Дати визначення і характеристику методу спостереження.

Спостереження як джерело інформації має свої специфічні особливості. Спостерігати можливо тільки те, що відбувається у присутності соціолога. Це суттєво ускладнює дослідження динаміки, генези соціальних явищ і процесів. Процедура спостереження трудомістка. Дослідник у спостереженні безпосередньо контактує і взаємодіє з реальними соціальними явищами.

Переваги методу спостереження роблять його важливим джерелом інформації при аналізі соціальних процесів, явищ. Спостереження дає змогу безпосередньо стикатися з конкретними проявами важливих соціальних явищ і процесів в усій складності зв'язків і залежностей, які впливають на них. Воно допомагає конкретизувати і поглибити уявлення процесів і явищ, відтворюваних на основі інших джерел інформації.

Наприклад, аналіз документів (протоколів, журналів обліку зауважень і пропозицій тощо) є ефективним і економічним методом при вивченні зборів працівників у виробничому колективі. З його допомогою можна виявити рівень виробничої активності окремих груп робітників, зміст зауважень і пропозицій тощо. Водночас вибіркове спостереження реальної практики зборів сприяє виявленню конкретних чинників, які впливають на виробничу активність працівників: організація і процедура зборів, морально-психологічна атмосфера, поведінка керівників, профспілкових лідерів тощо.

Сприйняття дослідником соціальної дійсності неодмінно потрапляє під вплив світогляду, що відображає інтереси певних соціальних груп. Тому соціолог повинен бути особливо обережним у своїх висловлюваннях, діях, щоб не спотворити хід подій, оскільки він може одержати недостовірну інформацію, а відповідно його висновки, а отже, і рекомендації, будуть недостатньо обґрунтованими або й хибними. Спостереження, як і будь-який інший метод дослідження, нічим не повинно нашкодити об'єктові дослідження.

Суттєва особливість спостереження у соціології полягає в емоційності сприйняття соціологом об'єкта спостереження. Немає неупереджених дослідників, і про це теж не слід забувати, дбаючи про об'єктивність даних спостереження. Ще одна особливість — складність, а інколи й неможливість повторного спостереження. Тому до спостереження треба ретельно готуватися. З цієї причини воно рідко може бути основним методом збору інформації. Як правило, спостереження використовують разом з іншими методами.

Види спостереження можна класифікувати, спираючись на різні засади. Передусім спостереження класифікують, зважаючи на умови їх організації (польове, лабораторне), а також на місцезнаходження дослідника (включене і невключене). Польове спостереження — спостереження, яке застосовують у реальній життєвій ситуації.

Значна частина соціологічних робіт є результатом польових соціологічних досліджень, які особливо придатні у дослідженнях розвідувального та аналітичного типу або на відповідних етапах комплексного дослідження.

Лабораторне спостереження — таке спостереження, за якого умови навколишнього середовища визначає дослідник. Його найчастіше застосовують в експериментальних дослідженнях або на етапі експериментальної перевірки гіпотез. При лабораторному спостереженні широко застосовують різноманітні допоміжні технічні засоби. Класичним прикладом лабораторного спостереження на стадії експериментальної перевірки гіпотези є Хоторнський експеримент, коли групу, за якою велось спостереження, ставили у різні умови, а в результаті спостережень робили висновки про вплив умов праці на її продуктивність.

Включене і невключене спостереження розрізняють залежно від ступеня активності спостерігача в досліджуваній ситуації.

Невключене спостереження — спостереження, за якого дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, тобто є зовнішнім спостерігачем.

Характерний приклад невключеного спостереження — спостереження за масовими процесами, коли спостерігач знаходиться на достатній відстані від об'єкта спостереження, щоб зафіксувати весь перебіг процесу; а також спостереження, мета якого — описати соціальну атмосферу, в якій відбувається подія.

За такої форми спостереження можливе спотворення типової картини процесу, явища, управлінської дії внаслідок соціально-психологічного механізму впливу дослідника на реальну поведінку його учасників. Ступінь і якісні характеристики такого впливу можуть бути різними, залежно від специфіки об'єкта дослідження. Ступінь спотворення суттєво залежить від кількісних параметрів об'єкта спостереження. Наприклад, на зборах колективу цеху, на розширеній нараді у генерального директора та інших «масових» заходах, де присутні нерідко декілька сот учасників, деформуючий вплив спостерігача буде значно меншим, ніж на зборах бригади або на оперативній нараді у начальника цеху, де присутні 10—20 чоловік.

Велику роль відіграють і змістові характеристики досліджуваного процесу. Там, де, на думку його учасників, передусім керівників, управлінські дії за своїми характеристиками наближаються до еталонних, нормативних зразків, ступінь спотворення буде мінімальним. І навпаки, там, де керівники усвідомлюють, що повсякденна практика засідань, зборів, окремих форм роботи у колективі тощо не відповідають вимогам, дуже вірогідне прагнення у присутності спостерігача поводитися за показовим, штучним сценарієм, а не так, як це буває в буденній обстановці. Уникнути подібних викривлень у процесі невключеного спостереження практично неможливо. Тому соціологові слід врахувати це при інтерпретації емпіричної інформації.

Включене спостереження — спостереження, за якого дослідник тією чи іншою мірою безпосередньо включений у досліджуваний процес.

