День Жовтневої революції для українців

«Бути большовиком і одночасно українцем неможливо»

Володимир Винниченко

На з’їзді, рішенням якого Україна увійшла до СРСР, було аж чотири українці... Більшовики вже в 1920 році закрили в Україні всі університети... роздуми очевидця

Був у нас час, коли на всіх, не лише партійних курсах, вишколах, не згадуючи про виші, десятки годин присвячувалося найважливішому предмету: історії партії за підручником “Краткого курса історіі ВКПб”. Нелегкий був це предмет, зокрема його четвертий розділ. Згадую про це тому, що (нинішній міністр освіти) Дмитро Табачник був аспірантом власне відділення історії партії. У його голові немає місця для іншого розуміння історії, окрім “Краткого курсу”. Це такий комуністичний таліб. І можна було б не згадувати про це, якби він не нав’язував своє мислення загалові і не жадав 7 листопада в Україні зробити державним святом.

Давайте простежимо історію Жовтневого перевороту в Росії, його наслідки для України та української державності зокрема.

Як відомо, більшовики, захопивши владу в Петрограді, оголосили декларацію, якою війну називали злочином, оголосили право народам на самовизначення та робили інші миролюбні кличі.

4(13) грудня 1917 року Володимир Ленін як голова Совнаркому Совєтської Росії оголосив Маніфест, у якому між іншим ішлося, що Совнарком РФ “визнає Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитись від Росії або вступити в договір з Російською Республікою” Усе, що стосується національних прав та національної незалежності українського народу, - писалося в Маніфесті, - визнається нами, Радою Народних Комісарів, зараз же, без обмежень і безумовно». (Див: В.І.Ленін, Твори, т. 26, с. 319 – 321). У лютому 1918 року в Бресті на мирній конференції з Центральними Державами і УНР Москва ще раз де-юре визнала Українську державу (УНР) в особі УЦР і зобов’язалась укласти з нею договір. Як відомо, це були лише декларації для затримки часу й накопичення збройних сил. Зміцнівши, Совнарком РФ 24 грудня 1918 року відкликав визнання УНР. Справжня ж політика щодо України була зовсім іншою, підступною і зрадницькою, завойовницькою.

Розгляньмо питання по черзі. У грудні 1917 року в Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд Рад. Нагадаю, він пройшов з ініціативи комуністів, На з’їзд прибуло понад дві з половиною тисячі делегатів. Виявилося, що комуністи становлять усього близько 4 відсотків делегатів, тож на успіх розраховувати вони не можуть. Зрозумівши ситуацію, вони – а це близько 70 осіб, покинули з’їзд у Києві й перебралися до Харкова, де під охороною московських загонів «робочих і крестіян” та “Союза спасєнія отєчєства” провели власний з’їзд Рад. Ось на цьому з’їзді, де було аж четверо українців(!) було принято резолюцію, яка, зокрема, містила такі пункти:

– про входження до складу РФССР Донецько-Криворізького басейну і про виключення його зі складу України” (див. “Известия Юга”, 14.12.1917 р.)

– про негайне поширення на території України (УНР) усіх декретів і розпоряджень робітничо-селянського уряду федерації.

– про те, що “Україна повина становити федеративну частину Російської республіки” (див. там же).

Ще далі пішов так званий «Всеукраїнський селянський з’їзд», що відбувся там же в січні 1918 року під головуванням знаної чекістки Євгенії Бош, який визнав: «Українська робітничо-селянська республіка входить до складу Всеросійської Федеративної Республіки» (див. “Вісник УНР”, 24.01.1918 року).

Усі ці «постанови» та «рішення» дали підстави Леніну втручатися у внутрішні справи України – УНР. Уже в грудні 1917 року рішенням Совнаркому Росії до Харкова вислано з Росії військові загони Червоної гвардії в розпорядження так званого «штабу боротьби з контрреволюцією на Півдні Росії» (зверніть увагу на назву того штабу). Цей орган очолював комісар Володимир Антонов-Овсієнко. (див. “Известия Юга”, 9.12.1917 року).

