Кожен з подружжя

сприймає життєві фактори по-своєму

Жінка менше, ніж чоловік, цікавиться абстракцією. Чоловік приносить кон­кретну реальність у жертву своїм широким планам. Чоловік кохає абст­рактно. Для нього достатньо розуміння, що він кохає жінку. Найчастіше він мало говорить про кохання, хоча кохає по-справжньому. Жінка кохає кон­кретно, її почуття базуються на потребі ніжності, турботи про неї. Чоловік не турбується про те, яким чином виявляється його кохання. Жінка вима­гає, щоб кохання виявлялося конкретно в кожному слові, жесті, при кожній зустрічі. Чоловік надає більшого значення роботі, науковим дослідженням. Жінка більше живе інтересами сім'ї, дітей. Інтереси сім'ї в цілому вище інтересів кожного з подружжя. Але це не обмежує індивідуальності, навпа­ки, сім'я збагачує, розширює індивідуальність. Подружжя, які поважають одне одного, знаходять шляхи спільного гармонійного існування.

Поведінка подружжя в суспільстві й у сім'ї

Серед близьких людей поводяться вільніше, спокійніше, безтурботніше, ніж поза родиною. І це зрозуміло, однак у сімейних стосунках завжди має зберігатися взаємоповага і почуття міри. Розумна жінка вдома намагати­меться бути привабливою, охайно вдягненою і зачісаною. У сімейній по­ведінці завжди слід бути тактовним, стриманим і зберігати почуття влас­ної гідності.

Суперечка і сварка в сімейному житті

Гете якось сказав: " Я помічаю, що в сімейному житті суперечки корисні, бо вони допомагають краще пізнати одне одного". Але не можна допуска­ти, щоб суперечка, дискусія перетворилася на сварку, коли дошукуються не істини, а причини, щоб звинуватити іншого. Щоб уникнути сварки, ду­же важливо бути самокритичним. Варто шукати провину не в іншому, а в собі, пам'ятаючи східну мудрість: " Той, хто дивиться на власні недоліки, не встигає побачити недоліки інших". Чуйність — запорука того, що в сім'ї буде взаємоповага, взаєморозуміння, делікатність — усе, що складає культуру поведінки подружжя.

Жити в сім'ї — це постійно бути цікавим

одне для одного, будувати такі відносини,

які не набридають, адже нудьга й одноманітність

роз'їдають сім'ю, як іржа

Ніяка краса не зможе замінити свіжість контактів і легкість спілкування. Езопу належать такі слова: " До краси звикаєш так само, як і до потвор­ності, їх перестаєш помічати". Якщо людям нічого сказати одне одному, їм нудно, нецікаво, краса не допоможе. Тоді починається охолодження, са­мотність у сім'ї. Подружжя перестають спілкуватися.

Ворогами кохання передусім є:

1) гонитва за грошима, матеріальними цінностями;

2) прямолінійність у відносинах;

3) звичка з'ясовувати відно­сини.

Чи важливо, щоб чоловік і дружина були друзями?

1.Любов розвивається за своїми законами, якщо з роками вона втрачає яс­
кравість, на перший план виступає дружба.

2.Питання розподілу обов'язків у сім'ї вирішуються на засадах дружби.

3.У доброзичливій сім'ї діти засвоюють стиль поведінки батьків.

4.Дружба оберігає затишок сім'ї.

5.Організація здорового відпочинку в сім'ї — спорт, подорожі, музика то­
що — найчастіше визначається дружніми стосунками чоловіка і дружини.
У сім'ях друзів чоловік і дружина довіряють один одному. Там же, де сім'я
тримається тільки на емоціях і фізичному контакті, часто виникають підо­
зра, ревнощі, недовіра.

Перш ніж створювати сім'ю, варто подумати, чи надійного друга ви матимете на все життя.

У дружбі між чоловіками або між жінками прийнятними є критика і прямолінійність. У сім'ї такі характеристики дружби мають деяку обме­женість, аби вони не порушили сімейні взаємовідносини.

