікованої інформації дає змогу глибше осмислити науковий і практичний матеріал інших вче­них, дослідників, виявити рівень дослідженості конк­ретної теми, підготувати огляд літератури з теми. По­трібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках та органах науково-технічної інформації.

Форми обслуговування читачів у бібліотеках майже скрізь однакові:

- довідково-бібліографічне обслуговування;

- читальний зал;

- абонемент або міжбібліотечний обмін (МБО);

- заочний абонемент;

- виготовлення фото і ксерокопій;

- виготовлення мікрофільмів.

Для опрацювання джерел з обраної теми використо* вують інформаційно-пошуковий апарат бібліотеки.

У бібліотеках застосовується інформаційно-пошуко-в ва мова (ШМ) бібліотечно-бібліографічного типу: універ-, сальна десяткова класифікація (УДК) і бібліотечно^ бібліографічна класифікація (БВК).

УДК систематизує всі людські знання у 10 розділах, де кожний розділ має десять підрозділів і т.ін. При цьо­му кожне нове поняття отримує свій числовий індекс

Кодове

позначення Найменування індексу знань
індексу знань

0 Загальний

1 Філософія, психологія

2 Релігія

3 Суспільні науки, економіка туризму

4 Філософія, мовознавство

5 Математика, природничі науки

6 Прикладні знання

7 Мистецтво, прикладне мистецтво
_я Художня література,

літературознавство

9 Географія, історія

Кодовим позначенням індексуються всі наукові знан­ня, явища, поняття. І кожне нове знання при його ви­никненні знаходить своє місце. В залежності від потреб поділу інформаційно-пошукової мови до основних індексів додаються інші знаки, чим підвищується спеціалізація УДК. Для зручності сприйняття кожні три

знаки відокремлюються крапкою (наприклад: 53376).

Багато років УДК застосовувалась як найбільш доскона­ла класифікація знань. Але згодом виникнення нових по­нять у науковій і практичній діяльності людей зумовили

впровадження бібліотечно-бібліографічної класифікації (ВБК), яка має іншу систему класифікації й індексації людських знань. Основна частина її буквено-цифрових індексів побудована за десятковим принципом. Основніподі­ли ББК розподілені у 21 відділах, кожний з яких має свій індекс із великих букв українського алфавіту, наприклад:

Індекси знань

А Б

В

Г

Д і т.д.

Найменування індексів знань Загальний Природничі науки Фізико-математичні науки Хімічні науки Науки про землю і т.д.

Всього: 21

Ці інформаційно-пошукові мови застосовуються при організації бібліотечних фондів. Основою інформацій­но-пошукового апарату бібліотек є каталоги. Це розта­шовані в порядку алфавіту картки з описом видань. В алфавітному каталозі - за прізвищами авторів та назва­ми публікацій незалежно від їх змісту; в предметному -картки з описом літературних джерел згруповані за предметними рубриками теж в алфавітному порядку

основні каталоги формуються за принципом алфавіту

або за принципом систематизації знань. Крім основних

каталогів створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. Основними каталогами є систематичний і алфавітний.

Алфавітні каталоги містять картки на книги, роз­ташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів чи

назв, при цьому береться спочатку перша буква слова, за яким іде опис, потім - друга і т.д.

Систематичні каталоги містять картки на книги, в яких назви робіт розташовані за галузями знань, згідно

з діючою класифікацією науки.

Предметні каталоги містять картки з назвами творів з конкретних проблем і питань одного змісту.

Щоб користуватись каталогами, потрібно добре зна­ти принцип їх побудови.

Провідне місце належить алфавітним каталогам. По них можна встановити, які твори того чи іншого ав­тора є в бібліотеці. Картки каталогу розставлені за пер­шим словом бібліографічного опису книги: прізвища

автора або назви книги, яка не має автора. Якщо перші слова співпадають, картки розставляються за другим

словом. Картки авторів з однаковим прізвищем - за ал­фавітом їх ініціалів тощо.

В систематичних каталогах картки згруповані в

логічному порядку за галузями знань. Послідовність розміщення карток відповідає визначеній бібліог­рафічній класифікації - УДК чи ББК.

Довідковий апарат систематичного каталогу включає посилання, відправлення, довідкові картки та алфавіт­но-предметний покажчик. Посилання вказує, де знахо­диться література з близького чи суміжного питання

(«див.також»), відправні карточки («див.») показують в якому відділі знаходиться література з даного питання.

Предметний каталог концентрує близькі за змістом матеріали в одному місці, що дуже зручно для дослідника.

Ключем до каталогів бібліотеки є бібліографічні по­кажчики. Вони можуть бути різними за своїм завданням,

змістом і формою. Для визначення стану вивченості теми

потрібно звернутись до інформаційних видань, які випус­кають інститути та служби науково-технічної інформації, центри інформації, бібліотеки і охоплюють всі галузі на­родного господарства. Тут можна ознайомитись не лише з відомостями про надруковані праці, а й з вміщеними ідеями та фактами. їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплення джерел і наявність довід­кового апарату, що полегшує пошук і систематизацію

літератури.

Збір та обробку цих матеріалів в Україні здійснюють Книжкова палата України, Український інститут нау­ково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ), На­ціональна бібліотека України ім. В.І.Вернадського та інші бібліотечно-інформаційні установи загальнодер­жавного або регіонального рівня.

Основна маса видань названих установ поділяється на три види:

- бібліографічні;

- реферативні; -

Бібліографічні видання показують, що видано з пи­тання, яке цікавить дослідника; часто це сигнальні по­кажчики без анотацій і рефератів. Цінність їх - у опера­тивності інформації про вихід у світ вітчизняної і

зарубіжної літератури.

Реферативні видання містять публікації рефератів з коротким викладом змісту первинного документа, фактич­ними даними і висновками (експрес інформаційні, рефе­ративні журнали, збірники та ін.), наприклад: РЖ «Еко­номіка. Економічні науки». Виданням Книжкової палати України є бібліографічні покажчики: «Літопис книг», «Літопис газетних статей», «Нові видання України» тощо.

Для пошуку та аналізу літератури, що видана в ми­нулі роки, має ретроспективна бібліографія, призна­чення якої є підготовка і розповсюдження бібліографіч­ної інформації про видання за певний період часу в

минулому. Це можуть бути: тематичні огляди, прайс-листи видавництв, пристаттєві списки літератури тощо.

Поряд з інформаційними виданнями органів НТІ для інформаційного пошуку слід використовувати автома­тизовані інформаційно-пошукові системи, бази і банки даних, Internet. Через службу Internet можна отримати різноманітну інформацію. Не випадково говорять, що Internet знає все.

За останні роки широко розвивається державна сис­тема збору, обробки, зберігання, ефективного пошуку та передачі інформації з використанням сучасної обчислю­вальної техніки. Розробкою методології створення ефек­тивних інформаційних систем займається наука інфор­матика, яка має ряд специфічних напрямків розвитку:

- технічне створення автоматизованих інформацій­но-пошукових систем;

- програмний - забезпечення обчислювальних ма­шин програмами для користувачів;

- алгоритмічний - розробка алгоритмів змісту баз і банків даних.

Сукупність уніфікованих інформацій та послуг поданих в стандартизованому вигляді називається інформаційним продуктом - це спеціалізовані нормативні видання, дер­жавні стандарти, будівельні норми і правила тощо.

Накопичення і зберігання великих інформаційних

масивів — баз даних, дозволяє систематизувати докумен­ти за ознаками певної тематики, а також формувати бан­ки даних, для оперативного багатоцільового використан­ня відповідної інформації.

Досить популярним за останні роки стало викорис­тання інформаційної WEB-сторінки комп'ютерів.

Чи не є мережа WEB противагою бібліотеці?

Ця мережа дає можливість змінити найбільш важ­ливі основи створення, розповсюдження і застосування знань у світі - в короткі терміни. Мільйони людей кори­стуються мережею WEB для оперативного пошуку

інформації, перевірки та дискусії.

Інтернет і WEB стають інформаційним джерелом для мільйонів людей. До того ж це найчастіше діти шкільно­го віку. Ці майбутні дорослі отримують уміння і навич­ки накопичення інформації та роботи з нею, і для більшості з них ця мережа є більш привабливою аніж бібліотека чи вчитель. Чому?

її привабливість в тому, що користувачі мають дос­туп до інформації без будь-якої допомоги, участі чи кер­івництва другої особи (викладача, бібліотекаря) і мож­на використати в будь-який час доби, не потрібно нікуди їхати, тим більше, що інформація може отримуватись

за потребою.

І все ж мережа WEB не є універсальною заміною біб­ліотеки.

В чому ж недоліки WEB?

1.Не вся інформація розміщена на сторінках WEB, а та, що є дуже коротка за обсягом, зміст який міститься

в цифровій формі дуже обмежений порівняно з друко­ваними матеріалами.

2.WEB - не завжди відповідає стандартам достовір­ності. Більшість матеріалів публікована без рецензій, без перевірки, гарантій (наприклад, з медицини, це думки і бачення окремих авторів).

3.WEB -не має каталогізації (описання змісту, форми)

є лише мінімальна структура інформаційних матеріалів.

4.Не забезпечується ефективний пошук інформації

фундаментальних наукових знань, і вона більше підхо­дить для обміну свіжою інформацією і спілкування. В майбутньому бібліотека буде існувати як:

- спеціально встановлені фонди документів, які по­винні знаходитись в приміщенні бібліотек;

- як фізичний простір для матеріалів в нецифровій формі і як пункт доступу для тих, хто не може дозволи­ти собі мати необхідні засоби для отримання інформації;

- накопичення метаданих або опису змісту матері­алів, для посилання та полегшення пошуку інформації;

— збереження документів і пов'язаних з ними мета-даних;

— сфера доступу та послуги по інструктуванню. Функціонування автоматизованих систем обробки

інформації (АСОІ) грунтується на машинному перетво­ренні інформації з відповідної проблеми. АСОІ викори­стовується у науково-дослідному процесі в зв'язку із зро­станням обсягів інформації до таких меж, коли досліджувати будь-яку проблему без ЕОМ неможливо. Структура інформаційної системи включає в себе банк даних: файл, секцію файла, набір файлів, згрупованих

у банку даних.

Банк даних є сукупністю наборів файлів, згрупова­них у масивах даних.

Відомо, що в практиці міжнародних організацій у процесі обміну інформацією та при вирішенні завдань

міжнародних економічних, науково-технічних, куль­турних, спортивних та інших зв'язків використовують­ся скорочені назви країн - блоки буквеної та цифрової

ідентифікації країн.

Міжнародна організація з стандартизації (ICO) роз­робила коди для кожної країни.

Щодо України традиційно вживають такі блоки бук-веної та цифрової ідентифікації:

- двобуквений алфавітний код України -UA- реко­мендований Міжнародною організацією з стандартизації (ІСО) для міжнародних обмінів, який дає змогу утворю­вати візуальну асоціацію із загальноприйнятою назвою

України без будь-якого посилання на її географічне по­ложення або статус;

- трибуквений порядковий код - 804 - присвоєний

статистичним бюро Організації об'єднаних націй і ви­користовується для статистичних розрахунків.

Ці блоки ідентифікації України зафіксовані для ви­користання Міжнародною організацією з стандартизації у стандарті НСО 3166-88 «Кодьі для представления на­званий стран».

ООН у своїй роботі також користується цими трьома блоками ідентифікації України.

Техніка роботи зі спеціальною літературою

Наукові дослідження базуються на досягненнях на­уки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.

Доповідь, реферат, курсова (дипломна) робота мають бути пов'язані з інформаційними матеріалами і містити огляд літератури за тематикою дослідження, а це вимагає від дослідника наполегливої праці з науковою літературою.

Уміти працювати з книгою - це означає швидко роз­биратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксува­ти в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження.

Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури.

При чому на першому етапі слід охопити якомога

більше джерел, а потім поступово «відсіювати» зайві ви­дання. Однак продуктивнішою є методика, заякою від са­мого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує

досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час

гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

Особливо важлива власна організація роботи, яка по­винна відповідати головній ідеї наукової організації праці - максимальний ефект при мінімальний витраті часу. Це означає, що в будь-якій праці необхідно відпра­цювати такі методи, які б дозволили виконати то й же обсяг робіт за більш короткий відрізок часу. Навчитись раціональному використанню свого бюджету часу одна­ково важливо і студенту і науковому досліднику.

