Гіпотетико-дедуктивна теорія і гіпотетико-дедуктивний метод. Асиметрія експериментального висновку

Гіпотеза пов'язана з гіпотетико-дедуктивної теорією і гіпотетико-дедуктивним методом, які виступають основними елементами процесу пізнання, і методологією наукового пошуку.
Гіпотези як висловлювання, припущення, істинність або хибність яких спочатку невідомі, але можуть бути встановлені на підставі емпіричної перевірки, є сполучною ланкою між «світом теорії» і «світом емпірії».

Однак шлях від гіпотези до теорії зазвичай довгий. У загальних рисах структура зрілої наукової теорії включає: висловлювання-передумови; гіпотетичні висловлювання; перевірочні висловлювання. Існують різні шляхи і методи формування теорії. Ми розглянемо лише загальне уявлення про ті, які найчастіше зустрічаються в психології: гіпотетико-дедуктивну теорію, гіпотетико-дедуктивний метод і пов'язані з ним принципи верифікації та фальсифікації.

Гіпотетико-дедуктивна теорія виступає однією з форм логічної організації природничо-наукового знання, що спирається на експеримент і спостереження. Гіпотетико-дедуктивна теорія припускає можливість емпіричної інтерпретації, що забезпечує емпіричну перевірку її положень. Емпірична інтерпретація задається припущеннями (у вигляді гіпотез), що зв'язують значення теоретичних понять з деякими безпосередньо спостережуваними явищами, ознаками.
Гіпотетико-дедуктивний метод являє собою систему методологічних прийомів виведення з теоретичних положень таких наслідків, які в якості гіпотез, які мають емпіричний зміст, можуть бути перевірені дослідним шляхом.
В експериментальному дослідженні такий метод припускає формулювання цих гіпотез як причинно-наслідкових зв'язків між змінними, непідтвердження яких дозволяє ставити під сумнів істинність вихідних теоретичних посилок. У той же час відповідність дослідних даних експериментальної гіпотези не може служити підставою підтвердження істинності теоретичного положення. І тільки досить тривалий процес випробування гіпотези в результаті численних експериментів може привести до обґрунтованого її прийняття або спростування.
Виникає питання, чому в психології переважна більшість теорій будуються гіпотетико-дедуктивним методом, тобто від загальних теоретичних положень до приватних емпіричним фактів і явищ з їх подальшою експериментальною перевіркою. Чому неможливо побудувати теорію індуктивним методом, тобто рухом від конкретних фактів до їх узагальнення та висновків? Нагадуємо, що вся складність проблеми полягає в тому, що (в психології зокрема) неможливо досліджувати будь-яке даної науки від «плюс» до «мінус» безкінечності. Завжди залишається який-небудь ірраціональний залишок, непізнана область явищ і фактів. Це і не дозволяє зробити абсолютно достовірний, незаперечний висновок.
Так, німецький психолог К. Хольцкамп («Теорія і експеримент у психології», 1981), розглядаючи індуктивний метод, вважає, що з самої реальності не випливає, що потрібно узагальнювати. Принцип індукції є психологічна теорія, що зв'язує нашу впевненість в узагальненнях з багаторазовістю емпіричних підтверджень. Однак з багаторазової повторюваності події не випливає оцінка істинності його розуміння.
Тому ми вимушені використовувати саме гіпотетико-дедуктивний метод, керуючись при його застосуванні принципом фальсифікації, що передбачає можливість спростування невірних, тобто помилкових гіпотез, і принципом асиметрії висновку про істинність теоретичного висловлювання.

Фальсифікація (лат. - помилковий; - роблю) - наукова процедура, що встановлює хибність чи істинність гіпотези або теорії в результаті експериментальної або теоретичної перевірки. Один із способів перевірки істинності теоретичних тверджень (гіпотез, теорій) - їх спростування шляхом зіставлення з отриманими в результаті досвіду емпіричними даними.
Теорія може бути підтверджена або спростована лише в процесі проведення численних експериментів на протязі тривалого часу, що підтверджують або спростовують її теоретичні основи.
Експеримент є лише засіб оцінити протиріччя (або відповідність і розширення) реальності теоретичним положенням та обмежити тим самим довільність теоретизування.
Таким чином, висування гіпотези пов'язано з використанням принципу дедукції (узагальнення «від загального до конкретного»), що дозволяє відкидати, спростовувати гіпотези як помилкові, якщо вони невірно описують емпіричну реальність, не підтверджуються в досвіді.
Проте жоден експеримент не може підтвердити правильність теоретичного положення індуктивним шляхом, тобто «від конкретного до загального». Бо завдання гуманітарних наук - обґрунтування та виявлення статистичних закономірностей, які носять, в абсолютній більшості, імовірнісний характер.
У той же час логіка планування експериментів і висновків про результати експериментів, психологічних обстежень неминуче базується на індуктивних принципах. Бо якщо ми бажаємо прийти до логічно обґрунтованих висновків, то повинні вибудовувати думку у відповідності з правилами формальної логіки, витоки якої ідуть до Аристотеля. Деякі схеми індуктивного виведення були розроблені ще в XIX в. Дж. Ст. Міллем.

