Урок 32

Міграційні процеси в Україні

Мета: ознайомити учнів з новими поняттями й термінами: «грація», «еміграція», «політична, релігійна, екологічна міграцій «біженці»; сформувати уявлення про міграційні процеси в Украї з’ясувати причини і наслідки міграції, їх інтенсивність, географ: розвивати логічне мислення, установлення причинно-наслідкоЕ зв’язків; виховувати почуття відповідальності та патріотизму. Форма проведення уроку: семінар.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Скажіть, чи легко знайти роботу в Україні?

2. Чому важко знайти роботу?

3. Що турбує людину, яка шукає роботу?

4. Чому люди їдуть за кордон?

5. На якій термін виїжджають?

Учитель. Сьогодні на уроці ми з’ясуємо, що змушує людину залишати рідну землю та вирушати в дорогу. З’ясуємо, хто мігрує з України, а хто в Україну. Ми дізнаємось, хто такі біженці та з якими проблемами вони стикаються.

Мине зовсім небагато часу, і перед кожним з вас постане питання: Де навчатися? Яку обрати професію? Як влаштуватися на роботу? Вирішуючи ці проблеми, вам, можливо, доведеться мігрувати країною та за її межами.

Отже, сьогодні ми спробуємо дізнатися якомога більше про міграційні процеси в Україні.

III. Вивчення нового матеріалу

► ► План проведення семінару

1. Вступне слово вчителя.

2. Що таке міграція? Які причини міграції?

3. Економічно-соціальна міграція («витік умів»).

4. Біженці і проблеми, що їх супроводжують.

5. Транзит нелегалів через територію України: проблеми та наслідки.

Урок побудовано таким чином: спочатку йде вступне слово вчителя з теми, потім — виступи учнів за запропонованими темами, які коментує або вчитель, або учень-коментатор. Підготовку до семінару слід провести заздалегідь. Учні мають ознайомитися з навчальною, довідковою та художньою літературою та підготувати доповіді.

► ► Додаткова інформація

Міграція — це переселення, переміщення населення, пов’язане зі зміною місця проживання або з регулярним поверненням до нього; це складне соціально-економічне явище.

Характер, напрями та інтенсивність міграцій визначає зміна структури економіки і продуктивних сил, соціальна і трудова мобільність населення. Розвиток ринкових відносин зумовлює активізацію територіальних переміщень населення.

Причини міграції: економічні, національні, релігійні, політичні, екологічні. Особливого значення серед причин і мотивів міграції населення набувають якість навколишнього середовища, стихійні лиха, різний рівень економічного розвитку регіону, галузева структура народного господарства, наявність розгалуженої транспортної мережі, розвиток соціальної інфраструктури (можливості одержання освіти, культури, підвищення матеріального добробуту тощо). Міграційні процеси населення впливають на розвиток трудового потенціалу. Міграції призводять до зміни географічного розміщення населення, його густоти та заселеності території і супроводжуються збільшенням або скороченням чисельності населення, зміною його статевовікового, сімейного та етнічного складу, соціальної структури територіальних спільнот як в місцях виїзду, так і в місцях поселення мігрантів.

Суттєвим є поділ міграцій на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні міграції — це переміщення населення між країнами, групами країн.

Внутрішні міграції — це переміщення населення в межах країни, між регіонами, населеними пунктами. В Україні зовнішні міграції завжди були зумовлені соціально-економічними, політичними та релігійними причинами.

Важливе значення для України мають внутрішні міграції населення, тобто міграції, які відбуваються між її регіонами, областями, населеними пунктами за схемою: місто — місто, село — місто, місто — село, село — село і т. ін.

Виділяють 4 основних типи міграції: епізодичну (поїздки на відпочинок, навчання), маятникову (переміщення по відносно стабільних маршрутах в одну сторону, а потім назад), сезонну (як правило, на сезонні роботи) — поворотні типи; безповоротний тип міграції. Переважно саме безповоротний тип, який породжує найбільшу кількість проблем, і є об’єктом соціальної роботи.

За ступенем керованості розрізняють організовану міграцію, здійснювану за участі державних чи громадських органів, і неорганізовану (стихійну), що здійснюється силами і засобами самих мігрантів. Прикладом організованої міграції може служити освоєння цілини у 50-х рр. XX ст., відрядження за путівками комсомолу на будівництво важливих об’єктів та ін.

