Список літератури. 1. Барабанщиков В. А. Динамика зрительного восприятия

1. Барабанщиков В. А. Динамика зрительного восприятия. — М.:

Наука, 1990. - 238 с.

2. Гуйк Я. Восприятие движущегося объекта. — Таллин: Валгус,

1986. - 232 с.

3. Логвиненко А. Д. Психология восприятия. — М: Изд-во МГУ,

1987. - 81 с.

4. Носуленко В. Н. Психология слухового восприятия. — М.: Наука,

1988.-214 с.

5. Скороходова О. И. Как я воспринимаю, представляю и понимаю

окружающий мир. — М., 1972. — С. 252-447.

6. Шиффман X. Ощущение и восприятие. Изд-е 5-е. — М.-СПб.:

Питер, 2003. - С. 31-39, 233-491, 561-621, 772-790.

7. Элькин Д. Г. Восприятие времени. — М: Изд-во АПН РСФСР,

1962.-311с.

12. Пам'ять

12.1. Поняття про пам'ять та її основні функції.

12.2. Основні теоретичні підходи до вивчення пам'яті.

12.3. Види пам'яті та їхня класифікація:

12.3.1. Класифікація за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу;

12.3.2. Класифікація за характером психічної активності;

12.3.3. Класифікація за ступенем розуміння матеріалу;

12.3.4. Класифікація за характером цілей діяльності.

12.4. Процеси пам'яті:

12.4.1. Запам'ятовування;

12.4.2. Збереження;

12.4.3. Відтворення;

12.4.4. Забування.

12.5. Індивідуальні відмінності пам'яті.

12.1. Поняття про пам'ять та її основні функції

Пам'ять — це один із пізнавальних психічних процесів людини, завдяки якому вона зберігає та відтворює свій життєвий досвід. З давніх часів йому надавали великого значення, про що свідчить, зокрема, міфологія Стародавньої Греції. На честь богині пам'яті Мнемозіни цей процес називають також мнемічним.

У сучасній психології пам'ять розуміють як пізнавальний психічний процес закріплення, збереження та відтворення лю­диною її минулого досвіду. Образи пам'яті називають уявлення­ми. Це — образи конкретних об'єктів чи явищ, а також поняття, які людина сприймала у минулому. Будучи пізнавальним психічним процесом, пам'ять забезпечує об'єднання всіх пізна­вальних, емоційних та вольових процесів, психічних станів та властивостей людини. Це забезпечується наступними функціями пам'яті:

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

S Накопичення індивідуального досвіду. Без нього неможливим було б постійне ускладнення поведінки людини, накопичення знань, умінь та навичок, а отже, психічний розвиток. Усе відчуте та сприйняте, все пережите зникало б безслідно і людина завжди б знаходилася у стані новонародженого.

S Забезпечення зв'язку з минулим. Завдяки пам'яті індивід у формі знання засвоює досягнення попередніх поколінь. Таким чи­ном людська пам'ять встановлює зв'язок між минулим, теперішнім і майбутнім. Втрачаючи пам'ять, людина втрачає і своє минуле.

S Забезпечення перебігу психічних процесів та станів. Навіть найелементарніший психічний процес та стан обов'язково перед­бачає тимчасове збереження окремого його етапу для «приєднан­ня» до наступного.

S Забезпечення єдності та цілісності людської особистості. В пам'яті зберігається, опрацьовується та синтезується інфор­мація зі всіх рівнів людської психіки: індивідного, індивідуально­го, особистісного. Сталість наших уявлень про себе у конкретний момент часу підтримується саме пам'яттю. Якщо пам'ять пору­шується, в людини змінюється уявлення про себе, і навпаки, па­тологічні зміни особистості майже завжди супроводжуються порушенням пам'яті.

S Захист особистості від інформаційного перевантаження, неактуальної інформації, травмуючих переживань. Цю функцію виконує забування, один з процесів пам'яті, який органічно пов'язаний з формуванням досвіду особистості. Все те, що неваж­ливе і непотрібне, людина має з часом забути. Забуванню підлягає також неактуальна і помилкова інформація, неприємні і важкі емоційні переживання тощо. З огляду на це, забування виконує позитивну роль в житті людини.

12.2. Основні теоретичні підходи до вивчення пам'яті

Від стану теоретичного розроблення проблеми пам'яті значною мірою залежить прогрес найрізноманітніших галузей знань та техніки. Перші теорії пам'яті виникли у Стародавній Греції і були пов'язані зі слідом як механічним відбитком у мозку людини. Нині у науці існує значна кількість різноманітних теоретичних підходів

до вивчення пам'яті: фізіологічний, біохімічний, інформаційно-кібернетичний, психологічний.

Фізіологічна теорія пам'яті ґрунтується на класичних роботах /. Павлова і П. Анохіна в галузі вищої нервової діяльності. їхні вчен­ня про умовні рефлекси і функціональну систему — це теорія за­пам'ятовування на фізіологічному рівні. Сучасні дослідження по­казали, що збереження інформації досягається завдяки тривалій циркуляції електричних потенціалів по замкнених нейронних ко­лах. Сліди цих збуджень виникають унаслідок хімічних і морфо­логічних змін у місцях контакту нейронів (синапсах). У результаті сприйнятий об'єкт моделюється у вигляді стійкої просторово-часо­вої нейронної структури: короткотривала пам'ять пов'язана з тим­часовою електричною активністю нейронів, а довготривала — зі сталою зміненою структурою груп нейронів. Процес утворення і наступної активізації нейронних моделей і є механізмом запам'ято­вування, збереження і відтворення сприйнятого.

В основі біохімічної теорії пам'яті {Хіден, Мак Коннелл та ін.) лежить ідея про те, що закріплення, збереження і відтворення інформації пов'язані з модифікацією рибонуклеїнової кислоти і що пам'ять може передаватися гуморальним і біохімічним шляха­ми. Ця теорія ґрунтується на Гіпотезі про двоступеневий характер процесу запам'ятовування: спочатку в мозку відбувається корот­кочасна електрохімічна реакція, яка триває від декількох секунд до декількох хвилин і яка викликає у клітинах зворотні фізіологічні зміни (короткотривала пам'ять); після неї настає власне біохімічна незворотна реакція, пов'язана з утворенням про­теїнів (довготривала пам'ять).

Виявлено, що носіями родової пам'яті, яка визначає генотип людини, є дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК); основою індивідуальної пам'яті, яка відповідає за набування людиною досвіду, — рибонуклеїнова кислота (РНК). Так як структура моле­кул РНК дуже мінлива (варіативність молекул РНК сягає 10¹⁵-10²⁰), вони можуть зберігати неймовірну кількість інформації. Тому молекули РНК вважають носіями довготривалої пам'яті лю­дини. Повторна поява того ж подразника призводить до того, що змінена молекула РНК починає «резонувати» на знайомий под­разник.