Схеми індуктивного висновку (Дж. Ст. Мілль)

В даний час широко використовуються різні модифікації індуктивного виведення в педагогічній психології, особливо при проведенні формуючого або навчального експерименту з метою створення, обґрунтування і перевірки ефективності навчальних (формуючих) методів. Основна логічна схема, що дозволяє домогтися такого результату, досить проста. Вона включає в себе проведення дослідження не на одній, а на двох і більше групах випробовуваних, одна з яких є експериментальною, а інші - контрольними.

Основи теоретичної і методологічної підготовки психолога
Як би тривіально це не звучало, але основами теоретичної та методологічної підготовки фахівця будь-якого профілю діяльності є навчання в різних системах освіти та підвищення кваліфікації, і в тому числі в процесі самостійної освіти. Пропускаючи всі підготовчі етапи цього процесу, перейдемо до розгляду того, що вас, наприклад, зацікавила яка-небудь проблема (в тому числі написання кваліфікаційної роботи) і вирішити її необхідно з позицій науки, а не життєвої практики і повсякденних понять. Який початковий етап цього процесу в науці, ми вже постаралися показати. Досліджується, вивчається проблема, виходячи з існуючих теоретичних положень, концепцій, поглядів, визначається її актуальність, висуваються цілі та завдання дослідження, визначається область, об'єкт і предмет дослідження, створюється (ідеальна, заснована на ваших уявленнях) модель психічної реальності, що підлягає дослідженню, яка формулюється у вигляді гіпотези (гіпотез), які можуть бути перевірені емпіричним шляхом.
Наступне питання практичне: з чого починати?
Алгоритм початкового дослідження проблеми (з формального боку її розробки та представлення результатів) вироблений багатовіковою практикою і до теперішнього часу нічого краще не існує. Дослідницька робота починається з бібліографічної підготовки, результатами якої є обґрунтування проблеми, її актуальності та методологічних шляхів вирішення, викладених вище. Викладається вся ця робота в літературному огляді (глава 1 вашого наукового дослідження) та обґрунтовується списком літературних джерел, поміщених в заключному розділі вашої роботи.

Бібліографічна підготовка
При вивченні стану проблеми за літературними джерелами доцільною є наступна послідовність роботи.
1. Ознайомитися з визначеннями основних понять, які відносяться до аналізованої темі, використовуючи словники та енциклопедії, в першу чергу філософські та психологічні, причому різних авторів, укладачів і за різні роки видання. У них часто можна знайти посилання на найбільш відомі роботи в даній області і на вчених, які внесли основний внесок у дослідження досліджуваного явища. Крім цього, у ряді визначень понять і категорій ви знайдете визначені різночитання, розуміння з позицій певного методологічного підходу, а це вже основа для виявлення суперечностей (істотних або несуттєвих) в трактуванні дефініцій (термінів). Навіть уважний первинний аналіз дозволяє, як правило, виділити спільні позиції авторів і деякі особливості їх підходів до проблеми. Ці моменти слід описати і відповідно до цього визначити свою позицію і підходи до вирішення даної проблеми.
2. Починати попереднє знайомство з предметом дослідження слід з періодичних видань. Статті по психологічній тематиці часто публікуються в журналах по суміжних наук і галузей наукового знання.

Роботу з періодичними виданнями та літературними джерелами краще починати з останніх випусків поточного року та переглянути їх за три-п'ять останніх років в залежності від складності проблеми. У журналах опубліковано статті як теоретичного характеру, так і результати прикладних, експериментальних досліджень. Всі публікації, що відносяться до вашої проблеми, слід переглянути і виписати ті, що зацікавили вас. Для початку бажано, щоб подобних публікацій було 10-15. Вже така кількість дозволяє окреслити ступінь і напрямки розробленості проблеми, виявити недостатньо розроблені аспекти та більш точно сформулювати свою проблему і тему дослідження. Крім того, всі статті закінчуються списком літератури, в тому числі і іноземних джерел.
Наступним етапом, який може надати незамінну допомогу у визначенні проблеми, шляхів і методів її дослідження, є знайомство і вивчення авторефератів дисертацій, захищених з даної проблеми.
Новим джерелом інформації з психології є Інтернет.