Термін «включене спостереження» вперше був застосований американським соціологом Е. Ліндеманом у середині 20-х років XX ст. Ступінь включеності соціолога у досліджувану ситуацію може коливатися у досить широкому діапазоні: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного і по-

дібнедо спостереження «через скло», до активного спостереження, коли соціолог настільки зливається з групою дослідження, що її члени починають вважати його «своїм» і відповідно до нього ставляться.

Існують різні типи включеного спостереження. Один з найпоширеніших — коли спостерігач і його дослідницька мета невідомі тим, за ким він веде спостереження. На виробництві він може виступати в ролі практиканта чи стажера, а спостерігаючи за лекціями, зборами, дискусіями, — в ролі їх звичайного учасника.

Найскладнішою є позиція спостерігача, коли він у ролі члена стабільного невеликого колективу. Нова особа своєю присутністю може внести в його життя певні зміни, що, безумовно, вплине і на колектив. Аби мінімізувати порушення традиційного життя колективу, спостерігачеві доцільно бути в ролі рядового члена колективу, триматися збоку і не виявляти підвищеного інтересу до того, що відбувається, більше слухати і спостерігати і ставити якомога менше запитань. Його висловлювання повинні бути нейтральними і не мати оціночного характеру.

Застосування включеного спостереження мусить бути морально обґрунтованим. Ніхто не має права спостерігати за явищами і подіями, які люди спеціально приховують від сторонніх. Дослідник може спостерігати лише-за тим, що члени колективу не приховують один від одного.

В іншому випадку дослідник не приховує своєї ролі, за згодою колективу спостерігає його життя протягом певного часу, маючи можливість спілкуватися з його членами, брати участь в обговоренні різноманітних проблем. Безперервне спостереження використовують тоді, коли постає необхідність дослідити конкретний соціальний процес від початку до його завершення.

При вивченні, наприклад, оптимальності проведення змінно-зустрічних зборів у цехах підприємств період спостереження триває ЗО хвилин. Тобто безперервне спостереження можливе, якщо саме явище безперервно відбувається у фізично доступні відрізки часу. У даному разі спостереження за іншими змінно-зустрічними зборами, які постійно повторюються через сім годин, може розглядатися як віддзеркалення вже іншого об'єкта. Безперервне спостереження неможливе, коли предметом його дослідження стає процес, межі початку і кінця якого надто віддалені між собою, а він сам переривається.

Щодо мети, характеру об'єкта спостереження поділяють на дискретні, пошукові, вузькоспеціалізовані, самоспостереження.

Дискретне спостереження — спостереження, за якого досліджуваний процес не має суспільного характеру.

Воно актуальне тоді, коли соціальний процес прихований, а спостерігачеві доступні його явища, зумовлені заздалегідь змодельованими ситуаціями. Наприклад, поведінка керівника за певних обставин. Створюючи умови або вивчаючи обставини, дослідник спостерігає «кадр» процесу.

Монографічне спостереження — спостереження, яке охоплює велику кількість різнобічних взаємопов'язаних соціальних явищ.

Наприклад, у роботі з молодими інженерно-технічними працівниками на підприємстві соціологи, а також керівники вивчають якість вузівської підготовки, процес адаптації молодих спеціалістів у колективі. Об'єктом такого спостереження є компетентність, стиль роботи, організаторські здібності, ерудиція, самостійність у прийнятті рішень, вміння спілкуватися з підлеглими, колегами, керівниками.

Пошукове спостереження— спостереження, яке використовують з метою пошуку фактів, коригуючи тему дослідження.

Соціолог так організовує спостереження, щоб охопити широке коло учасників соціального процесу та знайти серед них тих, хто становить особливий інтерес. Даний метод застосовують, наприклад, при вивченні питання: «Чим може бути зумовлена самокритика керівника? В яких ситуаціях вона неминуче виявляється?»

Використовуючи пошукове спостереження, дослідник стає свідком різних ситуацій, подій, колізій. Таке спостереження потребує багато часу і великої аналітичної роботи. Воно пов'язане з багатьма непередбаченими ситуаціями, тому його доцільно застосовувати водночас з іншими методами дослідження.

Вузькоспеціалізоване спостереження — спостереження, яке виділяє із об'єкта дослідження соціальне явище, що є метою наукового пошуку.

У соціолога постає потреба ізольовано вивчати конкретний соціальний факт, щоб розібратися у його суті, а потім перейти до дослідження його зв'язків і залежностей. Наприклад, вивчаючи проблеми адаптації молоді на підприємстві, дослідник за допомогою спостереження фіксує ситуації між випускником профтехучилища та майстром, які спричиняють відкриту чи приховану конфронтацію.

Самоспостереження — спостереження, яке дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу.

Займатися самоспостереженням може особа, здатна до контролю за своїми психомоторними діями своєю ж свідомістю. Процес самоспостереження має вікові обмеження. Самоспостереження, наприклад у дослідженні освітньо-виховного процесу, під силу переважно старшокласникам і деякою мірою підліткам. Людина, яка займається самоспостереженням, повинна отримати вичерпні рекомендації щодо його методики і фіксації результатів. При узагальненні даних самоспостереження соціолог повинен враховувати індивідуальні та вікові особливості учасників дослідження і свої особисті судження з приводу сутності й організації самоспостереження. До документів самоспостереження відносять автобіографії, листи, щоденники, нотатки самоаналізу.