![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Групова діяльність операторів
Сучасний етап розвитку механізації і автоматизації виробничих процесів характеризується тим, що управління іонічними комплексами здійснюється трупою операторів. Ефективність таких соціотехнічних систем залежить не тільки від діяльності кожного оператора, а й від взаємодії між ними міжособистісних стосунків, форм спілкування, сумісності і спрацьованості між членами групи, композиції групи, розподілу функцій тощо. Ось чому надійність і ефективність складних систем управління суттєво залежать від групової діяльності операторів, при якій усі члени трупи пов'язані між собою однією метою, проблемною ситуацією або ситуацією задачі і певними засобами діяльності, У вивченні групової діяльності інженерна психологія поєднується з соціальною |99; 145]. Найбільший інтерес викликає вивчення особливостей цих процесів у малих групах. Реальною малою групою називається невеликий загал людей який існує о спільному просторі й часі та об'єднаний реальними стосунками взаємодії і спілкування. Прикладами таких груп є виробничі бригади, екіпажі спеціальні підрозділи. Мала група може налічувати від двох (або трьох) до Ж) осіб. її розмір детермінований певною системою факторів: складністю і специфікою вирішуваних проблем, завдань, умовами життєдіяльності групи, формою і способами взаємодії у системі, рівнем розвитку трупи. Взаємодія операторів у малій групі може розглядатися на двох основних рівнях: - офіційному, формальному, в якому реалізуються ділові взаємовідносини; - неофіційному, неформальному, для якого характерні між особистісні стосунки. Ділові в з а є м о в і д н о с и н и визначаються змістом завдання, то вирішується, штатним розписом, службовими інструкціями та іншими офіційними документами, спрямованими на отримання необхідного результату, враховуючи об'єктивні умови його досягнення. 5а своїм характером ділові взаємовідносини можуть бути як безпосередні (особистісне спілкування), так і опосередковані за допомогою інших людей або технічних засобів, наприклад ЕОМ. В останньому випадку про результати дій інших членів групи оператор отримує інформацію з інформаційних моделей, за допомогою яких надалі і регулюються його дії. Співвідношення між цими двома формами взаємодії залежить від вирішуваних задач, засобів та умов діяльності, тобто типу СЛМ. М і ж о с о б и с т і стосунки виникають на основі суб'єктних відносин між членами трупи і будуються па принципах моральних трупових норм поведінки, суб'єктивних установок і стереотипів, почуттів симпатії або антипатії, довіри або недовіри, притягування або відштовхування, вдячності або негативізму. Залежно від виду взаємовідносин (ділові і міжособистісні) виокремлюють формальну і неформальну структури групи. Формальна структура відображає взаємодію операторів за діловими, офіційними ознаками, а неформальна визначається системою емоційних зв'язків, взаємними симпатіями і антипатіями. Вважається оптимальним, коли офіційна структура групи може регулювати міжособистісні стосунки в ній. Значну роль у цій регуляції відіграють групові цінності й оцінки, опосередковані особистісно значущим і суспільно Ціннісним змістом групової діяльності. Характер взаємодії у групі значною мірою залежить від особливостей завдання, що вирішується. Для цього оператори повинні обмінюватися необхідною інформацією, оптимально взаємодіючи між собою, приймати спільні рішення і за допомогою органів управління узгоджено їх виконувати. При цьому основними формами взаємодії можуть бути; психомоторна взаємодія, комунікативна взаємодія, взаємодія при вирішені мисленнєвих і перцептивно-пізнавальних задач (аналіз та дешифрування різних зображень). У процесі спільної діяльності люди спілкуються між собою. Специфіка спілкування, порівняно з іншими видами взаємодії, полягає в тому, то в ньому, перш за все, виявляються психологічні якості людей. Спілкування завжди пов’язане з практичною діяльністю людей, в якій і реалізуються його комунікативні функції: інформаційна, регулятивна і афективна [77]. Розглядаючи Інформаційну функцію, необхідно зазначити, що в процесі спілкування інформація не тільки передасться або сприймається, а й формується, Вивчення процесів формування інформації мас велике значення для оптимізації процесів групового прийняття рішень і виконання спільних керуючих дій. Реалізація регулятивної функції передбачає формування цілей, мотивів і програми поведінки членів групи, а також взаємну стимуляцію і контроль поведінки у процесі спілкування. Афективна функція може впливати на психофізіологічний стан людини, зумовлюючи рівень емоційної напруженості. За певних умов ця функція спілкування забезпечує емоційну розрядку. У реальному спілкуванні означені функції поєднані, і для кожного з членів групи кожна з них може стати домінуючою, Аналізуючи малі групи, необхідно враховувати динаміку розвитку внутрішньо групових процесів, її залежність від проблемно-рольової структури і композиції групи, засобів її управління, а також механізми лідерства і керівництва. Па думку Б. Паригіпа, феномен лідерства пов'язаний п регуляцією міжособистісних стосунків, які мають неформальний характер, а керівник є носієм функцій та суб'єктом регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної організації. Лідерство — це психологічна характеристика поведінки певних членів групи. Керівництво - більшою мірою соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу функцій управління і встановлення підлеглості, а також виконання поставлених перед групою цілей. Комплектування групи, створення її певної композиції повинно проводитися залежно від специфіки виробничих завдань, умов діяльності операторів та їх функціональною призначення. При ньому варто дотримуватися відповідної пропорційності між пізнавальним, ефектним і регулятивним компонентами структури людської поведінки, що, своєю чергою, забезпечує реалізацію інформаційної, афективної і регулятивної функцій спілкування у групі. Психологічний клімат групи може визначатися через задоволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (керівник—підлеглі) й горизонталі (виконавці), а також через задоволеність змістом діяльності, що виявляється у сумісності й спрацьованості. Сумісність — це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один одним за певних енергетичних витрат і значної взаємної ідентифікації. Суб'єктивна задоволеність, задоволеність спілкуванням —головні ознаки сумісності. Спрацьованість — це результат взаємодії конкретних учасників діяльності. Вона характеризується продуктивністю, емоційно-енергетичними витратами та задоволеністю собою, партнерами і змістом робіт. Сумісність і спрацьованість регулюють ставлення людини до провідної діяльності, праці і є головними чинниками конфліктних ситуацій. Класифікація конфліктів на підставі виділення причинно – мотиваційних зв’язків, виду стосунків, потреб у спілкуванні та належності до певної виробничої групи наведена у таблиці 12 (за Н.Гришиною) [120]. Один і той самий конфлікт може бути і деструктивним, і конструктивним, залежно від площини в якій розглядається. Тому розуміння природи конфлікту, його функцій і прояву дає змогу своєчасно виявити його ознаки та сформувати відповідний стиль поведінки Таблиця 12
|