Заходи проти тероризму

1934 року після вбивства в Марселі короля Югославії Олександра Карагеоргійовича і французького міністра закордонних справ Луї-Жана Барту, а особливо міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького Польща виступила в Лізі Націй з вимогою застосувати міжнародні санкції проти тероризму. Йшлося насамперед про ненадання політичного притулку емігрантам.

Однією з перших укладена 29 квітня 1958 року багатостороння Женевська конвенція про відкрите море, яка містила низку статей про боротьбу з тероризмом у відкритому морі — піратством. Гаазька конвенція від 16 грудня 1970 року про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден і Монреальська конвенція від 23 вересня 1971 року про боротьбу з незаконними діями, спрямованими проти цивільної авіації, регламентують співробітництво держав у боротьбі проти терористичних актів, що загрожують одному з найвразливіших засобів пересування.

14 грудня 1973 року була прийнята Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів. 26 січня 1977 року в Страсбурзі після детального обговорення питання в органах Ради Європи, була підписана конвенція про боротьбу з тероризмом.

При Організації Об'єднаних Націй з 1973 року діє спеціальний комітет з тероризму, який працює, в основному, у трьох напрямках:

• вироблення та узгодження правових норм; підготовка міжнародних договорів і конвенцій;
• виявлення та вивчення причин, що породжують тероризм;
• розробка заходів боротьби з тероризмом.

Терористична діяльність у сучасних умовах характеризується такими ознаками:

• широким розмахом;
• відсутністю чітко виражених державних кордонів, наявністю зв’язку і взаємодії з міжнародними терористичними центрами та організаціями;
• жорстокою організаційною структурою, яка складається з керівної і оперативної ланок, підрозділів розвідки, контррозвідки;
• суворою конспірацією і ретельним вибором кадрів;
• якісним технічним оснащенням, яке конкурує, а то й перевищує оснащення урядових військ.

Міжнародний тероризм діє у " місці", не має чіткого вираження бойових порядків, не виявляє себе до самого моменту вчинення злочинних дій, використовує найбрутальніші і найнесподіваніші прийоми, активно і цілеспрямовано спекулює на низьких почуттях і вадах людей.

Міжнародний тероризм виявляється також у зростаючих претензіях, масштабності його цілей. Акція 11 вересня 2001 р. була декларативним викликом не тільки Сполученим Штатам, але й західному " золотому мільярду" в цілому, політиці глобалізації. Ця подія, а також наступні терористичні актив інших країнах призвели до певних наслідків: масової паніки, обмеження громадських прав і свобод, економічних потрясінь. Можна сказати, що міжнародний тероризм став однією з форм ведення війни.

Сучасний тероризм – це потужні структури з відповідним оснащенням. Приклади Афганістану, Таджикистану, Косово, Чечні показують, що сучасний тероризм здатен вести диверсійно-терористичну війну, брати участь у масштабних збройних конфліктах.

Найочевидніша ознака тероризму – насильство. Причому нерідко теракт здійснюється саме з метою продемонструвати максимум насильства, аби домогтися розголосу, уваги, резонансу в суспільстві.

Демонстративність – друга ознака тероризму. Та, мабуть, найбільшу тривогу викликає вік виконавців терактів.

Фанатичні підлітки, радикально налаштовані студенти, озлоблені молоді безробітні. 12 січня 1896 року банку у французькій кав’ярні підірвав 19-річний юнак. Вік бойовиків ІРА, які організували жорстокий напад на поліцейську дільницю в Ольстері був від 19 до 25 років. Гарматним м’ясом ЕТА стали молоді хлопці з Баскської націоналістичної партії " Талібан" - афганські юнаки. " Революційного руху імені Тупак Амар" - перуанські підлітки і студенти. Американські " Везермени", які оголосили війну нормам моралі, зокрема в системі освіти, - це група радикально налаштованих студентів із заможних родин, які закликали під свої знамена молодь із гетто.