Озима совка

КУРСОВА РОБОТА

із сільськогосподарської ентомології

на тему: «Захист посівів кукурудзи від шкідників: озима совка, степовий ковалик, піщаний чорниш, площа 90 га»

Виконав: студент 2 групи

3 курсу ФЗР

Чорний А.

Перевірив: Євтушенко М. Д.

Оцінка:

Харків - 2011

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….4

1. Видовий склад основних шкідників кукурудзи та їх шкодочинність….6

2. Основні особливості розвитку найголовніших шкідників і захисні заходи кукурудзи…………………………………………………………14

2.1. Озима совка…………………………………………………………..….14

2.1.1. Систематичне положення озимої совки……………………………..14

2.1.2.Поширеність озимої совки…………………………………………….14

2.1.3. Діагностичні ознаки озимої совки…………………………………...14

2.1.4. Біологічні та екологічні особливості озимої совки………………….15

2.1.5. Фенологічний календар розвитку озимої совки……………………..18

2.1.6. Характер пошкоджень і шкодочинність озимої совки……………...20

2.1.7. Заходи захисту кукурудзи від озимої совки…………………………20

2.2. Степовий ковалик………………………………………………………..22

2.2.1. Систематичне положення степового ковалика ……………………..22

2.2.2.Поширеність степового ковалика……………………………………..22

2.2.3. Діагностичні ознаки степового ковалика……………………………22

2.2.4. Біологічні та екологічні особливості степового ковалика………….23

2.2.5. Фенологічний календар розвитку степового ковалика……………...24

2.2.6. Характер пошкоджень і шкодочинність степового ковалика………25

2.2.7. Заходи захисту кукурудзи від степового ковалика………………….25

2.3. Піщаний чорниш………………………………………………………...26

2.3.1. Систематичне положення піщаного чорниша………………………26

2.3.2.Поширеність піщаного чорниша……………………………………...26

2.3.3. Діагностичні ознаки піщаного чорниша…………………………….26

2.3.4. Біологічні та екологічні особливості піщаного чорниша…………...27

2.3.5. Фенологічний календар розвитку піщаного чорниша………………29

2.3.6. Характер пошкоджень і шкодочинність піщаного чорниша……….30

2.3.7. Заходи захисту кукурудзи від піщаного чорниша…………………..30

3. Методика виявлення та обліку кількості шкідників сільськогосподарських культур …………………………………………31

4. Захист кукурудзи від шкідників……………………………….………...34

4.1. Суть методів захисту сільськогосподарських культур від шкідників…………………………………………………………………………34

4.2. Система заходів для захисту кукурудзи від шкідників……………….40

4.3. Робочий план захисту кукурудзи від шкідників ……………………...44

Висновок ………………………………………………………………………...46

Список використаної літератури……………………………………………….47

Вступ

Сучасний економічний стан аграрного сектора економіки багатьох країн світу сформовано завдяки інтенсивному розвитку зернової галузі.

Найбільш поширеними зерновими культурами в світі залишаються пшениця, рис, кукурудза.

Кукурудза - одна з основних культур сучасного світового землеробства. Це культура різнобічного використання і високої врожайності. На продовольство в країнах світу використовується близько 20% зерна кукурудзи, на технічні цілі - 15 - 20% і приблизно дві третини - на корм.

Кукурудзу вирощують у всьому світі - від тропічних широт до Скандинавських країн. У світовому землеробстві площа її обробітку на зерно займає 129, 3 млн. га.

Ця культура тропічного походження починає рости при досить високих температурах (10 °), період її вегетації розтягнутий до 160 днів, вона погано переносить заморозки (до -2 °), має потребу у великих запасах тепла. Для визрівання зерна ранньостиглих сортів потрібно 1-2200 ° біологічно активних температур, а для більш продуктивних середньо-і пізньостиглих сортів -2500-2900 °. При цьому кукурудза засухостійкий, особливо в перші фази вегетації, але недолік вологи перед викиданням мітелок помітно знижує врожайність.

Висока потенційна продуктивність кукурудзи, здатність її активно витягати живильні речовини з грунту і різко збільшувати врожайність при внесенні добрив, особливо на водопроникних грунтах, привернули до неї увагу багатьох генетиків і селекціонерів. У результаті були створені її високоврожайні гібридні і ранньостиглі види і сорти.

