Облога та завоювання Єрусалиму

1 Втікайте геть, о діти Веніямина, з-посеред Єрусалиму, засурміте в Текоа! У Беткеремі знак дайте! Бо лихо гряде з півночі й страшна погибель. 2 Уродливу й витончену дочку Сіону я спустошу. 3 До неї прийдуть пастухи з своїми чередами. Навколо неї шатра напинають, кожен випасає своє займище. 4 Готуйте війну проти неї! Вставайте, й ходім опівдні! Горе нам! Бо день хилиться, бо тіні вечірні розтяглися. 5 Вставайте, і вночі ходімо, порозвалюймо її палаци! 6 Бо так говорить Господь сил: «Рубайте дерево її, насипайте вал проти Єрусалиму: це місто мусить зазнати кари; воно сповнене насильства! 7 Як з криниці ллється вода, так із нього ллється лукавство. Лиш „Ґвалт! Руїна! чути в ньому, передо мною постійно біль і рани. 8 Прийми науку, о Єрусалиме, а то душа моя відвернеться від тебе, а то вчиню тебе пустинею, безлюдною землею.» 9 Так каже Господь сил: «Обберуть зовсім, як виноградник, останок Ізраїля. Пройди рукою ще раз, як збирач винограду, по винограднім вітті. 10 До кого мені говорити, кого заклинати, щоб зважили? Глухе бо в них вухо, вони чути не можуть. Слово Господнє - це їм на насміх, не до смаку воно їм. 11 Тому я повен Господнього гніву і втомився його в собі тримати. Вилий його на дітей на вулиці, на хлопців юрбу, бо займуть мужа з жінкою у полон, старого з повнолітнім. 12 Попереходять їхні доми до інших, поля вкупі з виноградниками; бо я простягну мою руку на мешканців краю, - слово Господнє! 13 Бо від найменшого до найбільшого усі лиш дбають за наживу; і від пророка до священика усі чинять оману. 14 Рану народу мого лікують легковажно, кажучи: Мир! Мир! - а миру немає. 15 Стидались би своїх мерзенних учинків! Та вони вже сорому не мають, не тямлять навіть, що то - стидатись. Тому й попадають між тими, що впадуть; коли навідаюсь до них, вони спіткнуться», - слово Господнє. 16 Так говорить Господь: «Спиніться на дорогах і роздивіться, та розпитайтеся про стежки днедавні: де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим. Вони ж сказали: Ми не підемо нею. 17 І я поставив вартових над вами. Вважайте на звук трубний! Вони ж мовляли: Не будемо зважати! 18 Тож слухайте, народи, і знай, громадо, що з ними буде. 19 Слухай, о земле! Оце наведу на народ отой лихо, виплід їхніх мислей; бо вони на слова мої не зважали і закон мій відштовхнули. 20 Навіщо мені ладан із Шеви і пахуча трость із країв далеких? Ваші всепалення не люблю я, і ваші жертви мені не довподоби.» 21 Тому Господь так каже: «Оце покладу спотики перед отим народом, об які батьки й сини спотикнуться разом, сусід і його приятель погинуть.» 22 Так говорить Господь: «Ось іде народ з північної країни, великий люд здіймається з найдальших закутин світу. 23 В руках їхніх лук зо списом; вони жорстокі, не мають милосердя. Голос їхній реве, як море; вони верхи на конях. Готові як один до бою проти тебе, дочко Сіону.» 24 Почули ми про нього вістку, помліли у нас руки; туга нас огорнула, біль, як у породіллі. 25 У поле не виходьте і по дорозі не ходіте, бо там ворожий меч і жах навколо. 26 Дочко мого народу, підпережись вереттям і в попелі качайся! Справляй жалобу, мов по синові одинакові, лементуй прегірко, бо раптом надійде на нас погубник. 27 Я баштою й твердинею зробив тебе в моїм народі, щоб ти розпізнавав і випробовував їхню дорогу. 28 Всі вони бунтарі запеклі, наклеп розносять. Вони: мідь і залізо - всі зіпсовані. 29 Міх дме сильно, щоб оливо вогнем пожерти. Ливар витоплює надармо: жужлі не відділились. 30 Негодящим сріблом їх звати будуть, Господь бо їх відкинув.