Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тварина






З самого ранку стояла спека. Прокинувшись Саша тихо збирав речі, щоб не розбудити нового знайомого, який спав важким старечим сном біля потухлого багаття. Знову кілометри попереду і сотні кілометрів ззаду. З голови ніяк не йшли слова старого, адже він чудово розумів, що таке зрада коханої людини. В душу полізли ті спогади, які він намагався поховати за літрами спирту і обіймами тих, хто їх продав. І вже за кілька кроків він повністю поринув в спогади того часу, яке переверне його життя з ніг на голову і примусило його мандрувати далеко від рідних.

Згадував перші сварки, перші образи. Не розумів, звідки прийшло це відчуття, але гнітила думка про нещирість. З кожним днем він бачив як вогник кохання згасає в її очах. Все частіше він бачив як стає набридливим їй, вже частіше вона хотіла бути сама. Це приводило до нових скандалів і вело їх по стежці болю, і розчарування. Їх зустрічі ставали все сухіші, і врешті вона перестала навіть сумувати за ним. Бачачи все це серце кроїлось на шматки, адже він кохав її, кохав щиро, кохав віддано. І брехав, брехав сам собі, що це такий період, що все налагодиться. Її рідко сказане «КОХАЮ» давало невірну надію на краще та Саша просто не хотів вірити у все це.

Останньою краплею стала їх зустріч після розлуки в кілька тижнів. Як завжди зустрічав її біля потягу з чашечкою кави, щоб обміняти її на важку валізу. Зустріч, поцілунок, таксі до дому і жодного погляду йому у вічі. Та за звичкою спер все на її втому. За кілька тижнів прийшов день коли вона сказала, що їй треба подумати чи кохає вона його. «Яка банальщина»- подумав про себе Саша. – «Невже все так скінчиться?» Звісно мозок розумів, що саме трапилося, але серце не могло відпустити. Останніми її слова були: «Якщо любиш – відпусти». Ну і як було відпусти, коли дійсно кохав? Дні йшли у власному пеклі, яке він влаштував у себе в голові.

Сашко шукав причину в собі. Що зробив не так? Винуватив себе, напивався і приходив благати повернутися, хоча чудово розумів, що все втратив, що все було лише міражем. І одне з найболючішого – те, що вона давно була з ним лише за звичкою. Та він продовжував обманювати себе, вірив щиро, що десь в глибині свого серця вона його ще кохає.

Всі ці спогади стиснули груди так, що він зупинився перевести подих, діставши пляшку з водою, намочив хустинку і протер обличчя, стало трішки краще, проте лише зовні…

Ззаду почувся скрегіт гальм, який змусив Сашка повернутися на звук. Він побаченого він ледь не втратив свідомість: позаду стояв старенький «Бобік» з якого вийшли два міліціонери. Струсивши з себе пилюку і діставши цигарку один з них підійшов до Сашка.

Доброго дня, старший сержант Малахов, ваші документи. – звернувся чоловік підпалюючи цигарку.

Ще ніколи Саша не був такий наляканий і розгублений водночас, все що він міг видавити з себе тремтячим голосом було – Забувся дома, не взяв з собою.

Ясно. – з посмішкою промовив сержант. Я так бачу ти наш клієнт, Вань, грузи. І через мить вони вже їхав в райвідділ, розгублений, наляканий, а головне, що він знав, що гірше лише попереду. Сам спіймав себе на думці, що не може повірити, як могло з ним таке статися? Адже залишилося ще якихось 70 кілометрів, кілька днів шляху і тут таке. За роздумами і не помітив як його вже вели по відділку, все відбувалося так швидко, що Саша не встигав відреагувати на події, прийшов в себе лише коли до нього звернувся вже знайомий сержант Малахов. Ти не переживай. – жартівливим тоном продовжував міліціонер. В нас тут такого як ти народу треба, начальство в нас ремонт захотіло, потрібні руки, ти «залетів», тож давай, ось це потрібно винести на двір і завантажити на фуру, завершиш і можеш бути вільним – промовивши це міліціонер покинув Сашка в великій кімнаті, в яку тимчасово зносили весь будівельний непотріб з всієї будівлі. Роботи було багато адже вся кімнати до стелі була заставлена білими капроновими мішками з сміттям, важким сміттям. Та Сашко був безмежно радий, наче камінь з душі, якби прийшлося він і десять таких кімнат би виніс – міркував хлопець. Та ентузіазм швидко згасав під важкістю мішків, які йому, знесиленому, були наче вилиті з олова. Дивно, але сам того не розуміючи ходив з посмішкою на обличчі, звісно це була не радість, це була істерична посмішка – він не міг повірити, що сама доля може так гратися з ним, лоскотати нерви, змушувати йти по лезу, все здавалося схожим на сценарій якось фільму. Не могло таке бути з ним, не могло – сам себе запевняв він. Та, нажаль, все це було з ним, це було його життя.

