Основні форми діяльності людини

За характером роботи працю розподілили на 2 частини: фізична і розумова. У фізичній праці виділяють механізовані форми фізичної праці.

Доля фізичної і психічної складової у різних видах праці – різна.

При фізичній праці переважає м’язова діяльність, при розумовій – психічна.

Фізична праця – це виконання людиною енергетичних функцій у виробничій системі. За характером роботи м’язів фізична робота поділяється на динамічну і статичну. Динамічна робота здійснюється при переміщенні тіла людини, її рук, ніг, пальців у просторі, статична – при утриманні вантажу, при виконанні роботи стоячи або сидячи.

Особливість статичної фізичної праці полягає у вираженій втомлюваній дії, яка зумовлюється довготривалим скороченням і напруженням м’язів, безперервним збудженням нервових центрів.

Динамічна робота харктеризується ритмічним скороченням м’язів, що сприяє повноцінному їх кровопостачанню і газообміну, почерглвим збудженням і гальмуванням нервових центрів, що регулюють діяльність м’язів, що призводить жо меншої втомлюваності.

У динамічній роботі виділяють такі типи:

1. загальна динамічна робота – задіяно більше 2/3 м’язів людини;

2. регіональна – при участі від 2/3 до 1/3 м’язів (тулуба або рук чи ніг);

3. локальна – при участі в роботі менше 1/3 м’язів (набір тексту на комп’ютері).

Фізичні навантаженні стимулюють роботу серцево-судинної та дихальної систем. При цьому відбувається витрата енергії. За величиною загальних енерговитрат організму фізичні роботи поділяють на такі:

1.легкі – до 150 Ккал/година;

2. середньої важкості – 151 -250 Ккал/година

3. важкі – понад 250 Ккал/година

Механізовані форми фізичної праці виконуються людиною-оператором, їх здійснення забезпечується поєднанням фізичних і розумових функцій.

Розумова праця супроводжується меншими витратами енергетичних запасів (витрати енергії складають 2500 – 3000 Ккал на добу), але це не означає, що вона є легкою.

Розумова праця забезпечується активністю головного мозку. При розумовій праці значно активуються аналітичні та синтетичні функції центральної нервової системи, ускладнюється прийом і переробка інформації, виникають функціональні зв’язки між окремими нервовими центрами, нові комплекси умовних рефлексів, зростає рольуваги, пам’яті, зорового та слухового аналізаторів.

Інтесивна розумова праця викликаї значне зростання потреб мозку в кисні. Будь-яка розумова діяльність супроводжується певним нервово-психічним напруженням, малорухливістю, вимушеною позою тощо.

Розумова праця характеризується напруженістю, яка визначається обсягом інформаційного навантаження.

До розумової діяльності належать деякі

види операторської діяльності – відрізняється підвищеною відповідальністю та високою нервово-емоційною напругою;

праця керівників виробничих процесів – визначається надмірним зростанням обсягу інформації, дефіцитом часу для її опрацювання, високою особистою відповідальністю за прийняті рішення, періодичним виникненням конфліктних ситуацій;

творча праця – вимагає значного об’єму пам’яті, уваги, нервово-емоційної напруги;

праця виакладача, юриста, лікаря – це постійний контакт з людми, підвищена відповідальність, дефіцит часу та уваги для прийняття рішення, що зумовлює значну нервово-емоційну напругу.

Працездатність – це потенційна можливість людини здійснювати фізичну або розумову роботу за певний проміжок часу.

Розріняють багатолітню, річну, місячну, добову працездатність та працездатність протягом зміни.

Працездатність залежить від багатьох факторів, у тому числі фізичного і психічного розвитку., тренованості організму та самопочуття працюючого, а також умов праці.

Зміну працездатності в часі називають динамікою працездатності.

Період праці протягом робочої зміни (фізична/розумова робота) включає декілька фаз:

І) передробочий стан (фаза мобілізації) – суб’єктивно виявляється в обміркуванні майбутньої роботи (ідеомоторний акт), викликає певні передробочі зрушення у нервово-м’язовій системі;

ІІ) впрацьованість (фаза зростаючої працездатності =гіперкомпенсації) – період, протягом якого здійснюється перехід від спокою до робочого стану, налагодження координації між системами організму, що забезпечує працездатність людини. Ця фаза може триваті від кількох хвилин до 2-3 годин, що залежить від інтінсиавності роботи, віку, досвіду, тренованості та ставлення до роботи;

ІІІ) період стійкої працездатності (фаза компенсації) – встановлюється оптимальний режим роботи організму. Тривалість цієї фази становить приблизно 2/3 від усього часу роботи, а ефективність праці досягає максимуму. Період стійкої працездатності є важливим показником витривалості людини щодо даного виду роботи та заданого рівня її інтенсивності (швидкості виконаня).

Витривалість зумовлена такими факторами:

1) інтенсивність праці – чим більша інтенсивність, тим менший є період стійкої працезадності;

2) специфіка роботи – динамічна робота має більший період стійкої працездатності порівяно з і статичною;

3) вік – в юнацькому і молодому віці витривалість зростає, у похилому – знижується;

4) емоційний стан – позитивні емоції сприяють зростанню працездатності, а негативні – зниженню;

5) уміння, навички, тренованість – сприяють зростанню працездатності;

6) особливості центральної нервової системи – сильні врівноважені типи вищої нервової діяльності є більш витривалими, ніж інші.

IV) період стомлення (фаза декомпенсації) – зниження працездатності та інші негативні наслідки. Його можна віддалити на деякий час емоційно-вольовою напругою.

V) період відновлення. Тривалість цієї фази визначається важкістю роботи й іншими чинниками. Після легкої одноразової роботи цей період може тривати до 10 хвилин, після важкої одноразової роботи – до 60-90 хв., а після тривалої фізичної роботи – декілька днів. Якщо всередені робочої зміни правильно організовано обідню перерву, після неї знову повторюються всу фази розвитку працездатності.

Монотоннапраця – одноманітність робочих дій, їх багаторазове повторення і невелика тривалість, тривала операція, яка включає одноманітні дії може бути монотонною.

Згідно з нормативами тривалість операцій на конвеєрному виробництві не повиннабути меншою 30 сек.

Монотонна праця накладає на негативно впливає на функціональний стан людини: втрата інтересу до виконуваної роботи; нервовве виснаження.

Це зумовлюється тим, що при монотонній праці здійснюються примітивні, нескладні дії, які не потребують творчої діяльності мозку, не викликають зацікавленості, не породжують позитивних емоцій. У реалізації цих дій задіяна незначна частина нервових центрів. Інша частина нервової системи не залучається до роботи, має низький тонус через одноманітність позразників і відносно низьку їх силу, що сприяє охоронному гальмуванню і розвитку сну.

Працівник змушений перебувати весь час у напрузі, боротися зі сном, при спостерігається напружена діяльність обмеженої групи нервових центрів.

І.П. Павлов зауважував, що при монотонній праці відбувається «довбання в одну клітину». Відновлювальні процеси не можуть відновити витрати енергетичних ресурсів, які мають місце у цих центрах, що і призводить до втоми.

Реакція на монотонну роботу має індивідуально-психологічні особливості: може викликати нудьгу, в цьому випадку необхідно створювати установку – виконувати дію автоматично, а думками відволікатися від неї.

Гіпокінезія – функціональний стан, який розвивається під впливом тривалого обмеження м’язової активності людини. Розвиток цього стану супроводжується дегенеративно-деструктивними змінами опірно-рухливого апарату, порушенням серцево-судинної системи, обміну речовин.

Психофізіологічний стан людини в результаті тривалої гіпокінезії поміитно погіршується.Їй не вистачає наполегливості у виконанні будь-якої роботи, слабшає емоційна стійкість, погіршується настрій, з’являється підвищена дратівливість, порушється сон.

Залежно від того, як довго людина перебуває у стані гіпокінезії. Прогноз може бути як позитивним, так і негативним. Довготривала гіпокінезія при порушенні функції нервової системи, залоз внутрішньої секреції, особливо наднирників, серцево-судинної системи, виникнення патології обміну речовин може призвести до загибелі організму, тому що резистентність стає дуже низьокю. При частковій гіпокінезії людина стає схильною до розвитку різноманітніх патологічних процесів.