Історія Юдити та її краса 1-8; Юдита і старші міста 9-36

1 За тих днів почула про те Юдита, дочка Мерарі, сина Окса, сина Йосифа, сина Озієла, сина Елкії, сина Ананії, сина Еліява, сина Натанаїла, сина Саламієла, сина Сарасадая, сина Ізраїля. 2 Чоловік її Манассія, того самого коліна й того самого роду, помер був під час ячмінних жнив. 3 Він наглядав за в'язальниками снопів в полі, аж от спека вдарила йому в голову, й він упав на ліжко та й помер у Ветулії, у своїм місті; і поховали його разом з його батьками на лану, що між Дотаїмом та Баламоном. 4 Юдита, овдовівши, жила в своєму домі 3 роки й 4 місяці. 5 Вона спорудила собі на даху свого дому хатинку, носила на своїх бедрах волосяницю, вдягалася у вдовину одіж; 6 постила ввесь час її вдовицтва, крім передодня субот, самих субот, передодня нового місяця й крім свят та веселих днів Ізраїля. 7 Була ж вона прегарна з виду, обличчям вельми вродлива. Манассія, її чоловік, лишив їй по собі золота, срібла, слуг, слугинь, худоби та поля, й вона жила собі серед цього добра. 8 Ніхто не міг лихого слова сказати на неї, бо вельми була вона богобоязлива. 9 Вона почула, як народ, що від браку води занепав на дусі, нарікав на начальника. Почула Юдита слова, що до них сказав Озія, як він поклявсь був їм через 5 день видати місто асирійцям, 10 і послала свою слугиню, що була над усім її майном, покликати Хавріса та Харміса, старшин цього міста. 11 Як вони прийшли до неї, вона їм сказала: «Послухайте мене, начальники мешканців Ветулії; бо не добре було те слово, що ви сказали того дня перед народом, та що поставили клятву між Богом і собою, кажучи, що видасте місто ворогам, коли Господь у ті дні не прийде вам на допомогу. 12 Отож, хто ви такі, щоб спокушати Бога нині та щоб виноситись між людськими синами понад Бога? 13 Та й ось тепер ви випробовуєте Господа Вседержителя! Повік не збагнете ви нічого! 14 Коли ви не можете вивідати глибини людського серця і розібрати думок його ума, то як же вам зглибити Бога, який створив усе, як спізнати його розум, як збагнути його задуми? Ніяким робом, брати! Не гнівіть Господа, Бога вашого. 15 Якщо він не захоче за цих 5 день допомогти нам, він має змогу захистити нас, коли йому завгодно, або вигубити нас перед лицем ворогів. 16 Тож не встрявайте в замисли Господа, Бога нашого, бо Бог не є, як люди, щоб його можна налякати погрозами, ані як син чоловічий, щоб він приймав умови. 17 Ось чому чекаймо терпляче від нього рятунку, прикличмо його собі на допомогу, і він голос наш почує, якщо йому завгодно. 18 Бо не було ні за наших предків, ані сьогодні покоління, родини, села, міста, що поклонялись би богам рукотвореним, як то було за днів попередніх, 19 за що й були наші батьки віддані мечеві, на поталу та на грабіж і полягли, нещасні, перед нашими ворогами. 20 Та ми не знаємо іншого Бога, окрім нього, тому й надіємося, що він не буде зневажливо, на нас дивитись і що не відвернеться від нашого роду, 21 бо як нас візьмуть, візьмуть усю Юдею, і розграбована буде святиня, і ми нашою кров'ю заплатимо за їхню зневагу. 22 І вбивство братів наших і поневолення краю, і спустошення нашого спадкоємства впаде на нашу голову поміж народами, в яких ми будемо рабами, і ми будемо супроти тих, хто нами заволодіє, предметом згіршення і зневаги, 23 бо наше рабство не вийде нам на ласку, але Господь, Бог наш, зробить з нього безчестя. 24 Отож тепер, браття, покажім себе гідно перед нашими братами, бо їхнє життя від нас залежить, і все, що нам святе, храм і жертовник, на нас спочивають. 25 Подякуймо за це все Господеві, Богові нашому, що випробовує нас, як і батьків наших. 26 Згадайте, як він чинив з Авраамом, як він досвідчав Ісаака, і що приключилося з Яковом у Месопотамії Сирійській, коли він пас був вівці Лавана, брата матері своєї. 27 Бо так, як він випробував вогнем, щоб вивідати їхнє серце, так і на нас він не мститься. Господь лише дає перестороги, батожить тих, хто наближається до нього.» 28 Озія ж їй на те: «Усе, що ти сказала, ти сказала з добрим серцем, і ніхто твоїм словам противитись не буде, 29. бо твоя мудрість не віднині ясна, але від початку твоїх юних днів увесь народ знає твій розум і справжню доброту твого серця. 30 Та народ умирав від спраги й примусив нас чинити те, що ми йому обіцяли були, й присилував нас дати присягу, якої ми не переступимо. 31 Молись, отже, за нас, бо ти жінка благочестива, і Господь пошле дощ, що наповнить наші ритви, і ми не пропадемо.» 32 Тоді сказала до них Юдита: «Послухайте мене, й я вчиню діло, що перейде від роду й до роду дітям нашого народу. 33 Цієї ночі ви станете при брамі, а я зо своєю слугинею вийду, і, в той час, коли ви постановили видати місто ворогам нашим, Господь через мене заступиться за Ізраїля. 34 Та ви не старайтеся збагнути мого задуму, бо не скажу його вам, поки не буде виконане те, що маю на думці.» 35 Озія й начальники сказали їй: «Іди в мирі, нехай Господь Бог буде перед тобою на кару ворогам нашим!» 36 І вийшовши з шатра, розійшлись по своїх місцях.