Рекомендаційно можна зорієнтуватись на наступне: перед початком роботи потрібно зосередити увагу на предметі вивчення. Для цього пропонується відволіка­тись від усіх поточних турбот і переключитись на ЗМІСТ і мету виконуваної роботи. Зосередженню уваги сприяє наведення порядку на своєму робочому місці.

Після цього потрібно зразу ж дати увазі інтенсивне навантаження, звичка до довгого розкачування на по­чатку роботи є шкідливою.

В процесі заняття рекомендується рішуче відкидати

всі побічні думки та асоціації, думати лише про роботу.

При цьому поступово створюються сприятливі умови для зосередження уваги.

Інтенсивно працююча людина не реагує на сторонні подразники.

В педагогічній психології, педагогіці та методиці роз­роблені численні конкретно-наукові рекомендації, спря­мовані на покращення організації розумової праці. В ме­тодичному плані мова йде перш за все про організацію сприйняття, опрацювання і засвоєння знань.

Процес засвоєння знань починається з їх сприйняття (читання, слухання, безпосереднього спостереження фактів).

Спочатку уточнюється мета роботи. Читати або слуха­ти «просто так», безцільно — означає марно витрачати час.

На початку роботи потрібно попередньо ознайомитись з відібраними джерелами. Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є «швидке» і «по-

вільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ре­тельне опрацювання. Побіжний перегляд змісту дає

можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах,

коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі містить­ся потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацюва­ти, або отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний перегляд - це по суті «пошукове читання».

Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьова­ним з олівцем в руках, з певними нотатками. Якщо є

власний примірник, або ксерокопія журналу, книги,

можна робити позначки на полях.

Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літе­ратури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему

проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи). Звичайно ж, читання - це стимуляція ідей. Уважне оз­найомлення з будь-яким текстом повинне викликати

певні думки, гіпотези, які відповідають власному погля­ду на речі.

Етапи вивчення наукових джерел інформації можна

поділити на:

- загальне ознайомлення з вирішенням наукової про­блеми;

- побіжний перегляд відібраної літератури і система­тизація її відповідно до змісту роботи і черговості вив­чення, опрацювання;

- читання за послідовністю розміщення матеріалу;

- вибіркове читання окремих частин;

- виписування потрібного матеріалу для формуван­ня тексту науково-дослідної роботи;

- критичне оцінювання записаного, редагування і чи-

стовий запис як фрагменту тексту наукової роботи

(статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисер­тації тощо).

Можлива дещо інша методика опрацювання літе­ратурних джерел. Аркуш паперу ділять пополам вертикальною рискою. З лівої сторони записують зміст прочитаного, а з правої - свої зауваження з виділенням особливо значущих визначень, формулювань. Слід ука­зувати не лише бібліографічний опис джерел, а й шиф­ри предметних рубрик, які відповідають розділу науко­вої роботи, не випадково завжди говориться про необхідність читання «з олівцем в руках». Ведення за­писів при читанні літератури є обов'язковим, воно сприяє кращому засвоєнню прочитаного. Головне - за­фіксувати уявлення про дане джерело інформації і по

можливості передбачити майбутню потребу в даних, які

містяться в книзі і в межах розумного взяти із неї все,

що може знадобитися в подальшій роботі.

Існують практичні прийоми, які спрямовані на те, щоб записи в процесі читання відбирали найменше часу іщоб потім ними можна було легко скористатися. Якщо книга особиста, то записи можна робити прямо на по­лях, маючи при цьому свою систему умовних позначок.

Зазвичай застосовують три групи знаків:

- знаки схвалення окремих висловів в текст (підкрес­лення, знаки оклику);

- знаки нерозуміння, заперечення — хвилясте підкреслення, запитальні знаки, слова: для чого? як? звідки це? або посилання на іншу сторінку тексту?

- знаки доповнення - для фіксування додаткової

інформації, пропозицій читача (пунктирна лінія, запи­си типу: «див. також»).