Ритми любові

Користуючися сучасними знаннями з психології, нейрофізіології, психо­логи намагаються пояснити, чому люди, які кохали одне одного, нерідко стають ворогами. Учені вказують на психофізіологічну установку, завдяки якій організм сприймає конкретну особу з певної позиції. Це уперед­женість сприйняття, що дає забарвленість образу, складаючи позитивне або негативне ставлення до нього. На установку можуть впливати різні чинники, слова. Така установка — умова формування і розвитку соціаль­ного способу життя. В емоційному ставленні людей одне до одного спос­терігається ритмічність. Кожен стан, стабільне переживання того чи того ставлення характеризується спеціальною установкою. У сім'ях можна спостерігати такі ритми:

1.Період палкого кохання. Позитивна установка не залишає подружжя ні на хвилину. Образ коханої людини постійно у свідомості.

2.Період охолодження. У разі відсутності партнера його образ зникає у свідомості. Коли партнер з'являється — почуття спалахують.

3.Період посилення охолодження. У разі відсутності коханого приходить почуття дискомфорту, а з його появою з'являється необхідність посилення почуттів, вимога знаків уваги, ніжних слів тощо. У цій стадії потрібно знизити інтенсивність почуттів — більше уваги приділяти роботі, іншим справам. Якщо цього не зробити, то настане період дратли­вості.

4.Період дратливості. Усе сприймається, як недоліки. Людина перебуває під впливом негативної установки. Як тільки кохана людина відсутня, залишає дружину в самотності, спокій повертається.

5.Людина повністю під впливом негативної установки. Стан небезпечний, відносини між подружжям припиняються.

Фізіологи довели, що в корі великого мозку 60 % клітини є нейтраль­ними до емоційних станів, 35 % — відповідають за позитивні емоції, а 5 % — за негативні. Центри емоцій розкидані, вони розташовані на різних рівнях ЦНС. Періодична емоційна втома провокує негативні установки.

Далеко не кожна розумна людина може усвідомити нове почуття до рідної людини. Періодичність у відносинах у сім'ї — явище природне, це потрібно розуміти і своєчасно давати коханій людині можливість відпочи­ти від себе. Сигнал про необхідність відпочинку від близької людини по­силається на емоційному рівні у вигляді нудьги, дратливості, неприязні. Наші знання допомагають уникати емоційної втоми, яка призводить до конфліктів і розпадання шлюбів.

РОЗДІЛ 4

СТАРІННЯ ОРГАНІЗМУ І СТАРЕЧИЙ ВІК ЛЮДИНИ

Старіння — одна з найважливіших проблем, яка в сучасних умовах має надзвичайне значення для економічної та соціальної політики не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються. Останніми роками на земній кулі побільшало людей старечого віку (75 років і старше). В Україні, за статистичними даними, на кожні 4 людини молодого і середнього віку приходиться 1 людина старечого віку.

Існує багато спільних проблем для кожної вікової групи, але деякі проблеми відображають специфічні особливості та потреби старечих лю­дей. Це питання медично-соціальної допомоги старим людям, питання продовження трудової діяльності, визначення раціонального способу жит­тя. Ці проблеми стали стимулом для розвитку науки про біологічне старіння організму — геронтології.

Геронтологія вивчає старіння організму на різних його рівнях: субклі­тинному, клітинному, тканинному, органному, системному. Дослідження в цій галузі об'єднує медиків і біологів-генетиків, екологів, соціологів, пси­хологів та ін.

Соціальна геронтологія виділяється в окрему галузь і вивчає вплив умов життя на старіння людини. Це вивчення умов працездатності, навко­лишнього середовища і зв'язку їх зі здоров'ям людини, що старіє. Соціаль­на геронтологія вивчає питання санітарної статистики, впливу чинників старіння населення на рівень розвитку держави, та навпаки, рівень розвит­ку держави і взаємозв'язок цього рівня із забезпеченням старих людей.

Соціальна геронтологія вивчає спосіб життя людини, що старіє: пра­ця, працездатність, режим харчування, активність, руховий режим, особи­ста гігієна тощо.

Геріатрія, або геріатрична медицина — це вчення про хвороби старе­чого віку, особливості клініки, лікування, профілактики та організації мединної і соціальної допомоги. Геріатрія займається вивченням хвороб, які супроводжують старість.

Біологічний вік

Старість формується в процесі життя, вона заперечує життя і призводить до загибелі організму. Існують поняття старіння і старості, тобто, причини та їх прояв.

Старість — закономірний період вікового розвитку.

