Поняття уяви. До середини XX ст. науковці не могли «наблизитися» до розуміння специфічного психологічного механізму (принципу дії) уяви

До середини XX ст. науковці не могли «наблизитися» до розуміння специфічного психологічного механізму (принципу дії) уяви. Спершу таким механізмом визнавали асоціацію, що було ще однією причиною змішування уяви із репродуктивними (відтворювальними) процесами, адже асоціація саме й є психологічним механізмом пам’яті та уяви. Якщо визначати уяву як процес, побудований на асоціативному зв’язку, доведеться навіть складні творчі акти пояснювати простим комбінуванням готових елементів – згідно із законами схожості, суміжності та контрасту. Тоді все нове у нашій уяві можна пояснити як рокіровку старого. Проте залишаються незбагненними ані стани творчого натхнення, ані непересічна оригінальність творчих продуктів справжніх митців.

Найбільш вдалою спробою визначити психологічний механізм уяви є теорія бісоціації А. Кестлера. Психологічним механізмом уяви є бісоціація. Як творчий принцип бісоціація має ту саму глибинну відмінність від асоціації – як нетворчого принципу, що й уява від пам’яті. Асоціація – це царина звички, рутини, стереотипу; асоціативним є таке встановлення зв’язків між ідеями та образами, в якому немає нічого несподіваного, бо ці ідеї та образи вже давно перебувають десь поруч, в одній галузі, площині досвіду, в одній «асоціативній матриці».

Бісоціацією стає момент раптового зіткнення ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних площин, контекстів. Раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць завершується СТРИБКОМ ДУМКИ від одного асоціативного контексту до іншого.

Відбувається переструктурування досвіду. Бісоціативний акт лежить в основі не лише уяви, а й гумору, де також дуже важливим є момент раптової, неочікуваної демонстрації добре знайомої ситуації в новому світлі. Факт «старіння» реприз і анекдотів свідчить про те, що саме миттєва (бісоціативна) зустріч ідей та образів, які раніше ніколи не траплялися разом, зумовлює почуття смішного. Потім, коли зв’язок цих ідей стає звичним (тобто утворюється єдина асоціативна матриця), повторення колись кумедної ситуації стає нудним. Те, що можна сказати про повторення смішного, слід поширити й на будь-яке дублювання оригінального взагалі.

Умовою, необхідною для здійснення акту бісоціації, є відсутність стереотипного руху думки, а також стереотипних автоматизованих навичок. Тільки в цьому динамічному стані психіки, вільному від стереотипів, творча уява може поєднувати непоєднуване, утворювати нові синтези.

Головну відмінність рис асоціативної та бісоціативної дії наведено на рис. 17.1.

Рис. 17.1. Відмінність рис асоціативної та бісоціативної дії.

Уява повязується зі свідомим, тоді як несвідоме функціонує поза мовним процесом. Вербальне свідоме мислення є підпорядкованим інтуїції та уяві у вирішальній фазі творчого акту, але саме воно дає змогу митцю надати продуктам уяви, відкриттям довершених форм.

Оскільки психологічним механізмом уяви визнано бісоціацію, то вона безумовно повинна мати підсвідомі компоненти. Власне уява завжди має гнучко вивільнятися від тісних меж існуючого досвіду, створювати нові зв’язки, сміливо порушувати усталене і будувати нове.

Уява постійно балансує на межі свідомого і несвідомого, одного асоціативного контексту та іншого, деструктивності та конструктивності. Тому вона завжди створює широкий простір для самовизначення людини як митця. Звісно, самої лише уяви як окремого психічного процесу замало для того, щоб відбулася повноцінна творча діяльність людини; тут уява вступає в плідний союз із іншими творчими психічними процесами – інтуїцією і мисленням. Інтуїтивні осяяння творять передумови бісоціативних зв’язків в уяві, а останні дають напрям точним операціям творчого мислення, опосередкованим знаками (словами, мовою).

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона є необхідним аспектом будь-якої людської діяльності.

УЯВУ породжують потреби, які виникають у житті людини, і насамперед потреба змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.

Уява – це відтворення у психіці людини предметів та явищ, які вона сприймала коли-небудь раніше, а також створення нових образів предметів та явищ, котрих раніше вона ніколи не сприймала.

Функції уяви полягають у:

• моделюванні кінцевого результату діяльності й тих засобів, які необхідні для її виконання;

• створенні програми поведінки людей, коли проблемна ситуація невизначена;

• створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

• створенні образів об’єктів з опорою на схеми, графіки, карти, фотознімки території, описи тощо;

• створенні принципово нових предметів та явищ тощо.