Тема 8. Правовий статус безробітного.

Поняття правового статусу без­робітного Правовий статус безробітного включає в себе права безробітного, державні гарантії їх забезпечен­ня та його обов'язки. В Україні правовий статус без­робітного був уперше законодавчо визначений Зако­ном України «Про зайнятість населення». Згідно зі статтею 2 цього Закону безробітними є працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, го­тові та здатні приступити до підходящої роботи. По­рядок надання громадянам статусу безробітного виз­начений Положенням про порядок реєстрації, пере­реєстрації і ведення обліку громадян, що шукають роботу, і безробітних, виплати у зв'язку з безробіт­тям, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки і перепідготовки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 27 квітня 1998 року №578. Згідно з Законом України «Про зайнятість населення» та зазначеним вище Положенням у разі відсутності підходящої ро­боти рішення про надання громадянам статусу без­робітних з одночасним призначенням допомоги у зв'язку з безробіттям приймається Державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання, як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зайнятості. Реєстра­ція громадян провадиться при пред'явленні паспор­та і трудової книжки, а в разі потреби — військово­го квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про зай­нятість населення» не можуть бути визнані безробіт­ними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працю­вали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в органі­зації виробництва і праці, реорганізацією, перепро­філюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають про­фесії (спеціальності), в тому числі випускники за­гальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проход­ження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

в) які відмовились від двох пропозицій підходя­щої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайня­тості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до зако­нодавства України.

Крім поняття статусу безробітного, законодавство України, а саме, статті 1, 24-26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття» визначають також правовий статус громадян, які є частково безробіт­ними. Визначення в законодавстві України прав осіб, що є частково безробітними, на соціальне забезпе­чення є новацією для законодавства України, яке водночас гармонізує його з нормами міжнародного трудового права, в тому числі з нормами Конвенції МОП № 44 «Про допомогу особам, що є безробітни­ми з незалежних від них обставин» (1943 р.) та Кон­венції МОП №168 «Про розвиток зайнятості і захис­ту від безробіття» (1988 р.).

Згідно зі вказаним Законом України частково безробітними є громадяни, що працюють за наймом, в яких відбулося вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством Украї­ни тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимча­сове припинення виробництва без припинення тру­дових відносин з причин економічного, технологічно­го, структурного характеру. Порядок реєстрації громадян частково безробітними доки не визначений.

Норми, що регулюють часткове безробіття, відповід­но до прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня на випадок безробіття» наберуть чинності лише за окремими рішеннями Верховної Ради України про їх введення, яке приймається, виходячи з еко­номічних можливостей держави, щорічно під час затвердження Верховною Радою розміру страхових внесків.

Законодавство України гарантує безробітним:

а) надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів працівнику не було запропоновано підхо­дящої роботи;

б) матеріальне забезпечення на випадок безробіт­тя, включаючи право на одержання допомоги у зв'язку з безробіттям, матеріальної допомоги у зв'язку з безробіттям, одноразової матеріальної до­помоги та ін.;

в) право на безоплатне навчання безробітних но­вих професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з випла­тою стипендії;

г) право на включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних гро­мадських роботах, одержання допомоги у зв'язку з безробіттям та матеріальної допомоги у зв'язку з безробіттям до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу;

д) сприяння в організації власної підприємниць­кої діяльності;

ж) сприяння їх участі в громадських та сезонних роботах;

з) надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, тобто працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чи­сельності або штату працівників, і військовослуж­бовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію:

— збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попе­реднім місцем роботи;

— право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством стро­ку осіб передпенсійного віку, які мають встановле­ний законодавством про пенсійне забезпечення необ­хідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах), а працівникам Чорнобильської АЕС, які вивільняються з роботи у зв'язку з достро­ковим зняттям Чорнобильської АЕС з експлуатації, право на достроковий вихід на пенсію за два роки до встановленого законодавством строку осіб передпен­сійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах).

Зазначені особливі гарантії поширюються також на працівників, які звільняються з підприємств, ус­танов і організацій, незалежно від форм власності, у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення і зареєстру­валися у місячний строк після звільнення в дер­жавній службі зайнятості як такі, що шукають робо­ту, та на осіб, що втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання, в результаті чого потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації.

Матеріальне забезпечення безробітних в Україні здійснюється на засадах загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування на випадок безро­біття, які передбачають матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахова­них осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування на випадок безробіття. Відповідно до корм Закону України «Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття» застраховані особи, визнані у вста­новленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працю­вали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачу­вали страхові внески, мають право на допомогу у зв'язку з безробіттям залежно від страхового стажу.