Кукурудза, завдяки своїм унікальним біологічним особливостям, здатна забезпечити не лише високі врожаї, але й достатню рентабельність виробництва. Досвід вирощування цієї культури в багатьох агроформуваннях у 2010 році показує, що при витратах 4, 2 – 4, 7 тис. грн./га можна отримати 6, 3 -7, 1 тис. грн./га чистого прибутку.

Наведені показники цілком досяжні за умови правильного підбору гібридів, оптимізації живлення рослин, строків сівби та густоти посіву, а також своєчасного і ефективного захисту кукурудзи від шкідливих організмів (Зінченко, 2001).

Тема моєї курсової роботи пов’язана з захистом кукурудзи від озимої совки, степового ковалика, піщаного чорниша.

1. Видовий склад основних шкідників кукурудзи та їх шкодочинність

Серед шкідників даної культури найбільш поширені і завдають значних збитків багатоїдні комахи: ковалики: темний, посівний, смугастий і ін.; чорниші: мідляк кукурудзяний, широкогрудий та ін.; кукурудзяний стебловий метелик; попелиці: звичайна злакова, соргова або кукурудзяна, волохата кукурудзяна; південний сірий довгоносик.

Ковалик темний поширений повсюдно, але найчисленніший у гірській частині Карпат, Поліссі, особливо в західних районах, а також у північному Лісостепу. Личинки сильно пошкоджують кукурудзу, коренебульбоплоди і овочеві культури.

Ковалик посівний поширений в Україні повсюдно. Личинки пошкоджують злакові культури, бульби картоплі, коренеплоди буряків і моркви, насіння та сходи. Личинки, які відроджуються наприкінці травня — на початку червня, живляться корінцями злаків, пошкоджують насіння, вузол кущіння, підземні стебла і бульби.

Ковалик смугастий - поширений у Поліссі, Лісостепу і Карпатах. Личинки живляться молодими коренями злаків, пошкоджують висіяне насіння, вузол кущіння, стебла, коренебульбоплоди

Чорниші – Tenebrionidae: мідляк кукурудзяний – Pedinus femoralis L.; мідляк широкогрудий – Blaps lethifers Marsch. Личинки харчуються набубнявілим насінням, виїдаючи в ньому порожнини, а також пошкоджують підземну частину стебел, паростки та коріння.

Звичайна злакова попелиця в Україні частіше трапляється на півдні лісостепової зони, у Степу і Криму, в інших районах у масовій кількості буває рідше. Пошкоджує пшеницю, ячмінь, овес, сорго, рис, жито, суданську траву, живиться на багатьох дикорослих злаках.

Озима совка поширена в Україні повсюдно. Шкодочинність озимої совки досить значна. Одна гусениця першого покоління за ніч може знищити 10 – 15 рослин цукрового буряку. Гусениці другого покоління найбільше пошкоджують озимі культури. Гусениці озимої совки можуть живитися не менше ніж на 140 видах рослин із 36 родин (Литвинов, 2005).

До комах, що пошкоджують листя, стебла та качании кукурудзи, слід віднести найпоширеніших листогризучих совок.

Наприклад, гусениці бавовникової совки, що вилупилися з яєць, які були відкладені на нитках качанів або мігрували сюди з інших частин рослини, живляться й ростуть, а згодом пошкоджують верхівки качанів. Якщо листки обгортки прилягають нещільно, тоді гусениці спроможні живитися зерном по всій довжині качана. Закінчивши живлення, гусениця залишає качан зазвичай через його верхівку або через отвір, який вона прогризає в обгортці.

Така сама шкодочинність із совками (бавовниковою, карадриною, капустяною) спостерігається на кукурудзі від стеблового (кукурудзяного) метелика — Ostrinia nubilalis Hbn., що поширений в Україні скрізь. Зона значної шкодочинності охоплює лісостепову й північ степової зони, найшкодочинніший у Західному Лісостепу. Про наявність на рослинах гусениць кукурудзяного метелика свідчать круглі, нібито пробиті дробом, отвори й подовжені погризи на пластинках листків, ходи в середніх жилках і листкових піхвах, обламані волоті, отвори та ходи в стеблах. Окрім прямих втрат, пошкодження стебловим метеликом спричинюють підвищення ураженості качанів фузаріозом. Більша частина життя гусениць проходить усередині стебла або качанів, де нерідко вони обгризають недозріле зерно. Особливо небезпечними є пошкодження нижньої частини стебла, ніжки та стрижня качана.

У період вегетації серед інших листогризучих шкідливих комах-поліфагів, особливо в роки масового розмноження, кукурудзу пошкоджує лучний метелик (Margaritia sticticalis L.), сарана перелітна, яка в Україні має два підвиди: азіатська сарана (Locusta migratoria migratoria L.) та середньоросійська (Locusta migratoria rossica Uv et Zol.), а також італійська сарана (або італійський прус), що за оптимальних умов здатна утворювати, крім нестадної, стадну форму. В стані депресії популяція існує в нестадній формі. Форми між собою мають морфологічні відміни. За даними наукових джерел останнього десятиріччя, в деяких господарствах південних областей України спостерігалося 100% пошкодження посівів кукурудзи сараною (Григун, 2007).

Комірні шкідники кукурудзи

Найшкодочиннішими комахами, що пошкоджують кукурудзу під час зберігання, є ті ж самі, що пошкоджують і зерно інших культур, зернові та різні харчові продукти та корми. Ось чому проблема боротьби зі шкідниками кукурудзи часто буває пов’язана з проблемами боротьби з комірними шкідниками інших видів зерна й продуктів.

Найнебезпечнішими комірними шкідниками є кліщі, а саме: борошняний кліщ (Acarus siro L.). В Україні зафіксовано повсюдно.

Серед комах — комірних шкідників кукурудзи з родини довгоносиків — найбільше економічне значення мають рисовий довгоносик (Sitophilus oryzae L.) і комірний довгоносик (Sitophilus granarius L.), які схожі за зовнішнім виглядом і способом життя, але дещо різняться за розміром.

Суринамський борошноїд (Oryzaephilus surinamensis L.) належить до родини плоскотілок. Дорослі жуки й личинки живуть у зерні й пошкоджують його більше, ніж їм потрібно для живлення. Цей вид є основним шкідником обмолоченого зерна кукурудзи.

Зерновий шашіль (Rhizopertha dominica F.) належить до родини несправжніх короїдів. У світі дуже поширений і вважається одним із найнебезпечніших і найненажерливіших комірних шкідників. В Україні виявлено в складах із зерном на півдні Одеської області та в Криму останніми роками. Після виходу з яйця личинка вгризається в зернівку, де відбувається дальший її розвиток. Під час живлення личинки зовсім виїдають вміст зернівок таких культур, як пшениця, жито, залишаючи тільки оболонку й характерний борошнистий пил (мучіль), за яким можна впізнати наявність шкідника в зерновій партії.

Під час зберігання кукурудзи в ній часто живуть різні види борошняних хрущаків, серед яких найпоширеніші булавовусий малий борошняний хрущак (Tribolium castaneum Hrbst.) і малий борошняний хрущак (T. comfusum Duval.).

Ці види добре адаптувалися в місцевостях із теплим кліматом. В Україні активно шкодять у південних областях, в Криму, де як жуки, так і личинки живляться зерном і зернопродуктами всіх хлібних культур, включаючи зерно кукурудзи й при цьому надають перевагу зерну з ознаками пошкоджень (бите зерно). Жуки мають неприємний карболовий запах, який зберігається в пошкоджених продуктах, здатні до канібалізму.

Серед лускокрилих комірних шкідників зерна кукурудзи найбільше економічне значення мають зернова (ячмінна) міль (Sitotroga cerealella Oliv.) та південна комірна вогнівка (Plodia interpunctella Hubner).

Зернова міль дуже поширена в південних країнах, в Україні — в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та в Криму. Не виживає в місцевостях із холодним кліматом. За економічним значенням як шкідник зерна займає друге місце (сходинку) після рисового довгоносика в США.

Шкідливою формою зернової молі є дрібна біла гусениця з жовтуватою головою, що живиться всередині зерна. Типовою ознакою зараження є наявність зерен із круглими отворами або короткими ходами, які закінчуються одразу під насіннєвою оболонкою, а також появи метеликів. Вона здатна заселяти кукурудзу в полі: найбільше страждають качани з незахищеними верхівками. Зазвичай, у більшій за розміром зернині кукурудзи можуть розвиватися дві-три гусениці.

Південна комірна вогнівка широко розповсюджена в країнах, які виробляють зернові культури, а на європейському континенті — в країнах СНД, особливо на Півдні України. За типових пошкоджень зародок зерна кукурудзи виїдений, а заражені зерна або борошно обплетені шовковистою павутиною (Григун, 2007).

Таблиця 1

Видовий склад основних шкідників кукурудзи

Згідно таблиці 1 із ряду прямокрилі кукурудзу пошкоджують на 20 %, твердокрилих – 33 %, рівнокрилих – 7 %, лускокрилих – 40 %.

2. Основні особливості розвитку найголовніших шкідників і захисні заходи кукурудзи

Озима совка

2.1.1. Систематичне положення озимої совки

Озима совка (Scotia segetum) (Рис. 1.)відноситься до родини совки (Noctuidae), ряду лускокрилі (Lepidoptera). (Литвинов, 2005)

2.1.2.Поширеність озимої совки

Совка озима в Україні є повсюдно. Живе по всій території, найбільшої шкоди завдає в Лісостепу і південно-західних областях. У господарствах Лісостепу, подекуди Степу заселяє такі області Вінницька, Донецька, Кіровоградська, Київська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська тощо (Сядриста, 2004).

2.1.3. Діагностичні ознаки озимої совки

Метелик у розмаху крил 34-45 мм. Передні крила буро-сірі, інколи блідо- або майже чорно-бурі, з двома темними плямами посередині - меншою круглою і більшою ниркоподібною. На межі основної третини крила є тонка подвійна темна хвиляста лінія з маленькою невиразною клиноподібною плямою посередині. Тіло такого самого кольору, як і крила. Задні крила самців білі, з темними жилками, у самок бурувато-сірі. Вусики самців до 1/3 довжини гребінчасті, у самок щетинкоподібні.

Яйце розміром 0, 5 мм, напівкулясте, ребристе (16 – 20 радіусів), з приплюснутою основою; свіжо-відкладене — молочно-біле, згодом темнішає.

Гусениці перших трьох віків землисто-сірі або сірувато-рудуваті, матові, останніх віків — з глянцевою епікутикулою, вздовж спини темна вузька смуга; черевних ніг п’ять пар, довжина гусениці шостого віку — до 52 мм; лобні шви сходяться біля потиличного отвору.

Лялечка близько 20 мм, червоно-бура, на анальному сегменті два шпичаки (Литвинов, 2005; Мигулин, 1983).

2.1.4. Біологічні та екологічні особливості озимої совки

Зимують гусениці шостого віку на глибині 10 – 25 см. Витримують зниження температури до мінус 11 °С. Успіх перезимівлі залежить від розвитку жирового тіла. Гусениці молодших віків гинуть за температури нижче мінус 5 °С. З настанням підвищених весняних температур гусениці піднімаються у верхні шари ґрунту і на глибині 5 – 6 см заляльковуються в овальних земляних камерах. Розвиток лялечок триває 25 – 35 діб. Літ метеликів на півдні починається з середини квітня, в лісостеповій зоні — у третій декаді травня. Початок льоту та його тривалість визначаються метеорологічними умовами року. Метелики активні в присмерки і вночі, удень ховаються під листям бур’янів та в інших укриттях.

Для їх розвитку потрібне додаткове живлення нектаром на квітучій рослинності. Яйця відкладають по одному або невеликими групами на нижньому боці листків і черешків бур’янів, на сухі рослинні рештки або на легкий, добре оброблений ґрунт з рідкою рослинністю. В середньому одна самка відкладає від 470 до 2200 яєць, що залежить від умов живлення гусениць і метеликів. У зоні бурякосіяння метелики першого покоління відкладають яйця на поля буряків, кукурудзи, просо та овочеві культури, другого покоління — на підготовлені для посівів озимих поля з непаровими попередниками.

Ембріональний розвиток за температури повітря 28 – 30 °С триває 2 – 5 діб, а при 10 – 12 °С — 24 доби.

Гусениці першого покоління з’являються наприкінці травня — на початку червня. Залежно від температури повітря вони розвиваються 20 – 60 діб. Закінчивши живлення, гусениці в ґрунті на глибині 1 – 6 см перетворюються на пронімфу, а через 2 – 10 діб — на лялечку. Через 11 – 14 діб вилітають метелики другого покоління, літ яких триває близько двох місяців; яйця відкладають зазвичай у серпні, а наприкінці місяця з’являються гусениці. Загалом тривалість розвитку одного покоління становить 50 – 70 діб при сумі ефективних температур 640 – 780 °С.

