Методи дослідження уваги

Методики, основані на селекції інформації. Початком до­сліджень уваги в когнітивній психології стала методика вибіркового слухання, яка вимагала від піддослідного відстежувати в часі тільки один тип інформації, ігноруючи інший.

Метод вибіркового слухання К. Черрі, або «Вечірка з кок­тейлем». Суть методу в тому, що одночасно пред’являють два повід­омлення. Під час бінаурального пред’явлення обидва повідомлення, записані на різні доріжки магнітофонної стрічки, подають одночасно в праве і ліве вухо. Під час дихотичного пред’явлення перше повідом­лення подають у праве вухо, а друге – у ліве. Залежно від мети експе­рименту це можуть бути записи текстів, списки слів або окремі слухові сигнали. Піддослідний має дослухатися лише до одного повідомлення: він може одержати інструкцію повторювати текст або слова, за­пам’ятовувати їх, виявляти цільові стимули та ін. У перших експери­ментах К. Черрі було показано важливу роль фізичних ознак стимуля­ції (напряму, інтенсивності, висоти звуку) в процесі її селекції (Дор­машев, Романов, 1995).

Метод вибіркового бачення У. Найсера. У. Найсер і Р. Беклен запропонували методику вибіркового бачення як альтернативу мето­диці Черрі. У цьому разі накладалися один на одного два відеозаписи. Піддосліднимним пред’являли дві досить знайомі події: гру в м’яч (три чоловіки перекидали один одному баскетбольний м’яч) або гру «У долоньки» (два гравці, роблячи неритмічні рухи, намагалися шльопнути один одного по долонях). Однак під час змішування двох відеозаписів створювалася «екологічно невалідна» ситуація, яка не трапляється в повсякденному досвіді. Піддослідним пропонували від­стежувати тільки одну гру: якщо вони стежили за грою в м’яч, то по­винні були натискати на ключ усякий раз, коли гравець кидав м’яч, і цілком ігнорувати гру «У долоньки»; якщо ж вони стежили за грою «У долоньки», то повинні були натискати на ключ під час кожного тор­канні рук і цілком ігнорувати гру в м’яч (Дормашев, Романов, 1995).

Методики, що вимагають розподілу уваги. До цього типу методик можна зарахувати і більш прості варіанти, які застосовують у нейро­психології. Наприклад, під час фіксування центральної точки піддос­лідному одночасно зорово представляють два просторово рознесені стимули. Пропонують відповідати, які стимули він бачив. Піддослідні з порушеннями зорової уваги часто не зауважують пред’явлених двох стимулів (особливо стимулу, що зліва). Якщо ж стимули пред’являються окремо, то піддослідні зауважують і лівий, і правий стимули. Схожу методику розроблено і для вивчення тактильної уваги. Експериментатор одночасно торкається тих самих ділянок кісті рук з однаковою інтенсивністю. Від піддослідного потрібно, щоб він, за­плющивши очі, визначив, скільки було доторкань (одне або два). Хворі з порушеннями тактильної уваги часто «не зауважують» дотику до однієї руки. Як контрольні умови окремо доторкаються лише до правої або лівої руки. У таких умовах дотик до обох рук «помічається».

Основні методичні труднощі проведення таких досліджень поляга­ють у створенні та контролі умов реального розподілу уваги. Варто ви­лучити випадки автоматизації однієї або обох діяльностей, а також швидкого чергування при їхньому виконанні (зрушень і переключень уваги).

Методики пошуку – одні з найбільш поширених у дослідженні уваги. Знамениті таблиці Бурдона, таблиці Шульте, як і тест коректур­ної проби, є, фактично, завдання на зоровий пошук. Їх широко засто­совують як діагностичні методики (Воронін, 1993).

Методики повного відтворення дають змогу досліджувати обсяг уваги через аналіз кількості одночасно запропонованих елемен­тів, які суб’єкт може з ясністю сприйняти. У класичних експериментах з тахистоскопом було показано, що, якщо запропоновані стимули до­сить прості та розкидані по демонстративному полю безладно, обсяг уваги зазвичай не перевищує 5 – 7 елементів. Після того як Дж. Сперлінг запропонував методику часткового відтворення, її моди­фікації постійно використовують в експериментах на селективну увагу (Величковський, 1982).

Методики передналаштування. Метод передналаштування дає змогу досліджувати спрямовану увагу, яка є наслідком очікування стимулу. У 1978 р. М. Познер і його колеги досліджували вплив перед­налаштування на швидкість локалізації сигналу і визначення його модальності. Сигнал міг бути зоровим або акустичним і перебувати або зліва, або справа від піддослідного. Визначали час реакції вибору. Пе­ред кожною спробою піддослідний одержував інструкцію, у якій було повідомлено про релевантні характеристики майбутнього сигналу. У 80% випадків інформація була правильною, а в 20% – помилковою. З’ясувалося, що в завданнях локалізації (незалежно від модальності) «правильне» передналаштування зумовлювало «виграш» – пришви­дшення відповідей (приблизно на 80 мс) порівняно з контрольними умовами, у яких інструкцію давали у випадковій послідовності. Такі самі результати отримано й для завдань, які вимагають називання слів або ухвалення лексичного рішення.

Методики реєстрації рухів оком спрямовані насамперед на дослідження напряму уваги під час виконання різної діяльності, на­приклад, читання текстів, розглядання картинок або розв’язання ша­хових завдань. Крім цього, аналізуючи рухи очей, можна зробити ви­сновок про ступінь напруженості уваги і включеності в діяльність (Гіп­пенрейтер, 1978).

Методики, які використовують фізіологічні кореляти уваги. Одним з методів, який широко використовують у досліджен­нях уваги тепер, – метод реєстрації викликаних потенціалів (ВП). Саме завдяки реєстрації ВП відбулося істотна зміна в уявленнях про фізіологічні механізми вибіркової уваги й відкрито нові можливості для їхнього дослідження.

Перші праці з дослідження ВП й уваги проводили за досить необ­ґрунтованою схемою. Інструкція пропонувала реагувати лише у відпо­відь на певні стимули і не звертати увагу на інші стимули (піддослід­них просили бачити стимули, натискати на ключ у разі появи стимулу тощо). Така ситуація і є вибіркою реагування. У процесі виконання піддослідним завдання реєстрували ВП у різних відділах мозку. ВП на цільові стимули розглядали як ВП «уваги» і порівнювали з ВП «фону». Найбільш частим результатом множин подібних робіт було збільшення ВП уваги порівняно з ВП фону. Основний недолік викла­деної вище схеми – невизначеність фону. Стан піддослідних у фоні міг варіюватися від близького до дрімоти в спокійних людей, які звикли до таких досліджень, до досить вираженої активації в осіб, які потра­пили в таку ситуацію вперше. Ці недоліки згодом було усунено, і порі­вняння ВП уваги фону було замінено порівнянням ВП під час уваги та неуважності. Основною структурою (звичайно двох) стимулів однієї або різних модальностей, з яких поперемінно то один, то інший вима­гав якої-небудь активності піддослідного. Порівнювали ВП на той са­мий стимул у ситуації, коли з ним була пов’язана діяльність, або коли він виявлявся нерелевантним.