Якщо ж книга чужа чи бібліотечна безумовно роби­ти в ній якісь позначки є ознакою відсутності культури. Тут потрібно використовувати записи в робочих зоши­тах, а краще на окремих аркушах, чи картках.

Зазвичай виписують лише найбільш суттєве для даної книги чи статті і те, що викликає певну професійну цікавість та особистий інтерес. Щоб уникнути повторень, записи треба проводити після ознайомлюючого «швид­кого» читання.

При швидкому читанні книги можна робити паперові

заставки в тих місцях, які здаються на перший погляд особливо цікавими.

Записи по ходу читання повинні бути зручними для використання і кваліфікованими. Вдумайтесь з цього приводу у висловлювання І.Павлова: «Навчіться роби­ти чорнову роботу в науці. Вивчайте, співстав л яйте, на­копичуйте факти. Яким би досконалим не було крило

птаха, воно ніколи не змогло б підняти його вверх без опо­ру на повітря. Факти - це повітря вченого. Без них ви не зможете злетіти. Без них ваші «теорії» пусті потуги».

В роботі з джерелами, накопиченні фактів з метою еко­номії часу, потрібно прагнути до лаконізму, використо­вуючи різного виду скорочення. Система скорочення за­писів може бути індивідуальною, продуманою завчасно,

виходячи з загальноприйнятих правил. Це може бути лише початок слова (аудиторія - ауд.), викидання серед­ньої частини (видавництво - в-во, менеджмент - мен-т), введення косої риски у скороченні словосполучень (с/ ариф - середнє арифметичне) та ін. Досвід свідчить, що при цьому темп записів може бути значно вищим - 40-70 слів за хвилину.

Велику економію часу дає також застосування умовних знаків - символів, о більше, менше, = дорівнює, Б - стан­дарт.

Розташування записів допомагає уясненню логічних зв'язків між окремими поняттями, їх ієрархію, виділен­ня заголовків, ключових слів, розчленування тексту,

підкреслювання, нумерація, різні кольори тощо.

Великі переваги має картотечна форма запису, коли ко­жен запис робиться на окремій картці з міцного паперу або картону. Кожна така картка використовується для записів з одного питання, розглядається, як одиниця, що має своє місце в науковій роботі. Картки легко можна системати­зувати в будь-якому порядку, робити вставки в тексті ру­копису.

Практичною рекомендацією є ведення записів лише на одній стороні аркушу. При цьому прискорюється по­шук і систематизація, дає можливість робити будь-які

вставки в тексті використовувати записи при підготовці доповідей, наукових статей, тощо.

Коли робити записи? Однозначної відповіді тут дати не можна, але краще робити записи при повторному чи­танні літератури.

В процесі опрацювання джерел слід відбирати лише наукові факти.

Науковий факт - це елемент, який лежить в основі нау­кового пізнання, відображає об'єктивні властивості процесів та явищ: новизну, точність та об'єктивність і достовірність. Слід відбирати найавторитетніші джерела, що містять ос­танні дані, точно вказувати, звідки взято матеріал.

Особливою формою фактичного матеріалу є цита­ти - це дослівний уривок твору, чийсь вислів, що

органічно вписуються в текст наукової роботи як

підтвердження чи заперечення певної думки. Тут по­трібна особлива старанність, бо будь-яка недбалість у

виписках даних повертається втратою додаткового часу на уточнення думки автора. Часто буває так, що

окремі думки передаються своїми словами без дослів­ного виписування цитат.

Виходячи з їх змісту, автор здійснює аналіз і синтез, будує систему обґрунтованих доказів.

Цитати використовуються і для підтвердження окре­мих суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні

джерел слід дотримуватись правил:

- текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського на­писання. Наукові терміни, запропоновані іншими авто­рами не виділяються лапками, за винятком тих, що вик­ликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

- цитування повинно бути повним, без скорочення авторського тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні до­пускається і позначається трьома крапками. Вони став­ляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

- кожна цитата язково супроводжується

ням на джерело, ставиться порядковий номер за переліком

літературних джерел з виділенням у квадратних дужках;

- при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у

викладенні думок автора, конкретним щодо оцінюван­ня його результатів і давати відповідні посилання на

джерело;

- цитати мають органічно «вписуватись» в контекст наукової роботи.