4 січня Совнарком РФ мав розроблений план наступу московських військ на Україну. Ішли вони з трьох напрямків: з Брянська і Курська під командуванням Кудринського, з Гомеля під командуванням Берзіна і з Харкова під командуванням Муравйова, а всім командував Антонов-Овсієнко (див. ЦГАКА, ф-14, оп. 1, с. 204, арк. 28).

Наведені (лише кілька) документи чітко показують, що «Жовтнева революція» в Україну була принесена на багнетах із Росії. Це була допомога жменьці російських большовиків в Україні, без якої вони не мали жодних шансів на перемогу. Кривавий Муравйов у своєму наказі писав: «Цю владу ми несемо з далекої Півночі на вістрях багнетів, і там де її встановлюємо, за будь-яку ціну підтримуємо силою цих бавгнетів». Вступивши до Київа, «робочі і крестіяни» Муравйова в розстріляли п’ять тисяч людей. Ось як і чим перемогла в Україні «Жовтнева революція! А Україна була обеззброєна політичною дурістю тодішніх наших лихо-не-державників соціалістів на чолі з Винниченком, що довело до сумнозвісних Крут.

Як бачимо Ленін перші загони Червоної армії вислав не на фронт проти німців, а проти молодої обеззброєної Української держави – УНР.

Дуже характерна в даному випадку заява делегації харківського ЦВК, яку Ленін вислав до Бреста в січні 1918 року на мирні переговори з Центральними державами та УНР. Ось вона: «Український робітничо-селянський уряд вважає Совнарком Російської Федерації, як орган радянської влади, правомочний виступати від імені всієї Російської Федерації. Делегація українського робітничо-селянського уряду діятиме в складі загальноросійської делнгації і в повній згоді з нею». (див. “Документы внешней политики СССР”. М., 1957, с. 88-89).

Про тодішні харківські «уряди» й «делегації» справделиво писали комуністи-більшовики Шахрай і Мазлак в книжці «До хвилі, що діється на Україні і з Україною» (Саратов, 1919): «Ми були об’єктивно не українською партією, а російською, тобто, власне кажучи, великоросійською».

Такими вони є і сьогодні.

Разом з військовою агресією і погромами розпочалося пограбування України переможцями «Жовтневої революції». Уже в грудні 1917 року Совнарком РФССР підрахувув, що в Україні є 500000000 (п’ятсот мільйонів пудів (приблизно 758 млн. тонн) лишків зерна (див. “Ленинский сборник”, ХVІІІ, с. 83). І почався грабіж «лишків зерна» та вивезення нашого хліба на Північ, що довело до голоду в Україні, якого не було в роки війни, хоча війна прокотилася через Україну двічі. Акцією пограбування «лишків зерна», і не лише зерна, керував сам Володимир Ленін, а виконавцем був його уповноважений Серго Орджонікідзе

Окрім того, більшовики вже в 1920 році закрили в Україні всі університети, а було їх, якщо не помиляюся, п’ять. Україна через тринадцять літ не мала допливу людей з академічною освітою. А відкриті в 1933-1934 роках університети були вже совєцькими і готували службовців для окупаційної адміністрації, таких собі «табачників».

...1917 року відбулись дві революції - «Велика Жовтнева революція», точніше – більшовицький переворот у Росії – і березнева українська національно-визвольна. Але їхні цілі й завдання чи програми були цілком протилежні за своєю суттю та політичним спрямованням. Українська революція була спрямована на відродження української державності. Російська більшовицька – рятувала Російську імперію, іншу за формою і змістом, але імперію. Уже в наш час один з президентів США слушно зауважив, що «СССР не хоче війни, він хоче світ». З досвіду ми бачимо: Росія прагне цього всіма засобами, включаючи також завоювання. Для цієї мети сьогодні в Росії відроджується стара ідея «третього Риму» і «російського світу», апостолом якого призначено Володимира Гундяєва (патріарха Кирила).