Право на допомогу у зв'язку з безробіттям збері­гається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установ­леному порядку в державній службі зайнятості як безробітна.

Поважними причинами Закон визнає:

— навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспіран­турі, докторантурі з денною формою навчання;

— строкову військову службу;

— здійснення догляду непрацюючою працездат­ною особою за інвалідом І групи або дитиною-інвалі­дом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує по­стійного стороннього догляду;

— інші поважні причини, передбачені законодав­ством України.

Відповідно до пункту 2 статті 22 зазначеного ви­ще Закону особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передува­ли початку безробіття, працювали менше 26 кален­дарних тижнів, а також особи, які бажають віднови­ти трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 КЗпП України, мають право на допомогу у зв'язку з безробіттям без урахування страхового стажу.

Допомога у зв'язку з безробіттям виплачується безробітним з восьмого дня після реєстрації застра­хованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати до­помоги у зв'язку з безробіттям не може перевищу­вати 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги у зв'язку з безробіттям не може перевищувати 720 календарних днів. У разі чергового визнання в уста­новленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується до­помога у зв'язку з безробіттям, тривалість її випла­ти враховується сумарно. Допомога у зв'язку з без­робіттям може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.

Розмір допомоги у зв'язку з безробіттям визначе­ний статтею 23 Закону України «Про загальнообо­в'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття», згідно з якою застрахованим особам, визнані у встановленому порядку безробіт­ними, які протягом 12 місяців, що передували почат­ку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 ка­лендарних тижнів та сплачували страхові внески, розмір допомоги у зв'язку з безробіттям визначаєть­ся у відсотках до їхньої середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до Порядку обчис­лення середньої заробітної плати (доходу) для роз­рахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу:

до 2 років — 50 відсотків;

від 2 до 6 років — 55 відсотків;

від б до 10 років — 60 відсотків;

понад 10 років — 70 відсотків.

Допомога у зв'язку з безробіттям виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

перші 90 календарних днів — 100 відсотків;

протягом наступних 90 календарних днів — 80 від­сотків;

у подальшому — 70 відсотків.

Допомога у зв'язку з безробіттям особам, ним у частині другій статті 22 зазначеного Закону, визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом. Допомога у зв'язку з безро­біттям особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до частин першої та другої цієї статті, і її виплата починається з 91-го ка­лендарного дня, Згідно з законом допомога у зв'язку з безробіттям не може бути вищою за середню заро­бітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної галузі за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений за­коном.

Одноразова виплата допомоги у зв'язку з безро­біттям для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги у зв'яз­ку з безробіттям, нарахованої відповідно до цієї статті, у розрахунку на рік. Порядок надання допо­моги у зв'язку з безробіттям, у тому числі одноразо­вої її виплати для організації безробітним підприєм­ницької діяльності, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погод­женням з правлінням Фонду.

Відповідно до статей 24-28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня на випадок безробіття» допомога у зв'язку з част­ковим безробіттям надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслі­док вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві — відповідно до зако­нодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням ви­робництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру.

Умовами надання допомоги у зв'язку з частковим безробіттям є:

— простій на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва (далі — цеху, дільниці), що має невідворотний та тимчасовий ха­рактер, який триває не менше одного місяця, не пе­ревищує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця;

— простій протягом місяця, що охопив не менш як ЗО' відсотків чисельності працівників підприєм­ства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.

Про можливий простій роботодавець зобов'яза­ний повідомляти державну службу зайнятості. У разі якщо простій має сезонний характер або вини­кає виключно з організаційно-виробничих причин, а також у разі можливості працевлаштування праців­ників на інших дільницях, у цехах, на підприєм­ствах, допомога у зв'язку з частковим безробіттям не надається. Перелік причин тимчасового припи­нення виробництва, зазначених у частині першій статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безро­біття», встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади? у сфері праці та соціальної політики за погодженням з прав­лінням Фонду.

Право на допомогу у зв'язку з частковим безро­біттям мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20 і більше відсотків: робочого часу.

Допомога у зв'язку з безробіттям не надається у разі, якщо працівник:

— відмовився від підходящої роботи на цьому або іншому підприємстві з повним робочим днем (тижнем);

— працює на даному підприємстві за сумісництвом;

— проходить альтернативну (невійськову) службу.

