Сила нервових процесів, рухливість, урівноваженість. Основні визначення цих властивостей

Згідно з останніми дослідженнями і науковими розробками (М. В. Ма-каренко), до властивостей ВНД належить функціональна рухомість нервових процесів. Вона характеризується мінімальною швидкістю переробки інформації різного ступеня складності, яка є результуючою величиною швидкісних можливостей нервової системи. Наведені особливості індивідуальних властивостей людини, безумовно, мають велике значення у вияві фізіологічних реакцій, які супроводжують той чи інший психічний стан. Тому розуміння і визначення цих властивостей є психофізіологічною проблемою. У зв’язку з тим, що визначення індивідуальних проявів ЦНС є вирішальним для встановлення типології ВНД, розглянемо їх особливості. Сила нервових процесів — характеризується здатністю тривало зберігати збудження. Слабка нервова система швидко стомлюється, що є її захисною реакцією. Як правило, чим слабкіша нервова система, тим чутливіша вона до дії подразників. Експериментально доведено: чим більша інтенсивність впливу умовного подразника або чим частіше він застосовується, тим більша відповідна реакція. При досягненні певного значення сили або частоти сигналу рефлекторна відповідь знижується. Існує багато експериментальних і методичних підходів до визначення сили нервової системи. У 50-ті роки було встановлено, що сила нервової системи характеризується межею працездатності, стійкості до тривалих впливів помірної інтенсивності і до сильних короткочасних навантажень. До критеріїв оцінювання сили нервових процесів (або працездатності), згідно із сучасними уявленнями (М. В. Макаренко), належать:

- якість виконання завдання з переробки інформації щораз більшої складності;

- кількість переробленої інформації згідно з диференціюванням позитивних (правильних) і негативних (неправильних) подразників за певний час роботи в режимі “зворотного зв’язку”. Втім, ще й дотепер застосовуються бланкові методики. Це різні коректурні таблиці, набори чисел, літер тощо. Більшість із них узгоджені з апаратними методиками, що використовуються під час групових досліджень. Врівноваженість нервових процесів — це баланс сили збудження і сили гальмування. Показниками таких властивостей є значення позитивних і гальмівних умовно-рефлекторних реакцій, певна кількість помилок (або правильних рішень) на позитивний і гальмівний сигнали, сталість фону умовно-рефлекторної діяльності та ін. Психологи цей баланс визначають за допомогою тестів, які враховують диференціювання сили, відстані, часу. Якщо виключити відповідний сигнальний контроль і визначити результат, більший за встановлений, судять про переважання збудження, менший — про переважання гальмування. Але це теж фізіологічна методика, тому що вимірюються фізіологічні показники: зусилля м’язів, амплітуди рухів, часу. У результаті ретельнішого вивчення врівноваженості встановлено, що баланс пов’язаний з рівнем активації в стані спокою. Він вищий у людей з врівноваженістю нервових процесів і нижчий, якщо переважають збудження і гальмування. Рухомість нервових процесів — визначається швидкістю функціонування нервових процесів і складається з таких показників:

- швидкість виникнення нервового процесу;

- швидкість руху нервового процесу (іррадіація і концентрація);

- швидкість зникнення нервового процесу;

- швидкість заміни одного нервового процесу іншим;

- швидкість утворення умовного рефлексу;

- легкість переробки сигнального значення умовних подразників і стереотипів.

Хоча переробку умовних рефлексів дотепер використовують у фізіологічних дослідженнях, встановлено, що цей складний феномен ВНД визначається не тільки легкістю переходу збудження в гальмування і навпаки, а й міцністю утворення умовних зв’язків (тобто швидкістю згасання сліду), інтенсивністю подразнення, впливом другої сигнальної системи та ін. І. П. Павлов вважав, що переробка умовних подразників є складним випробуванням для організму і важко піддається аналізу. З огляду на те, що швидкість розвитку нервового процесу і швидкість його зникнення є основою функціональної рухомості (лабільності), встановлено три основних методичних підходи до її вивчення:

- визначення швидкості збудження і гальмування;

- визначення швидкості зникнення збудження і гальмування;

- визначення максимальної частоти генерації нервових імпульсів.

У методах, які застосовуються для вивчення функціональної рухомості, використовують зміну позитивного сигналу, який викликає збудження, на гальмівний, що викликає протилежний процес або реакцію, і навпаки. Одним із напрямків визначення рухомості нервових процесів є використання різноманітних коректурних проб, де за критерій оцінки беруть швидкість переробки інформації. Окремо потрібно розглянути так званий феномен порційності - міжаналізаторного розходження діапазонів властивостей нервової системи, що зустрічається у людей у 15–20 % випадків і породжує у дослідників сумніви стосовно використання їх як стійких біологічно зумовлених якостей індивідуальності (Ю. Л. Майдиков). Згідно з П. К. Анохіним, кожний методичний підхід формує своєрідну функціональну систему або комплекс функціональних систем, які по-різному включають окремі частини мозку. Динаміка виконання методики кожного разу відображатиме окремі зони мозку або їхні взаємозв’язки. Тому виникла потреба пошуку загальних властивостей нервової системи, які б визначали загальні динамічні особливості роботи мозку. З огляду на зазначене потрібно враховувати такі три рівні властивостей нервової системи: · загальні мозкові властивості, які характеризують функціональну інтеграцію нервових процесів і повністю охоплюють людський мозок;

- властивості нервової системи, які виявляються в особливостях інтеграції нервових процесів у великих і малих блоках мозку (лобних структурах, аналізаторах та ін.);

- властивості нервової системи, які виявляються в особливостях інтеграції нервових процесів в окремих морфологічних компонентах(нейронах). Факторний аналіз електрофізіологічних показників підтвердив наявність загальномозкових значень біоелектричної активності. У людей слабкого типу під час тестування переважає електрична активність лівої півкулі, а в людей з високими показниками сили фокус максимальної активності поперемінно переміщується то в ліву, то в праву півкулю. Властивості нервової системи позначаються на психічному стані людини, динаміці її діяльності, впливають на особливості вегетативного реагування в тих чи інших умовах, визначають психофізіологічні прояви. Так, І. П. Павлов зазначав, що найвитривалішими до життєвих навантажень є люди сангвіністичного типу. Він наголошував, що поняття витривалості означає не тільки властивості нервової системи, а й витривалість інших органів і систем. У процесі дослідження властивостей ВНД встановлено відмінність індивідів за рівнем адаптивності. За характером протікання адаптивних процесів людей можна поділити на “спринтерів” (процеси швидко розвиваються, інтенсивно протікають, однак адаптивні зрушення короткочасні) і “стаєрів” (процеси розвиваються повільно, не дуже інтенсивні, але тривало зберігають адаптивні зміни), причому “стаєри” краще адаптуються до нових умов існування.