Поняття та особливості класифікації бюджетних видатків.

У системі публічних видатків основне місце належить видаткам бюджету.

Видатки бюджету - це регламентовані фінансово-правовими нормами безпосередні, прямі, цільові, планові витрати держави, органів місцевого самоврядування, що забезпечують їх безперебійне функціонування і спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом (за винятком коштів на погашення основної суми боргу, надання кредитів з бюджету, розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів, повернення надміру сплачених до бюджету сум, та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування), і які покриваються за рахунок бюджетних коштів.

В сучасній юридичній літературі України та країн СНД при розкритті бюджетних видатків розглядається бюджетна класифікація. Під бюджетною класифікацією розуміється групування доходів та видатків бюджетів всіх рівнів за однорідними ознаками з наданням об’єктам класифікації кодів таких угрупувань.

Сучасні вчені та практики у сфері економіки, фінансів і фінансового права в Україні, Росії та інших країнах СНД майже однаково визначають практичне значення класифікації видатків та доходів держави і місцевого самоврядування. Вони вбачають його у застосуванні бюджетної класифікації для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів суб’єктів федерації (коли йдеться про країни з федеральним устроєм), органів місцевого самоврядування всіх видів, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного статистичного аналізу в розрізі видатків та доходів, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Розглянемо тепер докладніше види спеціалізованих бюджетних класифікацій, що встановлені законодавством України, та порівняємо їх з міжнародними стандартами класифікацій публічних видатків цього виду.

Відповідно до ст. 8 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація України застосовується для складання і використання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів. Крім того, вона використовується для проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних показників; досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків; забезпечення взаємозв’язку між функціональними призначеннями й економічним характером видатків бюджету.

Застосування єдиної бюджетної класифікації як до державного бюджету, так і до бюджетів місцевого самоврядування допомагає забезпечувати принцип єдності бюджетної системи України. Бюджетна класифікація та зміни до неї затверджуються Міністром фінансів України, який в обов’язковому порядку інформує про це Верховну Раду України. Бюджетна класифікація в Україні має такі чотири складові: 1) класифікація доходів бюджету; 2) класифікація видатків та кредитування бюджету; 3) класифікація фінансування бюджету; 4) класифікація боргу.

Бюджетна класифікація є основою для складання бюджетних розписів – документів, в яких встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно. Вона також є основою і для складання звітів про виконання бюджету. Відповідно, класифікацію видатків та кредитування бюджету слід розуміти як єдине сис­тематизоване згрупування видатків та кредитування бюджету відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Україна, яка входить в число країн-учасниць МВФ та Міжнародного банку реконструк­ції та розвитку, розробляючи свою класифікацію доходів та видатків Державного бюджету, спиралася на існуючі міжнародні стандарти класифікації публічних видатків та доходів. Су­часний розвиток міжнародного співробітництва між державами практично в усіх сферах жит­тєдіяльності та, зокрема, розвиток міжнародних державних запозичень загострили питання про необхідність порівнянь, аналізу та оцінки фінансового стану країн-співробітниць та країн — учасниць різних міжнародних об'єднань. У зв'язку з цим міжнародні фінансові організації, членом яких сьогодні також є і Україна, розпочали роботу щодо розробки міжнародних стан­дартів класифікації у сфері публічних фінансів. Головна мета розробки таких стандартів по­лягає у гармонізації класифікацій, що застосовуються у кожній країні окремо, та приведення їх до єдиної загальноприйнятої основи і єдиних принципів ведення обліку у сфері утворення, управління, розподілу та використання фінансових ресурсів держави.

Українська класифікація видатків бюджету спирається на стандарти, розроблені Міжна­родним Валютним Фондом (МВФ), Організацією економічного співробітництва і розвитку, Організацією Об'єднаних Націй, Міжнародним банком реконструкції та розвитку. Отже, кла­сифікація видатків та кредитування бюджету в Україні загалом відповідає класифікації, яка запропонована вищезазначеними міжнародними стандартами.

Відповідно до ст.. 10 БКУ класифікація видатків та кредитування бюджету здійснюється за:

1) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету).