Отже, у фундаменті, який закладав московський жовтневий переворот, не було місця для української державності. І не лише української. Тому всі свої сили Москва спрямувала на знищення Української держави – УНР, утопила її в крові та завоювала. А нам сьогодні подарувала табачників.

У РФ день “Великої Жовтневої революції” на державному рівні вже не відзначається. Замість нього святкують День національної єдності.

А чому б це й нам, українцям, не робити?

«Хто спроможний правильно зрозуміти причини поразки, той робить перший крок на шляху перетворення поразки на перемогу. Отже, і політик, котрий знаходить у собі сили чесно й відповідально провести життєво необхідну «роботу над помилками» — може сподіватися (але винятково при виконанні вказаної умови!) на досягнення омріяної мети. Ані тіні такої надії історія не залишає лідеру-«нарцису», що страждає на комплекс самозакоханості і через це, бачачи дійсність лише крізь рожеві окуляри, щиро вірить, що пані Кліо, неначе та Золота Рибка у Пушкіна, буде служити йому.»

Володимир Винниченко

Питання для класу:

Чи повинні українці святкувати день Жовтневої революції?

Домашнє завдання:

1.Причини політичної кризи?

2.Більшовицька влада, основні важелі правління?

3.Початок громадянської війни?

4.Хід громадянської війни?

5.Україна початку 19 століття?

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1.1 Нова економічна політика (НЕП).

Політика військового комунізму активізувала повстання на всій території колишньої імперї, Поволжя, Кубань та Дон, Туркестан.

Наймаштабнішим були страйки на чолі з А.Антоновим, що охопило Воронезьку та Тамбовську губернії. Проти загонів Антонова воювала регулярна армія на чолі з М.Тухачевським. В той же час тривала повстанська боротьба керівництвом Н.Махна в Україні.

Дуже небезпечним для більшовиків було повстання моряків Кронштадту. Повсталі висунули політичні вимои: " Ради - без комуністів". Проти повсталих було піднято армію під командуванням Тухачевского. Після придушення опору органами ВЧК почалися масові репресії.

Ще в березні 1920 р. В. Ленін рішуче заперечував Л. Троцькому, який пропонував замінити продрозкладку продподатком та відновити товарообіг. Та вже на X з'їзді (1921 р.) партії В. Ленін змінив свою позицію і закликав перейти до «нової економічної політики» (НЕПу) і навіть погрожував відставкою, якщо партія не підтримає його. Відтак В. Ленін дійшов до думки, що потрібно змінити тактику й соціалізм в Росії слід будувати за допомогою...державного капіталізму. НЕП саме і був пристосованою більшовиками до умов комуністичної Росії особливою формою державного капіталізму. В. Ленін заявляв, що НЕП - «це всерйоз і надовго», але він ніколи не казав, що це назавжди.

Причини появи НЕПу:

1) закінчення бойових дій, початок відбудови господарства.

2) економіки була у кризі, тому влада повинна була відійти від комуністичної доктрини.

3) невдоволення селянства продрозкладкою.

4) спад світового революційного руху вичерпав надії на швидке здійснення світової революції і матеріально-технічну допомогу західного пролетаріату.

Неп — це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-грошових відносин, формування ринку; кооперування трудящих; запровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленості у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних елементів у економіку.

Прийнята X з'їздом РКП(б) резолюція «Про заміну продрозкладки продподатком» передбачала набагато ширшу програму, ніж можна було зробити висновок з назви резолюції — вона заклала основи індустріального стрибка.

Питанням першочергової ваги було кооперування селянства. Розв'язання цієї задачі включало селян у соціалістичне будівництво та нейтралізовувало їх як потенційно ворожу більшовикам сил.

Запроваджуючи НЕП, держава зберегла за собою «командні висоти» у важкій промисловості та інших найважливіших галузях, зате дозволила приватну торгівлю й дрібне приватне виробництво із застосуванням найманої робочої сили. Та й державна промисловість тепер змушена була не просто виконувати план, а працювати на ринок, оскільки була переведена на самофінансування - що продано, те й можна розподіляти серед працівників. Не всім це виявилося під силу, тому частина дрібних виробництв збанкрутіла й була продана колишнім власникам або передана в оренду чи здана в концесію (за роки НЕПу було надано дозвіл лише на 123 концесії).