Закінчивши роботу сів на підвіконник чекаючи на офіцера, який вже мав прийти. Руки і особливо ноги гуділи від втоми, вечірнє сонце заповнило кімнату теплими променями зробивши її трішки затишнішою. Саша був в стані якось цілковитого спокою, який раптово прийшов на заміну тривозі, звісно він це відчув і посміхнувшись сам до себе, подумав, що це схоже до того, що розслабитися сидячи на гранаті. Та якби це не було абсурдно в такому становищі, юнак застиг в нерухомості і спокої, заглибившись в свої думки. Біль в ногах нагадувала йому його тимчасовий заробіток студента. Так само ноги «гуділи» після важкого дня кур’єра, коли він втомлений, повертаючись з роботи, заходив в будь який супермаркет і купував їй її улюблений йогурт з лісовими ягодами. Як приємно було повертатися, знаючи, що там тебе чекають – він все сильніше поринав в минуле, забувши де він і що з ним, він був зараз не в кімнаті райвідділу, а біля дверей гуртожитку. Перепустка, ще мить, кілька кроків і її кімната. Вгадай в якій руці? - вже стандартним ритуалом віддавав їй «смаколик». Вірніше не віддавав, а обмінював на поцілунок. Вечеря і кохана людина поруч - ось, що для нього було щастя, в будь якому разі він так вважав, а молодість і час лише ідеалізували картинку, роблячи тугу за тими відчуттями ще нестерпнішими. Ця біль повернула його в кімнату залиту вечірнім світлом, та цього разу він подумками подивився на себе, наче зміг вирватися з тіла і відлетіти на кілька метрів. Перед ним був зобі, живий труп, скляні очі, бліде тіло і жодної емоції на обличчі, хоча не зомбі, скоріше тварина. Так саме тварина – знову підкреслив Сашко. Жива, але без душі. Внутрішній монолог перервали кроки в коридорі, в дверях з’явився знайомий міліціонер.

- Молодець, ось на цигарки і більше не забувай документи дома - посміхнувся сержант і дав юнаку 20 грн. На таке Саша навіть і не очікував, взявши гроші й кинувши сухе «дякую» почвалав з міліціонером до виходу.

Будучи в шоці він і не помітив в яке місто його привезли, та тепер йдучи по вулицям він почав згадувати знайомі обриси, згадувати як він був тут з нею, це був Ковель …

Сутеніло, він поспішав вийти з міста щоб знайти стоянку і щось з’їсти, щоб хоч якось поповнити запаси сил. На здобуті гроші було вирішено купити дві пачки локшини і стік кави 3в1-святкова вечеря - дивлячись на куплене констатував з іронією він.

Багаття вдалося розпалити лише опівночі, благо ніч була зоряна. Вода закипала, налив повну чашку для кави в решту кинув одну упаковку локшини, переборюючи себе щоб не з’їсти все одразу. Певно це була найсмачніша вечеря в його житті, ніколи ще локшина не смакувала йому так. Допиваючи каву сам собі дивувався наскільки людині мало потрібно для щастя коли вона немає нічого і як ми помиляємося здобуваючи собі блага, наче очікуємо що вони зроблять нас щасливими та нажаль якщо щастя десь і є, то воно в голові. Такі думки переходили в марево і ось він вже спав міцним сном.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал