Розвиток ідеї прав людини в ХVII-XIX ст.

На зміну середнім вікам, які пройшли під знаком панування феодальної держави, з їх нерівністю різних феодальних станів та залежністю прав людини від її місця в феодальній ієрархії, прийшов Новий час (від XVII ст. до початку XX ст.), що став з історико-правового погляду епохою виникнення та утвердження буржуазної держави і права. Це був новий щабель суспільного прогресу, у тому числі і в розвитку таких загальнолюдських цінностей, як права людини і громадянина.

Характеристика уявлень про права і свободи людина в умо­вах нового часу представлена різними течіями та школами, але головне, що їх об'єднує, — це початок буржуазних революцій.

Важливе значення у звільненні людини від церковних дог­матів офіційних доктрин римської католицької церкви, перебу­дові взаємовідносин церкви і держави.

Гуго Гроцій — типовий представник голландської бур­жуазії, раціоналіст. Його ідеї природного права розвішалися в працях Гоббса, Лока, Пуфендорфа, Віко, Джефферсона, Руссо і Канта.

У своїй книзі «Про право війни і миру» Гроцій показав пере­творення феодально-клерикального природного права в бур-жуазно-раціоиальне природне право. Природне право характе­ризується як припис здорового глузду, який те чи інше діяння залежно від його відповідності чи невідповідності самій розум­ній природі визнає або морально невідповідним, або морально необхідним, а це означало, що таке діяння або заборонялося, або делегувалося самим Богом, який є творцем всієї природи.

Природне право настільки невід'ємне, що його не може змі­нити і сам Бог. Свої ідеї Гроцій черпав у працях Арістотеля і Ціцерона. Природне право, за Гроцієм, повинно відповідати будь-якій релігії. Голос бога тотожний голосові природи, а лю­дина — частина цієї природи.

До міжнародного природного права Гроцій відносив: а) принцип свободи морів; б) свободу народу вести підприєм­ницьку діяльність з іншим народом; в) свободу чоловіка укла­дати шлюб з жінкою іншого народу; г) рівність бідних і бага­тих перед законом. Він обґрунтовує зверхність релігійної влади над владою світською. Гроцій намагався пояснювати світ з нього самого та обгрунтував ідею співіснування людини з лю­диною і народу з народом. Він виступив як ініціатор виділення природного права з права церковного, формування природного права і відмежування його від позитивного права.

Ще одним видатним творцем природного права був співвіт­чизник Греція Бенедикт Спіноза (1632—1677). Як філософ-матеріаліст Спіноза під природним правом розумів необхід­ність, відповідно до якої існує і діє вся природа і кожна її ок­рема частина. Природне право він ототожнює зі здатністю будь-якої частини природи до самозбереження. Людина також є частиною природи, а тому, як і всі інші, прагне до самозбе­реження. Спіноза. Отже, свободу людини Спіноза розглядає як підпорядкування своїх дій і поведінки піз­наній необхідності. На думку філософа, лише той вільний, хто живе, керуючись своїм розумом. Але, говорячи про індиві­дуальну свободу, мислитель зазначає, що люди повинні об'єд­нуватися і діяти спільно, прагнучи поєднати індивідуальну і спільну волю.

Обґрунтовуючи владу та її могутність у державі, Спіноза протиставляє їй невідчуджувані природні права людини. Влада не може ігнорувати те, що безпосередньо виходить з законів людської природи.

Отже, правові погляди Спінози, який виводив державно-правові принципи організації суспільства з самого існування людської природи, були прогресивними.

Видатним англійським мислителем періоду англійських бур­жуазних революцій, який вніс в теорію права своє бачення свободи особистості, невідчуження її природних прав, був Томас Гоббс (1588—1679). Він вважав, що на початку всі люди були з одинаковими фізичними і розумовими здібностями, ма­ли право на все, що їх. оточувало. Однак людський страх, егоїзм, жадоба, заздрість, інші антисоціальні мотиви обумови­ли фатальну необхідність війни всіх проти всіх, дію антилюдського принципу: «Людина людині вовк». Цей період розвитку людства, на думку Гоббса, характеризується його природним станом. Гоббс визнає, що цим лише не закінчуються всі нега­тивні якості соціального життя. Він, як і Спіноза, вважає, що людині притаманний інстинкт самозбереження, що спонукає процеси подолання природного стану, виживання одного інди­віда за рахунок іншого.

Гоббс розрізняє кілька природних законів: а) необхідність людей прагнути до миру, додержуватися його; б) готовність кожної людини відмовитися від своїх прав у тій частині, в якій це необхідно для збереження миру і самозахисту; в) необхід­ність людей виконувати в повному обсязі укладені ними угоди, бо в іншому випадку вони не матимуть значення. Ці закони, як вважав Томас Гоббс, не обов'язкові до виконання і приму­сити їх виконувати може тільки спеціально утворена сила.

Гоббс розрізняє право і закон (обов'язок). Якщо право для нього означає свободу робити будь-що, то закон (громадян­ський) забезпечується відповідною примусової силою і обов'яз­ковий до виконання. Таку силу Гоббс вбачає в державі, яку ут­ворюють люди шляхом взаємної домовленості між собою. Але Гоббс не залишає права за народом на можливість змінити од­ного разу вибрану форму правління, що була затверджена сус­пільним договором. Він обґрунтовує необмежену владу сувере­на, який сам видає закони, організує їх виконання і розглядає спори між людьми. Суверен має необмежену владу на своїх підданих, які стають такими після вручення суверену влади. Тільки держава може гарантувати своїм підданим свободу. Під свободою Гоббс розуміє право робити все, що не заборонено громадянським законом.

Представником доктрини ранньобуржуазного лібералізму в Англії, був Джоп Лон (1632—1704). Він повністю поділяв ідею природного права, суспільного договору, народного суверенітету, невідчужешш прав і свобод особистості, права на повстання проти тирана, збалансованості законодавчої, виконавчої та судової влад. Сво­боду і недоторканність людсіі у цілому і кожної людини зокре­ма він визначав як можливість за власним бажанням робити все, що не заборонено нормативне-правовими актами, а також не залежати від невизначної волі інших людей. Гарантії такої свободи він бачив у рівному для кожної людини і для всіх лю­дей загальнообов'язковому законі.

Отже, вчення Джона Лока було гуманістичним за змістом і мало певну спрямованість. Він сформулював концепцію прав людини, де назвав такими, що не залежать від волі держави, право на власність, рівність і свободу. Цю теорію використали в подальшому різні дослідники прав людини. Наприклад, вона увійшла як складова частина до французької Декларації прав людини і громадянина 1789 року,

До видатних теоретиків належить Шарль Луї де Монтеск'є (1689—1775). Його вважали одним із засновників географічної школи. Політична та правова доктрина Монтеск'є зводиться до пошуків опти­мальної форми держави та місця в ній людини.

Особливого значення Монтеск’є надає тому, що покаранню підлягає лише здійснений людиною вчинок, а не думки, які розходяться з існуючими нормами.

Він вважав, що карати за думки – означає знищувати будь-які гарантії свободи.

Він засудив огидну практику тортур, перший в Європі виступив на захист негрів, яких масово продавали в Америку, вимагав заборони рабовласництва.

Теоретичні уявлення мислителів, філософів, юристів про невід'ємні права людини здійснили значний вплив на формування ранньобуржуазного конституційного законодавства і державно-правову практику. Так, у 1628 р. в Англії була прийнята Петиція про права, яка конкретизувала багато положень Великої хартії вольностей (1215р.). Зокрема, в ній наголошувалося на неможливості ув'язнення вільного громадянина без законних підстав, проголошувалася неприпустимість існування таємних судів та позасудових депресій.

Подальшим кроком на шляху до закріплення прав та свобод людини стало ухвалення в цій же країні у 1679 р. так званого Habeas Corpus Akt (Хабеас Корпус Акт). Цим актом встановлювалися процедурні гарантії особистої недоторканності особи обмеження строків тримання під вартою, вводився інститут поруки та застав.

У 1689 р. в Англії був прийнятий Білль про права, який став юридичною основою конституційної парламентської монархії. Він гарантував право підданих звертатися з петицією до короля, обмежив розмір судових стягнень і штрафів, проголосив свободу виборів до парламенту, свободу слова та суджень у його стінах.

Паралельно з цим дедалі більшого поширення набувають ідеї свободи, природних прав людини, суспільного договору, поділу влади. Важливими правовими документами, які розвинули та конкретизували ці положення стали Декларація незалежності США (1776 p.), Конституція США (1787 p.), Білль про права (1789-1791 pp.), французькі Декларації прав людини і громадянина (1780 р.) Конституція (1791 р.) та ін. Показовим у цьому відношенні є Білль про права 1791 р.

Декларація прав людини і громадянина», ухвалена Установчими зборами Франції 26 серпня 1789 p., природні і невід'ємні права людини називає священними.

Проголошені в Декларації прав людини і громадянина ідеї мали особливо значний вплив на погляди передових мислителів тих країн Німеччини, Росії, інших країн Східної Європи), де на порядок денний була поставлена необхідність здійснення прогресивних буржуазних перетворень, складовою яких була боротьба за права і свободи людей.