Притча про десять дів 1-13; притча про таланти 14-30; загальний суд 31-46

1 “Тоді Небесне Царство буде подібне до десятьох дів, що взяли свої лямпи й вийшли назустріч молодому. 2 П'ять з них були нерозумні, а п'ять мудрі. 3 Нерозумні взяли з собою світичі, та не взяли оливи з собою. 4 Мудрі ж узяли в посудинках оливу. 5 Через те, що молодий був забарився, всі задрімали й поснули. 6 Та опівночі крик залунав: Ось молодий! Виходьте йому назустріч! 7 Схопились тоді всі ті діви й приготували свої світичі. 8 А нерозумні мовлять до мудрих: Дайте нам вашої оливи, бо наші світичі гаснуть. 9 Мудрі ж у відповідь їм кажуть: Щоб часом і нам, і вам не забракло – підіть краще до продавців та й купіть собі. 10 І от як вони пішли купувати, прибув молодий, і ті, що були готові, ввійшли з ним у весільний покій, і замкнулись двері. 11 Нарешті приходять також інші діви й кажуть: Господи, Господи, відчини нам! 12 А він у відповідь їм мовить: Істинно кажу вам: Я вас не знаю. 13 Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години. 14 І немов той чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно. 15 Одному він дав п'ять талантів, другому – два, а третьому один, кожному за його здібністю, і від'їхав. 16 Той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і придбав других п'ять талантів. 17 Так само і той, що взяв два, також: придбав два других. 18 А той, що взяв лише один, пішов, викопав у землі яму та й сховав гроші пана свого. 19 По довгім часі приходить пан слуг тих і зводить з ними обрахунок. 20 Приступив той, що узяв був п'ять талантів, і приніс других п'ять талантів: Мій пане, – каже, – ти мені дав п'ять талантів, – ось я придбав других п'ять талантів. 21 Сказав до нього його пан: Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого. 22 Приступив і той, що взяв був два таланти та й каже: Пане; два таланти передав ти мені. Ось других два я придбав. 23 Сказав до нього пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана. 24 Приступив і той, що взяв був лише один талант, і каже: Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав. 25 Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він – маєш твоє. 26 Озвався його пан і каже до нього: Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. 27 Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками. 28 Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. 29. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має. 30 А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів. 31 Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32 І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33 і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34 Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35 Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36 нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37 Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38 Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39 Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40 А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. 41 Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42 бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43 був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44 Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45 А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. 46 І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”

Змова проти Ісуса 1-5; намащення Ісуса миром 6-13; зрада Юди 14-16; приготування Пасхи 17-25; установлення Пресв. Євхаристії 26-29; Ісус прорікає відречення 30-35; Ісус у Гетсиманії 36-46; схоплення Ісуса 47-56; Ісус перед Каяфою 57-68; відречення Петра 69-75

1 Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів: 2 “Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп'яття.” 3 Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа, 4 і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити. 5 Тільки ж казали: “Не в свято, щоб не було в народі заколоту.” 6 І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого, 7 підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі. 8 Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство? 9 Це можна б було дорого продати й – дати бідним! ” 10 Ісус зауважив це й сказав їм: “Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене. 11 Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. 12 Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій. 13 Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.” 14 Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників 15 і каже: “Що хочете мені дати, і я вам його видам? ” Ті відважили йому тридцять срібняків. 16 І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати. 17 Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: “Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху? ” 18 Він відповів їм: “Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми.” 19 Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху. 20 Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями, 21 і коли вони їли, він промовив: “Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить.” 22 Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: “Чи то часом не я, Господи? ” 23 Він відповів: “Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить. 24 Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись! ” 25 А Юда, зрадник його, і собі озвався: “Чи то часом не я, Учителю? ” Каже Ісус до нього: “Ти мовив.” 26 Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло.” 27 Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі, 28 бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. 29. Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого.” 30 І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору. 31 Тоді Ісус сказав їм: “Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. 32 А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї.” 33 Озвався тоді Петро й каже йому: “Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи.” 34 Ісус же мовив до нього: “Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся.” 35 Каже йому Петро: “Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе! ” Так само мовили всі учні. 36 Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся там.” 37 І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. 38 Тоді сказав їм: “Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною.” 39 І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.” 40 Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: “Отож і однієї години не спромоглися чувати зо мною? 41 Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне.” 42 Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: “Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля! ” 43 І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі. 44 Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова. 45 Потім повернувся до учнів і каже до них: “Спіть собі й відпочивайте; наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки. 46 Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник.” 47 Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками – від первосвящеників та старших народу. 48 Зрадник його дав їм знак, мовивши: “Кого я поцілую, це він, беріть його.” 49 І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже: “Радуйся, мій Учителю! ” – та й поцілував його. 50 Тоді питає його Ісус: “Чого прийшов єси, друже?! ” – І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його. 51 Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши. слугу первосвященика, відтяв йому вухо. 52 Тоді Ісус сказав до нього: “Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть. 53 Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів? 54 Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися? ” 55 Тоді Ісус промовив до народу: “Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли. 56 Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків.” Тоді всі учні залишили його й повтікали. 57 Ті, що схопили Ісуса, повели його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші. 58 Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палацу первосвященика й, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться. 59 Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити, 60 і не знайшли, дарма, що було з'явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє 61 і кажуть: “Цей сказав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати.” 62 Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: “Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать? ” 63 Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до нього: “Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, син Божий.” 64 Тоді Ісус сказав до нього: “Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах.” 65 Тоді первосвященик роздер свою одежу і заявляє: “Він сказав богохульство! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство! 66 Як вам здається? ” Ті відповіли; “Він – винен смерти.” 67 Тоді вони почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя 68 і промовляли: “Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив? ” 69 Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: “І ти був з Ісусом Галилеєм.” 70 Але той перед усіма відрікся і заявив: “Не знаю, що таке говориш.” 71 Коли ж: він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: “Цей був з Ісусом з Назарету.” 72 Він знову, клявшися, відрікся: “Не знаю я цього чоловіка.” 73 Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: “Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє.” 74 Тоді Петро почав клястися та божитися: “Не знаю я цього чоловіка.” І враз заспівав півень. 75 І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: “Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене.” І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.

