Виживання людини і людства - нагальна проблема сучасності

Нобелівський лауреат француз Альбер Камю відомий як автор, котрий писав про абсурдність і жахливість людського буття, про те, що ми подібні до невільників на галері, яка пропахла оселедцями, де багато наглядачів, і, можливо, ми гребемо не в той бік... І все ж не варто кидати весла, впадати у відчай, слухати лише тих, хто галасує про кінець світу. Це означає, що ми, люди, перебуваємо у безперервному процесі виживання. При цьому під виживанням розуміють і усвідомлюють явище творення людиною (суспільством певного типу) найбільш оптимальних умов для свого існування. Безумовно, ми живемо в трагічну епоху, але не треба ототожнювати трагічне з безнадійним. Сьогодні необхідно говорити й про певні надії, передумови подолання глобальних кризових явищ, блокування і відведення вселенської загрози від людства.

По-перше, це розгортання інформаційної (комп'ютерної) революції як технічної основи можливого виходу із ситуації " виживання", подолання перешкод на шляху об'єднання людства, тобто створення нової цивілізації. Якою вона буде? Ми бачимо зараз лише її загальні контури як більш гуманного й благополучного суспільства. Саме вона створить об'єктивну предметну основу для подолання глобальних, у тому числі екологічних, загроз для людства на засадах науки. По-друге, формування змішаної ринкової й соціально орієнтованої економіки як домінуючого типу світового господарства. Саме ця форма економічних відносин сприятиме гармонізації зв'язків між економічною ефективністю та соціальною справедливістю. Вона дасть можливість зміцнити світові господарські зв'язки, вирішити глобальні проблеми.

По-третє, мова йде про становлення принципу ненасильства і демократизму у внутрішній і зовнішній політиці держав, у групових і міжособистісних стосунках людей. Тобто це потреба переходу від культу сили до діалогу, компромісів, консенсусу.

По-четверте, необхідність об'єднавчих процесів у духовному житті — як у релігійному, так і у світському, пошуки шляхів ідейного зближення, взаєморозуміння між країнами і народами. Адже те, що сьогодні роз'єднує людей, має відійти на другий план, має поступитися тому, що нас об'єднує, бо жити нам треба в єдиному світі, бути пасажирами на одному космічному кораблі — планеті Земля. Не випадково 1995 р. ООН проголосила роком толерантності.

По-п'яте, це й інтегративні процеси, які вже охопили всю планету: розширюються міжнародні економічні та культурні контакти; прискорюється інтенсивний обмін цінностями; відкидається ідея про повну замкненість і самодостатність народів і їхніх способів життя. Отже, мова йде про широкі потоки взаємопроникнення не лише матеріальних, а й духовних культур, їхні діалоги й поліалоги. Самобутнє, національне і загальнолюдське мають гармонійно поєднуватися; прагнення до єдності, попри сьогоденні труднощі, має переважати.

Насамкінець, по-шосте, вже можна бачити " прориви" у сфері інтелектуальних пошуків, ми є напередодні інтелектуальної революції, перед обличчям нового Всесвіту, нової Природи і відповідно нової Людини, про яку мріяли мислителі минулого.

Усе це зумовлює необхідність зміни традиційних способів і типів мислення, формування свідомості, що ґрунтується на поєднанні загальнолюдських та національних цінностей. Найсуттєвішими рисами цієї свідомості мають стати:

• пріоритетність загальнолюдських цінностей над регіональними, вузьконаціональними, класовими тощо; • у свою чергу, така свідомість спричинить суттєві зміни в суспільстві, а також в індивідуальній свідомості людей, стане засадами формування особистості як громадянина окремої країни, так і громадянина світу;

• пріоритетність загальноцивілізаційної відповідальності. Інакше бути не може — щоб порятувати світ, відповідальність із факту свідомості має увійти в загальнолюдську практику;

• урешті-решт, планетарна свідомість має стати свідомістю науковою, тому що вирішити глобальні проблеми за допомогою " здорового глузду", буденної свідомості неможливо. Складний комплекс названих проблем може бути вирішений лише на засадах використання всього комплексу наукових знань: природничих, гуманітарних та філософських.

Сучасна людина шукає духовної підтримки, яку нічим і ніким не замінити, виваженого оптимізму — майбутнє людства має альтернативи, сьогоднішня криза цивілізації може змінитись, як уже не раз бувало в історії, новим розвитком, новим злетом прогресу. Стаючи на таку оптимістичну позицію, філософія виконує свою гуманістичну функцію.

Отже, необхідно постійно пам'ятати про альтернативне " або—або": або людство перейде на новий етап взаємодії з природою, або воно загине. У наші дні не можна закривати очі на можливості майбутнього, не можна, подібно до страуса, заривати голову в пісок, бо " завтра завжди пізно". Тобто не можна жити, склавши руки, за принципом славнозвісного Швейка: " Що буде, те буде, як-небудь буде; ніколи не було, щоб чогось не було"

Але це стратегія переходу до нової цивілізації, керуючись якою можна подолати глобальні проблеми сучасності й зняти питання про виживання людства. Тобто це тенденція майбуття. Водночас зрозуміло, що екологічну та інші глобальні проблеми потрібно вирішувати негайно, вже сьогодні. Тому мають бути, так би мовити, " тактичні" ідеї збереження природи й виживання людства, до яких, вважаємо, можна віднести такі.

• Необхідність скорочення своїх потреб, відмови від " псевдопотреб" (озброєння, наркотики, надмірне споживання) і переходу до помірного раціонального харчування та практичного гігієнічного одягу. Відмовитись від хімізації сільського господарства, побуту тощо. • Необхідна деурбанізація — великі міста мають бути витіснені компактними селищами, в яких люди могли б жити в будинках із доброю теплоізоляцією (економія енергії), вирощувати для себе екологічно чисті продукти. Збільшити частку " чистої енергетики" шляхом застосування геліоустановок, вітряків, невеликих ГЕС, тобто таку, яку можна отримати без забруднення довкілля.

• Заміна транспорту на екологічно чистий.

• Створення безвідходного виробництва із замкнутим циклом, щоб усі відходи перероблялися і повторно використовувалися.

• Формування своєрідного культу природи, гармонії між людиною і природою, що стане можливим лише за умови, якщо основна частка населення буде зайнята не економічним зростанням, а природоохоронною, оздоровчою, педагогічною та іншими видами іяльності.

Багато з цих тез уже стали програмними в русі " зелених", який набув поширення в усіх розвинутих країнах шляхом об'єднання громадськості в рухи організації та партії.

Отже, стратегічні й тактичні шляхи виживання людства існують, розум людський відкриває їх, хоча вони звивисті й тернисті. А тому нашому поколінню потрібно докласти максимум зусиль, щоб порятувати природу й себе, щоб потім наші діти й онуки могли прийти в радісний і щасливий світ. Тому віримо у майбутнє, сподіваймося на краще, щасливе майбутнє і любімо природу й людей!