Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Класифікація методів збору та/інтерпретації емпіричних психологічних фактів. Поняття про методику психологічного дослідження






Ніякою кількістю експериментів

неможливо довести теорію;

але достатньо одного експерименту,

щоб заперечити її.

Альберт Ейнштейн, німецький фізик

Реалізація системного підходу при вивченні проблем психології ви­щої школи передбачає розробку системи методів науково-психологічного дослідження.

Метод дослідження - нормативний обгрунтований спосіб проведення наукового дослідження. Це шлях наукового пізнання, який випливає із загальних

теоретичних уявлень про сутність об'єкта дослідження. Розуміння, ви­значення і вибір методів дослідження залежать від загальнонаукової та конкретно-наукової методології.

Психологія вищої школи фактично використовує всі методи і конкрет­ні методики, які застосовують у тих галузях психологічної науки, з яки­ми вона пов'язана (вікова і педагогічна психологія, соціальна психологія, психологія особистості та ін.). Є науки, які досліджують психіку не тіль­ки психологічними методами, а й фізіологічними методами (психофізіо­логія), методами герменевтики (розуміюча психологія), математичними і фізичними методами (наприклад, свідомі і несвідомі процеси), методами культурології та ін.

Методи збору емпіричних фактів обирають за цілями та завданнями дослідження:

• описати факти: спостереження, аналіз продуктів діяльності, бесіда, інтерв'ю, анкетування, вивчення життєвого шляху (біографічний ме­тод) та ін.;

• виміряти психічні явища — тести;

• визначити психологічні особливості - констатувальний експеримент (природний або лабораторний);

• знайти чинники, виявити психологічні умови розвитку та перетвори­ ти явище - формувальний психолого-педагогічний експеримент.

Для наукового вирішення психологічної проблеми зазвичай використовують комплекс методів, розробляють і реалізовують певну методику (сукупність методів у дії).

Методика дослідження - конкретне втілення методу дослідження; вироблений спосіб організації взаємодії суб'єкта і об'єкта дослідження на основі конкретного матеріалу й визначеної процедури.

У методиці дослідження конкретизують мету, предмет дослідження, а також показники вимірюваного явища, умови проведення роботи, засоби фіксації експериментальних показників і процедуру аналізу та інтерпре­тації одержаних даних. На основі одного й того самого методу (наприк­лад, спостереження, бесіда тощо) може бути створена велика кількість методик, адже вона існує лише в логіці конкретного дослідження. У ме­тодику входить визначення тієї частини психічної реальності, яка має до­сліджуватися методами науки.

Розробляючи план експериментального дослідження, можна обрати один із трьох його шляхів.

1. Лонгітюдний план (шлях, зріз): вивчають одних і тих самих піддослідних протягом тривалого часу та поетапно проводять аналіз із порів­нянням результатів зрізів. Піддослідних порівнюють із самим собою через певний час у різні періоди життя, а тому їх не потрібно групувати, зістав­ляти за якимось параметрами. Проте це дослідження потребує тривалого часу й чималих фінансових витрат. Відоме масштабне лонгітюдне дослід­ження, проведене під керівництвом Б.Г. Ананьєва, яке виявило великі по­тенційні можливості розвитку особистості в студентський період життя.

2.Поперечний план реалізовують методом порівняння окремих груп піддослідних різного віку. Таке дослідження нетривале в часі, дешевше, керованіше. Проте потрібні суворіші вимоги до вибору піддослідних, до розроблення експериментальних завдань тощо. В основі лежить порів­няльний аналіз (наприклад, порівнюють коефіцієнт інтелекту студентів 1-их і 4-их курсів).

3.Можна застосовувати комбінований план, коли піддослідними є лю­ди різних вікових груп, але за однією з них (наприклад, одна експеримен­тальна група студентів) проводять тривале спостереження (лонгітюдне дослідження), а наприкінці порівнюють результати з іншою (контрольна група). Такий комбінований план застосовують, щоб виокремити ефекти хронологічного часу від ефектів історичного часу. Прикладом цього мо­же бути дослідження А.М. Прихожан, Н.М. Толстих «Підліток у підруч­нику та в житті», в якому вони порівнюють сучасних підлітків із відпо­відними характеристиками, які свого часу дала підліткам Т.В. Драгунова та інші психологи.