Щодо переміщення розрізняють: добровільну, вимушену і примусову міграцію. Добровільна міграція здійснюється людиною за власним бажанням у пошуках кращого місця роботи, житла або через необхідність здобути освіту і т. ін. Приклади примусової міграції можна знайти в сучасній історії — це і сталінські депортації народів, і практика вивезення радянських громадян на роботи до Німеччину фашистськими окупантами за часів Великої Вітчизняної війни. Вимушеною міграцією вважають також ситуації, коли особи вимушені залишати місце свого проживання через воєнні дії або рятуючись від тих чи інших природних чи антропогенних катаклізмів (внаслідок землетрусів, повеней, промислових аварій і т. ін.).

На сучасному етапі в межах України виділяють два райони інтенсивних маятникових міграцій: Донбас, де знаходиться Донецько-Макіївська міська агломерація, та Західного регіону України — Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська і Чернівецька. Головною причиною розвитку інтенсивних маятникових міграцій у названому регіоні є значна густота сільських і міських поселень та сприятлива вікова структура.

Можливі дії української держави стосовно міграції кваліфікованої робочої сили повинні спиратися на два основних принципи: суверенне право кожної країни вирішувати, хто може в’їхати на її територію, і право кожної людини на еміграцію.

Об’єктом турботи соціальних служб є переважно особи, які в’їжджають у країну, — іммігранти. Згідно із законодавством України, імміграція — це прибуття до України чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Відповідно, «іммігрант — це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання».

Однією з найбільш значних у кількісному відношенні та однією з найскладніших у соціальному плані груп мігрантів є біженці.

Хоч за своєю етимологією терміни «мігранти» і «біженці» близькі й означають осіб, що змінили (тимчасово чи взагалі) місце свого проживання, проте біженці є особливою групою, яка досить суттєво відрізняється від інших груп мігрантів, має свій особливий статус і вимагає особливих підходів у соціальній роботі. Тому і в міжнародному праві, і в юридичних системах ряду держав розуміння цих і ряду інших визначень є різним. Відповідно зміст і основні аспекти технології соціальної роботи з мігрантами багато в чому детерміновано тим, до якого розряду за своїм соціальним і юридичним статусом вони належать: мігранти, іммігранти, біженці, переміщені особи і переселенці. За визначенням Конвенції ООН про статус біженців (прийнята 28 липня 1951 р.), біженці — це особи, що були змушені залишити свою країну «через обґрунтовані побоювання, що їх будуть переслідувати через расові, релігійні, національні причини, за приналежність до визначеної соціальної групи чи через політичні переконання».

Цілком узгоджується з цим міжнародно прийнятим визначенням і термін «біженці», прийнятий національним законодавством України. Згідно із законодавством України, біженець — це «особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності і не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань». Якщо ще 10 років тому проблеми біженців для України не існувало, то сьогодні з розвитком конфліктів у деяких колишніх республіках СРСР та на Близькому Сході, а також в зв’язку з тим, що кордони держави стали «прозорими», проблема біженців та мігрантів із бідних країн Сходу та Африки на сьогодні надто загострилася і вимагає дедалі більшої уваги держави, у тому числі соціальних служб.

На сучасному етапі надзвичайно актуальною для України є проблема вдосконалення міграційної політики. Необхідність активного втручання урядових структур у перебіг міграційних процесів є очевидною, проте діяльність держави в жодному разі не повинна обмежуватись заборонними заходами, наслідком яких може бути зростання нелегальної міграції та підвищення напруженості у суспільстві. Міграційна політика має враховувати світовий досвід, який свідчить про отримання користі навіть з еміграції висококваліфікованих спеціалістів.

VI. Підсумок уроку

Учитель. Особливості розташування України на міграційній карті полягає в тому, що вона одночасно належить до трьох груп країн: тих, звідки міграція відбувається, через яку проходить транзит, а також тих, куди вона прямує. Кількість населення, як ми переконались, формується за рахунок міграційних процесів. Масова міграція і еміграція змінюють як демографічну, так і соціальну структуру населення.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Що б ви запропонували, аби зменшити еміграційні процеси в Україні?

3. Підготувати проекти за темами:

• «Особливості формування української культури протягом історії».

• «Видатні українці та їх внесок у світову культуру».

• «Видатні українці та їх внесок у світову науку».

• «Українська діаспора у світі».

• «Мислителі української діаспори».