Результатом цієї роботи з'явиться цілком усвідомлене уявлення місця ваших досліджень в загальній роботі з наукової проблеми, алгоритму проведення дослідження та наукової форми подання результатів.
3. У процесі вивчення стану проблеми необхідно складати бібліографію з вашої темі за допомогою доступного для вас систематичного каталогу. У систематичному каталозі бібліографічні посилання згруповані за темами. Чим крупніше бібліотека, тим ефективніше буде ваша робота з каталогом. У таких бібліотеках поділ на розділи досить диференційоване.

Бібліографічний опис кожної публікації краще робити на окремій картці стандартного розміру. Такі картки накопичуються і складають потім особисту картотеку. Маніпулюючи з карточка ми, легко робити вибірки з картотеки, міняти її структуру і т. д. Особиста наукова картотека, побудована за систематизованому, а не алфавітним принципом, більш зручна. Картотека може розміщуватися як в спеціальній скриньці (що більш зручно), так і в папках.
Можна складати картотеку по окремій темі і в зошити, але слід і в цьому випадку виділити окремі розділи з проблем, визначень і т. д.
Ще більш ефективна картотека у вигляді файлу в персональному комп’ютері.

Особливості роботи з науковою літературою
Багаторічна педагогічна практика показує, що незалежно від віку і системи навчання (очна, заочна) учні не завжди приділяють належну увагу правильній, акуратною і ретельній роботі з науковими літературними джерелами. Це за часту неминуче призводить до втрати значної частки інформації, неможливості достовірної посилання на наукові джерела, поверхневому викладу поглядів, концепцій на рівні загальних міркувань і т. д.
Краще починати читання з найбільш відомих цитованих авторів і тих, хто зробив найбільший внесок в початковий період вивчення проблеми - так легше буде розуміти зміст багатьох інших робіт.
Доцільно спочатку переглянути відібрані книги, а не читати першу від початку і до кінця. Особливу увагу слід приділити книгам, мають предметний покажчик. Ознайомтеся з його допомогою з найважливішими для вас фрагментами книги. Нерідко після цього з’ясовується, що читати книгу цілком немає необхідності.
Якщо ви читаєте бібліотечну книжку, безумовно заслуговує уваги, краще її конспектувати при читанні. Якщо ви пошкодуєте на це час, то, дуже ймовірно, затратите його потім більше на повторних звернення до неї.
Якщо скорочувати і виділяти основний зміст не вдається, можна переписати для себе висновки автора в тому вигляді, в якому вони викладені в роботі.
Прийміть в своїх конспектах систему позначень, яка дозволить вам впевнено розрізняти по закінченні часу цитовані уривки, ваше скорочений виклад думок автора, ваш коментар та зауваження. Доцільно вказувати в конспекті, до яких сторінкам публікації відноситься кожен його фрагмент. Для цитат це абсолютно необхідно. Приклад оформлення картки, записи в конспекті з посиланням на літературу:
Конспектування прискорює система скорочень. Можна використовувати свою систему, але, ймовірно, ефективніше взяти наявні розробки (див. наприклад: Штернберг Л. Ф. Швидкісне конспектування. М., 1988). Однак навряд чи можуть бути дані взагалі універсальні рекомендації щодо способів конспектування, оскільки індивідуальні переваги в цій області дуже різноманітні і залежать від особистісних особливостей мислення, пам'яті, психомоторики, досвіду та ін..
У конспекті роботи, яка описує експериментальне дослідження, треба зазначити такі його характеристики: використовувані методики, в тому числі опис оригінальних (авторських) методик, основні процедури експерименту, обсяг вибірки випробуваних, соціодемографічні та інші значущі параметри вибірки (завжди важливі дані віку, статі, рівня освіти, професії, належності до певної соціальної групи, здоров'я, психічних або соматичних розладах).
Будь-який конспект треба починати з запису повних вихідних даних друкованої роботи. Як правило, ці дані поміщені на другій або, рідше, на останній сторінці навчального посібника, монографії. Вони повинні бути переписані слово в слово з дотриманням всіх скорочень і знаків орфографії, зазначенням обсягу книги в сторінках. Навіть якщо прочитана робота не справила на вас сприятливого враження, вельми вірогідно, що може стати в нагоді її бібліографічний опис або посилання на неї і ваш короткий коментар до неї.
Робота з власними книгами по часу в кілька разів більш ефективна. У своїх книгах обов'язково залишайте після читання закладки в тих місцях, де зачіпаються найбільш цікаві для вас теми. На закладці достатньо написати одне-два ключових слова. По ходу читання бажано складати власний предметний вказівник до даної книги, для цього зручно використовувати внутрішні сторони обкладинок або вклеєні чисті аркуші.