Та їх вплив на здоров’я людини

Висока концентрація забруднюючих речовин призвела до появи глобальних екологічних проблем якими є парниковий ефект, озонові діри, кислотні дощі.

Озонова діра — це зона стратосфери над Антарктидою з дуже зменшеною від нормального значення для цих висот концентрацією озону. Вона виникає під час антарктичної зими, досягаючи максимуму у самосу її закінченні. Потім поступово поповнюється, а влітку антарктична стратосфера повертається до норми. У момент найбільшого розміру “озонова діра” останніми роками подекуди навіть виходить за межі континенту Антарктиди, зумовлюючи помітне зменшення кількості озону над Південної Австралією і Новою Зеландією. Причиною зникнення озону є сполуки хлору і фтору. Вивчали озоносферу над Антарктидою з 1957 р. вчені Великобританії.

У процесах утворення і розпаду озону в незабрудненій атмосфері найактивнішу роль відіграють 2 з 3 ультрафіолетів А.В.С. Усі короткохвильові фотони у сонячному випромінюванні вчені поділяють на такі:

1. Ультрафіолет А, який непогано проходить крізь атмосферу, має помітну енергію, хімічно (але м’яко) діє на клітини нашої шкіри, бере участь в утворенні вітамінів групи Д, викликає характерну засмагу. Шкідливий лише у надмірних дозах;

2. Ультрафіолет В з більшою на 20-40% енергією фотонів. На жаль, вона виявляється цілком достатньою для розщеплення зв’язків у біомолекулах, чим пошкоджує клітини і призводить до небажаних мутацій (частина яких веде до раку шкіри — меланоми). Якщо вилучити з повітря озон, то решта газів погано поглинає цей вид ультрафіолету, його шкідлива дія на біосферу стане дуже небезпечною;

3. Ультрафіолет С ще з більшою енергією фотонів. На щастя, їх кількість мала, і частина газів повітря поглинає цей “третій” ультрафіолет.

У процесі поглинання парним киснем О2 УФ–С у верхній стратосфері вилучається цей небезпечний фотон і утворюється 2 атоми кисню. Останні приєднуються до цілих молекул “парного” кисню і утворюють уже триатомну молекулу озону. Максимальна концентрація якого спостерігається на висотах 20–30 км.

Озон чудово поглинає УФ–В, розпадаючись на атом кисню і молекулу парного кисню. У незабрудненій стратосфері кількість сполук які є ворогами озону мала і тому до недавнього часу озоновий щит був надійним захистом життя на планеті.

Іншою екологічної катастрофою, яка чекає на населення ймовірно, вже через 20–30 років є техногенне перегрівання атмосфери — це парниковий ефект, спричинений вуглекислим газом.

Парникові гази, до яких належить водяна пара, Со2, приземний озон. Окис азоту і метан виконують роль плівки, що впливає на явище випромінювання теплових хвиль у космос.

Наслідки:

1. Підвищення середньої температури повітря і зсув сприятливих для зернових зон у полярному напрямі. Навіть за збереження рівня опадів це зменшить врожаї, бо на цих широтах лежать не чорноземи, а бідні на гумус підзолисті, лісові і тундрові ґрунти.

2. Розшириться пояс пустель з усіма негативними наслідками цього явища.

3. Тропічна зона стане ще не сприятливішою для людей

4. Розпочнеться поступове підвищення рівня світового океану внаслідок танення льодовиків Гренландії і Антарктиди.

Це одна екологічна проблема — це кислотні дощі, як вторинного забруднення. Утворенню опадів з підвищеною кислотністю передує поява в повітрі окислів сірки і азоту — первинних забруднювачів. Реагуючи з газами повітря вони утворюють сірчану і азотну кислоти, які підкислюють краплі дощу.

Власне всі дощі світу з природних причин (виверження вулканів) мають невелику кислотність, індекс кислотності нормальних дощів рН більше 6.

Кислими називають дощі у яких природна концентрація кислого агента перевищена у 10 і більше разів, індекс кислотності 5, 6 і нижче.

Приклади ушкоджень, що завдають кислотні дощі.:

1. пошкоджуються листя та інші частини рослин

2. Змінюється хімічний склад ґрунтів

3. Порушуються ланцюги живлення в озерах, які стають мертвими

4. В окремих випадках кислотність підвищувалась так, що безпосередньо пошкоджувались дихальні шляхи людей і тварин.

Проте у процесі антропогенних змін у навколишньому середовищі можливе виникнення несподіваних епідеміологічних ситуацій та процесів внаслідок впливу людини на природу. Вчені виділяють наступні 3 типи цих наслідків:

1. Безпосередні, за типом “короткого замикання” (наприклад, захворювання серед осіб, які прибувають на території, що розташована в межах не виявлених ареалів хвороб, — завезені спалахи захворювань); мають, як правило, локальну пристосованість; виявляють їх досить швидко.

2. Опосередковані (наприклад, зміна ареалів зоонозів та їх структури внаслідок розвитку тваринництва і меліорації земель; зміна ролі водного чинника в епідеміологічному процесі внаслідок урбанізації); мають багато східцеві просторові причино–наслідкові зв’язки і “розлиту” територіальну пристосованість, виявляють їх повільніше.

3. Віддалені (пов’язані з антропогенними змінами ландшафтів та екосистем, шляхів циркуляції збудників і умов формування їх генофонду); часто мають планетарний та віковий характер.