Напрямки і завдання спеціальної психодіагностики

Перший напрямок спеціальної психодіагностики отримав назву «скринінг», дане слово походить від анг. «SCREEN» і означає «просіювати», «сортувати». На цьому етапі виявляють наявність відхилень в психофізичному розвитку дитини без точного визначення характеру і глибини порушень.

Основними завданнями скринінг-діагностики є:

· своєчасне виявлення дітей з різноманітними порушеннями;

· приблизне визначення спектру психолого-педагогічних проблем дитини;

· вирішення завдань, пов’язаних з оцінкою якості навчання і виховання дітей в навчальному закладі (виявлення недоліків навчально-виховного процесу, навчально-виховної програми тощо).

Виявлення дітей у формі скринінг-діагностики відбувається по різному:

1. Педагоги, коли стикаються в своїй роботі з особливостями дитини, які викликають певні труднощі у навчанні та вихованні, звертаються до психолога навчального закладу для того, щоб він дав оцінку даним особливостям та розробив відповідні рекомендації до роботи з дитиною.

2. Батьки звертаються до психолога для оцінки поведінки або труднощів у вихованні дитини та розробки рекомендацій для виховання дитини. Як правило батьки звертаються до психологів в критичні періоди життя дитини та в період підготовки її до школи.

3. Виявлення дітей з порушеннями розвитку за рахунок спеціально організованого індивідуального чи групового скринінг-обстеження, який відбувається навчально-виховному закладі в плановому порядку.

Проблеми, які характеризують сучасний стан скринінг-діагностики:

· Недостатня кількість науково-обґрунтованого і апробованого діагностичного інструментарію для використання в скринінг-обстеженнях, особливо це стосується при вивченні дітей перших трьох років.

· При розробці скринінг-діагностики достатньо складною є розробка системи критеріїв, по яким можливо розмежовувати дітей раннього і дошкільного віку з нормальним темпом психічного розвитку і тих, які потребують психолого-педагогічної і медико-соціальної допомоги.

· Для отримання необхідної інформації від досліджуваних необхідно враховувати емоційний стан, особистісні особливості досліджуваних, їх самопочуття, негативний минулий досвід тощо.

Другий напрямок спеціальної психодіагностики отримав назву - диференціальна діагностика відхилень в розвитку. Мета даного напрямку визначити тип (вид) порушення розвитку. За результатами цього етапу визначається напрямок навчання і виховання дитини, вид і програма навчального закладу, які б відповідали особливостям і можливостям дитини. Провідна роль в диференційній діагностиці належить діяльності психолого-медико-педагогічної консультації.

Завданнями диференційної діагностики є:

· розмежування ступеня і характеру порушень розумового, мовленнєвого і емоційного розвитку дитини;

· виявлення первинного порушення і вторинних відхилень, тобто визначення складної структури дефекту;

· оцінка особливостей психічного розвитку при порушеннях зору, слуху, опорно-рухового апарату;

· визначення і обґрунтування педагогічного прогнозу.

Диференціальна діагностика здійснюється групою спеціалістів ПМПК, так реалізується комплексний підхід до вивчення дитини з проблемами в розвитку. Робота спеціалістів будується по визначеній системі з врахуванням індивідуальних особливостей дитини. Основною проблемою диференціальної діагностики можна назвати відсутність в спеціальній психології наукових досліджень порівняльного характеру. Оскільки схожі психологічні особливості спостерігаються у дітей, які відносяться до різних нозологічних груп. Так, порушення мовлення зустрічається майже у всіх дітей з порушенням розвитку.

Третій напрямок – феноменологічний. Його мета – виявити індивідуальні особливості дитини, характеристики її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, працездатності, особистості. Під час даного етапу на основі діагностики розробляються програми індивідуальної і корекційно-розвивальної роботи з дитиною. Велику роль на даному етапі відіграють шкільні ПМПк (психолого-медико-педагогічні комісії) та психологи спеціальних навчальних закладів. Конкретні завдання феноменологічного етапу досить різноманітні і специфічні для різних вікових періодів:

· виявлення індивідуальних психолого-педагогічних особливостей дитини;

· розробка індивідуальних корекційних програм розвитку і навчання;

· оцінка динаміки розвитку і ефективності корекційної роботи;

· визначення умов виховання дитини, специфіка внутрішньо сімейних стосунків;

· допомога, пов’язана з труднощами у навчання;

· професійне консультування і професійна орієнтація підлітків;

· вирішення соціально-емоційного проблем.

При вирішенні даних завдань істотну роль відіграє комплексне використання методів психологічної діагностики (експеримент, тести, проективні методики) зі спеціально організованим спостереженням і аналізом продуктів діяльності дітей і підлітків.

3. Етапи психодіагностичного обстеження

Діагностико-корекційна, діагностико-розвивальна робота практичного психолога системи освіти повинна мати такі етапи: 1) вивчення практичного запиту; 2) формулювання психологічної проблеми; 3) висування гіпотез про причини явиш, які спостерігаються; 4) вибір методу дослідження; 5) використання методу; 6) формулювання психологічного діагнозу, який повинен також мати й прогноз подальшого розвитку дитини; 7) розробка рекомендацій, програми психокорекційної або розвивальної роботи з дітьми; 8) здійснення цієї програми, контроль за її виконанням.

