Науково-технічний прогрес і економічна ефективність наукових досліджень

Сучасний етап науково-технічного прогреса характеризують три основні риси:

1. Здійснення за останні десятиліття цілого ряду глибоких проривів в області
фундаментальних наук. Сьогодні успіх прикладних досліджень і розробок у значно
більшій мірі ніж раніше залежить від підведеної під них базі{ фундаментальних
знань.

2. Сучасний НТП характеризується масштабним використанням в економіці
практичених результатів науково-техніченої діяльності, зокрема, досягнень
радіоелектроніки, робототехніки, волоконної оптики, комп'ютерних сисием і
технологій тощо.

3. Поступове становлення нового наукового мислення, де головною метою
розвитку науки стає турбота про саме існування людської цивілізації.

Усвідомлення цієї ролі науки, зрілість і органічне сприйняття подібної оцінки спонукає до виділення для цілей наукового розвитку все більші об'єми людських, фінансових, матеріально-технічних ресурсів і, разом із тим, породжує бажання отримати найбільший ефект, витрачаючи певні кошти.

Що ж мають на увазі економісти, коли говорять про ефект науки, в чому він знаходить своє вираження і якими величинами його можна виміряти? Бажання знайти прийнятні відповіді на ці питання призвело до появи в нашій країні й за кордоном великої кількості літератури з проблематики ефективності наукових робіт. Загалом можна вважати, що науково-дослідницькі зусилля ефективні лише тоді, коли вони забезпечують економічне зростання, розширення сукупного суспільного продукту на підвищеній якісній основі, коли вони породжують можливість радикального накопичення науково-технічних знань, освітнього й культурного потенціалу суспільства. Вони є результативними, коли дозволяють реалізовувати проблеми подолання обмеженості ресурсів, тобто реалізувати закон зростання потреб і дають простір для зміцнення конкурентоспроможності кінцевої продукції.

Подібні узагальнені судждення про ефективність науки, безумовно, мають певну цінність. Вони є необхідними для широкомасштабних оцінок загальних підсумків наукової діяльності. Однак вони не дозволяють визначити міру її ефективності, вирішити проблему, яка становить предмет постійного інтересу як спеціалістів у сфері економічної теорії, так і економічної практики. Оглядаючи вітчизняну й зарубіжну літературу з ефекту науки, неважко впевнитися, що пошукам вимірників її ефективності, бажанню надати їм кількісного вираження приділяється значна увага. Постає питання про принципову можливість такого вимірювання, про те, чи можна застосувати в даному випадку традиційне зіставлення витрат і результатів і, якщо, так, то чи відноситься все це до усього комплексу наукової діяльності, чи тільки до його окремих частин.

Узагальнюючи судження, які містяться в економічних літературних джерелах, можна констатувати наявність достатньої одностайності у тому, що, коли йдеться про сферу науки загалом (агрегат, що охоплює як фундаментальні й прикладні дослідження, так і розробки щодо знаходження міри ефективності шляхом зіставлення витрат і результатів), то зараз, як і раніше, вимірювання ефективності науки лишаються за межею можливого.

Відомий американський економіст, лауреат Нобелевської премії В.В. Леонтьєв ще у 1976 році вказував на відсутність прийнятної теорії рентабельності наукових досліджень в цілому, казав, що поки не знайдено безперечний вимірювач для визначення рівня, а значить і приросту науково-технічного прогресу на макроекономічному рівні, а вигоди, які суспільство отримує в результаті наукових досліджень, взагалі не піддаються кількісній оцінці. Ці положення є актуальними й на сьогоднішній день.

Знайти єдиний, узагальнюючий показник ефективності науки в цілому принципово неможливо тому, що досягнення фундаментальних досліджень не піддаються вартісній оцінці. Будь-яка наукова праця, будь-яке відкриття є результатом суспільної праці, який частково обумовлений працею сучасників, а частково використанням того, що створено раніше.

Проходять десятки років, з'являються все нові й нові публікації, автори яких пропонують різні підходи до визначення ефекта від витрат на виробництво знань, але дедалі відчутніше усвідомлення того, що обчислити цей ефект кількісно не є можливим. Наприклад, у Конгресі США у свій час (1996 - 1997 рр.) обговорювалася проблема визначення прибутковості державних інвестицій у науку, але супутньо торкалися й питань дохідності приватних інвестицій. Загальна думка була такою, що визначення прибутковості державних інвестицій, витрат на дослідницькі роботи ускладнено через те, що взаємозв'язок між фундаментальними дослідженнями і нововведеннями має довгостроковий, непередбачуваний характер; поява нововведень залежить не тільки від результатів наукового пошуку, але й від багатьох факторів, що лежать поза процесом пізнання. Спроби зв'язати фундаментальні дослідження напряму кількісно з будь-якими доходами фірм, за думкою підприємців не мають сенсу.

Проте та обставина, що кількісне визначення ефективності наукової діяльності у сукупності усіх її стадій (фундаментальна наука, прикладні дослідження, дослідно-конструкторські роботи), навряд чи буде досягнуто, зовсім не означає, що суспільство індифферентно ставиться до проблеми економічної та соціальної ефективності наукових пошуків, їх перспективності, екологічної безпеки тощо.