Згідно зі статтею 2 Кодексу бюджетна програма є система­тизованим переліком заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бю­джетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Розро­блення, аналізування та відбирання програм на стадії планування, складання проекту проводять головні розпорядники коштів у бюджет­них запитах, які обґрунтовують свої пропозиції. Залежно від рівня бюджету формування програмної класифікації видатків і кредитуван­ня бюджету покладено на Міністерство фінансів України (щодо Дер­жавного бюджету України) і місцевий фінансовий орган (щодо міс­цевого бюджету).

Програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету щорічно визначається в законі про Державний бюджет Укра­їни.

Програмна класифікація видатків та кредитування бюджету використовується у разі застосування програмно-цільового мето­ду у бюджетному процесі. Програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) форму­ється Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим ор­ганом) за пропозиціями, поданими головними розпорядниками бю­джетних коштів під час складання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) у бю­джетних запитах.

Програмна класифікація видатків та кредитування місцевого бюджету формується з урахуванням типової програмної класифіка­ції видатків та кредитування місцевого бюджету, яка затверджу­ється Міністерством фінансів України.

До застосування програмно-цільового методу у бюджетному про­цесі на рівні місцевих бюджетів використовується тимчасова класи­фікація видатків та кредитування місцевих бюджетів, яка затверджу­ється Міністерством фінансів України. Складові частини цієї класифі­кації, що конкретизують програми і заходи з виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адмі­ністрацій та органів місцевого самоврядування, для цілей цього Кодексу вживаються в контексті терміна «бюджетна програма».

2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету).

Відомча класифікація видатків та кредитування бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів для систематизації видатків та кредитування бюджету за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів. На основі відомчої класифікації видатків та кредитування бю­джету Казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджет­них коштів. Головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджет­них коштів та даних такого реєстру. Відомча класифікація видатків бюджету визначає розподіл бюджетних призначень за головними розпорядниками бюджетних коштів, якими стаття 2 Кодексу визначає бюджетні установи в особі їх керівників, що відповідно до статті 22 Кодексу отримують повно­важення шляхом встановлення бюджетних призначень. На її підставі Казначейство України веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

До відомчої класифікації видатків і кредитування Державного бюджету України входять видатки на фінансування Апарату Верховної Ради України, Державного управління справами, Господарського фінансового управління Секретаріату Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Конститу­ційного Суду України, Генеральної прокуратури України, міністерств та відомств, державних комітетів, державних управлінь та комісій, обласних державних адміністрацій тощо. Відомча класифікація ви­датків та кредитування місцевих бюджетів визначається відповідно до рішення про місцевий бюджет (частина 4 статті 22 Кодексу).

Головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бю­джетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного ре­єстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру, встановлених Наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 р. № 1691 «Про затвердження Порядку формування Єдиного реєстру роз­порядників та одержувачів бюджетних коштів» (детальніше див. ко­ментар до статті 22 Кодексу).

3) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки та кредиту­вання бюджету (функціональна класифікація видатків та кредиту­вання бюджету).

Функціональна класифікація видатків та кредитування бю­джету має такі рівні деталізації: Функціональна класифікація видатків та кредитування бюдже­ту групує видатки та кредитування відповідно до різновиду функцій держави та витрат на їх фінансування. Цей тип класифікації дає змо­гу проаналізувати динаміку витрат, зробити прогнози щодо наступних видатків. Класифікація видатків та кредитування бюджету розробле­на на основі класифікації функцій управління ООН та має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких систематизуються видатки та кредитування бюджету, пов'язані з виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються видатки та кре­дитування бюджету на виконання функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету включає видатки на:

а) загальнодержавні функції (утримання вищих органів держав­ного управління, органів місцевої влади та місцевого самоврядуван­ня; фінансова та зовнішньоекономічна діяльність; економічна допо­мога зарубіжним країнам; інші функції державного управління; фун­даментальні дослідження; дослідження та розробки в галузі держав­ного управління; проведення виборів та референдумів; обслуговуван­ня боргу; міжбюджетні трансферти);

б) оборону (військова та цивільна оборона; військова допомога зарубіжним країнам; військова освіта; дослідження та розробки в га­лузі оборони; інша діяльність в галузі оборони);