Старіння -- руйнівний процес, розвиток якого супроводжується з віковим ураженням різних органів та систем, що призводить до порушен­ня фізіологічних функцій організму.

Старіння призводить до обмеження пристосувань організму, знижен­ня його надійності, розвитку вікової патології. Участь чинників середови­ща в процесах старіння зумовлює пошук оптимального способу життя, екологічних умов, які затримують старіння.

У ході еволюції поряд зі старінням виник процес вітауку.

Вітаук — процес стабілізації життєдіяльності організму, що підвищує його надійність. Він спрямований на запобігання ураженню живих систем з віком і підвищує тривалість життя.

Час, коли настає старість

Вікові періоди не мають різких меж. Так, середня тривалість життя в Ста­родавньому Римі становила 28—30 років, 40-річних вважали старими, а 60-річні готувалися до жертвоприношення.

За класифікацією ВООЗ, вік 45—59 років вважається середнім, 60— 74 роки — похилим, понад 75 років — старечим.

Розвиток організму поділяється на прогресивний, стабільний та де-градаційний. Розрізняють календарний вік і біологічний вік. Процеси старіння індивідуальні. Чим більше календарний вік випереджує біологічний, тим триваліший темп старіння організму.

Вікові зміни фізіологічних систем

У людей зміни з боку різних систем розвиваються нерівномірно. Це ускладнює визначення біологічного віку. З одного боку, проводять оцінку функцій, які змінюються з віком: слух, зір, швидкість пульсу, м'язова си­ла, AT, ЖЄЛ тощо. З іншого боку, використовують фізичні навантаження для вивчення адаптаційних реакцій організму.

Природне і передчасне старіння. термін життя

Під час процесу старіння розрізняють такі види змін в організмі.

1. Хронобіологічні зміни — вікові зміни тканин. Що більший термін життя у тварин, то яскравішими є такі зміни.

2. Онтобіологічні зміни залежать від біологічного віку, наприклад, зміни нейрогуморальної регуляції.

3. Видоспецифічні зміни. Вони властиві кожному виду, наприклад, зміни ферментів.

4. Індивідуальні зміни — притаманні окремим людям.

Природне старіння визначається темпом і віковими змінами, які відповідають біологічним та адаптаційно-регуляторним можливостям лю­дини.

Передчасне старіння — ранній розвиток вікових змін, яскравість їх вираженості. Цьому сприяють перенесені захворювання, негативні чинни­ки середовища, стреси, недостатність відпочинку. Передчасне старіння проявляється втомою, зниженням працездатності, ранніми змінами пам'яті, емоційної сфери, зниженням адаптаційних можливостей різних систем та органів. Існує затримане старіння, коли вікові зміни настають значно пізніше.

Видова тривалість життя

За 100 останніх років тривалість життя людей збільшилася на 14 років. На земній кулі середній термін для жінок — 73 роки, для чоловіків — 64 ро­ки. Загальна середня тривалість життя — 69 років.

Закономірності в теорії старіння

Гомеорез — траєкторія змін стану фізіологічних систем організму протя­гом життя. Визначення гомеорезу дозволяє прогнозувати віковий розви­ток, старіння. Для старіння характерна гетерохронність - - різниця старіння в кожній системі організму, тобто вікові зміни розвиваються з різною швидкістю.

Гетеротропність — це різна вираженість старіння в різних системах. Секреція статевих гормонів з віком зменшується, а гонадотропних гор­монів гіпофіза — збільшується.

Гіпотези і теорія старіння

Існує дві точки зору на старіння.

1. Старіння — генетичне запрограмований процес. Чинники тільки впливають на цей процес.

2. Старіння — результат руйнування організму, який виникає в про­цесі життя.

Механізми вітауку

1. Генетичні:

• система антикоагулянтів, яка зв'язує вільні радикали;

• система мікросомального окислення печінки, яка знешкоджує токсичні речовини;

• система репарації ДНК, тобто ліквідація її ушкоджень;

• антигіпоксична система, запобігає порушенню окислення.

2. Фенотипічні (виникають протягом життя завдяки саморегуляції і збереженню адаптивних реакцій):

• поява багатоядерних клітин;

• збільшення розмірів мітохондрій на тлі зменшення кількості інших органоїдів;

• гіпертрофія і гіперфункція окремих клітин в умовах загибелі частини з них;

• підвищення чутливості до медіаторів в умовах послаблення нервового контролю.