Не менш важливу роль відіграла грошова реформа, розпочата в 1922 р., біля витоків якої стояв народний комісар фінансів Г. Сокольников. Він, який здобув ступінь доктора економіки в Сорбонні, чи не єдиний у більшовицькому керівництві вважав, що економіка Росії є невід'ємною складовою світової економіки. Державний банк РСФРР натомість радзнаків запровадив нову грошову одиницю – червінець. Хоч спочатку паралельно існували старі й нові гроші, але саме червінець відразу набув значної популярності. У 1924 р. за 1 червінець давали майже 2 долари США і майже 9 англійських фунтів стерлінгів; до 1925 р. червінець вільно обмінювався на іноземну валюту, а відтак мав попит на зарубіжних біржах.

Нові гроші значно активізували як державну, так і кооперативну та приватну торгівлю, відновилися ярмарки й товарні біржі.

Природно, що як і будь-яка інша економічна модель, НЕП не був застрахований від кризових проявів. Перша криза, яку Л. Троцький назвав «ножицями цін», спіткала НЕП у 1923 р., коли ціни на промислову продукцію виявилися завищеними, а ціни на продукцію сільського господарства - низькими. Через це селяни, сплативши податок, відмовлялися за безцінь продавати продукти на ринку. Це негайно позначилося на містах, оскільки погіршилося їх постачання продовольством. Тимчасовий вихід було знайдено в підвищенні державою цін на продукцію селян.

У 1925-1928 рр. у країні відбулися дві «кризи хлібозаготівель» - селяни відмовлялися здавати «лишки» за невигідними для них державними цінами. За відмову закон передбачав до 5 років ув'язнення тим, хто не підкорявся, а тому, хто доносив на свого односельця, який «ховав хліб від пролетаріату», перепадало 25 % вилученого збіжжя.

Оскільки ні В. Ленін, ні його наступник Й. Сталін ніколи не розглядали НЕП як шлях побудови соціалізму, а лише як тимчасовий відступ для перегрупування сил, то в 1929 р. цій політиці було покладено край. 1.2 Реалізація непу в Україні

Реалізація непу в Україні відбувалася надзвичайно суперечливо. Реальні наслідки заміни продрозкладки продподатком стали відчутними згодом, оскільки продподаток мав стягуватися з урожаю 1921 p., до того ж на практиці цей процес здійснювався методами продрозкладки. Проте свобода торгівлі пробуджували зацікавленість селянина в ефективнішому веденні власного господарства.

З переходом до непу почала відроджуватися кооперація, в якій більшовики вбачали оптимальну форму залучення селянства до соціалістичного будівництва, важливий елемент, що поєднує міста та села. Поставлена в умови непу, державна промисловість активно переходила на ринкові відносини.

Як і кожна перехідна модель, неп не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток.

Отже, нова економічна політика була реакцією на об'єктивні обставини — кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху тощо. Ця політика була вимушеним тактичним кроком, здійсненим під тиском обставин, а не стратегічною лінією. Згортання наприкінці 20-х років непу зумовлене внутрішніми економічними протиріччями цієї політики та суперечливими процесами, які вона зумовила в суспільстві: зниженням темпів розвитку, вичерпанням ресурсів, небажанням більшовицької партії ділитися владою і поширити дію економічного плюралізму на сферу політичну; швидкою диференціацією суспільства, зростанням соціальної напруги, а значить, і створенням соціальної бази для рішучої відмови від ринкових відносин.

