Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Психологічна структура судової діяльності
|
|
Психологічна структура судової діяльності складається з пізнавальної, конструктивної та виховної діяльності суду. Проте, якщо на попередньому слідстві основною є пізнавальна діяльність, то в суді основною і визначальною стає конструктивна діяльність. Саме суд покликаний вирішити справу по суті - це його основна і виключна функція.
Але тому, що конструктивна діяльність може реалізуватись тільки після здійснення пізнання на підставі зібраної, всесторонньо оціненої і перевіреної інформації, виклад психологічної структури в суді доцільно також починати з розгляду особливої пізнавальної діяльності. Основна її мета в суді - це накопичення необхідної інформації для здійснення конструктивної діяльності - винесення вироку.
Особливість пізнавальної діяльності в суді, перш за все, полягає у тому, що матеріали попереднього розслідування завжди дають йому вже певну готову модель події, дій та взаємостосунків, які підлягають дослідженню, перевірці, у тому вигляді в якому вони подаються в результаті закінчення розслідування. Попереднє слідство бере на себе всю пошукову частину пізнавальної діяльності, проводить відбір і систематизацію інформації, що суттєво полегшує пізнання судом обставин справи.
Те ж слід сказати і про пошукову ланку пізнавальної діяльності. Хоча ця частина роботи і повинна бути виконана на попередньому слідстві, суд не залишається права, навіть повинен, у відповідності з процесуальним законом при необхідності запросити нові документи, викликати раніше не допитуваних свідків тощо.
Особливість пізнавальної діяльності суду полягає у тому, що процес опосередкованого пізнання фактів тут займає ще більше місце ніж в діяльності слідчого. Це визначається ще більшим віддаленням суду за часом від моменту скоєння злочину, особливими процесуальними умовами його діяльності, пізнанням багатьох фактів через сприймання слідчого. Це призводить до необхідності ще на попередньому слідстві приймати міри до того, щоб повніше закріпити сприйняте і тим самим суттєво полегшити пізнання фактів судом, побудова мисленних моделей події, яка досліджується. Якщо в роботі слідчого при встановленні і виявленні фактів можливе (а іноді навіть потрібне) виключне емоційне психічне напруження, тоді в роботі судді така емоційна напруга є негативним моментом і може тільки зашкодити об'єктивному і спокійному розгляду матеріалів справи.
Стислість часу сприймання інформації в суді призводить до необхідності особливої дисципліни мислительної діяльності. Це досягається суворим контролем за інформацією, що сприймається. Цій меті служить і процесуальний принцип неперервності судового розбору. У випадку відсутності належного контролю потік інформації може стати таким, що судді не будуть встигати її опрацьовувати, а це призведе до того, що деякі факти вони взагалі не сприймуть або сприймуть їх не повністю, помилково. В суді все ж створюються умови при яких є більша можливість регулювати умови, порядок надходження інформації, швидкість. Суд сам визначає порядок сприймання інформації (послідовність допиту свідків і звинувачуваних), швидкість надходження цієї інформації, нарешті, умови сприймання інформації (через певні періоди оголошується перерва під час судового засідання).
Суд має можливість і зобов’язаний детально перевірити правильність проведеного попереднього розслідування.
В пізнавальній діяльності суду беруть участь особи з різними інтересами, що сприяє різній оцінці та поясненню фактів, їх значенню тощо. Суд заслуховуючи їх пояснення, виступи, тим самим сприймає результати пізнання цими особами обставин справи, а це в свою чергу створює умови для пізнання фактів судом в судовому засіданні у всіх можливих протиріччях.
Суть конструктивної діяльності в суді - це винесення вироку за справою, що розглядається. Всі інші види діяльності підпорядковані тільки цьому завданню.
До спеціальних умов конструктивної діяльності слід віднести:
1 - Винесення вироку колегіально членами суду;
2 - Забезпечення невтручання в його прийняття;
3 - Законодавче гарантування свободи власного переконання судді,
що є в основі кожного винесеного вироку;
4 - Вимога неперервності розгляду кримінальної справи.
Специфічна особливість діяльності суду полягає у тому, що конструктивна діяльність спочатку здійснюється кожним суддею окремо, а закінчується завжди колегіальне при винесенні вироку. Суду потрібно завершити свою конструктивну діяльність визначенням міри покарання підсудному, а також вирішенням питань, які пов’язані з порядком відбування покарання.