Досить складною роботою при виконанні наукового дос­лідження є огляд літератури з проблем. Щоб уникнути при­мітивності і помилок в аналізі літератури слід уважно сис­тематизувати погляди вчених в такому порядку:

- сутність даного явища, процесу (позиція декількох

авторів збігається в такому то аспекті);

- що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);

- погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної*

проблеми на практиці (хто і що пропонує);

-які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці;

—які чинники, умови ефективного розвитку проце­су чи явища в даній галузі виділені вченими.

Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям на­укового дослідження, його значення для розвитку науки

і практики, актуальність теми.

Огляд літературних джерел дає можливість виявити

професійну компетентність дослідника, його особистий внесок в розробку теми порівняно з уже відомими дослі­дженнями. Вивчення літератури здійснюється не для за­позичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може ста­ти самостійною публікацією автора.

В кінці кожної роботи після висновків подається спи­сок використаних джерел.

Джерела можна розміщувати в списку одним із та­ких способів:

- у порядку назви посилань у тексті (найзручніший);

- в алфавітному порядку перших літер прізвищ ав­торів або назв;

- у хронологічному порядку.

Посилання в тексті слід позначити номерами джерел, за якими вони зазначені у «Списку використаних дже­рел», їх виділяють квадратними дужками. Наприклад, «...у працях [1-3, 7, 23] приділено особливу увагу дослі­дженням цього аспекту проблеми».

Якщо наводять цитату або статистичні дані з джере-
ла з великою кількістю сторінок, крім номера зазнача-
ють сторінку, де взята цитата, наприклад: думку
американського фахівця Ф.Котлера доцільно виділити
такі етапи проведення маркетингового дослідження [43,
с 234]...».

Джерела, з яких запозичені таблиці та рисунки пода­ють безпосередньо після таблиць та рисунків. Далі зали­шають два інтервали та продовжують текстову частину.

Посилання на рисунки, таблиці та формули в дип­ломній роботі вказують їх порядковим номером, наприк­лад: «на рис. 2.3 можна побачити...» / «повернемося до табл. 1.3...» / «розрахуємо за формулою (2.1)...».

Відомості про джерела, які включені до списку, не­обхідно подавати згідно вимог державного стандарту. Приклади оформлення бібліографічного опису в «Спис­ку використаних джерел»:

1. Аралов М.С. Создание собственного дела: первые шаги.//МЭ иМО. - 1991. - №1. - 121-128 с.

2. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы ме­неджмента: Пер.с англ. - М.: Дело, 1992. - 896 с.

3. Народне господарство України в 1992 році: Стати­стичний щорічник./Мін.статистикиУкраїни. - К.: Тех­ніка- 1993-493 с

4. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. / Под ред. В.Д.Щетинина. - М.: Международные отношения, 1993. - 276 с.

5. Про господарські товариства. Закон України. Відо­мості Верховної Ради України. - 1991. - №63. - 15-18 с.

6. Юридический справочник предпринимателя./Ру-к.авт.колл. Ю.С.Шемшушенко/. - К.: Перлит про-дакшн, ЛТДД992. - 636 с і т.д.

Бібліографічний опис складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (зокрема: ГОСТ 7.1.-84 Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления. ДСТУ 3582-97 Інформація та документація скорочення слів в ук­раїнській мові в бібліографічному описі: Загальні вимо­ги та правила: ГОСТ 7.12-93 Библиографическая запись.

Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила).

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліог­рафічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких

елементів, скорочення назв та ін. Дотримання автора­ми вимог чинних стандартів є обов'язковим.

Список використаних джерел - елемент бібліографі­чного апарату, відбиває самостійну творчу роботу авто­ра і свідчить про рівень проведеного дослідження.

Контрольні запитання

1. Поняття про наукову інформацію.

2. Види та ознаки наукової інформації.

3. Що таке інформатика, і які завдання вона вирішує?

4. Назвіть головні принципи інформаційних відносин та галузі інформації.

5. Які етапи накопичення наукової інформації?

6. Які ви знаєте етапи вивчення наукових джерел?