Ісуса ведуть до Пилата; смерть Юди 1-10; Ісус перед Пилатом 11-26; терновий вінець 27-31; розп'яття 32-38; глузування з Ісуса на хресті 39-44; смерть Ісуса 45-56; похорон 57-61; сторожа біля гробу 62-66

1 Якже настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити. 2 І зв'язавши його, повели та й передали правителеві Пилатові. 3 Тоді Юда, який його зрадив, побачивши, що його засудили, розкаявся і повернув тридцять срібняків назад первосвященикам і старшим. 4 “Згрішив я”, – сказав, – “видавши кров невинну.” Ті ж відповіли: “Що нам до того? Ти побачиш! ” 5 Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть та й повісився. 6 Первосвященики ж взяли ті гроші й кажуть: “Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови.” 7 Порадившись, вони купили за них ганчарське поле, щоб ховати там чужинців. 8 Тому це поле й досі зветься Полем Крови. 9 Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: “І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, 10 і дали їх за ганчарське поле, як Господь мені звелів був.” 11 Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав його: “Ти цар юдейський? ” Ісус відповів: “Ти кажеш.” 12 Та коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. 13 Тоді Пилат каже до нього: “Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на тебе? ” 14 А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався. 15 На свято звик був правитель відпускати народові одного в'язня, якого вони хотіли. 16 Був же тоді визначний в'язень, що звавсь Варавва. 17 А коли вони зібралися, Пилат каже до них: “Кого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос? ” 18 Знав бо він добре, що вони з зависти видали його. 19 І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: “Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього.” 20 Та первосвященики й старші намовили народ, – просити за Варавву, а Ісуса – видати на смерть. 21 Заговорив правитель і сказав їм: “Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам? ” Ті відповіли: “Варавву.” 22 Каже до них Пилат: “А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос? ” Усі відповіли: “Нехай буде розіп'ятий! ” 23 Спитав він: “Що злого вчинив він? ” Вони ж ще більше заходилися кричати: “Нехай буде розіп'ятий! ” 24 Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: “Я невинний крови праведника цього; ви побачите.” 25 Увесь же народ відповів, кажучи: “Кров його на нас і на наших дітях! ” 26 Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп'яття. 27 Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у Преторію, зібрали на нього всю чоту 28 і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ 29. і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: “Радуйся, царю юдейський! ” 30 І плювали на нього, брали тростину й били його по голові. 31 А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп'яття. 32 Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім'я Симон, і примусили його нести хрест його. 33 Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати “Череп-місце”, 34 дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити. 35 Ті ж, що розп'яли його, поділили його одежу, кинувши жереб. 36 А потім сіли, щоб його стерегти там. 37 Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: “Це Ісус – Цар Юдейський.” 38 Тоді розіп'яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. 39 Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами, 40 кажучи: “Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста! ” 41 Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: 42 “Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. 43 Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий.” 44 Так теж і розбійники, що були з ним розіп'яті, ображали його. 45 Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев'ятої години. 46 А близько дев'ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: “Елі Елі, лема савах-тані”, – тобто: “Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув? ” 47 Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: “Він Іллю кличе”. 48 І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. 49 Інші ж казали: “Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати.” 50 А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. 51 І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; 52 гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, 53 і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились. 54 А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: “Це справді був Син Божий! ” 55 Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували: 56 між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея. 57 Якже настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім'я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса; 58 Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло. 59 Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й 60 поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. 61 А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці. 62 На другий день, що після п'ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть: 63 “Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну. 64 Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям: Він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу.” 65 Пилат каже до них: “Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте.” 66 Вони пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу.