Як розвинути увагу

" Необхідності концентрованої уваги завжди супроводить непереборне бажання відволіктися", – Артур Блох. Закон Мерфі. Важко поєднувати будь-який вид розумової діяльності з постійними зусиллями по підтримці уваги. Тому робота в умовах довільної уваги виявляється далеко не завжди ефективною. Найбільш глибока концентрація, зосередженість можлива лише при Послепроизвольное увагу. Щоб перейти від довільного до Послепроизвольное увагу, необхідно активізувати саму роботу. Це можна зробити, використовуючи роботу пам'яті – закон осмислення та інтересу. Тим не менш, працюючи, ми все-таки нерідко відволікаємося. Чи можна позбутися від непотрібних відволікань, навчитися працювати зосереджено? Для цього необхідно знати деякі правила зосередженої роботи.

По-перше, потрібно враховувати, що не всі відволікання шкідливі. Глибока концентрація уваги супроводжується збудженням певних ділянок кори головного мозку. Однак тривала підтримка збудження неможливе – наступає стомлення. Тому, у ряді випадків, відволікання виправдані – коли вони носять характер короткочасного відпочинку, що підсилює подальшу зосередженість. 5 – 10 хвилин кожної години розумової роботи достатні для такого відпочинку (кілька фізичних вправ, невеликий самомасаж, гімнастика для очей і т. д.). Проте найбільші незручності нам доставляють ненавмисні відволікання в процесі самої роботи: не пов'язані з нею сторонні думки, бажання роздивлятися сторонні предмети. Тому друге правило – необхідність створення відповідної характеру роботи обстановки. Деякі люди можуть зосереджено працювати при будь-яких умовах, однак для більшості дуже важливі зовнішні фактори: відносна тиша, порядок на столі. Хороше освітлення, зручна поза і т. д. Важлива також чисто психічна можливість працювати саме в цих умовах. Тому так легко зосередитися, наприклад, в бібліотеці.

Ти з гіркотою можеш констатувати, що моторошно неуважна та розсіяна? Можна змиритися з цим, а можна послухатися поради психологів і виховати в собі уважність і злагодженість дій.

Увага до деталей! Вправа на концентрацію уваги: включи секундомір і протягом хвилини без перерви називай предмети, які бачиш навколо. Твоя мета — навчитися помічати не менше 50 предметів.

Тренуй терпіння! Щоб розвинути посидючість, візьми за правило займатися якоюсь справою не менше 40 хвилин. Перегляд серіалів рахується! Стати більш терплячою допоможуть студіювання підручників або навіть методичне прибирання.

Звикай концентруватися в галасливій обстановці. Спробуй займатися справами під приємну музику, не відволікаючись від основних завдань. З часом навіть різкі шуми в офісі не завадять твоїй роботі.

Навчитися бути уважною не так вже й складно, треба лише захотіти цього.

6) Відчуття́ — психічний пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу. Відчуття — це сенсорний процес та його результат (сенсорний образ) психічного відображення суб'єкта окремих властивостей предметів та явищ при безпосередній дії фізичних та хімічних подразників на периферію аналізаторів (якою є органи чуття та рецептори).

Для виникнення відчуття потрібна наявність дії на відповідні органи чуття предметів або явищ реального світу, які називаються подразниками. Дія подразника на орган має назву подразнення. Фізіологічною основою відчуттів є складна діяльність їхніх органів, які І. П. Павлов назвав аналізаторами. Аналізатор містить три специфічні відділи: периферичний (рецепторний), провідниковий та центральний (мозковий).

Види відчуттів

Класифікація відчуттів може здійснюватися по-різному. Головними ознаками для виділення класів (видів) відчуттів виступають розміщення рецептора, характер рецептора та модальність відчуття.

За ознакою розміщення рецептора фізіолог Ч. Шерінгтон виділив три основних класи відчуттів:

• екстроцептивні, що виникають при впливі зовнішніх подразників на рецептори, розташовані на поверхні тіла;

• проприоцептивні (кінестетичні), що відображають рух і відносне положення частин тіла завдяки роботі рецепторів, розташованих в м'язах, сухожиллях і суглобних торбах;

• інтероцептивні (органічні), що відображають подразнення рецепторів, розташованих в внутрішніх органах і тканинах тіла, і протікання обмінних процесів в внутрішньому середовищі організму.