в) громадський порядок, безпеку та судову владу (діяльність по забезпеченню громадського порядку; боротьба із злочинністю та охорона державного кордону; протипожежний захист та рятування; судова влада; діяльність у сфері безпеки держави; утримання кримінально-виконавчої системи; представницькі функції в суді; до­слідження та розробки в галузі громадського порядку, безпеки і судо­вої влади; інша діяльність у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади);

г) економічну діяльність (загальна економічна, торгова та трудова діяльність; лісове та сільське господарство, полювання, рибне госпо­дарство; паливно-енергетичний комплекс; інша промисловість і бу­дівництво; транспорт; зв'язок, телекомунікації та інформатика; інші галузі економіки; інша економічна діяльність);

ґ) охорону навколишнього природного середовища (запобігання та ліквідація забруднення навколишнього природного середовища; збереження природно-заповідного фонду; дослідження та розробки у сфері охорони навколишнього природного середовища; інша ді­яльність у цій галузі);

д) житлово-комунальне господарство (житлове господарство; комунальне господарство; дослідження та розробки у сфері житлово-комунального господарства; інша діяльність у цій галузі);

є) охорону здоров'я (медична продукція і обладнання; поліклініки та амбулаторії, швидка допомога; лікарні та санаторно-курортні уста­нови; санаторно-профілактичні та протиепідемічні дії та установи; дослідження та розробки в галузі охорони здоров'я; інша діяльність у цій галузі);

є) духовний та фізичний розвиток (фізична культура і спорт; куль­тура та мистецтво; засоби масової інформації; дослідження та роз­робки у сфері духовного та фізичного розвитку; інша діяльність у цій галузі);

ж) освіту (дошкільна освіта; загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; позашкільна освіта; програми матеріального забез­печення учбових закладів; дослідження та розробки у сфері освіти; інша діяльність у цій галузі);

з) соціальний захист та соціальне забезпечення (соціальний захист на випадок непрацездатності; соціальний захист пенсіонерів; соці­альний захист ветеранів війни і праці; соціальний захист сім'ї, дітей та молоді; соціальний захист безробітних; допомога у вирішенні житлових питань; соціальний захист інших категорій населення; до­слідження та розробки у сфері соціального захисту; інша діяльність у цій сфері).

Крім того видатки бюджету класифікуються за економічною характе­ристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні (економічна класифікація видатків бюджету). Економічна класифікація видатків бюджету уточнює викорис­тання бюджетних коштів відповідно до економічної характеристики операцій, що здійснюються при їх проведенні (заробітна плата, оренда, придбання основного капіталу тощо). На підставі економіч­ної класифікації видатків забезпечується єдиний підхід до розпо­рядників та одержувачів бюджетних коштів, виділяються захищені статті видатків бюджету. За економічною класифікацією видатків бюджету видатки бю­джету поділяються на поточні та капітальні. Поточні видатки включають: а) витрати на товари і послуги; б) виплати процентів (доходу) за зобов'язаннями; в) субсидії та поточні трансферти;

До складу капітальних видатків входять: а) придбання основного капіталу; б) створення державних запасів та резервів; в) придбання землі та нематеріальних активів; г) капітальні трансферти.

У складі витрат (видатків) бюджету виділяються витрати (видатки) споживання і витрати (видатки) розвитку відповідно до бюджетної класифікації.

Бюджетною класифікацією передбачено й нерозподілені видатки, які складають видатки з резервних фондів Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Склад нерозподілених видатків визначається законом про Державний бюджет України чи рішенням відпо­відної місцевої ради.

У складі витрат бюджету виділяються витрати розвитку та ви­трати споживання. Відповідно до Бюджетної класифікації під витра­тами розвитку слід розуміти видатки розвитку та надання кредитів з бюджету. Видатки розвитку — це видатки бюджетів на фінансове забезпечення наукової, інвестиційної та інноваційної діяльності, зо­крема: фінансове забезпечення капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансове забезпечення структурної перебудови економіки; інші видатки, пов'язані з розширеним відтво­ренням.

Видатки розвитку відповідно до економічної класифікації видат­ків бюджету формуються за рахунок: а) капітальних видатків; б) досліджень і розробок, окремих заходів розвитку з реалізації державних (регіональних) програм; в) матеріалів, інвентарю, будівництва, капітального ремонту та заходів спеціального призначення, що мають загальнодержавне зна­чення; г) субсидій та поточних трансфертів підприємствам, установам, організаціям, які відповідно до функціональної класифікації видатків та кредитування належать до: - наукових досліджень; - економічної діяльності, зокрема: сільське господарство, палив­но-енергетичний комплекс, транспорт, будівництво, зв'язок тощо; житлово-комунального господарства.