7. Що Ви розумієте під системою опрацювання інфор­маційних джерел?

8. Інформаційно-пошукова мова бібліотек УДК, ББК. Дайте характеристику.

9. Поняття та види каталогів.

10. Використання автоматизації та EOT. Недоліки
інформації WEB.

11.Техніка опрацювання інформації.

12.Який порядок роботи над текстом?

13.Які вимоги до використання цитат?

14. Бібліографічний опис літератури. Які вимоги до
оформлення?

15. Які види каталогів використовуються?

Тест № 4

Завдання 51. Дайте визначення «інформації»:

а) це відомості про події та процеси;

б) це детальне систематизоване подання певного
відібраного матеріалу без будь-якого аналізу;

в) це певні відомості, сукупність якихось даних, знань;

г) все вище зазначене.

Завдання 52. Назвіть основні ознаки наукової інформації:

а) формування відомостей про наукову роботу;

б) отримання в процесі пізнання закономірностей
об'єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика і
оформлення її у відповідній формі;

в) документовані і публічно оголошувані відомості
про досягнення науки, виробництва;

г) результати науково-дослідної роботи вітчизняних
дослідників;

д) результати впровадження наукових досліджень в
практику.

Завдання 53. Виберіть правильні відповіді:

а) монографія - це... а) система економічних органі-

заційних і правових відносин

щодо продажу і купівлі техно­логії, послуг, продукції тощо;

б) збірник - це... б) нормативні документи щодо

єдиних вимог до продукції, її розробки, виробництву та зас­тосування;

в) періодичні видання - це... в) це видання, яке склада-

ється з окремих робіт різних авторів, присвячених одному на­пряму, але з різних галузей;

г) стандарт - це... г) наукова праця, присвячена

глибокому викладу матеріалу в конкретній галузі науки;

д) довідково-інформаційний фонд - це...

д) журнали, бюлетені, інші ви-
дання з різних галузей науки і
техніки;

е) інформаційний ринок - це...

е) сукупність упорядкованих
первинних документів і довід
кового пошукового апарату.

Завдання 54. Виберіть головні принципи інформаційних відносин:

а) повнота і точність інформації;

б) сучасність та оперативність;

в) доступність та свобода обміну нею;

г) гарантованість прав;

д) об'єктивність і точність;

е) систематичність і регулярність;

ж) порівнянність в часі і просторі.

Завдання 55. Визначте відповідність документів галузям знань:

а) політична; а) Історія України;

б) духовна; б) Журнал «Вища школа»;

в) соціальна; в)Журнал «Гуманітарнінауки»;

г) економічна; г) Біблія;

д) міжнародна; д) Безпека життєдіяльності;

е) науково-технічна, е) Журнал «Готельний бізнес»;

ж) Журнал «Юний технік»;

з) газета «Освіта»;

к) монографія «Гуманізм іфіло-софські проблеми сучасності»; л) Журнал «Бізнес-інформ»; м) Журнал «Міжнародний ту ризм».

Завдання 56. До якої групи наукової інформації від­носяться: інформаційні видання, каталоги?

а) вторинної;

б) первинної.

Завдання 57. Інформація розділяється на:

а) оглядову, реферативну, релевативну;

б) сигнальну, довідкову;

в) міжнародну і національну;

г) соціологічну і екологічну;

д) практичну і теоретичну.

Завдання 58. До якої групи інформаційних джерел відносяться звітні та статистичні дані, облікова і аналітична інформація, архівні та анкетні дані?

а) аксіоматичні;

б) неаксіоматичні.

Завдання 59. За якими критеріями визначається якість інформації в науковому дослідженні?

а) цільове призначення;

б) цінність і надійність;

в) достовірність і достойність;

г) швидкодієвість і періодичність;

д) спосіб і форми подання;

е) дискретність і безперервність;

ж) за всіма зазначеними критеріями.

Завдання 60. Дати повне визначення етапів дослідження:

а) накопичення наукової інформації...

б) формулювання теми дослідження...

в) теоретичне дослідження...

г) експеримент...

д) оформлення...

Завдання 61. Що таке достовірність науково-дослідної роботи?

а) це доказ істинності, правильності результату ек