П очаток практичної роботи психолога — це вивчення звертання, яке має форму запиту вчителів, батьків або самих дітей. Адміністрація навчального закладу, педагоги, батьки звертаються до психолога за допомогою у виявленні причин неуспішності й недисциплінованості окремих дітей, у складанні програми роботи з «важкими» класами, передусім із підлітками, у визначенні рівня підготовленості до навчання у школі, у відборі дітей до 1 класу. Вони шукають допомогу психолога у виборі засобів і методів роботи з дітьми з проблемних сімей, у подоланні конфліктів у стосунках з батьками в окремих учнів, у налагоджуванні взаємодії між навчальним закладом і сім'єю, у вирішенні проблем органі­зації позашкільного виховання дітей середньої і старшої школи та ін. Тому для визначення точності запиту, для наповнення конкретним змістом проблеми або сумніву необхідне проведення спеціальної бесіди з людиною, яка зробила запит. Бесіда має допоміжне значення — вона є засобом збирання первісної інформації про дитину, допомагає з'ясувати її труднощі перед взаємодією із ним психолога.

Формулювання психологічної проблеми здійснюється на основі вивчення всієї інформації про дитину. Психолог повинен мати дані про історію розвитку проблеми особи, яка звернулася за допомогою. Формулювання психологічної проблеми має спиратися на аналіз усвідомлених та неусвідомлених проблем дитини, новоутворень вікових періодів їхнього розвитку.

Коли психологічна проблема з'ясована, психолог висуває гіпотези про причини порушень (у спілкуванні, навчанні, вихованні, розвитку, спрямованості інтересів тощо). П. на основі нових даних, допоміжних відомостей, одержаних під час бесіди, виконання певних завдань може змінювати попередні гіпотези та формулювати нові.

Вибір методу дослідження — один із найскладніших етапів. Питання про методи діагностико-корекційної, діагностико-розвивальної роботи викликають багато суперечок щодо ефективності й надійності психодіагностичних засобів, які використовує у своїй роботі практичний психолог.

У психології є два основних підходи до діагностики індивідуальних властивостей: кількісний, що базується на ідеї повторюваності, виявленні статистичних закономірностей, і якісний, що орієнтується на індивіда як на унікальну, неповторну людину, і базується на передумові різноманітної детермінації психічних явищ і багатозначності кожного одержаного психологічного факту. У психологічній службі важливим є поєднання цих підходів, хоча перевага віддається якісній характеристиці одержаних даних. Психологу дуже важливо для успіху справи володіти широким, різноманітним арсеналом психологічних методик і вміло їх використовувати.

Проблема використання психологічного інструментарію полягає не в тому, використовувати чи ні тести та інші методи і методики, а в тому, з якою метою вони використовуються. Діагностичні методики можна використати з метою жорсткого відбору, для виявлення причин окремих порушень або недоліків з метою їх корекції та сприяння розвиткові учасників педагогічного процесу. Використовуючи різні методичні засоби, психолог одержує чіткішу картину індивідуальних особливостей людини, що дає змогу повною мірою виявити і дати психологічну оцінку вирішального чинника. В окремих випадках психолог повинен одержати інформацію швидко і без зайвих витрат часу та людського чинника, для цього використовуються експрес-методики. Щоб більш повно і точно визначити причини того чи іншого психологічного явища або новоутворення, психолог повинен уміти відповідним чином поєднувати результати спостереження і свої власні відчуття з висновками, одержаними в результаті використання тестових та інших об'єктивних методик.

Важливий етап психодіагностичної роботи психолога — формулювання висновку про основні характеристики психічного розвитку або формування особистості піддослідного, іншими словами — психологічний діагноз. Діагноз не просто ставиться за результатами психологічного обстеження, а обов'язково передбачає зіставлення одержаних під час обстеження даних із тим, як виявлені особливості виявляються в життєвих ситуаціях (життєві показники). Велике значення під час встановлення діагнозу має віковий аналіз одержаних даних, причому з урахуванням зони ближнього розвитку піддослідного.

Формулювання діагнозу обов'язково повинно містити і прогноз розвитку дитини на основі всіх етапів дослідження. Прогноз повинен мати два напрями: заходи психолого-педагогічного впливу за умови своєчасного проведення з дитиною корекційно-розвивальної роботи; результати діяльності й поведінки дитини, — якщо такої роботи проведено не буде.

Р озробка рекомендацій, програми психокорекційної роботи з учнями, складання довготривалого (або короткочасного) плану розвитку здібностей або інших психологічних новоутворень. Програми корекції і розвитку містять психологічну і педагогічну частини. Психологічна частина розвитку і корекції планується і здійснюється шкільним психологом. Педагогічна частина складається на основі психологічних рекомендацій спільно психологом та педагогами, адміністрацією навчального закладу, класним керівником, батьками — залежно від того, хто працюватиме з дитиною — і виконується педагогами й батьками з допомогою психолога.