Витрати споживання включають видатки споживання та погашен­ня боргу. Видатки споживання — частина видатків бюджетів, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, бюджетних установ, поточні міжбюджетні трансферти та видатки на фінансове забезпечення заходів соціального захисту населення і соціально-культурної сфери, а також інші видатки, не віднесені до видатків розвитку та нерозподілених видатків.

Видатки споживання відповідно до економічної класифікації ви­датків бюджету формуються за рахунок: а) поточних видатків; б) субсидій та поточних трансфертів підприємствам, установам, організаціям, які відповідно до функціональної класифікації видатків та кредитування належать до: загальнодержавних функцій; оборони; громадського порядку, безпеки та судової влади; охорони навколиш­нього природного середовища; охорони здоров'я; духовного і фізич­ного розвитку; освіти; соціального захисту та соціального забезпе­чення.

Видатки бюджетів поділяються на три групи видатків, критерієм класифікації яких є їх функціональне призначення і мож­ливість їх передавання на виконання до певного бюджету:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу, державної ці­лісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також: інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню. Фінансуються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Для фінансування таких повноважень не допускається використання фінансових ресур­сів, зосереджених у місцевих бюджетах.

2) видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх ви­конання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Респу­бліки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий харак­тер і визначені законами України.

Держава, виконуючи свої функції (серед яких виділяють забезпе­чення обороноздатності, розвиток економіки, науки, культури, освіту, правоохоронну функцію та ін.), наділяє широке коло суб'єктів певними повноваженнями, для забезпечення яких необхідні відповідні грошові кошти, що акумулюються як в державному, так і в місцевих бюджетах. При цьому одні видатки, пов'язані, наприклад, із забезпеченням консти­туційного ладу, правоохоронною діяльністю тощо, можуть провадитися безпосередньо державою в особі певних органів, а інші, наприклад, се­редня освіта, медичне обслуговування, передаються на здійснення орга­нам Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування.

Закріплена класифікація видатків бюджету свідчить про те, з якого централізованого фонду мають здійснюватися витрати. По­ряд із тим передавання державою видатків на виконання органам Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування відбувається за умови підвищення ефективності та результативнос­ті їх використання, але без збільшення необхідного обсягу бюджет­них коштів, з обов'язковим обліком максимального наближення органів влади, що проводять видатки, до споживачів відповідних бюджетних послуг, максимальним збігом територіальної юрисдикції державних органів, що здійснюють видатки, і регіону використання бюджетних послуг.

Виходячи з цього, до першої групи належать видатки на забез­печення конституційного ладу держави, державної цілісності й суве­ренітету, незалежного судочинства та інші передбачені Кодексом витрати, які не можуть бути передані на виконання Автономній Рес­публіці Крим і місцевому самоврядуванню. Слід зазначити, що чим вищою є зацікавленість держави й суспільства у цілому в реалізації певних функцій і повноважень, тим за вищим рівнем влади і відпо­відно бюджету вони закріплюються. Крім того, передавання таких видатків на місцевий рівень не допускається, вони здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Друга група включає видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого та резуль­тативного їх використання. До третьої групи належать видатки на реалізацію прав і обов'язків Автономної Республіки Крим та місце­вого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені Кон­ституцією та законами України. Друга і третя групи видатків здійсню­ються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Забезпечувати здійснення видатків, які визначаються функція­ми держави, але передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню, а так само витрати на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим і місцевого самовряду­вання, що мають місцевий характер, повинні Рада міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створено).

З огляду на те, що кожен бюджет має бути збалансованим, тобто повинен мати необхідний обсяг коштів для реалізації всіх передбаче­них програм та заходів, будь-яке передавання права на здійснення видатків можливе лише за додержання певних умов: а) чіткого роз­поділу доходних джерел кожного з бюджетів; б) відповідне переда­вання грошових коштів. При цьому чітко ви­значено форми, в яких можуть передаватися грошові кошти з Дер­жавного бюджету України до місцевих бюджетів, а саме: 1) у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки; 2) трансфертів з Дер­жавного бюджету України.

Розподіл і закріплення доходів за кожним із видів бюджетів нале­жать до повноважень представницьких органів держави, оскільки це є одним з основних чинників належного функціонування стійкої бю­джетної системи країни і життєдіяльності України в цілому. Головну роль у цьому відіграє Верховна Рада України, яка встановлює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи і що­річний перерозподіл у вигляді міжбюджетних трансфертів. До закрі­плених належать доходи, які чинними нормативно-правовими актами віднесено на невизначений строк до дохідної частини бюджету певно­го рівня в чітко встановленому розмірі (нормативі).

Держава може передати Раді міністрів Автономної Республі­ки Крим чи органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі фінансових ресурсів у ви­гляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також: трансфертів з Державного бюджету України.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із зако­ном) зобов’язані забезпечити здійснення видатків, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 88-91 Бюджетного Кодексу та законом про Державний бюджет України. Забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів цим Кодек­сом, а також: здійснювати впродовж: бюджетного періоду видатки на функціонування бюджетних установ одночасно з різних бюдже­тів, крім випадків, коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місце­вого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюдже­ту за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату.

Товари (роботи, послуги), придбані головним розпорядником коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) за рахунок ви­датків на централізовані заходи відповідно до програмних докумен­тів економічного та соціального розвитку, державних цільових про­грам, можуть бути передані бюджетний установам, які утриму­ються з інших місцевих бюджетів.

Зазначені централізовані заходи здійснюються з дотриманням таких вимог:

- встановлення головним розпорядником коштів державного бю­джету (місцевих бюджетів) критеріїв визначення обґрунтування потреби у відповідних товарах (роботах, послугах); - визначення бюджетними установами потреби у товарах (робо­тах, послугах) відповідно до встановлених критеріїв; - відображення в обліку та звітності бюджетних установ опера­цій щодо придбання та передачі таких товарів (робіт, послуг).

Бюджетний кодекс України також окремо виділяє захищені видатки та таємні видатки, зокрема зазначається, що Державний бюджет України має містити пояснення всіх ви­датків, за винятком видатків, пов 'язаних з державною таємницею (таємних видатків).

Таємні видатки, передбачені на діяльність органів державної влади, в інтересах національної безпеки включаються до Державно­го бюджету України без деталізації. Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України.

Звіти про проведені таємні видатки попередньо розглядають­ся Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, Коміте­том Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом Верховної Ради України з пи­тань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони. Звіти про проведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритому пленарному засіданні.

Захищеними видатками бюджету визнаються видатки загаль­ного фонду бюджету, обсяг яких не може змінюватися при здійснен­ні скорочення затверджених бюджетних призначень. Захищеними видатками Державного бюджету України визна­чаються видатки загального фонду на: оплату праці працівників бюджетних установ; нарахування на заробітну плату; придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів; забезпечення продуктами харчування; оплату комунальних послуг та енергоносіїв; обслуговування державного боргу; поточні трансферти населенню; поточні трансферти місцевим бюджетам; підготовку кадрів вищими навчальними закладами І—IVрівнів акредитації; забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілі­тації, виробами медичного призначення для індивідуального корис­тування; фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки; роботи та заходи, що здійснюються на виконання Загальнодер­жавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, та роботи з посилення бар 'єрних функцій зони відчуження.

Під час виконання бюджету захищені видатки не підлягають зміні. При збільшенні дефіциту бюджету під час його виконання, яке спричиняє скорочення видатків, затверджених законом про Державний бюджет України, обсяг захищених видатків не підлягає зміні.

Крім того БКУ окремо визначає, видатки місцевого бюджету — це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним місцевим бюджетом. Не належать до видатків бюджету: погашення боргу; надання креди­тів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; при­дбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету. Кредитування місцевого бюджету — це операції з надання коштів із місцевого бюджету на умовах повернення, платності та строковості, унаслідок чого виникають зобов'язання перед місцевим бюджетом (надання кредитів із бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). До кредитів із місцевого бюджету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з місцевого бюджету на поворотній основі. За своєю сутністю кредитування місцевого бюджету не належить до видатків місцевого бюджету. У результаті надання кредитів за рахунок бюджетних коштів у позичальників з'являються зобов'язання перед місцевим бюджетом, і ці кошти обов'язково мають бути повернені до бюджету, що є його ресурсами, які можуть бути спрямовані як на по­дальше надання кредитів, так і на здійснення видатків.

Видатки та кредиту­вання місцевих бюджетів спрямовано на конкретні цілі, пов'язані З реалізацією програм та заходів згідно із статтями 88-91 Кодексу. Кожну із цих статей присвячено групі видатків, що здійснюються З конкретного виду місцевого бюджету:

1) видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (стаття 88 Кодексу). Наприклад, видатки на: а) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного зна­чення; б) освіту: дошкільну освіту; загальну середню освіту (навчально-виховні комплекси «дошкільний навчальний заклад — загально освітній навчальний заклад», «загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад» за умови, що загальноосвітній на­вчальний заклад — І ступеня; в) сільські, селищні та міські палаци і будинки культури, клуби, центри дозвілля, інші клубні заклади та бібліотеки тощо;

2) видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (стаття 89). Наприклад, видатки на: а) державне управ­ління (органи місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення; органи місцевого самоврядування районного значення); б) освіту: дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення); загальну середню освіту (загальноосвітні навчальні за­клади); вищу освіту (на оплату послуг з підготування фахівців, науко­вих та науково-педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах І-ГУ рівнів акредитації державної та комунальної власності відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів) тощо;

3) видатки, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (стаття 90 Кодексу). Наприклад, видатки на: а) державне управління (представницьку і виконавчу владу Авто­номної Республіки Крим, обласні ради); б) освіту (загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілі­тації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, що потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, загаль­ноосвітні санаторні школи-інтернати тощо); в) охорону здоров'я — консультативну амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки Крим та обласно­го значення); спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонар­ну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стома­тологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Віт­чизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові); санатор­но-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санато­рії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації); інші дер­жавні програми медичної та санітарної допомоги, республіканські Автономної Республіки Крим та обласні програми і заходи з реаліза­ції державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї, у тому числі утримання, та програми республіканського Автономної Республіки Крим і обласних центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді тощо;

4) видатки місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (стаття 91 Кодексу). Наприклад, видатки на: місцеву пожежну охорону; позашкільну освіту; соціальний захист та соціальне забезпечення (програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї); відшкодування різни­ці між розміром ціни (тарифу) на житлово-комунальні послуги, що затверджувалися або погоджувалися рішенням місцевого органу ви­конавчої влади та органу місцевого самоврядування, та розміром економічно обгрунтованих витрат на їх виробництво (надання); міс­цеві програми розвитку житлово-комунального господарства та бла­гоустрою населених пунктів тощо.

Бюджетний кодекс встановлює критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами:

- Розмежування видів видатків між: місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням кри­теріїв повноти надання гарантованих послуг та наближення їх до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види ви­датків поділяються на такі групи:

1) перша група — видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують необхідне першочергове надан­ня гарантованих послуг і які розташовані найближче до споживачів; Видатки першої групи здійснюються з бюджетів сіл, їх об 'єднань, селищ, міст.

2) друга група — видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують надання основних гаранто­ваних послуг для всіх громадян України; Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст респу­бліканського Автономної Республіки Крим та міст обласного зна­чення, а також: районних бюджетів.

3) третя група — видатки на функціонування бюджетних уста­нов та реалізацію заходів, які забезпечують гарантовані послуги для окремих категорій громадян, або реалізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються ви­датки всіх трьох груп.

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету Укра­їни, належать видатки на: 1) державне управління: а)законодавчу владу; б) виконавчу владу; в) Президента України; 2) судову владу; 3) міжнародну діяльність; 4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв 'язки державного значення; 5) національну оборону (крім заходів та робіт з мобілізаційної підготовки місцевого значення); 6) правоохоронну діяльність, забезпечення безпеки держави та цивільний захист населення і територій (крім заходів, визначених пунктом 16 частини першої статті 91 цього Кодексу); 7) освіту: а) загальну середню освіту: спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати) державної власності; загальноосвітні школи соціальної реабілітації; б) професійно-технічну освіту (на оплату послуг з підготовки кваліфікованих робітників на умовах державного замовлення у професійно-технічних навчальних закладах державної власності); в) вищу освіту (на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів на умовах державного замовлення у вищих навчальних закладах державної власності); г) післядипломну освіту (на оплату послуг з підвищення кваліфі­кації та перепідготовки кадрів на умовах державного замовлення у навчальних закладах державної власності); ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів Укра­їни; д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують ви­конання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердже­ним Кабінетом Міністрів України; 8) охорону здоров'я: а) первинну медико-санітарну амбулаторно-поліклінічну та ста­ціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що ви­конують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України); б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України); в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні сана­торії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для вете­ранів війни, осіб, на яких поширюється чинність законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», та інвалідів, загальнодержав­ні реабілітаційні установи та комплекси для інвалідів згідно з пере­ліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України); г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями); ґ) інші програми в галузі охорони здоров 'я, що забезпечують ви­конання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердже-ним Кабінетом Міністрів України; 9) соціальний захист та соціальне забезпечення: а) виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантсько­го та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені законом; виплату доплат, надбавок, під­вищень до пенсій, додаткових пенсій, пенсій за особливі заслуги перед Україною, встановлених законом; б) державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі про­грами і заходи Фонду соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національнос­тей, які були незаконно депортовані з України, та розміщенням іно­земців і осіб без громадянства, які незаконно перебувають на тери­торії України; щорічна разова грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань; довічні державні стипендії; кошти, що передаються до фондів загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування; програми соціального захисту грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дер­жавна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, інші види цільової грошової допомоги, встановлені зако­ном); в) державну підтримку громадських організацій інвалідів і вете­ранів, які мають статус всеукраїнських; г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім " і; ґ) державну підтримку молодіжних та дитячих громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів сто­совно дітей, молоді, жінок, сім " і згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; д) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян; є) забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, між­регіональних центрів професійної реабілітації інвалідів і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів у порядку, визначено­му Кабінетом Міністрів України; є) інші програми в галузі соціального захисту та соціального за­безпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністром України; 10) культуру і мистецтво: а) державні культурно-освітні програми (національні та держав­ні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи); б) державні театрально-видовищні програми (національні теа­три, національні філармонії, національні та державні музичні колек­тиви і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з пере­ліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України); в) державну підтримку громадських організацій культури і мис­тецтва, що мають статус національних; г) державні програми розвитку кінематографії; ґ) державну архівну справу; 11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств; 12) фізичну культуру і спорт: а) державні програми підготовки резерву і складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного іміжнарод-ного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спор­тивної майстерності згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, формування національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з визна­них видів спорту; підготовка і участь національних збірних команд у міжнародних змаганнях з олімпійських та неолімпійських видів спор­ту (включаючи Олімпійські ігри та Всесвітні ігри з неолімпійських видів спорту), фінансова підтримка баз олімпійської підготовки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України); б) державні програми з розвитку фізичної культури, спорту, фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів (центри державного значення з фізичної культури і спорту інвалідів, проведення навчально-тренувальних зборів, всеукраїнських змагань з видів спорту для інвалі­дів, заходів з фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів, утриман­ня національних збірних команд з видів спорту для інвалідів, забезпе­чення їх підготовки та участі в міжнародних змаганнях (включаючи Паралімпійські та Дефлімпійські ігри), фінансова підтримка паралім-пійського руху та баз паралімпійської і дефлімпійської підготовки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України); в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості; 13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки; 14) програми реставрації нам 'яток архітектури, спорудження (створення) палі 'ятників і монументів державного значення; 15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього гос­подарства, зв 'язку, телекомунікацій та інформатики; 16) державні інвестиційні програми (проекти); 17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської ка­тастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядер­ної безпеки, запобігання виникненню та ліквідації надзвичайних си­туацій та наслідків стихійного лиха; 18) створення та поповнення державних запасів і резервів; 19) обслуговування державного боргу; 20) проведення виборів у випадках, передбачених законом, та всеукраїнських референдумів; 21) інші програми, які мають виключно державне значення.

З метою забезпечення відповідності між видатками, здійснен­ня яких закріплено за конкретними бюджетами, і бюджетними ре­сурсами, необхідними для їх провадження, всі витрати місцевих бюджетів розподілені на: 1) ті, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, 2) ті, що не враховуються при визна­ченні міжбюджетних трансфертів. Таке розмежування видатків дає змогу чітко визначити необхідний для реалізації повноважень обсяг грошових коштів кожного бюджету, що надаються у вигляді між­бюджетних трансфертів.

До видатків, що здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення і враховуються при визначенні об­сягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на: І) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення; 2) освіту: а) дошкільну освіту; б) загальну середню освіту (навчально-виховні комплекси «до­шкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад», «загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний за­клад» за умови, що загальноосвітній навчальний заклад — / ступеня); 3) сільські, селищні та міські палаци і будинки культури, клуби, центри дозвілля, інші клубні заклади та бібліотеки.

Держава в такому разі передає право на здійснення видатків на місцевий рівень, але при цьому обов'язково передбачає необхідні для реалізації заходів і програм суми грошових коштів у державному бю­джеті у вигляді міжбюджетних трансфертів (субвенцій або дотацій). Тому обсяг грошових коштів на забезпечення функціонування видатків органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значен­ня; дошкільну і загальну середню освіту; сільські, селищні і міські палаци і будинки культури, клуби, центри дозвілля і бібліотеки врахо­вується при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, що нада­ються бюджетам місцевого самоврядування, і визначається за допо­могою фінансового нормативу бюджетної забезпеченості. Виходячи з цього, держава відіграє дуже важливу роль у визначенні обсягу гро­шових коштів, що спрямовуються на реалізацію вказаних заходів.

Необхідно відзначити, що якщо на території села, селища, міста районного значення бракує бюджетних установ для надання перед­бачених гарантованих послуг і вони надають­ся бюджетними установами, функціонування яких забезпечується за рахунок коштів іншого бюджету, сума трансфертів, що надається для здійснення зазначених витрат, розраховується з обов'язковим пере­рахунком відповідної кількості споживачів. Такий перерахунок від­бувається на підставі загальних рішень відповідних рад територіаль­них громад і укладених до 1 жовтня року, що передує плановому, угод (договорів).

До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визна­ченні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на: 1) місцеву пожежну охорону; 2) позашкільну освіту; 3) соціальний захист та соціальне забезпечення: а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім " і; б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій на­селення; в) програми соціального захисту малозабезпеченої категорії учнів професійно-технічних навчальних закладів; г) заклади соціального захисту для бездомних громадян, центри соціальної адаптації осіб, звільнених з установ виконання покарань; ґ) компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян; д) компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги; є) надання ветеранським організаціям фінансової підтримки та кредитування; 4) відшкодування різниці між: розміром ціни (тарифу) на житлово-комунальні послуги, що затверджувалися або погоджувалися рішен­ням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого само­врядування, та розміром економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання); 5) місцеві програми розвитку житлово-комунального господар­ства та благоустрою населених пунктів; 6) культурно-мистецькі програми місцевого значення, в тому числі зоопарки загальнодержавного значення комунальної власності; 7) програми підтримки кінематографії та засобів масової інфор­мації місцевого значення; 8) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту; 9) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток ар­хітектури місцевого значення; 10) транспорт, дорожнє господарство: а) регулювання цін (тарифів) на перевезення пасажирів у паса­жирському транспорті за рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування відповідно до наданих повноважень; б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (у тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами); в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг міс­цевого значення; 11) заходи з організації рятування на водах; 12) обслуговування місцевого боргу; 13) програми природоохоронних заходів місцевого значення; 14) управління комунальним майном; 15) регулювання земельних відносин; 16) заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичай­них ситуацій техногенного та природного характеру в межах повно­важень, встановлених законом; 17) заходи та роботи з мобілізаційної підготовки місцевого зна­чення; 18) проведення місцевих виборів у випадках, передбачених законом, та республіканських Автономної Республіки Крим і місцевих рефе­рендумів; 19) членські внески до асоціацій органів місцевого самоврядуван­ня та їх добровільних об'єднань; 20) підвищення кваліфікації депутатів місцевих рад; 21) інші програми, пов'язані з виконанням власних повноважень, затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відпо­відною місцевою радою згідно із законом.