1.3 Утворення СРСР

На початок 20-х рр. більшовики встановили свою владу не лише в Росії, а й в Україні, Білорусії, державах Закавказзя. Відтак постало питання про відтворення Росії в кордонах імперії, хоча б і без втрачених Польщі, Фінляндії, Латвії, Литви та Естонії. Ніхто з більшовицьких лідерів не заперечував проти цього; розбіжності між ними стосувалися не питання, що потрібно відтворити, а як це зробити, щоб зберегти видимість суверенності сусідніх країн. На початку 20-х років розгорілась дискусія про форму об'єднання держав. Серед розмаїття думок можна виділити два підходи у вирішенні цієї проблеми.

Так, нарком національностей Й. Сталін висунув ідею утворення радянської спільності на засадах автономії. Такий варіант об'єднання здобув назву проекту " автономізації", але він був розкритикований українськими та грузинськими більшовиками Гору в дискусіях у черговий раз взяв В. Ленін. Протягом 1922 р. відбулися з'їзди рад України, Білорусії, Закавказзя, Російської Федерації, які прийняли рішення про необхідність утворення федеративного рівноправного союзу націй. Наприкінці грудня 1922 р. в Москві відбулася конференція представників національних республік, яка затвердила проекти декларацій про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік та проект союзного договору.

І з'їзд рад СРСР відбувся 30 грудня 1922 р. Основним доповідачем на з'їзді був Й.Сталін. Він ознайомив учасників з'їзду з проектами документів і вніс пропозицію затвердити їх. Відкриваючи обговорення, представник УРСР М.Фрунзе запропонував доопрацювати документи, а вже після цього схвалити їх на II з'їзді рад. З'їзд підтримав цю пропозицію і утворив комісію для підготовки остаточного варіанту документів. На з'їзді було проголошено СРСР, обрано Центральний Виконавчий комітет і Президію Союзу РСР, а також чотири Голови Президії ЦВК Союзу РСР, що мали головувати по черзі на засіданнях: від РРФСР - Калінін, від УРСР - Петровський, від БРСР - Черв'яков, від ЗРФСР - Наріманов.

Але союзний договір так ніколи і не був доопрацьований і підписаний. " Комісія 13" по доопрацюванню договору була ліквідована. В січні 1923 р. ЦВК СРСР утворив Конституційну комісію, яка підготувала проект конституції СРСР. Його було затверджено на II з'їзді рад у січні 1924 року. Конституція містила Декларацію та Договір про утворення СРСР, який не мав нічого спільного з проектом договору 1922 р. З'їзд рекомендував союзним республікам ратифікувати текст конституції, що й було зроблено. Так відбулося конституційне оформлення СРСР, про створення якого було оголошено ЦВК СРСР у липні 1923 р. у " Зверненні до народів та урядів світу".

Таким чином, завдяки маніпуляціям Сталіна союзний договір, який мав стати міжнародним договором між суверенними державами, був замінений конституцією, яка є внутрішньодержавним документом.

Ще влітку 1919 р. під приводом “спільної небезпеки”, “спільних інтересів” та “зміцнення військово-політичного союзу” Москва добилася злиття найголовніших наркоматів Росії та національних республік. Після закінчення війни Центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. Московське керівництво не турбувалося, щоб укласти рівноправні торговельні договори з Україною. Українське продовольство просто конфісковувалося військом і відправлялося до Росії.Про залежний статус України свідчать події, пов’язані з голодом 1921-1923 рр. Головною його причиною були наслідки політики “воєнного комунізму”, продрозкладки, за допомогою якої більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель, незважаючи на неврожай, який охопив у 1921 р. південні, степові райони України. Особливо тяжке становище склалося на Катеринославщині, Запоріжжі, Одещині, Миколаївщині та на півдні Харківщини. Це були райони, які напередодні Першої світової війни були головними експортерами хліба. Голодувало близько 7 млн чоловік. Голоду можна було уникнути, якби влада своєчасно подбала про перерозподіл ресурсів, які тоді були в її розпорядженні. Цього, однак, не було зроблено. Москва вимагала хліба для промислових центрів Росії та голодуючих Поволжя. Партійне керівництво республіки довгий час приховувало масштаби голоду. Тільки у другій половині 1922 р. було дозволено діяти міжнародній організації “Американська адміністрація допомоги”. Проте більшу частину допомоги забирала Росія. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передачу РСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично перебрало на себе функції загальнофедеративної структури. Створенню СРСР передувала дискусія щодо майбутнього об’єднання радянських республік. Для цього була створена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Йосифом Сталіним. Розроблений ним проект “Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками” передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Серед українських комуністів існувала сильна самостійницька течія. Проти плану автономізації виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип – принцип однакових прав у складі федерації. У січні 1924 р. на II з’їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися значно більшою мірою, ніж у попередніх проектах документів, пов’язаних зі створенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційними тлумаченнями, “добровільно” передавалися Союзу РСР. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням. Але і ці повноваження зводилися нанівець керівництвом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема. ІХ Всеукраїнський з’їзд рад, що відбувся у травні 1925 р., затвердив зміни в Конституцію УСРР, законодавчо закріпивши входження республіки до складу СРСР. Формально СРСР був федерацією, але фактично – унітарною, централізованою державою, імперією нового типу. Та все ж таки збереження Україною статусу, хай навіть формальної, але окремої державної одиниці, мало великий позитивний вплив на подальший розвиток української національної самобутності. Українці дістали окрему адміністрацію, територію, державні і громадські структури, тобто певні ознаки державності, основу для майбутнього територіального усамостійнення. Утворення СРСР можна розглядати як певний компроміс двох антагоністичних сил – російського більшовизму й українського національного руху. У 1923 р. ХІІ з’їзд РКП(б) проголосив політику “коренізації” партійно-державного апарату у неросійських республіках. Український різновид цієї політики дістав назву “українізації”, хоча доцільніше було б назвати цю політику “дерусифікацією”. Становище церкви залишалося вкрай складним. У листі до членів політбюро ЦК РКП(б) у березні 1922 р. Ленін наголошував: чим більше представників реакційного духовенства вдасться розстріляти, тим краще

Документи, матеріали

Із звернення командувача народного ополчення Антонова до червоноармійців

Червоноармійці!

Пробив час нашого звільнення.

Настав момент позбутися червоних самодержців, які засіли, мов Соловей-розбійник, у Москві білокам’яній, споганивши наші святині, наші ікони зі святими мощами, проливши море невинної крові батьків і братів наших, перетворивши в… пустелю нашу сильну багату державу…

Схаменись же, російський червоноармійцю, прокинься, ро сійський богатирю! Вітчизна кличе тебе на подвиг…

Для врятування Вітчизни, для рятування Москви з рук червоних катів я взяв на себе командування всенародним ополченням у місті Тамбові, як колись Мінін і Пожарський збирали ополчення народне... Тепер у моєму розпорядженні 12-тисячна армія.

Ось вам мій наказ:

Незважаючи ні на які перепони, негайно виступайте в похід на з’єднання з моїм ополченням…

Не слухайте комісарів, які намагатимуться утримати вас в Україні. Вони вас зрадять і загублять. Знайте, що українці готують загальне повстання і ви з ними не впораєтеся. Цей народ дуже хитрий і здібний…

Вітчизна в небезпеці, вона кличе нас на подвиг…

Запитання до документа

1. Використовуючи документ, з’ясуйте причини масового селянського повстан ського руху проти більшовицького режиму в 1920-1921 рр.

2. Наведіть приклади масових антибільшовицьких рухів у 1920-1921 рр.

3. Якою була ідеологічна мотивація антибільшовицького повстання Антонова?

З резолюції Х з’їзду РКП (б), березень 1921 р. Про заміну прод розверстки продподатком

1. Для забезпечення правильного і спокійного ведення господарства на основі вільнішого розпорядження хліборобом своїми господарчими ресурсами, для зміцнення селянського господарства і підняття його продуктивності, а також із метою точного визначення державних зобов’язань хліборобів розверстка як спосіб державної заготівлі продовольства, сировини й фуражу заміняється натуральним податком.

Питання до документа

З якою метою було замінено продрозверстку продподатком? Порівняйте справжню мету з аргументацією в документі.