Клітинні механізми старіння

Порушення генетичного апарату клітини

Доведено, що зміни настають у всіх ланцюжках передачі генетичної інформації — у ДНК, структурі хроматину, транскрипції, трансляції гене­тичної інформації, синтезі білка. Первинні механізми старіння пов'язані з порушеннями регуляції генома. Ушкоджена ДНК відновлюється завдяки системі репарації ДНК. З віком накопичуються фрагменти розірваної ДНК. Зміни відбуваються в синтезі білка. Порушується синтез білка. У старості зменшується діапазон стимуляції синтезу білка, активізуються ге­ни, які визначають утворення антигенів до змінених білків. Комплекси ан­тиген — антитіло руйнують тканини.

Порушення клітинної біоенергетики

Відбуваються зміни в енергетичному забезпеченні клітини. Зменшується активність дихальних ферментів. Адаптивне значення має реакція гліколізу в мітохондріях. Але з віком знижується синтез білків міто-хондріями, зменшується їх кількість, настає деградація мітохондрій. Наста­ють зміни в ліпідному обміні. Змінюється фосфоліпідний склад клітинної мембрани. У крові збільшується кількість холестерину атерогенних ліпо-протеїдів, знижується активність ліпаз. Це призводить до атеросклерозу.

Зменшення клітинної маси

Число нейронів зменшується на 10—20 %, іноді на 30—50 %, число неф-ронів і альвеол — на 30—50 %. У 30-річних чоловіків маса всіх клітин тіла становить 47 %, у чоловіків 70 років — 35 %. Головна особливість ста­рості — атрофія органів і тканин. Інші клітини працюють із гіперфунк­цією і гіпертрофією.

Цитоморфологічні зміни

Під час старіння змінюються ядерно-цитоплазматичні взаємовідносини в клітинах. Адаптивне збільшується кількість ядер. Зменшення кількості мітохондрій призводить до появи гігантських форм. У старості в клітинах накопичується фермент ліпофусцин (продукт розпаду органоїдів клітини).

Функціональні зміни:

• знижується здатність нейронів сприймати інформацію;

• секреторні клітини знижують синтез і секрецію речовин;

• скоротливі клітини зменшують здатність до скорочень (слабкість м'язів);

• лабільність клітин, тобто, вони здатні приймати ритми збудження без трансформації;

• у процесі старіння знижується активність водіїв ритму серця, мозку, кишок, сечових органів;

• знижується транспорт іонів кальцію, що знижує функцію клітин. Розрізняють три типи клітин з різними термінами старіння:

1)клітини первинного старіння — нервові, сполучної тканини;

2)клітини, які власне змінюються з віком і отримують регуляторний вплив — залозисті, м'язові;

3)клітини вторинного старіння — епідерміс, епітелій багатьох органів.

Нейрогуморальні механізми старіння. Первинні зміни нейрогуморальної регуляції призводять до порушення обміну і функцій клітин.

Порушення нервової регуляції

У старості розвивається консерватизм у поглядах, заперечення нового, ствер­дження всього старого, переоцінка власної особистості. Знижується увага, пам'ять, психомоторна активність, з'являються дефекти поведінки, ретро­градна амнезія (відновлення старих подій і втрата пам'яті на нові події).

Вікові зміни вищої нервової діяльності пов'язані зі зменшенням рухо­мості нервових процесів. Основні електроенцефалографічні зміни — за­тримка альфа-ритму, посилення повільних коливань, зникнення різниці в збудливості різних відділів мозку, що призводить до неадекватних реакцій, неврозів.

Підвищується чутливість структур мозку до медичних препаратів. Такі ліки старим людям потрібно призначати у зменшених дозах.

У мозковій тканині відбуваються зрушення в обміні медіаторів моз­ку — норадреналіну, адреналіну, ацетилхоліну, серотоніну. Мають значен­ня розлади лімбічної системи, гіпоталамуса, які відповідають за гомео­стаз. Особливе значення має гіпоталамічна регуляція в розвитку клімаксу. З віком послаблюється контроль за діяльністю внутрішніх органів.

