Політична система

Як соціальне явище політика охоплює політичну свідомість, політичні відносини та процеси, політичні інститути та установи. Сукупність політичних інститутів та установ, що взаємодіють з метою реалізації певних політичних ідей та норм, називається політичною системою суспільства. По суті, це механізм здійснення і реалізації влади. Складовими елементами будь-якої політичної системи є:

• політичні відносини між суб'єктами (елементами) системи;

• політична діяльність;

• політична організація суспільства (політичні інститути), тобто насамперед держава зі своїми законодавчими, виконавчими, судовими, контролюючими органами, різними відомствами: армією, органами безпеки, підтримання громадського порядку; політичні партії, громадські неурядові організації та спілки; органи місцевого самоврядування; трудові колективи зі своїми органами самоуправління;

• політична свідомість і політична культура;

• політичні і правові норми;

• засоби масової інформації (ЗМІ).

У стабільних суспільствах політична система виконує такі головні функції

а) визначення цілей і завдань суспільного розвитку;

б) мобілізація ресурсів (матеріальних, духовних, людських, фінансових) з метою розподілу та реалізації їх;

в) інтеграція всіх елементів суспільства, забезпечення оптимального рівня соціальної злагоди;

г) легітимація, тобто забезпечення відповідності реального політичного життя офіційно проголошеним політичним і правовим нормам.

Політичні системи мають свою класифікацію. Вона надзвичайно багатогранна і має значну кількість різних критеріїв.

Досить поширеним є поділ систем на тоталітарні, авторитарні та демократичні. Критерієм розмежування їх є політичний режим як сукупність засобів, способів, методів організації та здійснення політичної влади на основі характеру і способів взаємовідносин влади, суспільства (народу) і особи (громадян), межі реалізації демократичних прав і свобод.

Поняття " тоталітаризм" (від латинського тоталіс — весь, цілий, повний) означає прагнення влади контролювати всі сфери суспільного життя і навіть особисте життя громадян. Для нього характерні централізація та бюрократизація державного управління, наявність лише однієї ідеології та політичної партії, підпорядкованість громадян та їхніх організацій

правлячій партії, яка виступає монополістом в організації соціальних відносин.

Окрім названих характеристик, тоталітаризм має такі риси:

• заборона демократичних організації;

• ліквідація конституційних прав і свобод громадян;

• формування структур державної влади, яким притаманне масове порушення законів, використання свого становища для власного збагачення.

• репресії проти прогресивних сил;

• мілітаризація суспільного життя;

• знищення громадянського суспільства.

Тоталітарні режими (наприклад, сталінізм і фашизм) однозначно оцінені історією як соціальне лихо. Сучасна цивілізація прагне до демократії, громадянського суспільства.

Проміжне становище між тоталітаризмом і демократією посідає авторитарний режим. Його характерні риси такі:

• найбільш впливова політична сила суспільства — правляче угруповання (клан), у руках якого зосереджена передусім виконавча влада, чиї повноваження і владні можливості значно переважають законодавчу владу. Повноваження представницьких органів обмежені;

• політичні права і свободи громадян значною мірою також обмежені. Закони діють в інтересах держави, а не особи. Діє принцип: " Все, що не дозволено, заборонено";

• існує легальна опозиція, до якої держава ставиться терпимо, але постійно прагне звузити можливості для її діяльності. Нерідко опозиція буває поставлена в такі умови, що її діяльність стає неможливою;

• у країні формально може бути кілька партій. Але всі вони, крім правлячої, карликові і відіграють незначну роль. Нерідко партії заборонені й переслідуються законом. У деяких країнах політичних партій немає;

• існує цензура засобів масової інформації, яким дозволено критикувати окремі хиби політики держави, проте в цілому вони є лояльними до правлячої системи і залежні від неї;

• у суспільстві існує офіційна ідеологія. Однак існують і інші ідейні погляди та течії, які в цілому лояльно ставляться до правлячого режиму, але часто стоять на більш-менш незалежних позиціях;

• поліція, армія, спецслужби виконують функцію як забезпечення правопорядку, так і каральних органів. Вони стоять на сторожі правлячого режиму, їх використовують для придушення суспільних сил, які не подобаються владі. Але ці структури не проводять масових репресій;

• суспільство в цілому підтримує владу. Ці відносини ґрунтуються не тільки на насильстві. Багато хто поділяє офіційну ідеологію. Більшість суспільства налаштована патріотично і в цілому підтримує політику правлячої партії та уряду. Меншість виступає проти авторитаризму і різними методами бореться за перехід до демократії. Громадянське суспільство можливе, але воно залежне від держави;

• значний державний сектор економіки повністю контролюється і регулюється державою. Однак при багатьох авторитарних режимах існує вільне підприємництво і ринкова економіка. При цьому вона може бути як високо-, так і малоефективною;

• за майже повної регламентації всіх сфер життя в суспільстві часто процвітають безгосподарність, корупція, а норми моралі мають застарілий характер;

• форма устрою — унітарна, з жорсткою централізацією влади;

• права національних меншин проголошені, але істотно обмежені.

Демократичний режим має такі риси:

• влада розподілена на незалежні одна від одної виконавчу, законодавчу і судову гілки влади. Верховний представницький законодавчий орган — парламент. Виконавча влада діє в межах своїх повноважень. Судова влада наділена повноваженнями скасовувати рішення як законодавчої, так і виконавчої влади;

• у суспільстві існують права і свободи, які не тільки проголошуються, а і юридично забезпечені та фактично реалізуються. Закон закріплює насамперед права особи. Головний правовий принцип для громадян: " Все, що не заборонено, — дозволено". Для держави: " Все, що не дозволено — заборонено". Однак даний принцип зумовлює наявність високої політичної та правової культури громадян і держави та їхню відповідальність перед суспільством;

• формою суспільного співжиття є плюралізм, передусім плюралізм форм власності. Приватна власність священна;

• опозиція має всі політичні права і свободи. Вона є невід'ємним елементом і учасником політичного процесу;

• функціонує багатопартійна система. Одна правляча партія може змінювати іншу на загальних підставах, у результаті виборів;

• немає політичної цензури. ЗМІ вільні у своїх судженнях, можуть критикувати владу, існуючу форму правління. Проте закликати до насильницького її повалення заборонено законом;

• армія і спецслужби — важливі демократичні структури держави. Вони забезпечують внутрішню і зовнішню безпеку держави і суспільства, підконтрольні йому. Їхні дії регулюються й обмежуються законом. Основні функції з підтримання правопорядку здійснюють не армія і спецслужби, а поліція, прокуратура і суди;

• у суспільстві і державі немає зверхності будь-якої, навіть офіційної, ідеології. В умовах плюралізму багато ідейних течій суперничають між собою, але при цьому пріоритетними є загальнонаціональні світоглядні цінності. Церква відокремлена від держави, а держава не втручається в справи церкви. Державна влада має світський характер;

• громадяни відкрито і вільно висловлюють думки і позиції. Навіть критикуючи владу, більшість суспільства свідомо і переконано підтримує демократичні цінності. Громадянське суспільство є сукупністю суспільних відносин, в яких різні суспільні сили ведуть громадську діяльність незалежно від держави і водночас тісно співпрацюють з нею;

• у демократичному суспільстві можуть мати місце багато негативних явищ, зокрема, наприклад, високий рівень злочинності, брак дисципліни праці тощо. Однак демократичне суспільство не тільки терпимо ставиться до соціального негативу, а й віднаходить ефективні засоби для його подолання;

• державний устрій в умовах демократії може набувати як унітарної, так і федеративної форми;

• права національних меншин забезпечені юридично та дотримуються фактично, як правило, в повному обсязі.

Залежно від орієнтації на стабільність або зміни політичні системи поділяють на:

• консервативні, головна мета яких — зберегти і підтримати традиційні структури, норми, цінності, відносини, становище,

що склалося в політичній, економічній і культурній сферах, і особливо форму державного правління;

• трансформовані (реформовані) системи, які проводять суспільні перетворення. Серед них розрізняють два типи систем: а) основою яких є реакційні режими, що мають на меті повернути суспільство назад, до попереднього типу політичної та економічної системи; б) прогресивні системи, які прагнуть сформувати суспільство нового типу або докорінно змінити економіку, культуру, спосіб життя, соціальну структуру тощо.

Окрім зазначених, існують і інші типи політичних систем. Множинність і багатоваріантність цих типологій свідчить про багатовимірність політичного світу.