![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Білет. Проблема індивідуації як розвитку індивідуальності особистості за Юнгом
За К. Юнгом, особистість розвивається з закладених у різних шарах несвідомого " темних чи навіть зовсім непояснених задатків" і сам процес особистісного розвитку складається з проектування архетипічних змістів у зовнішній світ. К.Г. Юнг приділяв найбільшу увагу розвитку людини у другій половині життя. У віці " приблизно 36 років" людина концентрується на своєму внутрішньому світі, занурюючись у світ архетипів, осмислюючи життя за допомогою нових метафор та символів. Це відбувається, як правило, без ясного усвідомлення суб'єктом усього значення даної події для подальшого його життя. Не зрозумілою залишається і сама причина виникнення нових знань. Людині "...скоріше за все нав'язується пізнання цього моменту в архетипічному сні". Психіка, за Юнгом, не є чимось незмінним, це - комплекс, що знаходиться в постійному русі, але прагнучий до рівноваги. У психічній субстанції постійно відбувається боротьба протилежностей - свідомої установки і установки несвідомого, що має, стосовно свідомості, компенсаторне відношення. Сама компенсація, найчастіше приводить до конфлікту між свідомістю і несвідомим, але завдяки цьому протиборству досягається зміна установки як одного, так і іншого, що, у кінцевому рахунку, веде до трансформації особистості. а) розкриття Персони (Маски); в) зустріч з Тінню; с) діалог з Анімою/Анімусом; d) знаходження Самості. Білет №19. Вчення Юнга про психічні типах. Вчення Юнга про психологічні типи особистості Це вчення побудоване на трьох психологічних основах, що включають дві орієнтації, чотири психічні функції. По-перше, це первинна орієнтація особистості на внутрішній і зовнішній світ. Вона дістала назву як екстраверсія й інтроверсія особистості. Слід зауважити, що це дві орієнтації, які взаємно виключають одна одну, однак тією чи іншою мірою притаманні кожній особистості.. Інтроверти відрізняються направленістю думок і почуттів на проблеми внутрішнього світу, а екстраверти, навпаки, на проблеми зовнішнього світу, на дії, оцінки, ставлення інших людей. При вкрай патологічному прояві інтроверсії спостерігається аутизм особистості, а при екстраверсії може проявлятися конформізм, тобто цілковита орієнтація на чужі думки, оцінки, вчинки. По-друге, це психічні функції як відчуття та інтуїції, вони визначають спроби одержання інформації з зовнішнього та внутрішнього світу. Особистість, у якої переважають відчуття сприймання (зорові, слухові, нюхові, тактильні, смакові) в одержанні інформації, необхідної для прийняття рішень і дій, спирається на безпосередній прямий досвід пізнання. Таку особистість відносять до сенсорного типу. Особистість, у якої переважає інтуїція, використовує несвідомі процеси психіки, минулий досвід. По-третє, це психічні функції мислення та відчування як спроби формування суджень і прийняття рішень. Мислячі типи використовують для цього логіку, об'єктивні критерії та абстрактні принципи. Сформулювавши судження і прийнявши рішення, вони вперто і твердо дотримуються їх, навіть якщо ті виявляються помилковими і суперечать іншим доказам і фактам. Чутливий тип будує судження і приймає рішення на основі суб'єктивних критеріїв: особистих ціннісних орієнтацій, уявлення про добро і зло, добре і погане, правильне і неправильне.. Поєднання цих чотирьох психічних функцій забезпечує цілісний і врівноважений підхід особистості до сприймання і реагування на явища навколишньої дійсності. Юнг так і писав про це: «Щоб орієнтуватися, нам треба мати функцію, яка підтверджувала б, що це щось є в наявності (чуття); друга функція встановлювала б, що саме є в наявності (мислення); третя вирішувала б, підходить це чи ні, чи хочемо ми прийняти це (почуття); четверта функція вказувала б, звідки це прийшло і до чого веде (інтуїція)». У кожної людини ці функції розвинуті різною мірою, і за домінуючою функцією в поєднанні з більш слабкою, додатковою, визначається функціональний тип особистості. Решта дві функції при цьому стають глибоко несвідомими через слабкість свого енергетичного потенціалу. Повна типологія особистості, за К. Юнгом, визначається поєднаннями типу орієнтації з домінуючими психологічними функціями. Згідно з цією типологією, виділяються вісім психологічних типів особистостей: - екстравертний мислячий тип; екстравертний чутливий тип; екстравертний відчуваючий тип; екстравертний інтуїтивний тип; - інтравертний мислячий тип; інтравертний чутливий тип; інтравертний відчуваючий тип; інтравертний інтуїтивний тип. Білет Альфред Адлер є основоположником індивідуальної психології, спрямованої на допомогу людям, хворими неврозом. Індивідуальна психологія - є не що інше, як відгалуження від фрейдизму і початок неофрейдизму. Фрейдизм - один з напрямків філософії кінця 19 - початку 20 століть, спрямоване на вивчення психіки людини. Неофрейдизм - напрям у психології, розвинулась у 20-30-ті роки XX століття з фрейдизму, засноване послідовниками Зигмунда Фрейда, що прийняли основи його теорії, але в якому ключові поняття психоаналізу Фрейда були перероблені. Основою всіх робіт Адлера, доповідей, статей є людина, її душа і стан душі. Індивідуальна психологія покликана на лікування душі людини. Робота з людьми, а тим більше з хворими людьми, дуже непроста, виявлення їхніх проблем і допомогу - ще складніше. Кожна людина здатна справиться зі своїми проблемами, але це безпосередньо залежить від його бажання, і побічно від його можливостей. На думку Альфреда Адлера структура особистості (індивідуальність) закладається в перші 5 років життя у вигляді особливого " стилю життя", який визначає все подальше психічний розвиток. Дитина через нерозвиненість своїх тілесних органів відчуває почуття неповноцінності, у спробах подолати яке і самоствердитися складаються його мети.. У ранньому віці виникає конфлікт між природженим соціальним почуттям і почуттям неповноцінності. Адлер виділяє 3 типи дітей, у яких в подальшому житті можуть бути проблеми з досягненням цілей, з острахом нових ситуація, нападами песимізму та ін: 1) Хто з'явився на світ з неповноцінними органами і сприймає свій дефект як життєву труднощі. Наступаюче пізніше поліпшення стану не змінює їх песимістичного ставлення до питань життя, оскільки на той час вони вже знайшли свій життєвий стиль і відповідно до нього тлумачать і асимілюють всі свої переживання і досвід. Подолання власних недоліків, зокрема дефектів органів почуттів, нерідко призводить цих людей до оволодіння більш тонкими технічними прийомами, які дозволяють їм займатися мистецтвом. 2) Зніжені діти. У певний період життя, вони відчувають себе вигнанцями з раю. Священну функцію матері - бути абсолютно надійною людиною, дозволити їм відчути себе людьми, що живуть поруч з іншими, - виконує для них тільки мати (або людина, що грає подібну роль). Тому в подальшому житті їм завжди не вистачає цієї початкової теплоти, і вони ніколи не можуть знайти порозуміння з іншими. 3) Такі переживання ніколи не виникали у дітей, що належать до третьої категорії, - у дітей, які виховувалися без любові. Вони всюди бачили тільки ворогів і займають відповідну позицію: немов перебувають у країні ворога. Варіанти і градації численні. В інших випадках шкоди можуть наносити також надмірні очікування, несприятлива позиція в ряду братів і сестер, невіра в свої здібності і т. д. 21білет. Засновником “індивідуального” напряму в психосоциологии- австрійський психолог Альфред Адлер. Соціологізуючи психоаналіз, Адлер на противагу Фрейду відкидав ідею розчленовування особи на три інстанції (“Воно”, “Я””, СВЕРХ-Я”) і орієнтувався на принцип єдності особи і примат соціальних чинників в людській поведінці. Адлер розглядав соціальні спонуки, соціальні відчуття як основу людського існування, а індивіда - як спочатку соціальна істота. Він підкреслював, що індивід не може розглядатися незалежно від суспільства, оскільки ті або інші його якості виявляються в процесі взаємодії з