Конструктивній діяльності суду підпорядковані всі інші компоненти його діяльності. Пізнавальна, комунікативна, організаторська діяльність розвиваються настільки, наскільки вони можуть полегшити, забезпечити виконання цієї основної функції суду. Чим повніше зібрано факти на попередньому слідстві, тим більше створено умов для реалізації основної спрямованості конструктивної діяльності суду - винесення вироку за кримінальною справою.
Конструктивна діяльність суду повинна бути спрямована і на реалізацію, забезпечення і перевірку виконання винесеного цим судом вироку стосовно до підсудного. Конструктивна діяльність - це не тільки процес пізнання і винесення вироку за кримінальною справою, але і забезпечення реалізації винесеного вироку.
Хочеться сказати і про виховний вплив суду, який вже закладено в специфічній формі його діяльності: повному об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи. Саме тому сам процес судочинства має великий виховний вплив на всіх присутніх у залі судового засідання, та самого підсудного.
Важливий виховний вплив має і оголошення вироку в тому випадку, якщо він був справедливим, відповідав вимогам закону про співмірність покарання важкості скоєного злочину і особистості підсудного, був конкретним, чітким, зрозумілим для всіх присутніх у залі судового засідання.
Суд реалізує виховну функцію і в діяльності по найбільш повному зібранні, аналізу і відправленню у виправно-трудовий заклад даних про особистість засудженого.
2. Загальна психологічна характеристика судового процесу при розгляді кримінальних справ.
Покроковість є суттєвою особливістю психологічної структури судової діяльності. Судова діяльність розвивається у визначеній, чітко регламентованій процесуальним законом послідовності, яка створює певні етапи розвитку загальної судової діяльності. Це має забезпечити найбільш доцільні умови одержання та перевірки доказів, сприяти встановленню правди і здійснення правосуддя.
Наявність етапів, чіткий розподіл завдань і умов діяльності на кожному етапі - все це створює найбільш оптимальні психологічні передумови для правильного і повного здійснення правосуддя судом.
Кримінальний процес визначає такі етапи розвитку судової діяльності: передача справи суду, судовий розгляд, винесення вироку, виконання вироку тощо.
1. На етапі передачі справи суду вирішуються питання пізнання попереднього розслідування і планування власної діяльності.
2. Безпосереднє сприймання всіх джерел доказів і здійснення пізнання обставин справи здійснюється при проведенні судового слідства.
3. Заслуховування словесних повідомлень про результати пізнавальної діяльності, яка проведена учасниками судочинства (прокурором, адвокатом тощо),
4. Реалізація основної конструктивної діяльності (винесення вироку).
5. Здійснення дій, які пов’язані з прийнятим конструктивним рішенням (виконання вироку).
| 2. ПСИХОЛОГІЯ СУДДІ |
| Відповідно до Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ч. 1 ст. 127). У ч. 2 цієї ж норми Основного Закону держави у зв'язку з особливим статусом судді, визначається, що професійні судці не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Суддя — посадова особа відповідного суду, носій судової влади. Це та особа, яка уповноважена виносити судові рішення від імені держави'. З цим пов'язані її підкорення тільки закону, заборона впливу на неї в будь-який спосіб. Професія судді є найбільш складною серед юридичних професій. Це пов'язано з необхідністю приймати важливі і відповідальні рішення, визначати долі інших людей, їхню винність чи невинність у вчи- ' І. Фойницький вказував, що всі судові рішення постановляються ім'ям верховної державної влади, за указом Його Імператорської Величності. Ця основа державного суду має силу як для кримінального, так і для цивільного суду. В обох випадках суд слугує не приватним інтересам окремих осіб, окремих громадських гуртків чи окремих відомств, а загальним державним інтересам правосуддя (див.: Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. - С.-Пб.: Альфа, 1996. - Т. 1. - С. 8 (Отпечатано по третьему изданию, С.-Пб.: 1910). ненні злочинів. Тому суддя повинен нести високу відповідальність за свої вчинки і дії. Пізнавальна діяльність судді спирається на вже зібрані на досудо-вому слідстві матеріали (докази з кримінальної справи). Суд повинен перевірити пред'явлені докази, «зважити» їх і ухвалити відповідне рішення. Йдеться про професійні якості судді, наявність відповідного досвіду, вміння розбиратися у життєвих ситуаціях. Саме з цим пов'язано віковий ценз судді — не молодше двадцяти п'яти років. Необхідний також і стаж роботи у галузі права — не менше трьох років. У процесі дослідження події суддя конструює уявні моделі, висуває судові версії. Наявність обвинувального висновку в матеріалах кримінальної справи не повинна справляти сугестивного впливу на суддю. Поряд з версією обвинувачення можуть висуватися і контрверсії. У цьому виявляється і роль захисту в змагальному кримінальному процесі. Л. Владимиров зазначав, що суд — не аудиторія, де читаються лекції, які складаються з узагальнень різноманітного матеріалу. Суд — розслідування індивідуальної події, і захисник повинен усі свої міркування будувати на основі певного випадку. Тут не може йтися про злочинність узагалі, а лише про злочинність саме тієї людини, яка сидить на лаві підсудних. Перебуваючи у межах того злочину, який засуджується і який він вивчає, захисник повинен тільки з нього черпати свої дані і доводи, ґрунтуючись тільки на клінічному вивченні окремого випадку. Йдеться про винність не класу, не групи, не професії, не партії, а саме цієї окремої людини, проти якої пред'явлено обвинувальний акт. Не слід змішувати двох трибуналів: наукового і судового. Перший не знає ніяких строків і умовностей, другий, за самим своїм завданням, пов'язаний строками та умовностями. Кримінальна справа — це «крапля води», в якій живе цілий світ істот, здебільшого невидимих для неозброєного ока'. Судді у змагальному процесі (обвинувачення — захист) належить регулююча роль, яка полягає у створенні ділової обстановки судового процесу, визначенні і регулюванні спілкувань, усуненні різко конфліктних стосунків, зниженні надмірного емоційного збудження учасників. Діяльність судді пов'язана з розглядом різних за своїм характером справ (кримінальних, цивільних, адміністративних та ін.). Відсутність належної спеціалізації суддів, високий ступінь інтелектуальних та ' Див.: Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защиты) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. - М.: МГП «Фемида», 1992. - С. 46. 172 емоційних навантажень, перевищення нормативів кількості розгляду справ призводять до виникнення негативних емоцій, психологічних перевантажень, а зрештою, і до професійної деформації (використання схематичності і шаблону в діяльності, негативного ставлення до людей, спрощення процедури розгляду кримінальних чи цивільних справ та ін.). Суддя має характеризуватися високими моральними параметрами, прагненням до справедливості. Необхідний індивідуальний підхід до кожної людини, поважне ставлення до її особистості. Правосуддя зачіпає долі багатьох людей. Судити потрібно справедливо, з урахуванням усіх обставин справи. Суддя має бути об'єктивним. Пізнання у суді передбачає зіткнення різних інтересів, виникнення суперечливої інтерпретації тих чи інших фактів. У цій ситуації суддя повинен уміти виокремити головне, усунути перекручування, відрізнити емоції від існуючих реалій. Судці доводиться взаємодіяти з широким колом осіб з різним процесуальним становищем, які по-різному ставляться до справи, відрізняються за своїм інтелектом, віком, про-фесією, соціальним станом та ін. Ця взаємодія має бути суворо процесуальною. Судця не повинен виконувати не притаманні йому функції у наданні «правової допомоги населенню». У цьому плані слушно звучать слова: «Суд довідок не дає». 1 Вплив на особу судді різних негативних чинників, надто великі емоційні навантаження дійсно сприяють деформації її психологічної структури. Водночас незадоволення рішеннями суду, в певному ступені озлоблення діями суддів породжують гостро сатиричні характеристики їх процесуальної фігури. Так, прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі продовжує дивувати світ своїми незвичними висловлюваннями на адресу суддів: «Лише розумово неврівноважені люди, люди з психічними проблемами можуть робити цю роботу. Вони це роблять тому, що з антропологічного погляду відрізняються від інших представників людської раси» (див.: Велик и могуч итальянский язык // Событие. - 2003. - 2-8 окт. - С. 5). А ось як описував Віктор Гюго психологічний стан суддів, які ухвалили смертний вирок: «Судді сиділи спереду із задоволеним виглядом - мабуть, раділи, що справа доходить кінця. На обличчі голови, м'яко освітленому відблиском віконного скла, був мирний, добрий вираз; а молодий член суду, смикаючи свої брижі, майже весело патякав з гарненькою дамою у рожевому капелюшку, яка через знайомство сиділа позаду нього. Лише присяжні були бліді Суддю вирізняє висока культура мови. За допомогою мови суддя здійснює комунікативну функцію, регулює спілкування різних осіб, справляє у допустимих формах психологічний вплив. Мова судді повинна вирізнятися лаконічністю, чіткістю формулювань, юридичною грамотністю. У діяльності судді важливе значення мають письмова мова, вміння складати процесуальні документи. Професійна діяльність судді передбачає чіткий добір осіб на ці посади, вироблення своєрідних критеріїв відповідності. У психологічній літературі пропонувалося розробити професіограму судді (необхідний набір якостей залежно від виконуваної діяльності). Стосовно діяльності судді виділяють такі сторони (В. Васильєв): соціальну (висока відповідальність за свою діяльність, неупередженість тощо); реконструктивну (загальний і спеціальний інтелекти, пам'ять, уява, аналітичне мислення, інтуїція судді та ін.); комунікативну (чуйність, емоційна стійкість, уміння слухати і розмовляти та ін.); організаційну (воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість тощо); посвідчу-вальну (загальна і спеціальна культура письмової мови, навички в складанні письмових документів та ін.). |
3.
| 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СУДОВОГО ДОПИТУ. ПЕРЕХРЕСНИЙ ДОПИТ |
| Найбільш поширеною процесуальною дією під час судового слідства є допит. Допит у суді — це складний процес спілкування між особами, які беруть у ньому участь. Таке спілкування здійснюється гласно, відкрито. У психологічному плані допит є інформаційно-психологічним спілкуванням осіб — це процес обміну інформацією, процес взаємодії, взаємосприйняття учасників. Допит у суді має певні особливості. Як такі можуть бути названі: 1) розширене коло учасників судового допиту; 2) ускладнений інформаційний обмін між учасниками допиту; 3) особлива роль судді як регулятора інформаційного обміну; 4) повторюваність показань, що повідомляються (повторне відтворення); 5) змагальний характер судового допиту; 6) складність рефлексивного управління учасниками судового допиту; 7) гласність, відкритість; допит веде не одна особа, а декілька учасників процесу; 8) ті, що допитують, як правило, попередньо ознайомилися з раніше даними на досудовому слідстві показаннями. Допит у суді складається з двох основних частин: 1) вільної розповіді допитуваного; 2) відповідей допитуваного на запитання суддів (судці), обвинувача, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників, захисника, підсудного. Такий порядок є оптимальним, оскільки вільна розповідь сприяє повному відтворенню обставин, дає змогу послідовно викладати певні відомості. Коли допитуваний не може вільно повідомити про обставини справи, допит проходить лише у формі постановки запитань. Під час судового допиту постановки навідних (таких, що містять елементи сугестії) запитань є неприпустимим. Такі запитання повинні бути усунуті суддею. Усуваються також запитання, що не стосуються справи; ті, що викривають свідка або потерпілого в учиненні злочину та їх компрометують; ті, що стосуються інтимного боку життя допитуваного (якщо це безпосередньо не стосується з'ясування обставин злочину). Запитання допитуваному мають бути короткими і конкретними. Завдання судці — аналізувати всі запитання учасників судового розгляду, виявляти та усувати певні типи запитань (заборонені запитання). У цьому виявляється регулятивна функція судді у тактиці судового допиту. Саме суддя виступає регулятором інформаційної взаємодії учасників процесу. Під час допиту підсудного, свідка, потерпілого учасниками судового розгляду судді мають право ставити їм запитання лише для уточнення і доповнення відповідей (ст. ст. 300, 303, 308 КПК України). Такі умови постановки допитуваним запитань суддями спрямовані на охорону процесуальних прав допитуваних, яких у цьому разі є декілька, і переслідують вони різні цілі. Складним видом судового допиту є перехресний допит, який невідомий досудовому слідству. Перехресний допит — це специфічний вид судового допиту. У судовому засіданні правом ставити запитання допитуваним наділені судді, прокурор, захисники, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудний і потерпілі. Допит є перехресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники кримінально-процесуальної діяльності. Кожен учасник судового розгляду має право ставити допитуваному додаткові запитання для з'ясування чи доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб. Кожного свідка можна додатково допитати або передопитати в присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці (ст. 304 КПК України). Перехресному допиту можуть бути піддані всі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі і цивільні відповідачі, а також експерти), що допитуються у судовому засіданні. Такий допит справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одночасний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних і тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію. Слід зазначити, що перехресному допиту притаманні деякі негативні риси: 1) спостерігається різне процесуальне становище учасників судового розгляду, існує складне переплетення інтересів, відбувається різна оцінка доказів; 2) зростає небезпечність добросовісної помилки допитуваного (фантастичні нашарування, сугестивні впливи, конформність та ін.); 3) учасники допиту ставлять заборонені запитання допитуваному (навідні, провокуючі), які суду важко миттєво ви-членувати в процесі спілкування; 4) здійснюється постановка однотипних запитань, повторюються однакові запитання декілька разів; 5) особи, що допитують, застосовують різну тактику (переслідування різних цілей, прагнення до протилежних результатів). Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства можливе проведення такого виду допиту, як допит експерта у суді. Згідно із ст. 311 КПК України після оголошення висновку експертові можуть задаватися питання для роз'яснення і доповнення його висновку. Питання експертові спочатку задає прокурор, потім потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі. Здається, що таке становище принижує роль експерта як процесуальної фігури'. Експерт подає розгорнутий висновок. Однак у деяких випадках чомусь виникає необхідність у постановці йому запитань і вимог до давання показань в усній формі. З психологіч-ного погляду може йтися про те, що у процесі демонструється «головний винуватець» майбутнього обвинувального вироку. В юридичній літературі достатня увага приділяється проблемам забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу. Серед пропонованих заходів безпеки у певних випадках є і дискусійні або такі, що викликають заперечення. Так, неправомірною видається пропозиція про використання як заходу забезпечення безпеки проведення допиту свідків і потерпілих за відсутності підсудних. Такий підхід при всій його «простоті» та «ефективності» повертає вітчизняне кримінальне судочинство до практики «заочного правосуддя». Захист інтересів одних учасників процесу не повинен здійснюватися шляхом порушення законних прав і інтересів інших його учасників, у цьому разі підсудних (В. Трухачев). На нашу думку, з обережністю слід підходити і до пропозицій про внесення змін до кримінально-процесуального законодавства з питань «угод із правосуддям», «судових компромісів». У цих випадках йдеться про «модернізацію» судового слідства, можливість «домовитися» з підсудним. Треба зазначити, що спрощення психологічних спілкувань не веде до досягнення істини. Така процедура може межувати зі свавіллям, порушенням демократичних принципів кримінального судочинства, притягненням до кримінальної відповідальності невинуватих осіб. |
5.. Психологія прокурорської діяльності
Діяльність прокурора дуже різноманітна. Вона пов’язана як із ро-ботою державних органів і посадових осіб, так і з охороною закон-них інтересів і прав громадян. Обвинувальна діяльність прокурора повинна поєднуватися з усіма іншими його обов’язками.
Прокурор не стоїть над судом, а покликаний сприяти його успіш-ній роботі. Головне завдання прокурора в обвинувальній промові на суді — кваліфікований аналіз доказів. Він повинен переконати інших учасників судового розгляду в доброякісності та достовірності цих доказів. У разі заперечення підсудним своєї вини обов’язок прокуро-ра розглянути детально докази, які він наводить, зіставити їх з ін-шими доказами, показати їхню неспроможність, проаналізувати експертні висновки. Якщо ж дані слідства не підтверджують обви-нувачення, пред’явлені підсудному, прокурор зобов’язаний відмови-тися від підтримки обвинувачення.
Кваліфікуючи злочин, прокурор має розкрити зміст відповід-ної статті Кримінального кодексу, обґрунтувати правильність її застосування, розкрити об’єктивні та суб’єктивні сторони відпо-відного складу злочину. При призначенні покарання він повинен враховувати особистісні особливості підсудного (ціннісні орієнта-ції, мотиваційну сферу, стиль його поведінки, основні риси харак-теру та ін.). Справедливо вважають: при характеристиці особис-тості підсудного розкривається особистість самого прокурора, йо-го ставлення до людей, розуміння їхніх проблем, рівень його професійної та психологічної підготовки. У своїй діяльності про-курор в суді завжди повинен дотримуватися правила: покарання може досягти мети тільки тоді, коли воно законне, справедливе і суворо індивідуалізоване. Психологічний аспект цього правила такий:
• від надмірно суворого покарання може постраждати особис-тість;
• від надмірно м’якого покарання зникає віра в правосуддя. Судова практика показує, що найбільш складна частина обвину-
вальної промови прокурора — характеристика особистості підсудно-го. Досить часто спостерігається тенденція надмірного “згущення барв” аж до неприпустимого приниження людської гідності. Дореч-но згадати у зв’язку з цим вислів А. Коні: “...Стриманість у слові, об-думаність і справедливість у висновках і поряд з осудом доведеного
злочину — ставлення до підсудного без черствої однобічності і без образи в ньому почуття людської гідності”1.
Тільки об’єктивний аналіз державним обвинувачем як позитив-них, так і негативних якостей особистості підсудного може сприяти винесенню справедливого вироку. Висловлене положення має особ-ливу актуальність у разі розгляду кримінальних справ, скоєних не-повнолітніми. У багатьох випадках аналіз формування особистості неповнолітнього злочинця дає можливість виявити фактори, що сут-тєво вплинули на проявлення у підлітка криміногенних елементів (пияцтво батьків, відсутність належного контролю за поведінкою не-повнолітніх у школі, негативний вплив “вулиці” і т. п.). Соціальний аналіз особистості підлітка і навколишнього мікросередовища, об’-єктивна оцінка рівня впливу цього середовища на його психіку, по-ведінку — одна з важливих сторін у діяльності державного обвину-вача. Подібний соціально-психологічний аналіз особистості підсуд-ного стає одним із доказових факторів при визначенні прокурором міри його покарання. Варто зазначити ще один важливий момент у діяльності прокурора при розгляді кримінальних справ про злочини неповнолітніх: він виступає не тільки як обвинувач, а й як вихова-тель. Тому він роз’яснює сутність законів, принципи моралі, вказує шляхи викорінювання злочинів, що певним чином відбивається на змісті і формі його виступу в суді, на сприйнятті слів прокурора скла-дом суду і всіх присутніх у залі засідання.
Значне місце в обвинувальних промовах прокурора приділяєть-ся викладу фактичних даних. На жаль, деякі прокурори замість ква-ліфікованого аналізу доказів обмежуються переказом матеріалів справи. Оповідальний характер викладу фактичних обставин спра-ви замість аналітичного різко знижує дієвість виступу прокурора в суді і може служити одним із критеріїв його професійної непридат-ності.
До речі, далеко не всі кримінальні справи вимагають обов’язко-вого викладу фактичних обставин у промові прокурора. Можна ви-ділити ситуації, коли виникає така необхідність:
а) прокурор наполягає на зміні обсягу поданого обвинувачення;
б) прокурор вимагає зміни кваліфікації складу злочину;
в) між прокурором і захистом з’являється незгода з фактичних об-ставин справи.
1 Кони А. Ф. Собр. соч. — Т. 5. — С. 169. 290
Найбільш ретельно прокурор повинен досліджувати виправдува-льні версії, що висувають у судовому розгляді захисник і підсудний. Така ж ретельність і скрупульозність в аналізі доказів повинні бути у випадках, коли обвинувачення засноване на побічних доказах. Річ у тім, що взаємозв’язок цих доказів опосередкований якимись проміж-ними обставинами і “не лежить на поверхні”. Завдання прокурора в цій ситуації — зробити ці зв’язки очевидними.
Психологічно складним елементом прокурорської діяльності в су-ді є його полеміка із захистом. У своїх висловлюваннях, репліках про-курор не повинен бути голослівним і необ’єктивним. Вияв поваги до адвоката, громадського захисника є нормою його поведінки в поле-міці з ними.
Отже, всебічний аналіз події злочину повинен бути спрямований прокурором на те, щоб довести: подія злочину мала місце, і в його скоєнні винен підсудний. І навіть очевидність справи і визнання провини підсудним не знімає з нього обов’язку доведення обвину-вачення. Внутрішнє переконання прокурора в обґрунтованості і за-конності обвинувачення повинно сформуватися на основі доказів усіх обставин справи. Якщо матеріали судового слідства не підтве-рджують обвинувачення, пред’явленого підсудному, прокурор зобо-в’язаний відмовитися від обвинувачення. Це дуже складний психо-логічний крок з його боку: важко переступити через бар’єр, що ви-ник, тому що він сам підтверджує обвинувальний висновок. Професор М. Єникеєв підтверджує: “Цим, очевидно, і пояснюється майже повна відсутність відмов прокурорів від обвинувачення в су-довій практиці”1.