Для оброблення одержаного дослідницького матеріалу застосовують відомі в психологічній науці статистичні методи: кореляційний аналіз - кількісне співвідношення двох різних змінних; факторний аналіз - для визначення спорідненості окремих психологічних фактів на основі по­рівняння коефіцієнтів кореляції кожного з них. Ефективність вимірюван­ня незалежно від умов проведення визначається поняттям «надійність» і «валідність».

Надійність - ступінь узгодженості результатів, які дослідник одер­жує при багаторазовому застосуванні методики виміру. Надійна міра за­слуговує довіри, дає стійкі результати, які можна відтворити. Наприклад, тест художніх (музичних) здібностей має оцінювати конкретних людей саме так, як і раніше, скільки б разів його не повторювали. Перевірені методи застосовуються не одним поколінням дослідників. Якщо тест не надійний, то на результати може вплинути навіть настрій дослідника або піддослідного.

Валідність - це показник точності, з якою методика вимірює те, для чого вона створена, а також адекватність методу поставленому завданню дослідження.

Особливо надійними та валідними повинні бути тестові методики, які зараз широко застосовують для оцінки інтелектуальних здібностей (кое­фіцієнт ІQ або для професійної придатності.

При дослідженні студентів широко застосовують анкети та опитувальники. Проте, щоб здобути за допомогою цих методів надійні результати об'єктивні висновки, збирають велику кількість фактів на основі великої вибірки досліджуваних.

Вимоги стосовно інтерпретації зібраного матеріалу.

1) Потрібно чітко визначити понятійний апарат, яким дослідник опе­рує, бо в науці є різні тлумачення наукових понять і різні підходи до їх­нього застосування. Саме тому треба зробити застереження, в якому зна­ченні застосовано поняття (наприклад, поняття «виховання» застосову­ють у вузькому і широкому розумінні).

2) Має значення також ступінь узагальнення. Дослідження проводять у конкретних умовах і з реальними людьми, тому й висновки потріб­но поширювати на аналогічні групи людей (за віком, які перебувають в аналогічних умовах тощо). Наприклад, студенти та молодь, яка вже працює.

3) Треба бути вельми уважним, коли встановлюють зв'язки причин­ності. Коли зв'язок тісний, тобто два явища корелюють між собою, до­сить легко помилитися в тому, що одне явище є причиною іншого.

Причинність - це такий зв'язок між двома змінними величинами, коли зміна однієї з них викликає зміну іншої. Наприклад, висновки: «перегляд телефільмів зі сценами насильства є причиною агресивності молоді», «фізичне покарання особи - причина її агресивності» тощо. А можливо, агресивність людини є вродженою, спричинена геном агресивності?

Коли факти статистично оброблені, математично вивірені та згрупо­вані, дослідник їх пояснює, тлумачить і роз'яснює, тобто інтерпретує. Методи інтерпретації: а) генетичний метод - інтерпретація зібраного матеріалу в характеристиках розвитку (фази, стадії, критичні моменти), тобто виявлення «вертикального» генетичного зв'язку (філогенетичний, онтогенетичний); б) структурний метод- віднаходження «горизон­тального» структурного взаємозв'язку (класифікація, типологія). Щоб отримані результати і висновки були достовірними щодо умов, які ви­значали результати експерименту, результати експериментальної групи порівнюють із кінцевими результатами контрольної групи, де ці умови не задавалися.

Існують також вимоги до інструкції для піддослідних при проведенні дослідження. Вона повинна бути чіткою та однозначною. Експеримента­тор повинен добре її вивчити напам'ять (а не читати, плутаючись).

Потрібно також продумати схему ведення протоколу, форму записів, їхню послідовність і обсяг, наявність об'єктивних відомостей про досліджуваних. Запис відповідей респондентів має бути дослівним, «фотогра­фічним», не змінювати й не перекручувати їх (пряма мова, а не зворот­на!), без виправлення помилок. Важливою буває навіть інтонація (добре, якщо використовують аудіозапис). Потрібно фіксувати емоції та всі дії піддослідних, особливості їхньої поведінки.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал