Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини

В першому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини людиною не можна звести до життя її організму, зв'язок людини із процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці аспекти певним чином концентруються в такому феномені, як проблематичність людського буття.

Ця проблематичність проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це значить, що людські якості не з'являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї росте волосся. Проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися, причому інколи - досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає відкритим та незавершеним.

Через це досить складно віднайти та визначити якісь однозначні норми, які можна було би прикладати до людини з метою встановлення " міри людяності" певної конкретної людини. Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути людиною, окрім того, щоби спочатку народитися людиною, мати людський організм, позбавлений якихось фатальних патологій чи то вад. А тому мати людський організм — це є для буття людини умова необхідна, проте недостатня. Це значить, що ми повинні до неї додати ще щось таке, що буде на ній ґрунтуватися, але її перевищувати.

Ось чому буття людини постає перед нами складною системою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна із яких передбачає існування попередніх, проте такою, що надає їм вищого значення.

Отже, щоби бути людиною треба навчитись жити і діяти в соціальному просторі, мати знання та навички інтелектуальної діяльності та вміти формувати і збагачувати свій внутрішній світ, а це значить, що людина повинна вміти створювати принципи, ідеали, сенси.

Коли ми, окреслюючи феномен людського буття, доводимо до останнього пункту, саме цей останній пункт - виведення людського мислення на рівень творення духовного універсуму, —і постає вирішальним для того, щоби ввести людину у людський спосіб буття, бо поза ним неможливі свідомі оцінки, а, значить, неможлива справжня соціалізація і виведення людини за межі суто біологічного існування. Тому людський спосіб буття не утворюється сам собою, стихійно або автоматично.

Бути людиною або перебувати у людському способі буття, — це значить боротися за це, відвойовувати у природних стихій територію такого способу буття. Щоправда, таке відвойовування не повинно перейти міру і постати ворожим природному, а це й робить названу боротьбу складною, сповненою внутрішнього драматизму, але й — справжньою, такою, що здатна виправдати наші життєві страждання.

Розглянувши складну, ієрархічно вибудовану систему елементів людського способу буття, ми можемо тепер прояснити, в якому сенсі використовуються у відношенні до людини поняття життя та існування, чому ми зустрічаємося із судженням про те, що треба (або краще) жити, ніж існувати.

Буття людини, як ми з'ясували, не можна звести до життя, особливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі.

Проте у прикладанні до людини слово життя можна розуміти і дещо інакше, не в суто біологічному плані. Досить часто під людським життям мається на увазі уся сукупність подій, що відбулися і могли відбутися у тому проміжку часу, який позначається на цвинтарі двома датами із рисочкою між ними: ось скільки випало на долю людини, а тоді виникає питання, чим був наповнений даний часовий інтервал. При цьому вважається, що чим більше подій відбулося за термін життя із людиною, чим ці події були різноманітними, важливими, тим багатшим можна вважати таке життя.

Як в народній мудрості, так і в аналітичному погляді на людину досить часто виділяються ті події, які повинні були б відбутися обов'язково задля того, щоби життя не постало порожнім. Наприклад, на Сході вважається, що людина прожила не даремно, якщо вона посадила дерево, виховала дитину та збудувала дім. Зрозумілим також постає і прагнення тих молодих людей, які, входячи у життя, хочуть випробувати себе у певних справах, відчути та пережити те, поза чим життя себе не виправдовує.

Отже, у прикладанні до людини поняття життя можна вживати принаймні у двох сенсах: у вузькому-як здатність бути реальним організмом із усіма його необхідними функціями, так і неширокому— як змістовне наповнення певними вчинками та діями того часу, який нам дарований за біологічними властивостями нашого організму. Щодо поняття існування, то воно позначає здатність чогось проявляти себе у характеристиках реального сущого, тобто через зв'язки із іншими сущими явищами та процесами. Тому для людини існувати—це значить просто бути у наявності та у певних зв'язках із оточенням, явищами та процесами світу. Звичайно, що людина такий спосіб буття не влаштовує, і вона хоче жити, тобто пройти через низку1 важливих для себе вчинків та подій, або бути, тобто здобути й вищі людські якості.

Наголосимо ще раз: людське буття є проблематичним; ми не отримуємо своїх людських якостей та необхідних змістових стихійно, автоматично. Тому або ми рано чи пізно починаємо це усвідомлювати і боротися за людський станом буття; або так і не знаходимо способу реалізації того кредиту, який отримуємо, прийшовши в цей світ. Тобто питання про людину, про те, ким вона буде і може бути, завжди відкритими.