Якщо спробувати узагальнити практику вироблення суджень про ступінь ефективності фундаментальних наук, що переважає у розвинутих країнах, то вияляється, що висновки там формуються на підставі основних критеріїв виробництва фундаментальних знань:

- характер і глибина проривів до нових вершин знань про природу,
суспільство, людину впливає на науковий потенціал країни, створює можливості
докорінних перетворень продуктивних сил, знаходять світове й національне
визнання (Нобелівські та інші престижні премії);

- доведення наукових пошуків до стадії, яка дає можливість їх ефективного
застосування у практиці, у сфері економіки загалом;

- суттєвий характер заділів, створюваних у сфері фундаментальних наук в інтересах забезпечення прогресу наукових знань на перспективу у відповідності з власною логікою розвитку науки;

- інтегрованість науки певної країни у світову науку, піднесення її статуса
серед інших країн за характером наукових досягнень у різних галузях, участь у
міжнародному розподілі наукової праці, приєднання до світового досвіду ведення
наукових досліджень, інтернаціоналізація наукової діяльності, обмін науково-
технічними знаннями і досвідом;

- престижність науки всередині країни як фактор, що спонукає суспільство підсилювати увагу до її розвитку, стимулює уряд до проведення більш масштабної, глибоко проробленої науково-технічної политики, до ініціювання розробки і здійснення нових дослідницьких програм у різних галузях знань;

- обгрунтованість вибору основних напрямів наукової діяльності, таких як
комп'ютеризація, електронізація, роботизація, біотехнолізація виробництва й
ринкової інфраструктури, перетворення суспільства у вьісокоінформатизований
організм, доступність INТЕRNЕТ;

- фундаментальне дослідження проблеми покращення якості життя, розробка змісту цього показника у відповідності з рівнем і характером розвитку суспільства на сучасному етапі;

- підсилення інтересу суспільства до дослідницьких робіт з проблем
досягнення екологічного здоров'я суспільства, екологічної безпеки самих наукових
пошуків.

Наведений вище перелік критеріїв ефективності виробництва фундаментальних знань не вичерпує, звичайно, усіх можливих аспектів. Однак дає змогу зробити висновки й оцінки того, наскільки ефективно йде розвиток фундаментальних досліджень, наскільки сприятливою є їх подальша перспектива, яка ступінь доцільності використання ресурсів, що витрачаються суспільством в інтересах збільшення його творчого потенціала.

У значно кращому становищі з точки зору вимірювання витрат і результатів знаходиться стадія розробок, де конкретні підсумки легше встановити, бо вони знаходять своє вираження у вигляді нових продуктів, нових технологічних процесів, нових послуг. Нарешті, їх витрати можна зіставити з прибутком, отриманим від нововведень і від реалізації конкретних проектів. Тоді продуктивність НДДКР доцільно оцінювати за:

- чисельністю зайнятих у сфері науки;

- кількістю патентів на відкриття й винаходи;

- балансу зовнішньої торгівлі патентами і ліцензіями;

- числу наукових публікацій за окремі періоди, масштабу їх цитування;

- характеру проривів у фундаментальних і прикладних дослідженнях та їх
міжнародному визнанні шляхом отримання нагород Нобелівськими та іншими міжнаціональними преміями тощо.

Щодо наукової діяльності корпорацій і фірм в якості вимірників широко прийнято використовувати величини, що характеризують витрати на НДДКР як частку від загальної вартості продаж, як відношення до новьіх інвестицій і як компонент у торговельному обороті, а ефект витрат – як питома вага у загальному прибутку тієї частини, яка породжена нововведеннями в техніці і технології (реализациєю нових продуктів).

Це лише невелика частина можливих вимірників, хоча у дійсності їх налічується значно більше, і вони вкрай неоднакові за своєю значимістю.

Отже, можливості судити про міру ефективності наукової діяльності обмежені, екстраполяція панівних тенденцій при зіставленні прогнозів на майбутнє не завжди виправдана.

Така одна група методологічних положень, які стосуються визначення ефективності науково-дослідницької діяльності. Друга група пов'язана з вирішенням проблем анализу зіставлення наукового пошуку ефективності виробництва і економіки в цілому.

В сучасних умовах накопичені і новостворювані знання затвердилися як специфічний ресурс виробництва, що всебічно впливає на такі виокремлені фактори, як праця і капітал. При цьому роль даного ресурса має тенденцію до неухильного зростання, оскільки постійно збільшується значущість всієї невиробничої сфери виробництва, невід'ємною частиною якої є також і примноження об'єма знань.

Друга важлива обставина полягає у тому, що не все, створене у сфері науки, виявляється корисним для суспільства і може сприяти зростанню ефективності виробництва. Наприклад, специфічні військові дослідження і деякі інші виявляються або даремними, або навіть шкідливими з точки зору громадянського суспільства.

Отже, констатуючи безперечний взаємозв'язок між ефективністю науки і виробництвом, слід підкреслити, що виміряти її кількісно поки що нікому не вдавалося.