Допомога у зв'язку з частковим безробіттям пра­цівнику встановлюється за кожну годину простою із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу) встановленого працівникові розряду і її розмір не може перевищувати прожиткового мінімуму, вста­новленого законом. Зазначена допомога надається з першого дня простою, тривалість її виплати не може перевищувати 180 календарних днів протягом року. Виплата працівникам у зв'язку з частковим безро­біттям здійснюється підприємством за рахунок коштів Фонду. Підприємство не може звернутися за наступним одержанням з Фонду коштів для виплати працівникам допомоги у зв'язку з частковим безро­біттям раніше ніж через рік після закінчення термі­ну виплати допомоги у зв'язку з частковим безро­біттям. Порядок фінансування виплат у зв'язку з частковим безробіттям та надання допомоги у зв'яз­ку з частковим безробіттям встановлюється спе­ціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» безробітні, у яких закінчився строк виплати допомоги у зв'язку з безробіттям, ма­ють право на отримання матеріальної допомоги у зв'язку з безробіттям. Зазначена допомога надається за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом. Матеріальна допомога на­дається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом. Безробітним, у яких закінчився строк вип­лати матеріальної допомоги у зв'язку з безробіттям, або непрацездатним особам, які перебувають на їх утриманні, за умов, передбачених частиною першою цієї статті, може надаватися одноразова матеріальна допомога в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом. Порядок надання матеріальної допомоги у зв'язку з безробіттям, одно­разової матеріальної допомоги безробітному та не­працездатним особам, які перебувають на його утри­манні, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з прав­лінням Фонду. У разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, особам, які здійснювали поховання, сплачується допомога на по­ховання у розмірі прожиткового мінімуму (ст. 29 За­кону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).

Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безро­біття» окремо визначені особливості матеріального забезпечення незастрахованих осіб. Так, військово­службовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, здійснюється виплата допомоги у зв'язку з безробіттям, в тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємниць­кої діяльності, відповідно до частин третьої — сьо­мої статті 22 та частин першої, четвертої та п'ятої статті 23 цього Закону за умови їх реєстрації в установленому порядку в Державній службі зайня­тості протягом місяця з дня взяття на облік у військовому комісаріаті. При цьому строк проход­ження військової служби прирівнюється до страхо­вого стажу. Матеріальна допомога у період профе­сійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації виплачується у розмірі допомоги у зв'язку з безробіттям і не підлягає зменшенню. Тривалість виплати цієї матеріальної допомоги за­раховується до загальної тривалості виплати до­помоги у зв'язку з безробіттям та не може її пере­вищувати.

Особам, які шукають роботу вперше, та іншим незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними, допомога у зв'язку з безро­біттям встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 33 Закону Ук­раїни «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»). Допомога у зв'язку з безробіттям зазначеним особам випла­чується з 8-го дня після реєстрації особи в установ­леному порядку в Державній службі зайнятості. Тривалість виплати допомоги у зв'язку з безро­біттям не перевищує 180 календарних днів. Матері­альна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації неза­страхованим особам, зареєстрованим у встановлено­му порядку у державній службі зайнятості, випла­чується в розмірі допомоги у зв'язку з безробіттям. Тривалість виплати цієї матеріальної допомоги зара­ховується до загальної тривалості виплати допомоги у зв'язку з безробіттям і не може її перевищувати.

Незастрахованим особам матеріальна допомога у зв'язку з безробіттям, одноразова матеріальна допо­мога безробітному та непрацездатним особам, які пе­ребувають на його утриманні, допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачуються на умовах і в роз­мірах, передбачених для осіб, що є застрахованими.

Прикінцевими положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття» встановлено, що до стабілізації економічного становища в Україні мінімальний розмір виплат, передбачених частинами другою та четвертою статті 23, абзацом другим час­тини першої та частиною другою статті 28, статтею 29, частиною першою статті 33 цього Закону, визна­чається Верховною Радою України щороку одночас­но з встановленням розміру страхових внесків виходячи з реальних можливостей Фонду загально­обов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Правові підстави для припинення виплати допомоги у зв'язку з безробіттям та матеріальної допомоги у зв'язку з частковим безробіттям

Виплата допомоги у зв'язку з безробіттям та ма­теріальної допомоги у зв'язку з безробіттям в Ук­раїні припиняється у таких випадках:

1) працевлаштування безробітного;

2) поновлення безробітного на роботі за рішенням

суду;

3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;