На більшій частині України озима совка розвивається у двох поколіннях, а в північних і особливо в північно-західних областях — в одному (Литвинов, 2005)

Оптимальні умови для розвитку озимої совки складаються тоді, коли в періоді заляльковування, льоту метеликів і розмноження гідротермічний коефіцієнт (ГТК) = [(Сума опадів х 10): (Сума активних t°)]) становить 0, 9–1, 5, а в період розвитку гусениць середньодобова температура 19–25°С. (Сядриста, 2004)

Рис. 1. Совка озима

1. Метелик

2. Яйця

3. Личинка

4. Лялечка

(Байдик, 2005)

Таблиця 2

2.1.5. Фенологічний календар розвитку озимої совки (Scotia segetum)

Зона – Східний Лісостеп України

(Кулєшов, 2008)

- - личинка 0 – лялечка + - імаго. – яйце

Період шкодочинності Захисні заходи (Агротехнічні, біологічні, хімічні та ін..)

2.1.6. Характер пошкоджень і шкодочинність озимої совки

Озима совка є надзвичайно небезпечним багатоїдним шкідником. Гусениці її пошкоджують понад 50 видів рослин. Найбільше шкодять бурякам, соняшнику, кукурудзі, овочевим, іншим просапним культурам, озимим пшениці, житу та ріпаку. Одна гусениця за добу знищує 10–15 молодих рослин буряків, а 13–14 гусениць на одному 1 м2 повністю знищують сходи озимої пшениці.

Гусениці першого покоління пошкоджують буряки, овочеві культури, картоплю, інші просапні культури. Гусениці другого покоління небезпечні для посівів озимих культур.

Характер і розмір пошкодження гусеницями залежить від їх віку та фази розвитку рослин. До третього віку гусениці живляться суто нижніми листками рослин, спочатку зіскрібаючи м'якуш тканини з нижнього боку листка, потім вигризають дірки. Гусениці старшого і середнього віку вигризають у коренях буряків, моркви, інших коренеплодів великі ямки або перегризають кореневу шийку і черешки листків. Особливо потерпають від пошкоджень цукрові буряки пізніх строків сівби та пересіви, пізні й нерозкущені сходи озимих зернових культур. Пошкоджені рослини в таких посівах гинуть. Пошкодження найчастіше починається з країв поля і поширюється на ньому плямами, які надалі утворюють суцільні “плішини”, подекуди великих розмірів (Сядриста, 2004).

2.1.7. Заходи захисту кукурудзи від озимої совки

Обмеження чисельності й шкідливості совок можна домогтися умілим поєднанням ефективних заходів. Насамперед, старанний обробіток парового поля, за якого знищуються бур’яни, на яких живляться гусениці до появи сходів озимини. Одна з культивацій парового поля має збігатися в часі із закінченням масової яйцекладки й початком відродження гусениць. Вона приводить до їх загибелі від голоду.

Глибока зяблева оранка, ретельний передпосівний й міжрядний обробіток сприяють знищенню гусениць чи лялечок озимої совки. Обкошування квітуючих бур’янів на межах і узбіччі доріг погіршує умови живлення метеликів.

Із механічних методів боротьби з озимою совкою використовують виловлювання метеликів на шумуючу мелясу (патока, розведена двічі-тричі водою). Патоку заливають у корита із загнутими краями, які виставляють на висоті 0, 9–1 м за 10–20 м від краю поля на відстані 20–30 м одне від одного під час льоту метеликів. Бродіння меляси досягається додаванням до неї пивних чи звичайних дріжджів. На запах ефірів, що утворюються при цьому, злітаються метелики вказаних вище та зернової, капустяної, конюшинової, інших совок і прилипають до меляси. Коритця слід повсякчас переглядати, видаляти метеликів, поновлювати мелясу.

Із біологічних заходів захисту посівів від підгризаючих совок застосовують випускання яйцеїда — трихограми. Розпочинають випускати за наявності 0, 4–0, 6 яєць на 1 м²; вперше — на початку, вдруге — під час масового відкладання яєць.

Якщо у посівах кукурудзи нараховується 3–8 гусениць, то слід застосовувати хімічні препарати. Серед дозволених — Базудин, в.е., Діазинон, к.е. — 1–1, 5 л/га, Децис, Штефесин, к.е., 0, 2–0, 5 л/га, Шерпа, Арріво, к.е., 0, 24–0, 32 л/га, інші — за регламентами існуючих технологій. Ефективні суміші піретроїдних і фосфорорганічних препаратів у половинних нормах їх витрат з додаванням 3–4 кг/га сечовини. Обробки проводять ввечері, коли гусінь харчується на рослинах.

Ретельне виконання технологічних заходів вирощування та захисту культур забезпечить одержання високопродуктивних посівів і стабільних урожаїв (Сядриста, 2004).