Для досягнення успіху у своїй діяльності прокурор повинен мати певні якості. Розглянемо їх, виходячи з особливостей професіограми прокурора.
Пізнавальна (пошукова) діяльність прокурора вимагає розвитку всіх процесів. Оскільки прокурорська діяльність відноситься до кате-горії складної інтелектуально-практичної діяльності, остільки вона припускає наявність у прокурора таких якостей його психіки, як спо-стережливість, допитливість, стійкість уваги, уміння сконцентрувати її на важливій для цього тимчасового періоду діяльності і т. д. Цього потребують, з одного боку, жорсткі рамки закону, що регламентує діяльність державного обвинувача, з другого — характер криміналь-
1 Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии: Учеб. для вузов. — С. 575.
них справ, що розглядаються (убивства, бандитизм та ін.), а також соціальна атмосфера, в якій відбувається його діяльність.
Пізнавальна (пошукова) діяльність прокурора має особливе зна-чення при веденні допитів у залі судового засідання членів злочинно-го угруповання. Тут у всій повноті виявляються його спостережли-вість, орієнтування в ситуації тощо.
Одна з найважливіших професійних сторін у діяльності прокуро-ра — комунікативна. Спілкування займає в роботі державного обви-нувача одне з головних місць і пов’язане з установленням істини у кримінальній справі. У процесі судового розгляду прокурор спілку-ється з адвокатами, експертами, підсудними, потерпілими, свідками і до кожного з них повинен знайти відповідний підхід, манеру поведі-нки. У зв’язку з цим слід особливо підкреслити необхідність оволо-діння прокурором мистецтвом промови, бо, як відзначав А.Коні, “слово — одне з найбільших знарядь людини. Безсиле саме по собі — воно стає могутнім, коли сказане вміло, щиро і вчасно. Воно здатне захоплювати собою того, хто говорить і засліпити його навколиш-нім блиском. Тому моральний обов’язок судового оратора — пово-дитися обережно і помірковано з цією зброєю і робити своє слово ли-ше слугою глибокого переконання, не піддаючись спокусі гарної фо-рми…”1. Обвинувальна промова прокурора, її майстерність є теж одним із критеріїв його професійної підготовки.
Судова практика показує, що завдяки високому розвитку комуні-кативних навичок і умінь прокурор під час діалогу з підсудним ви-кликає його на відвертість, формує в нього прагнення очиститися від неправди і дати правдиві показання. У створенні такого психічного стану підсудного виявляються майстерність постановки запитань, ведення діалогу, звертання до емоційної сфери підсудного та ін.
Ця історія сталася в маленькому місті Бєлореченську Краснодар-ського краю. Три школярки ні за що убили матір однієї з них. Лена Д., Світлана М. і Світлана А. вчилися добре, жоден шкільний захід не об-ходився без них. Лена Д. росла в сім’ї одна, мама ходила за нею, як кур-ка за непутящим курчам. Зайва опіка 16-річній школярці набридла: че-рез постійне слідкування, обвинувачення і повчання матері своєї дочки і її подруг почалися сварки. Після чергової такої сварки дівчата все об-говорили, а наступного дня скоїли звіряче вбивство. На березі річки
1 Кони А.Ф. Приемы и задачи прокуратуры // Собр. соч. — Т.4. — С.124–125. 292
дочка хлюпнула в обличчя матері кислотою, потім “дияволиці” затяг-нули жінку в яр, спорудили вогнище і вилили на неї бензин...
“Панянки”-вбивці подбали про алібі, але зробили це достатньо не-вміло, тому слідство незабаром вийшло на них...
Лена Д. заперечувала свою причетність до вбивства, плуталася в показаннях, на окремі запитання не давала відповідей. Прокурор, ста-ранно вивчивши її життя і психічні особливості, розповів на суді про те, що Лена — не рідна дочка Ольги Олександрівни, що жінка удочери-ла її, коли та була зовсім маленькою, дворічною дівчинкою, саме тому так піклувалася про неї. Після цих слів Лена Д. визнала себе винною і дала правдиві показання1.