4) проходження професійної підготовки, пере­підготовки або підвищення кваліфікації за направ­ленням державної служби зайнятості;

5) призову на строкову військову або альтерна­тивну (невійськову) службу;

6) набрання законної сили вироком суду про поз­бавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;

7) отримання права на пенсію відповідно до зако­нодавства України;

8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

9) подання письмової заяви про бажання здійсню­вати догляд за дитиною до досягнення нею триріч­ного віку;

10) подання письмової заяви про відмову від по­слуг державної служби зайнятості;

11) переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість;

12) закінчення строку їх виплати;

13) зняття з обліку за невідвідування без поваж­них причин державної служби зайнятості 30 і біль­ше календарних днів;

14) смерті безробітного.

Виплата допомоги у зв'язку з безробіттям, мате­ріальної допомоги у зв'язку з безробіттям припи­няється на період призначення безробітній жінці до­помоги у зв'язку з вагітністю та пологами, допомоги для доглядом безробітним за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Тривалість виплати допомоги у зв'язку з безро­біттям скорочується на строк до 90 календарних днів у разі:

1) звільнення з останнього місця роботи за влас­ним бажанням без повалених причин (на 90 кален­дарних днів);

2) звільнення з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 КЗпП України (на 90 календар­них днів);

3) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, пере­підготовки, підвищення кваліфікації;

4) приховування відомостей про праце­влаштування на тимчасову роботу в період одер­жання допомоги у зв'язку з безробіттям;

5) порушення умов і строку реєстрації та пере­реєстрації як безробітного, а також недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню;

6) перереєстрації безробітного, який був знятий з обліку за невідвідування державної служби зайня­тості більше ЗО календарних днів без поважних при­чин та не сприяв своєму працевлаштуванню;

7) відмови від роботи за спеціальністю, про­фесією, набутою після професійної підготовки, пере­підготовки або підвищення кваліфікації за направ­ленням державної служби зайнятості;

8) припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфі­кації за направленням державної служби зайнятості.

Гарантії забезпечення безробітних тимчасовою трудовою діяльністю

Однією з гарантій забезпечення безробітних тим­часовою трудовою діяльністю в Україні є участь безробітних в оплачуваних громадських роботах, проведення яких на підприємствах, в установах і в організаціях комунальної власності і за договора­ми — на інших підприємствах, в установах і органі­заціях, організують місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за участю Дер­жавної служби зайнятості (ст. 23 Закону України «Про зайнятість населення»). Докладно порядок організації та проведення зазначених робіт визначе­но Положенням про порядок організації та прове­дення оплачуваних громадських робіт, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року №578. Згідно з вказаним Положенням оплачуваними громадськими роботами є за­гальнодоступні види тимчасової трудової діяльності громадян, що не потребують спеціальної кваліфі­кації і виконуються на договірній основі. Участь в оплачуваних громадських роботах безробітних не вважається роботою за сумісництвом.

З особами, які бажають брати участь у громадсь­ких роботах, укладається строковий трудовий до­говір з правом його продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх праце­влаштування на підходящу роботу. При цьому без­робітні мають переважне право на укладання таких строкових договорів. До оплачуваного робочого часу безробітного, зайнятого на оплачуваних громадських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи, та відвідування цен­тру зайнятості. За бажанням громадян може прово­дитися підсумований облік робочого часу безробітно­го, використовуватися гнучкі форми організації робочого дня і робочого тижня, а також запроваджу­ватися скорочений режим роботи з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.

Під час організації оплачуваних громадських робіт можуть виконуватися такі види робіт:

а) благоустрій та озеленення територій населених пунктів, зон відпочинку і туризму;

б) підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об'єктів соціальної сфери (дитячих дошкіль­них закладів, спортивних майданчиків, закладів культури і охорони здоров'я, будинків для осіб по­хилого віку та інвалідів, інших об'єктів);

в) будівництво шляхів, водопровідних, каналіза­ційних, газових, залізничних, портових та інших транспортних споруд;

г) землевпорядні та меліоративні роботи;

д) виконання сільськогосподарських робіт (під час весняно-польових робіт, збирання врожаю, сіноко­сіння);

є) окремі види робіт на овочевих базах (переби­рання овочів, розфасування їх та інші);

є) виконання вантажно-розвантажувальних робіт на залізницях тощо;

ж) догляд за особами похилого віку та інваліда­ми, а також догляд за хворими в закладах охорони здоров'я; відбудова історико-архітектурних пам'я­ток, заповідників, виконання робіт з метою забезпе­чення діяльності підприємств соціальної інфраструк­тури міста чи села;

з) збирання та заготівля лікарських рослин і ягід; и) інші доступні види трудової діяльності.