За ознакою характеру рецептора також виділяють:

• фоторецепцію - чутливість до світла (зорові відчуття);

• хеморецепцію - чутливість до певних речовин (нюхові, смакові відчуття);

• аудіорецепцію - чутливість до звукових коливань (слухові відчуття);

• механорецепцію - чутливість до механічної взаємодії (відчуття дотику, болю, рівноваги);

• терморецепцію - чутливість до температури (температурні відчуття).

• За ознакою модальності (цей розподіл відчуттів є найбільш широко розповсюдженим), виділяють такі види відчуттів, як зорові, органічні, вібраційні, вестибулярні, слухові, нюхові, смакові, відчуття дотику; ці види розгалужуються на підвиди.

7) Властивості відчуттів

Рис. 2.1.4. Властивості відчуттів

Пороги чутливості. Подразник, діючий на аналізатор, не завжди викликає відчуття. Доторкання пушинки до тіла можна не відчути. При дії дуже сильного подразника може настати момент, коли відчуття перестають виникати.

Поріг чутливості - такий рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття

Розрізняють пороги: абсолютний і поріг розрізнення. Абсолютний поріг буває верхній і нижній.

Та найменша сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості. Нижній поріг характеризує гостроту чутливості аналізатора.

Та найбільша сила подразника, за якої ще існують відчуття даного виду, називається верхнім абсолютним порогом чутливості.

Пороги чутливості індивідуальні для кожної людини. Є також поріг чутливості до розрізнення - те найменше збільшення сили діючого подразника, яке викликає ледве помітну реакцію відчуттів.

Так, якщо в співаючому хорі, який складається з 10-ти осіб, замовкне один зі співаків, людське вухо здатне відчути різницю

Поріг розрізнення для кожного аналізатора - величина постійна. Так, для слухового аналізатора поріг розрізнення дорівнює 1/10, для зорового 1/60.

Ще однією закономірністю відчуттів є адаптація.

Адаптація (пристосування) - це зміна чутливості аналізатора під впливом постійно діючого подразника, що проявляється у зниженні або підвищенні порогів

Ступінь адаптації різних аналізаторних систем до відповідних подразників неоднаковий: висока адаптованість властива нюховим і тактильним відчуттям (ми не помічаємо тиску одягу на тіло), менша вона в слухових і холодових відчуттях. Незначна адаптація притаманна больовим відчуттям.

Сенсибілізація - підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ

Так, спеціалісти з розфарбовування тканин розрізняють від 40 до 60 відтінків чорного кольору. Дегустатори вин розрізняють надтонкі смакові відчуття, що нетренованій людині навіть важко уявити. Заняття музикою розвивають музичний слух, а живописом - кольорове відчуття.

Явище сенсибілізації слугує доказом того, що відчуття розвиваються під впливом умов життя і вдосконалення діяльності аналізаторів. Сенсибілізація - один з проявів більш загальної закономірності відчуттів, яка називається взаємодією.

Взаємодія відчуттів - це зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом діяльності іншої

Наприклад, слухова чутливість підвищується під час інтенсифікації подразнення зорового аналізатора. Тому на музичних концертах завжди яскраве освітлення. Відомі факти підвищення слухової, тактильної, зорової чутливості під впливом слабких больових подразнень. Проте під впливом опромінення шкіри ультрафіолетовим промінням зорова чутливість знижується.

Контрастність відчуттів - це зміна інтенсивності та якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника

Наприклад, біла фігура на чорному тлі здається темнішою, слабкий теплий подразник після холодного здається гарячим тощо.

Синестезія - це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора

Наприклад, під час звукових подразнень у людини виникають зорові образи тощо.

Розглянуті закономірності розкривають високу динамічність відчуттів, їх залежність від сили подразника, від функціонального стану аналізаторної системи, викликаного початком або припиненням дії подразника, а також одночасною дією кількох подразників на один аналізатор або суміжні аналізатори. Можна сказати, що закономірності відчуттів визначають умови, за яких стимул досягає свідомості. Біологічно важливі стимули діють на мозок за знижених порогів і підвищеної чутливості, стимули, які втратили біологічну значущість, - за більш високих порогів.

8) У психопатології виявляються розлади відчуттів, до яких відносяться: гіперестезія, гіпостезія, анестезія, парестезія та сенестопатий, а також фантом-симптом.

1. Гіперестезія - порушення чутливості, яке виражається в сверхсильном сприйнятті світла, звуку, запаху. Характерно для станів після перенесених соматичних захворювань, черепно-мозкової травми. Пацієнти можуть сприймати шелест листя під вітром подібним гуркітливими залозу, а природне світло як дуже яскравий.

2. Гіпостезія - зниження чутливості до сенсорних стимулів. Навколишнє сприймається бляклим, тьмяним, невиразним. Це явище є типовим для депресивних розладів.

3. Анестезія - втрата найчастіше тактильної чутливості, чи функціональне випадання здатності до сприйняття смаку, запаху, окремих предметів, типово для діссоціатівних (істеричних) розладів.

4. Парестезії - відчуття поколювання, печіння, повзання мурашок. Зазвичай в зонах, відповідних зон Захар'їна - Геда. Типово для соматоформних психічних розладів та соматичних захворювань. Парестезії обумовлені особливостями кровопостачання і іннервації, чим відрізняються від сенестопатий. Тяжкість під правим підребер'ям мені давно знайома, і виникає після жирної їжі, але іноді вона поширюється в тиск над правою ключицею і в правий плечовий суглоб.

5. Сенестопатии - комплексні незвичайні відчуття в тілі з переживаннями переміщення, переливання, перетікання. Нерідко химерні і виражені незвичайним метафоричною мовою, наприклад, пацієнти говорять про переміщення лоскоту усередині мозку, переливанні рідини від горла до статевих органів, розтяганні й стиску стравоходу. Я відчуваю, говорить пацієнтка С., що... ніби вени і судини спорожніли, а за ним перекачують повітря, який повинен обов'язково потрапити в серце і воно зупиниться. Щось на зразок розпирання під шкірою. А потім поштовхи бульбашок і закипання крові.

6. Фантом-синдром відзначається в осіб з втратою кінцівок. Пацієнт витісняє відсутність кінцівки і ніби відчуває болю або руху в відсутньої кінцівки. Часто такі переживання виникають після пробудження і доповнюються сновидіннями, в яких пацієнт бачить себе з відсутньою кінцівкою.

9) Сприйняття— це психічний процес відображення предметів та явищ у всій сукупності їх властивостей та ознак при безпосередньому їх впливі на органи відчуттів.

Класифікація сприйняття. Сприйняття поділяють на види за кількома основами.

За провідним аналізатором виокремлюють такі види сприйняття: зорове, слухове, дотикове, кінестезичне, нюхове і смакове.

Процес сприйняття здійснює зазвичай низка взаємодіючих аналізаторів. Як приклад, можна назвати дотикове сприйняття, в якому беруть участь тактильний і кінестезичний аналізатори. Навіть процес зорового сприйняття, коли зоровий аналізатор є провідним, потребує участі рухового аналізатора, без якого неможливі рухи очей. Те саме можна сказати про слухове сприйняття, в якому, крім слухового аналізатора, що є основним, великого значення набуває кінестезичний аналізатор. Різні види сприйняття рідко можна спостерігати в чистому вигляді, здебільшого вони комбінуються один з одним. Наприклад, сприйняття кінофільму має зоровий і слуховий характер, бо глядач сприймає кадри, що проходять перед його очима на екрані, і розмову, і музику, з яких складається звукова частина картини. Включається в цей процес і руховий аналізатор, який бере участь у сприйманні мови і музики. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається характером самого об´ єкта.

В основу другого типу класифікації сприйняття покладено форми існування матерії: простір, час і рух. Відповідно виокремлюють такі види сприйняття: сприйняття простору, сприйняття часу і сприйняття руху.

За активністю сприйняття поділяють на навмисне (довільне) і ненавмисне (мимовільне).

Ненавмисне сприйняття спричинено особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.

Навмисне сприйняття має іншу характеристику. Здійснюючи його, людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об´ єкти сприйняття. Таким сприйняттям, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг.

Сприйняття простору - це відображення у психіці людини розташування, величини, форми, об´ ємності, віддаленості один від одного предметів та явищ на землі й у небі.

Сприйняття простору має велике значення. Воно є обов´ язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі.

У процесі сприйняття простору розрізняють сприйняття величини, форми, об´ ємності й віддаленості предметів.

Взаємодія людини з довкіллям включає й саме тіло людини з характерною для нього системою координат. Людина, яка відчуває світ, сама є матеріальним тілом, що займає певне місце в просторі та має певні просторові ознаки: величину, форму і виміри тіла, спрямування рухів у просторі.

Доведено, що в основі різноманітних форм просторового сприйняття лежить функціонування комплексу аналізаторів, які взаємодіють між собою. Особливу роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється ця взаємодія.

Сприйняття форми і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестезичного аналізаторів. Однак основну роль відіграє зоровий аналізатор. Акомодація очей з важливим руховим механізмом зорового аналізатора допомагає сприймати відстань. Якщо порушується акомодація, знижується точність зорового сприйняття відстані.

Для сприйняття відстані важливе значення мають рухи очей, зокрема їх конвергенція. Коли переводять очі з дальшого об´ єкта на ближчий, відбувається їх конвергенція, і тим більша, чим ближчий об´ єкт. Конвергенція очей спостерігається за умов бінокулярного зору (бачення двома очима). Для сприйняття відстані одним оком характерна недостатня точність.

Через взаємодію зорового і кінестезичного аналізаторів забезпечується адекватне сприйняття розміру, форми, рельєфу предметів та їх віддаленості від нас. І.М. Сєченов зазначав, що, сприймаючи предмети різного розміру і форми, ми обводимо їх рухами очей, немовби «щупальцями». Між рухами очей і відбитком предмета на їх сітківці встановлюється зв´ язок, що дає нам змогу краще сприймати розміри і форми предметів.

Найінформативнішою ознакою, яку необхідно вирізнити під час ознайомлення з формою, є контур. Зорова система має не лише встановлювати межу між об´ єктом і тлом, а й утримувати її. Це здійснюється за допомогою рухів очей, які ніби повторно виокремлюють контур, і є неодмінною умовою створення образу форми предмета.

Сприйняття величини та форми залежить від попереднього досвіду людини. Чим краще людина обізнана з конкретною формою, тим легше вона вирізняє її серед інших форм.

У сприйманні об´ ємності або глибини предметів основну роль відіграє бінокулярний зір. При бінокулярному зорі зображення падає на диспарантні, тобто на незбіжні точки сітківок правого і лівого ока. Коли зображення падає на ідентичні, тобто цілком збіжні точки сітківки, його сприймають як плоске. Якщо диспарантність зображення предмета дуже велика, то воно починає сприйматися подвійно.

При одночасному баченні двома очима відповідне подразнення від правого й лівого ока об´ єднується в мозковій частині зорового аналізатора. Створюється враження об´ ємності предмета, що сприймається.

За віддаленості предметів велике значення в сприйманні простору має взаємне розташування світлотіней, яке залежить від розташування предметів. Людина зауважує ці особливості й навчається, користуючись світлотінями, правильно визначати розташування предметів у просторі.

У сприйманні простору, зокрема відстані, беруть участь нюхові та слухові відчуття. За запахом можна, наприклад, визначити, що десь близько є їдальня, за звуком кроків - розпізнати, далеко чи близько від вас іде людина.

Сприйняття часу - це відображення об´ єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі.

Фізіологічною основою процесу сприйняття часу є умовні рефлекси на час, які постійно виробляються у людини. Воно здійснюється шляхом взаємодії аналізаторів, якими ми відображаємо інші аспекти явищ об´ єктивної дійсності.

Велике значення у сприйманні часу належить кінестезичному аналізаторові. Він виконує важливу роль у сприйнятті ритму. Під ритмом розуміють низку подразників, які послідовно змінюють один одного і мають періодичний характер.

Сприйняття тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. На оцінку часу впливає установка особистості. Людині, котра очікує неприємних подій, час здається швидкоплинним. При очікуванні приємного зазвичай здається, що ця подія довго не настає.

При згадуванні минулого спостерігається інша оцінка часу. Час, наповнений у минулому переживаннями, діяльністю, згадується як більш тривалий, ніж він був насправді, а значні періоди життя, позначені малоцікавими й одноманітними подіями, згадуються як швидкоплинні.

Ступінь суб´ єктивізму в оцінці часу залежить також від віку людини.

