Вимоги які пред’являються до управління.

Оцінюючи обстановку, командир взводу повинен вив­чити склад, положення та можливий характер дій про­тивника, місця розташування його вогневих засобів; стан, забезпеченість і можливість взводу та приданих підрозділів; склад, положення, характер дій сусідів і умови взаємодії з ними, характер місцевості, її захисні та маскуючи властивості, вигідні підступи, загородження та перешкоди, умови спостереження і ведення вогню. Крім того, командир взводу враховує стан погоди, пору року, час доби та їхній вплив на підготовку і ведення бою.

Під час проведення рекогносцировки командир взво­ду на місцевості вказує орієнтири, положення противни­ка і найбільш можливий характер його дій, уточнює завдання відділенням (танкам) та інші питання, які пов'язані з використанням місцевості в бою (місця по­зицій відділень, вогневих позицій бойових машин піхоти, бронетранспортерів, танків, протитанкових та інших вог­невих засобів, загороджень і проходів в них, маршрут висування взводу і місця спішування механізованих від­ділень).

У бойовому наказі командир взводу указує:

-орієнтири;

-склад, положення і характер дій противника, місця розташування його вогневих засобів; завдання роти і взводу;

-об'єкти і цілі на напрямках дій взводу, які уража­ються засобами старших командирів, а також завдання сусідів;

-бойові завдання відділенням (танкам), приданим підрозділам і вогневим засобам, а командир механізо­ваного взводу, крім того, -завдання безпосередньо під­порядкованому особовому складу (снайперу, стрільцю-санітару та іншим);

-час готовності до виконання завдання;. своє місце і заступника.

Організовуючи бойове забезпечення, командир взво­ду вказує порядок спостереження та дій особового скла­ду під час застосування противником зброї масового ура­ження і високоточної зброї, порядок інженерного облад­нання позицій, заходи щодо маскування, охорони та порядок їх виконання.

Під час організації управління командир взводу уточ­нює (доводить) радіо дані та порядок користування радіо - і сигнальними засобами зв'язку.

Командир відділення (танка), одержавши. бойове завдання, повинен:: зрозуміти завдання взводу, відділен­ня (танка), а також завдання сусідів, час готовності до виконання завдання, порядок і терміни його виконання; з'ясувати, де противник і що він робить, а також місце розташування його вогневих засобів; вивчити місце­вість, її захисні і маскуючи властивості, вигідні підсту­пи, загородження і перешкоди, умови спостереження і ведення вогню; визначити завдання особовому складу і віддати бойовий наказ.

Управління вогнем є найважливішим обов'язком командира взводу (відділення, танка). Воно включає:

розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їх важли­вості і визначення черговості ураження; відбір виду зброї і боєприпасів, виду і способу ведення вогню (стрільби);
цілевказання, подання команд на відкритгя вогню або постановку вогневих завдань; спостереження за резуль­татами вогню і його коректування; контроль за витра­чанням боєприпасів.

Для управління вогнем старшим командиром при­значаються єдині орієнтири і сигнали. Замінювати їх за­бороняється. При необхідності командир взводу може призначати додатково свої орієнтири, але під час допо­відей старшому командиру і підтримання взаємодії ви­користовуються тільки орієнтири, вказані старшим командиром. Як орієнтири вибираються добре видимі міс­цеві предмети. При використанні нічних прицілів як орі­єнтири вибираються місцеві предмети, по можливості, з більшою відбивною здатністю в межах дальності дії прицілів. Орієнтири нумеруються справа наліво і по ру­бежах від себе в бік противника. Один з них призна­чається основним.

Цілевказання може здійснюватися від орієнтирів (місцевих предметів) і від напрямків руху (атаки) тра­суючими кулями і снарядами, розривами снарядів та сигнальними засобами, а також наведенням приладів і зброї в ціль.

Ступені бойової готовності до виконання завдань-це нормоване положення особового складу, техніки, засобів забезпечення.

Мета-забезпечення своєчасного висунення сил для виконання завдання.

Готовність №1-сили і засоби займають положення:

-Техніка повністю підготовлена до виходу.

-Особовий склад на техніці

-Радіостанціі включені на прийом.

Готовність №2:

-Техніка повністю підготовлена до виходу.

-Особовий склад знаходиться в районі розміщення техніки.

-Сили і засоби забезпечення знаходяться в дії.

Готовність № 3:

-Бойова техніка в парках, боєприпаси завантажені.

-Особовий склад працює за планом бойової підготовки.

-Засоби забезпечення в готовності до застосування.

У Збройних силах України встановлені слідуючи ступені бойової готовності:

Бойова готовність ПОСТІЙНА -це такий стан при якому сили і засоби займаються повсякденною бойовою діяльністю. При цьому проводиться бойова підготовка за планом, склад штабів, оперативних груп, склад командних пунктів працює в скороченому складі.

Бойова готовність ПІДВИЩЕНА- проводяться заходи по підвищенню бойової готовності підрозділів, частин, сил и засобів.

Техніка готується до виходу. Заправлена паливом, мастилом і боєзапасом.

Офіцери і прапорщики переводяться на казармене положення. Особовому складу видається зброя (без боєприпасів). Посилюється охорона гарнізону.

В бойову готовність ПІДВИЩЕНА частини переводяться таємно, без об’явлення тривоги.

Бойова готовність ВІЙСЬКОВА ЗАГРОЗА -частини піднімаються по тривозі.

Особовий склад не задіяний в підготовці техніки переводиться до укриттів(сховищ).Частини доукомплектовують до штатів військового часу. Особовому складу видаються боєприпаси, ЗІЗ, дозиметричні і хімічні засоби розвідки.

Бойова готовність ПОВНА. Особовий склад на техніці

По команді частини виводяться з під удару, в нові райони зосередження.