Для організації оплачуваних громадських робіт можна використовувати на договірній основі тимча­сову роботу на підприємстві, в установі, організації (далі — підприємство) на строк до 2-х місяців. Забо­роняється використовувати під оплачувані гро­мадські роботи вакантні робочі місця. Державна служба зайнятості, підприємство, працівник можуть розірвати договір у разі, коли однією зі сторін не ви­конуються встановлені договором умови. Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів та підприємств за фактично виконану ро­боту і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством, за умови якісного виконання норм праці. Підприємства можуть встановлювати відповідні доплати до заро­бітної плати згідно з законодавством. На осіб, зайня­тих на оплачуваних громадських роботах, поширю­ються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Період участі безро­бітних у оплачуваних громадських роботах зараховується до загального трудового та безперервного трудового стажу. За безробітними громадянами в пе­ріод участі в оплачуваних громадських роботах збе­рігається виплата допомоги у зв'язку з безробіттям.

Ще однією з гарантій забезпечення безробітних тимчасовою трудовою діяльністю є забезпечення участі безробітних у сезонних роботах, на участь в яких вони мають переважне право. Докладно поря­док організації сезонних робіт визначено Положенням про порядок організації сезонних робіт, яке затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року №578. Відповідно до вказаного положення сезонні роботи організовують підпри­ємства, установи, організації за сприяння Державної служби зайнятості і місцевих органів виконавчої влади для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх еконо­мічного розвитку. При цьому сезонними вважаються роботи, які через природні і кліматичні умови вико­нуються не весь рік, а протягом певного періоду (се­зону), але не більше 6 місяців. Перелік сезонних робіт та сезонних галузей затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 року №278. Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими дого­ворами з підприємствами, установами та організаці­ями усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних заса­дах. Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних робо­тах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцін­ками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України, за умови виконання норм праці. Трудовий договір між підприємством та робітником укладається відповідно до законодавства України. Після закінчення строку дії трудового договору гро­мадяни мають право на перереєстрацію в Державній службі зайнятості за місцем постійного проживання.

Обов'язки безробітного.

Чинне законодавство України, окрім прав та га­рантій їх забезпечення, встановлює для громадян, які визнані безробітними, і певні обов'язки. Безробіт­ний зобов'язаний:

а) особисто надати для одержання статусу безро­бітного з призначенням допомоги у зв'язку з безро­біттям наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу без­робітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів;

б) сприяти своєму працевлаштуванню, бути гото­вим та здатним приступити до підходящої роботи;

в) виконувати всі рекомендації центру зайнятості;

г) відвідувати центр зайнятості у строки, вста­новлені працівником цієї служби;

д) знайомитись під розписку в картці обліку з прийнятими рішеннями керівництва центру зайня­тості, в тому числі: наказом про надання чи нена-дання статусу безробітного, розмір і строки виплати допомоги у зв'язку з безробіттям, відкладення чи припинення її виплати та інше.

Підсумовуючи викладене, треба зазначити, що впродовж останнього десятиріччя в Україні сформо­вана нормативна база, яка регулює правовий статус безробітного та частково безробітного. Треба також звернути увагу на введення в дію в Україні з 1 січня 2001 року соціального страхування на випадок безробіття, що здійснюється відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР та Закону України «Про загальнообов'­язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Введення в Україні соціального страху­вання на випадок безробіття є ще одним кроком держави до приведення внутрішнього законодавства України до загальновизнаних європейських стан­дартів та положень міжнародного права, в першу чергу Конвенції МОП № 44 «Про допомогу особам, що є безробітними з незалежних від них обставин» (1934 р.) та Конвенції МОП № 168 «Про розвиток зайнятості і захисту від безробіття» (1988 р,). Разом з тим, проведення реформи соціального страхування на випадок безробіття, поряд з іншими чинниками, потребує подальшого вдосконалення нормативних актів, що регулюють правовий статус безробітного та частково безробітного, і в першу чергу Закону України «Про зайнятість населення».

Питання для самоконтролю.

1. Кого називають безробітним?

2. Кого не можна визнати безробітними?

3. Назвіть гарантії для безробітних.

4. Яка допомога виплачується безробітним?

5. Коли припиняється виплата допомоги у зв'язку з безробіттям?

6. Назвіть обов'язки безробітного.