Ведення оборонного бою в горах.

Гірська місцевість з великою кількістю природних перешкод сприяє створенню стійкої оборони навіть порівняно невеликими силами. В горах взвод може оборонятися на більш широкому фронті, займаючи опорний пункт у відриві від інших взводів роти.

Вогневі позиції танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів) підготовляютьсяна танконебезпечних напрямках. Для оборони перевалів, важливих вузлів доріг, переправ вогневі позиції вибираються з таким розрахунком, щоб забезпечувалося ведення вогню на граничні дальності і приховане їх розташування. Частина вогневих засобів розташовується на зворотних схилах на віддаленні 100—200 м від топографічного гребеня висот для знищення противника, що прорвався, вогнем в упор.

Система вогню створюється з таким розрахунком, щоб перед переднім краєм оборони, на флангах і в проміжках між опорними пунктами не було мертвих просторів і прихованих підступів. Для цього вогневі засоби розташовуються ярусами, система вогню при цьому організується таким чином, щоб вогневі засоби знаходилися у вогневому зв’язку між собою, забезпечували кругову оборону і можливість зосередження вогню основних засобів на загрозливому напрямку в короткий термін. Вирішальне значення мають фланговий і зосереджений вогонь по противнику, особливо при виході його з мертвих просторів; раптовий вогонь, що відкривається з коротких дистанцій; швидкий маневр вогневими засобами.

При організації оборони в горах командир взводу крім рішення звичайних питань зобов’язаний:

- ретельно вивчити підступи до опорного пункту (позиції) із фронту, флангів і тилу;

- організувати прикриття їх перехресним вогнем і спостереження за ними; врахувати мертві простори поблизу опорного пункту (позиції) і підготувати по них вогонь;

- створити на позиціях збільшений запас ракет і боєприпасів;

- передбачити заходи для протидії обходам противника і його просочуванню між позиціями танків (відділень) та на стиках із сусідами.

У бойовому наказі командир взводу при постановці задач командирам танків і приданих засобів додатково вказує:

- приховані підступи і мертві простори перед переднім краєм і в глибині оборони;

- які вогневі засоби розташувати по ярусах і їх завдання;

- де і які створити запаси ракет і боєприпасів.

При інженерному обладнанні опорного пункту широко використовуються місцеві матеріали (камені, мішки з землею і т.п.), установлюються кам’яні, а в гірсько-лісистій місцевості і лісові завали, підготовляються для руйнування ділянки доріг (троп), встановлюються підривні мінно - вибухові загородження. У скельних ґрунтах окопи й укриття можуть обладнуватися вибуховим способом. Для захисту від зброї масового ураження застосовуються печери й інші природні укриття. При сприятливих ґрунтових умовах підрозділу самотужки влаштовують найпростіші підземні оборонні споруди й укриття для особового складу. У гірсько - лісистій місцевості над окопами і ділянками траншей обладнуються перекриття. Розвідка противника і місцевості організується більшою, ніж у звичайних умовах кількістю спостерігачів.

Атаку противника взвод відбиває усіма вогневими засобами. Танки противника найбільше доцільно знищувати під час подолання ними підйомів, особливо на серпантинах. При обході противником опорного пункту (позиції) взвод переходить до кругової оборони й уражає його вогнем у фланг і в тил.