Особливості кризи новонародженості та кризи першого року життя

Криза новонародженості.— проміжний період між утробним (пренатальним) та позаутробним (постнатальним) способом життя. Коли б поруч з новонародженою дитиною не було дорослої людини, то через кілька годин вона б загинула. Перехід до нового способу існування забезпечується тільки дорослим.

Крик новонародженого - це його перший подих, тут ще немає ніякої психічного життя. Перехід від внутрішньоутробного життя до позаутробного - перш за все перебудова всіх фізіологічних механізмів дитини. Він потрапляє в більш холодну і світлу середу, переходить на нову форму харчування і кисневого обміну. Те, що відбувається вимагає періоду пристосування. Ознакою цього пристосування є втрата дитиною у вазі в перші дні після народження.

Соціальна ситуація новонародженого специфічна і неповторна і визначається двома моментами. З одного боку, це повна біологічна безпорадність дитини, він не в змозі задовольнити жодної життєвої потреби без дорослого. Таким чином, немовля - максимально соціальна істота.

З іншого боку, при максимальної залежності від дорослих дитина позбавлена ​ ​ ще основних засобів спілкування у вигляді людської мови.

У протиріччі між максимальною соціальністю і мінімальними засобами спілкування закладена основа всього розвитку дитини в дитячому віці.

Основне новоутворення - виникнення індивідуального психічного життя дитини. Нове у цьому періоді те, що, по-перше, життя стає індивідуальним існуванням, окремим від материнського організму. Другим моментом є те, що вона стає психічної життям, згідно Виготському, тільки психічне життя може бути частиною соціального життя оточуючих дитини людей.

Багато психофізіологічні дослідження присвячені термінів появи у новонародженої дитини перших умовних ре Криза першого року життя
Емпіричне зміст кризи першого року життя надзвичайно просто і легко. Він був вивчений раніше всіх інших критичних віків, але його кризовий характер не був підкреслений. Мова йде про ходьбі. До дев'яти місяців дитина стає на ніжки, починає ходити. Дитина в ранньому дитинстві - вже ходить: погано, важко, але все, ж дитина, для якого ходьба стала основною формою пересування в просторі. Саместановлення ходьби і є перший момент в змісті даної кризи.
Разом з цим розширюється простір дитини, він відділяє себе від дорослого. З'являється перше слово (мова). До року мова дитини - пасивна: він розуміє інтонацію, часто повторювані конструкції, але сам не говорить. Але саме в цей час закладаються основи мовних навичок. Діти самі закладають ці основи, прагнучи встановити контакт з дорослими з допомогою плачу, гуління, воркування, белькотіння, жестів, а потім і перших слів.
Автономна мова формується близько року і служить перехідною фазою між пасивною і активною мовою. За формою вона є спілкуванням. За змістом - емоційно-безпосереднім зв'язком із дорослими та ситуацією. Початок і кінець автономної мови знаменує початок і кінець кризи одного року.
Характер вказівних дій. Це є критерієм розпаду соціальної ситуації. Де була єдність, стало двоє: дитина і дорослий. Між ними новий зміст - предметна діяльність. Основне новоутворення пов'язано з розвитком основного типу діяльності: розвиток сприйняття, інтелекту, мови. флексів. Разом з тим залишається спірним питання про те, коли закінчується період новонародженості.