Сутність конструктивної (реконструктивної) сторони діяльності прокурора полягає в аналізі і синтезі тієї інформації, що зібрана в справі під час попереднього судового слідства з погляду створення концепції державного обвинувачення. Необхідно дати пояснення:
• коли прокурор ознайомлюється з матеріалами попереднього розслідування, то його розумова діяльність спрямована насам-перед на реконструкцію події злочину (відтворення події, що мала місце в минулому, за зібраними слідчими доказами);
• встановлення істини в справі, планування його судової перспек-тиви є конструктивною стороною діяльності прокурора.
Конструктивна сторона прокурорської діяльності вимагає від прокурора доброї оперативної і довготривалої пам’яті, схильнос-ті до аналітичного мислення й уяви, таких якостей його розуму, як глибина (здатність проникнути в сутність фактів, передбачати результати вчинків і явищ), широта (можливість охопити одноча-сно велике коло питань і фактів), швидкість (уміння швидко оці-нювати обстановку і приймати грамотні рішення), критичність (здатність зважувати факти, відшукувати помилки та ін.), гнуч-кість (здібність до аналізу явищ із різноманітних поглядів, варію-вання засобів дій і т. д.).
Значущими для організаційної сторони діяльності прокурора є йо-го організаторські здібності в роботі з людьми і вольові якості. Що стосується організаторських здібностей в роботі з людьми, то вони виявляються в процесі консультацій з різними спеціалістами, напри-клад, криміналістами, психологами, педагогами, медиками та ін.
1 Див.: Дьяволицы // Мир новостей. — 2001. — 8 мая.— № 19 (385).
Організаторські здібності виражаються й в навичках організації сво-єї роботи: уміння вчасно вивчити матеріали попереднього розсліду-вання, зробити кваліфікований аналіз, одержати додаткову інформа-цію, підготувати відповідні матеріали для виступу в суді і т. д. Во-льові якості прокурора (цілеспрямованість — спрямованість мислення на розв’язання певної задачі і здатність тривалий час за-йматися її вирішенням, самостійність — уміння знаходити вирішення навіть складних завдань без сторонньої допомоги, наполегливість, зі-браність, ініціативність, рішучість та ін.) забезпечують готовність державного обвинувача до складної діяльності для підтримки держа-вного обвинувачення.
Засвідчувальна сторона діяльності прокурора пов’язана з вико-ристанням промови в письмовій формі при оформленні передбачених законом постанов. Уміння передати в письмовій формі свою думку для нього так само важливо, як і уміння виражати її вголос.
У ході судового розгляду прокурор вступає в полеміку з різни-ми учасниками судового процесу (полеміка з адвокатом, допит підсудного або потерпілого і т. п.). В усіх випадках успіх спілку-вання забезпечується досягненням психологічного контакту з уча-сниками полеміки, здатністю не припуститися конфронтації в спі-лкуванні з ними. Оскільки державному обвинувачеві в подібних випадках доводиться переборювати протидію осіб, зацікавлених у тому або іншому завершенні справи, то йому важливо дотримува-тися спокою, коректного тону, шанобливого ставлення до будь-якого опонента. “Сила обвинувача — у доказах, а не в епіте-тах”1, — писав А. Коні. Як би не був переконаний прокурор у сво-їй правоті, якими б необґрунтованими не здавалися йому заперечення підсудного або захисника, він не повинен показувати своє обурення і роздратування. Якщо, приміром, державний обви-нувач не згоден із позицією адвоката-захисника, він повинен до-вести необґрунтованість його тверджень, спираючись на факти і норми закону.
Отже, прокурор, виступаючи в суді у кримінальній справі, обви-нувачує від імені держави, що вимагає від нього виняткової скрупу-льозності аналізу доказів, бездоганно зроблених висновків і високої мовної майстерності. Розглянуті сторони прокурорської діяльності в його обвинувальній промові виступають у комплексі, але кожна ви-
1 Кони А. Ф. Собр соч. — Т. 4. — С. 124. 294
рішує при цьому свої завдання. І чим більш гармонійна професійна структура особистості прокурора, тим вище рівень компетентності, навичок і умінь, професіоналізму в цілому в його діяльності держав-ного обвинувача.