Сприйняття руху - це відображення зміни положення об´ єктів у просторі. Воно дає змогу орієнтуватися у відносних змінах у взаємному розташуванні та взаємовідношенні предметів навколишньої дійсності.

Відомості про переміщення предметів людина отримує, безпосередньо сприймаючи рух. Встановити, в який бік летить літак, з якою швидкістю він рухається, куди спрямований удар ворога можна на підставі досвіду просторової орієнтації.

Сприйняття руху також здійснюється на базі висновків. Наприклад, про незначні зміни у швидкості автомобіля судять, спостерігаючи за змінами в показниках спідометра. Існують пози бігу, стрибків, ходьби, повзання, за допомогою яких, з огляду на особистісний досвід, доходять висновків про здійснюваний рух.

Ілюзія руху може виникнути за відсутності реального руху предмета, при фіксованому погляді. Якщо через незначні проміжки часу показувати низку зображень, які відтворюють етапи рухів предмета, то складається враження руху. Це явище дістало назву стробоскопічного ефекту. На його основі здійснюється сприйняття руху під час перегляду кінофільму.

Сприйняття руху здійснюється зоровим, слуховим і кінестезичним аналізаторами. Сприйманню руху допомагає осмислення змін у навколишньому середовищі на основі індивідуального досвіду і знань особистості.

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприйняття може перейти в спостереження.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ - це цілеспрямоване планомірне сприйняття об´ єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість.

Спостережливість - це вміння вирізняти характерні, проте ледь помітні особливості предметів і явищ. Вона формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов´ язана з розвитком професійних інтересів особистості.

У кожної особистості індивідуальні особливості сприйняття. Індивідуальний характер сприйняття та спостереження може виявитися в їх динаміці, точності, глибині, рівні їх узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.

У психологічному вивченні особливостей сприйняття людей склалася така класифікація основних типів сприйняття та спостереження: синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний та емоційний.

Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається. Вони не надають значення деталям і не схильні заглиблюватись у них.

Люди аналітичного типу меншою мірою виявляють схильність до узагальненої характеристики явищ дійсності. Для них характерне намагання вирізняти та аналізувати насамперед деталі. Вони вникають в усі подробиці. Для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища.

Люди аналітико-синтетичного типу сприйняття однаковою мірою намагаються зрозуміти основну суть явища і фактично його підтвердити. Вони завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів - з їх поясненням.

Особистості емоційного типу сприйняття притаманна підвищена емоційна збудливість до різноманітних подразників.

10) Індивідуальні особливості сприймання

Сприймання та спостереження людини характеризуються загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Наявність загального у відображальній психічній діяльності дає змогу людям розуміти одне одного, робити зрозумілі усім висновки, об'єктивно відображати навколишній світ.

Утім, спостерігає конкретна людина. Тому відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Пояснюють це психічним складом особистості й апперцепцією. Індивідуальні особливості сприймання можуть залежати також від специфіки функціонування органів чуття. Це визначає гостроту зору, чутливість слуху, витонченість нюху, смаку.

Індивідуальний характер сприймання та спостереження може виявитися в їхній динаміці, точності, глибині, рівні узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.

У практиці склалася така класифікація основних типів сприймання та спостереження: синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний та емоційний.

Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається. Вони не надають значення дрібницям і не схильні заглиблюватись у них.

Меншою мірою виявляють схильність до узагальненої характеристики явищ дійсності люди аналітичного типу. Вони намагаються вирізняти й аналізувати насамперед дрібниці. Для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища.

Люди аналітико-синтетичного типу сприймання однаковою мірою намагаються зрозуміти суть явища і фактично його підтвердити. Вони завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів - з їхнім поясненням. Подібне сприймання найсприятливіше для діяльності.

Трапляються люди, котрі намагаються не так вирізнити сутність явища та його властивостей, як висловити своє ставлення, власні переживання, спричинені цим явищем. Таке сприймання є плутаним, неорганізованим. Це люди емоційного типу сприймання, їм притаманна підвищена емоційна збудливість до різноманітних подразників.

Учителеві слід неодмінно зважати на індивідуальні особливості сприймання учнів і в процесі навчання та виховання формувати у них уміння якомога об'єктивніше відображати навколишній світ.