Сам Господь проти Вавилону

1 Так говорить Господь: «Ось я здійму проти Вавилону і проти мешканців Халдеї вітер-руїнник. 2 І пошлю на Вавилон віяльників, і вони його розвіють, і спустошать його землю, вони бо нападуть з усіх боків на нього у час нещастя.» 3 Нехай лучник не покладає лука, хай не скидає броні! Не щадіте його юнаків, вигубіте все його військо, 4 Нехай падають побиті на землі халдейській, ранені - на її майданах. 5 Бо не покинув Бог, Господь сил, Ізраїля та Юду вдовою, хоч їхня земля й повна провин проти Ізраїлевого Святого. 6 Втікайте з-посеред Вавилону і рятуй кожен свою душу, щоб вам не загинути за його беззаконство; бо це для Господа година відплати, він воздає йому належне. 7 Золотим келехом був Вавилон у руці Господній, уся земля впивалася з нього; з його вина пили народи, тим і шаліли. 8 Зненацька Вавилон впав, розбився, голосіте по ньому! Возьміте бальзаму на його рани, - може, загояться. 9 Гоїли ми Вавилон, та він не вигоївся. Покиньмо ж його, рушаймо кожен у свою землю, суд бо над ним дійшов до неба й сягнув аж поза хмари. 10 Вивів Господь на світло нашу справедливість: ходіте, оповімо на Сіоні про діло Господа, Бога нашого. 11 Гостріте стріли, наповніть сагайдаки! Господь збудив дух мідянського царя, бо його задум проти Вавилону, це - його зруйнувати, бо це Господня відплата, воздання за його святиню. 12 Підніміте стяг проти мурів вавилонських, зміцніте чату, вартових поставте, впорядіте засідку, бо що Господь задумав, те й учинив проти мешканців вавилонських. 13 О ти, що живеш над великими водами, скарбами пребагатий! Прийшов твій кінець, край твоїм здирствам. 14 Господь сил поклявся самим собою: «Сповню тебе людьми, мов сараною, і вони здіймуть переможний крик проти тебе.» 15 Він створив землю силою своєю утвердив усесвіт мудрістю своєю і своїм розумом розпростер небо. 16 Коли лунає його голос, шумлять у небі води; він підіймає хмари з кінців світу. Він творить блискавки для зливи і велить вітрам вилітати з своїх сховищ. 17 Кожен стоїть спантеличений, не може збагнути, і кожен ливар свого кумиру соромиться, бо лиш неправда те, що він вилив, і нема в ньому духу. 18 То лише порожнеча, смішні вироби, під час їхнього лихоліття вони загинуть. 19 Не така, як вони, Якова частка, бо він - Творець усього, й Ізраїль - його спадкоємства покоління, Господь сил - його ім'я. 20 Ти в мене молот, воєнне знаряддя. Тобою я повбивав народи, тобою розбивав царства. 21 Тобою я вбивав коня та їздця, тобою розбивав колісницю й візника. 22 Тобою я вбивав чоловіка й жінку, тобою я вбивав старого й молодого, тобою я вбивав хлопця й дівицю. 23 Тобою я вбивав пастуха й стадо, тобою я вбивав ратая і супрягу волів, тобою я вбивав правителів і вельмож. 24 Тепер же я відплачу Вавилонові й усім мешканцям халдейським за все зло, що вони заподіяли Сіонові в очах наших, - слово Господнє. 25 Ось я проти тебе, горо руїннице, - слово Господнє, - руїннице усього світу! Я простягну на тебе мою руку й скину тебе зо скелі, і вчиню тебе обгорілою горою. 26 З тебе не можна буде взяти ні наріжного каменя, ні каменя на підвалину, вічною пустинею будеш ти» - слово Господнє. 27 Виставте стяг у землях, сурміте між народами, озбройте народи проти нього, поскликайте на нього царства: Араратське, Міннійське й Ашкеназьке. Настановіте вождів дроти нього, наведіте коней, немов наїженої сарани. 28 Озбройте народи проти нього: мідянського царя, його правителів, усіх його вельмож і всю піддану йому землю. 29. Земля дрижить, трясеться, бо сповнюються на Вавилоні задуми Господні, щоб обернути вавилонську землю на пустиню безлюдну. 30 Вояки вавилонські припинили битву, сидять безчинно по твердинях, вичерпались у них сили, немов би жінки, стали вони. Попалено їхні житла, поламано засуви. 31 Біжить гінець назустріч гінцеві, посол на зустріч послові, щоб сповістити вавилонському цареві, що його місто з усіх боків здобуто. 32 І позахоплювано броди, підпалено твердині, збентежені військові люди. 33 Так бо говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Дочка вавилонська, мов тік під молотьбу: за малий час настануть її жнива.» 34 Пожер мене, довів мене до кінця Навуходоносор, цар вавилонський; покинув мене, мов порожній посуд. Проглинув мене, немов змій, наповнив черево своє ласощами моїми, прогнав мене. 35 Зневага моя і мої страждання на Вавилоні, - каже мешканець Сіону; а моя кров на мешканцях халдейських - каже Єрусалим. 36 Тим то так говорить Господь: «Я заступлюся за твою справу і відплачу за тебе. Я висушу його море й повисушую його джерела. 37 Вавилон стане купою розвалищ, пристановищем шакалів, страховищем і сміховищем, без мешканців. 38 Вони, як леви, рикають разом, як левенята, скиглять. 39 Саме тоді, коли розгарячаться, я справлю їм бенкет і впою їх, щоб подуріли, щоб поснули сном вічним і не прокинулись, - слово Господнє. 40 Я поведу їх на вистинання, немов ягнят, як баранів укупі з козлами.» 41 Ой, як же Вавилон був здобутий, завойована пиха всього світу? Як учинивсь Вавилон пустинею між народами? 42 На Вавилон піднялось море із шумом затопило його хвилями своїми. 43 Міста його стали пустинею, сухою землею та диким полем. Ніхто в них більш не житиме, ніякий чоловік через них не буде переходити. 44 «Я покараю Бела у Вавилоні - вирву з рота в нього те, що він проглинув. Народи вже не будуть більш до нього напливати. Вже бо й мури вавилонські впали. 45 Виходь з-посеред нього, мій народе! Рятуйте кожен свою душу від Господнього палкого гніву! 46 Нехай не мліє у вас серце і не лякається поголосок, що розійдуться по країні; одного року піде така поголоска, а другого - за нею друга. Насильство в краю запанує, вельможа на вельможу встане. 47 Тому настане час, коли я покараю кумирів вавилонських, і вся його земля осоромиться, й усі його побиті лежатимуть посеред нього. 48 Тоді над Вавилоном будуть веселитись земля й небо й усе, що на них живе, бо з півночі рушать спустошники на нього» - слово Господнє. 49 Вавилон теж мусить упасти за ізраїльтян побитих так, як за Вавилон падали побиті усього світу. 50 Ви ж, які спаслися від меча, рушайте, не спиняйтеся; згадайте про Господа здалека, нехай Єрусалим спадає вам на серце. 51 Нам було соромно, коли ми слухали наругу; стид окривав обличчя наше, чужинці бо ввійшли в святиню Господнього дому. 52 «Тому ось настануть дні, - слово Господнє, - і я покараю його кумири, і по всім краю стогнатимуть поранені. 53 Хоч би й під небо Вавилон піднявся, і хоч би укріпив на узвишші свою твердиню, таки прийдуть від мене спустошники на нього» - слово Господнє. 54 Ось чути крик із Вавилону і страшний гук розвалу з Халдейської країни! 55 Господь бо Вавилон спустошить, придушить його гамір великий. Хвилі його ревуть, немов великі води, несеться шумна луна їхня. 56 Надходить бо на нього, на Вавилон, спустошник, вояків його беруть в полон, поламано їхні луки, бо Господь - Бог відплати, відплатить точно. 57 «Я напою доп'яна князів його і його мудреців, його правителів, його начальників та його вояків; вони позасинають сном вічним і не прокинуться вже більше» - слово Царя, Господь сил йому ім'я. 58 Так говорить Господь сил: «Широкі мури вавилонські будуть зрівняні з землею, а високі брами підуть димом. Отак народи працюють лиш даремне, лиш для вогню виснажуються люди.» 59 Наказ, що його дав Єремія Сераї, синові Нерії, сина Махсеї, як той вибирався у Вавилон із Седекією, царем юдейським, на четвертому році його царювання. Серая ж був старший над приміщенням. 60 Єремія списав усе нещастя, що мало впасти на Вавилон, в одній книзі, - все те, що було писано про Вавилон. 61 І сказав Єремія Сераї: «Як прибудеш у Вавилон, гляди, прочитай усі ці слова 62 та й промов: Господи! Ти сам вирік про це місце, що воно буде зруйноване так, що на ньому не буде ні людини, ні скотини, і що воно стане вічною пустинею. 63 Отже, як прочитаєш цю книгу, прив'яжи до неї камінь та й укинь її у середину Ефрату 64 і промов: Отак утоне Вавилон і не вирине більше з того нещастя, що я пошлю на нього.» Досі слова Єремії.