Чудесний кінець облоги Самарії

1 Тоді Єлисей сказав: “Слухайте слово Господнє: Так говорить Господь: Завтра о цій добі міра питльованої муки буде в брамі у Самарії по одному шеклю й дві міри ячменю по одному шеклю.” 2 Осаул же, що на його руку спирався цар, відповів Божому чоловікові: “Навіть якби Господь поробив отвори в небі, чи це могло б статись? ” А Єлисей сказав: “Побачиш своїми очима, та не їстимеш.” 3 Чотири чоловіки, - тому що прокажені, були при вході в брамі, - казали вони один одному: “Чого нам тут сидіти та дожидати смерти? 4 Коли відважимось увійти в місто, голод у місті, й ми там помремо; коли зостанемось тут, теж помремо; тож ходіте, та перейдім в арамійський табір; зоставлять нас живими, то житимемо; а повбивають, то помремо.” 5 Встали вони смерком, щоб іти в арамійський табір, і підійшли до краю арамійського табору, - аж там нікого! 6 Господь бо зробив так, що в арамійському таборі розляглося тупотіння коней, гуркіт колісниць та шум великого війська, так що арамії казали один до одного: “Певно ізраїльський цар найняв хеттитських та єгипетських царів, щоб прийшли й напали на нас.” 7 І кинулися смерком утікати, зоставивши свої намети, коней і ослів, - увесь табір, як стояв, - та й повтікали, аби вихопитися з душею. 8 Як же ті прокажені прийшли до краю табору, увійшли вони в один намет і, наївшись та напившись, набрали срібла, золота й одежі та й вийшли те поховати. Потім повернулись, увійшли в Другий намет і там набрали й вийшли, щоб сховати. 9 Далі ж кажуть один одному: “Не так ми зробимо! Цей день - день доброї новини. Коли мовчатимемо й чекатимемо, поки розвидниться, нас покарають. Ходімо зараз же й сповістімо про це в царському палаці.” 10 Прийшли вони, прикликали міську сторожу й розповіли їм: “Ми ходили в арамійський табір, та там нема нікого, не чути голосу людського, а тільки коні та осли поприв'язувані, й намети, як були.” 11 Тоді сторожа загукала, й перейшла вість до середини в царський палац. 12 Підвівся цар серед ночі й каже своїм слугам: “Я вам скажу, що арамії нам зробили: вони знають, що ми голодуємо, от і покинули табір, щоб сховатись у полі, та й думають: Як повиходять з міста, захопимо їх живцем і ввійдем у місто.” 13 Один же з його слуг відповів: “Нехай візьмуть 5 коней, що тут іще зостались, - як з ними щось станеться, загинуть, як і всі інші, що погинули з голоду, - та пошлімо їх на розвідини.” 14 Взяли дві пари коней, і цар послав їх до араміїв з наказом: “Ідіте й роздивітесь! ” 15 І пішли вони за ними аж до Йордану, аж ось уся дорога встелена одежою та знаряддям, що покинули арамії, як зо страху втікали. Повернулись посланці та й донесли про те цареві. 16 Тоді вийшов народ і розграбував арамійський табір: міра питльованої муки була по шеклю, і 2 міри ячменю по шеклю, за словом Господнім. 17 Цар поставив того осаула, що на його лікоть спирався, вартовим при брамі, але народ розтоптав його на воротях, і він помер, за словом Божого чоловіка, що сказав, як прийшов був до нього цар. 18 І справді, коли Божий чоловік сказав був цареві: “Завтра, о цій порі в брамі у Самарії 2 міри ячменю будуть по одному шеклю, а одна міра питльованої муки по одному шеклю, ” 19 то осаул відповів Божому чоловікові: “Навіть якби Господь поробив отвори в небі, чи це могло б статись? ” А Єлисей сказав: “Побачиш своїми очима, та з того не їстимеш.” 20 Так і сталось із ним, бо народ розтоптав його в воротях, і він помер.