Класифікація методів збору та/інтерпретації емпіричних психологічних фактів. Поняття про методику психологічного дослідження

Ніякою кількістю експериментів

неможливо довести теорію;

але достатньо одного експерименту,

щоб заперечити її.

Альберт Ейнштейн, німецький фізик

Реалізація системного підходу при вивченні проблем психології ви­щої школи передбачає розробку системи методів науково-психологічного дослідження.

Метод дослідження - нормативний обгрунтований спосіб проведення наукового дослідження. Це шлях наукового пізнання, який випливає із загальних

теоретичних уявлень про сутність об'єкта дослідження. Розуміння, ви­значення і вибір методів дослідження залежать від загальнонаукової та конкретно-наукової методології.

Психологія вищої школи фактично використовує всі методи і конкрет­ні методики, які застосовують у тих галузях психологічної науки, з яки­ми вона пов'язана (вікова і педагогічна психологія, соціальна психологія, психологія особистості та ін.). Є науки, які досліджують психіку не тіль­ки психологічними методами, а й фізіологічними методами (психофізіо­логія), методами герменевтики (розуміюча психологія), математичними і фізичними методами (наприклад, свідомі і несвідомі процеси), методами культурології та ін.

Методи збору емпіричних фактів обирають за цілями та завданнями дослідження:

• описати факти: спостереження, аналіз продуктів діяльності, бесіда, інтерв'ю, анкетування, вивчення життєвого шляху (біографічний ме­тод) та ін.;

• виміряти психічні явища — тести;

• визначити психологічні особливості - констатувальний експеримент (природний або лабораторний);

• знайти чинники, виявити психологічні умови розвитку та перетвори­ ти явище - формувальний психолого-педагогічний експеримент.

Для наукового вирішення психологічної проблеми зазвичай використовують комплекс методів, розробляють і реалізовують певну методику (сукупність методів у дії).

Методика дослідження - конкретне втілення методу дослідження; вироблений спосіб організації взаємодії суб'єкта і об'єкта дослідження на основі конкретного матеріалу й визначеної процедури.

У методиці дослідження конкретизують мету, предмет дослідження, а також показники вимірюваного явища, умови проведення роботи, засоби фіксації експериментальних показників і процедуру аналізу та інтерпре­тації одержаних даних. На основі одного й того самого методу (наприк­лад, спостереження, бесіда тощо) може бути створена велика кількість методик, адже вона існує лише в логіці конкретного дослідження. У ме­тодику входить визначення тієї частини психічної реальності, яка має до­сліджуватися методами науки.

Розробляючи план експериментального дослідження, можна обрати один із трьох його шляхів.

1. Лонгітюдний план (шлях, зріз): вивчають одних і тих самих піддослідних протягом тривалого часу та поетапно проводять аналіз із порів­нянням результатів зрізів. Піддослідних порівнюють із самим собою через певний час у різні періоди життя, а тому їх не потрібно групувати, зістав­ляти за якимось параметрами. Проте це дослідження потребує тривалого часу й чималих фінансових витрат. Відоме масштабне лонгітюдне дослід­ження, проведене під керівництвом Б.Г. Ананьєва, яке виявило великі по­тенційні можливості розвитку особистості в студентський період життя.

2.Поперечний план реалізовують методом порівняння окремих груп піддослідних різного віку. Таке дослідження нетривале в часі, дешевше, керованіше. Проте потрібні суворіші вимоги до вибору піддослідних, до розроблення експериментальних завдань тощо. В основі лежить порів­няльний аналіз (наприклад, порівнюють коефіцієнт інтелекту студентів 1-их і 4-их курсів).

3.Можна застосовувати комбінований план, коли піддослідними є лю­ди різних вікових груп, але за однією з них (наприклад, одна експеримен­тальна група студентів) проводять тривале спостереження (лонгітюдне дослідження), а наприкінці порівнюють результати з іншою (контрольна група). Такий комбінований план застосовують, щоб виокремити ефекти хронологічного часу від ефектів історичного часу. Прикладом цього мо­же бути дослідження А.М. Прихожан, Н.М. Толстих «Підліток у підруч­нику та в житті», в якому вони порівнюють сучасних підлітків із відпо­відними характеристиками, які свого часу дала підліткам Т.В. Драгунова та інші психологи.

Для оброблення одержаного дослідницького матеріалу застосовують відомі в психологічній науці статистичні методи: кореляційний аналіз - кількісне співвідношення двох різних змінних; факторний аналіз - для визначення спорідненості окремих психологічних фактів на основі по­рівняння коефіцієнтів кореляції кожного з них. Ефективність вимірюван­ня незалежно від умов проведення визначається поняттям «надійність» і «валідність».

Надійність - ступінь узгодженості результатів, які дослідник одер­жує при багаторазовому застосуванні методики виміру. Надійна міра за­слуговує довіри, дає стійкі результати, які можна відтворити. Наприклад, тест художніх (музичних) здібностей має оцінювати конкретних людей саме так, як і раніше, скільки б разів його не повторювали. Перевірені методи застосовуються не одним поколінням дослідників. Якщо тест не надійний, то на результати може вплинути навіть настрій дослідника або піддослідного.

Валідність - це показник точності, з якою методика вимірює те, для чого вона створена, а також адекватність методу поставленому завданню дослідження.

Особливо надійними та валідними повинні бути тестові методики, які зараз широко застосовують для оцінки інтелектуальних здібностей (кое­фіцієнт ІQ або для професійної придатності.

При дослідженні студентів широко застосовують анкети та опитувальники. Проте, щоб здобути за допомогою цих методів надійні результати об'єктивні висновки, збирають велику кількість фактів на основі великої вибірки досліджуваних.

Вимоги стосовно інтерпретації зібраного матеріалу.