Оперантний біхевіоризм

На захист ортодоксального біхевіоризму, відкидаючи будь-які внутрішні чинники, став американський психолог Беррес Скіннер (1904–1990).Умовний рефлекс він назвав оперантною реакцією.

Згідно з ученням Павлова, нова реакція вироблялася у відповідь на умовний сигнал під час його підкріплення (наприклад, коли перед годуванням лунав стукіт метронома тощо). За Скіннером, організм спершу здійснює рух, потім одержує (або не одержує) підкріплення.

Скіннер сконструював експериментальний ящик, у якому білий щур (або голуб) міг натискати на важіль (або кнопку). Перед ним була годівниця і набір подразників. З цих простих елементів Скіннер складав безліч різних «планів підкріплення» (наприклад, перед щуром – два важелі, і він опиняється в ситуації вибору: або щур одержує їжу тільки тоді, якщо після натискання на важіль спалахує лампочка, або їжу видають лише в разі натискання з певною силою, частотою тощо).

Техніку вироблення «оперантних реакцій» послідовники Скіннера застосовували у навчанні, вихованні дітей, лікуванні невротиків.

Під час Другої світової війни Скіннер працював над проектом використання голубів для управління стрільбою по літаках. Відвідавши одного разу урок арифметики, де займалася його дочка, Скіннер здивувався, наскільки мало використовують знання з психології. Щоб поліпшити викладання, він винайшов серію повчальних машин і концепцію програмованого навчання. Учений сподівався, спираючись на теорію оперантних реакцій, створити програму «виготовлення» людей для нового суспільства.

Праці Скіннера, як і інших біхевіористів, збагатили знання про загальні правила вироблення навичок, про роль підкріплення (яке слугує неодмінним мотивом цих навичок), про динаміку переходу від одних форм поведінки до інших тощо. Алепитаннями, що стосуються навчання у тварин, інтереси біхевіористів не обмежувалися.

Відкрити загальні, вивірені точною об’єктивною наукою закони побудови будь-якої поведінки, у тому числі людини, – таким було надзавдання біхевіористського руху.

«Людина чи робот?» – запитували біхевіористів їхні противники. Вони слушно зазначали, що, усуваючи внутрішнє психічне життя людини зі сфери точного причинного аналізу, біхевіоризм трактує особистість як машиноподібний працюючий пристрій. Точності об’єктивного аналізу реакцій організму досягали дорогою ціною. Було усунуто свідомість як внутрішній регулятор поведінки.

Сподіваючись привнести у психологію точність узагальнень, яка б не поступалася фізиці, біхевіористи вважали, що, спираючись на формулу «стимул – реакція», вдасться вивести нову породу людей. Утопічність цього плану очевидна в концепціях на зразок скіннерівської. Бо навіть в експериментах з тваринами Скіннер, як зазначали його друзі, працював з «порожнім організмом», від якого нічого не залишалося, крім оперантних реакцій. Адже ні для діяльності нервової системи, ні для психічних функцій у скіннерівській моделі місця не було. Не враховував він і проблеми розвитку, замінивши її описом того, як з одних навичок виникають інші. Величезні пласти вищих виявів життя, відкритих і вивчених багатьма школами, випадали з наочної сфери психології.