Порушення гормональної регуляції

Вміст гормонів у крові під час старіння змінюється неоднаково — одних — зменшується, інших — зростає. Головні зрушення при клімаксі виникають у системі гіпоталамус — гіпофіз — статеві залози. У чоловіків знижується концентрація тестостерону і зростає вміст естрадіолу і прогестерону. У жінок зменшується вміст естрадіолу і прогестерону, концентрація тестосте­рону збільшується. Виникає компенсаторний механізм —збільшення з віком синтезу фолікулостимулюючого і лютеїнізуючого гормонів гіпофіза. Під час старіння зниження активності системи гіпоталамус -гіпофіз — щитоподібна залоза компенсується системою гіпоталамус -гіпофіз — кіркова речовина надниркових залоз. Розвивається інсулінова недостатність. ЦНС постійно отримує сигнали від серця, судин, легень, травного тракту. З віком послаблюються рефлекси, змінюється реакція нервових центрів на дію гормонів, що сприяє порушенням регуляції внутрішніх органів, змінюється психологія людей.

Психологія людей похилого віку

" Скільки б ми не скаржилися на природу, юна веде себе добре: життя, як­що ти вмієш ним користуватися, достатньо тривале" (Сенека).

Для початку намалюємо психологічний портрет людини похилого віку, використовуючи психологічну характеристику найбільш типових йо­го проявів. Ось якого вигляду набуває цей портрет в одній з робіт російського психолога Є. Авербуха:

" У людей похилого віку знижені самопочуття, самовідчуття, само­оцінка, посилюються почуття малоцінності, непевності в собі, невдоволе ності собою. Настрій, здебільшого, знижений, переважають різні тривожні думки: самотності, беззахисності, збідніння, смерті. Старі люди стають по­хмурими, роздратованими, песимістами. Здатність радіти знижується, від життя вони нічого доброго вже не очікують.

Інтерес до світу, до всього но­вого знижується. Усе їм не подобається, звідси — бурчання. Вони стають егоїстичними й егоцентричними, коло інтересів звужується, з'являється підвищений інтерес до переживань минулого, до переоцінки цього минуло­го. Поряд з цим підвищується інтерес до свого тіла і різноманітних не­приємних відчуттів, які часто трапляються в старості. Невпевненість у собі й у завтрашньому дні робить старих дріб'язковими, скупими, занадто обе­режними, педантичними, консервативними, малоініціативними. У людей похилого віку послаблюється контроль над своїми реакціями, вони недо­статньо добре володіють собою. Усі ці зміни у взаємодії зі зниженням гос­троти сприйняття, пам'яті, інтелектуальної діяльності створюють своєрідний образ людини похилого віку і роблять усіх цих людей до певної міри схожими". Однак було б неправильно думати, що всі перераховані зміни однаковою мірою мають місце в усіх людей похилого віку.

Уточнюючи змальовану вище картину зміни особистості в старості, потрібно зауважити, що вона занадто насичена набором різноманітних яко­стей, які рідко зустрічаються в одній людині. Тому сама типологія має бути суттєво уточнена. Так, у типології Ф. Гізе, яку він запропонував на X пси­хологічному конгресі в Бонні, виділяють три типи людей похилого віку:

• людина похилого віку — негативіст, який заперечує у себе будь-які ознаки старості;

• людина похилого віку — екстравертована (використовуючи термінологію К. Юнга), яка визнає настання старості, але до цього визнання приходить через зовнішні впливи і шляхом спостереження навколишньої дійсності, особливо у зв'язку з виходом на пенсію (спостереження за молоддю, різні з нею погляди й інтереси, смерть близьких друзів, зміна положення в сім'ї);

• інтравертований тип, який гостро переживає процес старіння. З'являється тупість щодо нових інтересів, оживають спогади про минуле — інтерес до питань метафізики, малорухливість, послаблення емоцій, послаблення сексуальних моментів, бажання спокою.

Оцінюючи дані типології Ф. Гізе, слід відзначити, що вона набагато ближча до реального феномену старості.

Народна мудрість стверджує: " Старість — не радість". Категоричність афоризму робить його вразливим, тому що він не враховує всієї складності й багатогранності явища. Це думка, якій може бути протиставлена інша думка, а саме: старість тільки починає осмислюватися людством як вік, що таїть у собі великі резерви і можливості.

РОЗДІЛ 5

ВІДПОВІДІ ДО ПИТАНЬ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