соціальним середовищем. Індивідуальна психосоциология орієнтована на те, щоб розшифрувати зв'язок несвідомого початку в людині і його атрибутивній солідарності з іншими людьми. Основним критерієм ефективним індикатором “феноменів психічного життя”, виступає “соціальне відчуття”, що виражає зв'язок між людьми в людській спільності в цілому. Саме соціальність, колективність являють собою сенс життя. Соціальний інтерес, по Адлеру, природжений точно так, як і прагнення до подолання неповноцінності. Найважливішими категоріями індивідуальною психосоциологии Адлера є “комплекс неповноцінності” і “принцип компенсації і надкомпенсації”. Адлер вважав, що через різний рід несприятливих умов для розвитку особи у багатьох індивідів ще в дитинстві виникає або формується “комплекс неповноцінності”, який робить виключно вплив на їх подальше життя.Відчуття неповноцінності викликає у індивіда неусвідомлене прагнення до його подолання. Дане прагнення породжується “соціальним відчуттям”, у свою чергу обумовленим нездатністю людини жити поза суспільством. Від “соціального відчуття” залежить і відчуття переваги, і єдність особи, і її душевне здоров'я. У всіх людських невдачах, в неслухняності дітей, в злочинності, самогубстві, алкоголізмі, кокаїнізмі, в статевих збоченнях, - фактично у всіх нервових проявах Адлер знаходив недостатність необхідного рівня соціального відчуття.На думку Адлера, прагнучи самостверджуватися серед інших індивід намагається подолати свою реальну або уявну “неповноцінність” шляхом стимуляції власних здібностей. Адлер виділяв різні види компенсації і відповідні ним “стилі життя”: 1. Успішна компенсація відчуття неповноцінності в результаті збігу прагнення до переваги з соціальним інтересом. 2. Надкомпенсація, яка означає односторонньо пристосування до життя в результаті надмірного розвитку якийсь однієї межі або здатності, що формує особу. 3. Відхід в хворобу. В цьому випадку людина не може звільнитися від відчуття неповноцінності, не може прийти до компенсації “нормальними способами “. Він “виробляє “симптоми хвороби, щоб виправдати свою невдачу, що і стає причиною неврозу.Механізми компенсації і надкомпенсації Адлер проголосив рушійними силами психічного розвитку і домінуючими мотивами людської діяльності і поведінки. З цього виходило, що лежаче в основі людської поведінки прагнення до особистої переваги над іншими визначає всю психіку індивіда, хоча сам індивід, як правило, не усвідомлює наявність даного прагнення.Певна переоцінка Адлером місця і ролі “комплексу неповноцінності “в структурі людини і його поведінки нині визнається не тільки супротивниками, але і прихильниками його учення.Але разом з тим сучасне людинознавство констатує і реальність існування “комплексу неповноцінності “і поширеності його.По суті справи, провідним мотивом, що направляє всі дії індивіда, Адлер рахував якийсь внутрішній план, орієнтований на досягнення кінцевої мети. 22. Фрейд, Юнг і Адлер - однодумці і противники Alpha Теорії Фрейда були досить спірними. З їх розвитком багато колишніх учнів Фрейда відмовилися від цих гіпотез. Першим противником теорій Фрейда став його учень Карл Густав Юнг. Головною причиною протесту Юнга було те, що Фрейд звів всю природу людини до сексуальних інстинктів. Складовою частиною психіки Юнг називав символіку, а функцією несвідомого - формування схематичних образів та ідей, які стають реальним уявленням тільки потрапляючи на свідомий рівень. Ці образи Юнг назвав " архетипами". Ще одним критиком поглядів Фрейда виступив Альфред Адлер. Він також не прийняв " сексуальний детерменізма" Фрейда, представивши людини як соціальна істота і назвавши соціальний фактор головним, що впливає на поведінку людини. Незважаючи на таке превалювання соціуму в поясненні природи людини, Адлер називає свою психологію " Індивідуальної", він пояснює це тим, що кожна людина прагне до влади і навіть спілкування індивідів, як і вся діяльність людини пояснюється витісненим бажанням домінувати, перевершувати інших.
|