Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Тема 1. Ветеринарна офтальмологія.Стр 1 из 2Следующая ⇒
Заняття 2. Години. Тема 1. Ветеринарна офтальмологія. План заняття:. 1. Опрацювання методів клінічного дослідження очей. Мета заняття: вивчити методи клінічного дослідження очей у тварин..
Як завжди, дослідження починають з анамнезу. З'ясовують давність захворювання, масовість, наявність у господарстві інфекційних та інвазійних хвороб, умови годівлі та утримання тварин. Такі дані допоможуть визначитися, чи йдеться про захворювання ока, чи це симптоми якоїсь хвороби. Важливо знати початок хвороби, яка може бути гострою, раптовою чи хронічною, що повільно розвивається. Потрібно також з'ясувати, чи не була тварина раніше травмована, оскільки травма найбільш часто буває безпосередньою чи віддаленою причиною захворювання. Після цього проводять загальне дослідження, оскільки зміни в різних ділянках ока здебільшого бувають наслідком загальних хвороб і особливо уражень центральної нервової системи, периферійною ділянкою якої і є око. Потім досліджують очі та їх захисні пристосування. Визначення зорової здатності тварин можна здійснювати різними методами. Великих - направляють на розміщені на шляху руху предмети і спостерігають за їх поведінкою: при порушенні зору вони обережні під час руху, прядуть вухами, високо піднімають грудні кінцівки й виносять їх наперед. Можна також зав'язувати поперемінно очі хусткою чи пов'язкою і знову вести на перепони. Це дозволить визначитися, зорова здатність якого ока порушена. Більш об'єктивним вважається метод умовних рефлексів. Лікар кілька разів швидко б'є тварину батогом, виробляючи у неї рефлекс на замах та удар. Після цього він тільки замахується, а не б'є. При відсутності зору тварина на замах не реагує. Об'єктивним методом вважається формування у тварин умовного рефлексу на джерело світла і гальванічний струм у темній кімнаті. Після закріплення такого рефлексу включають тільки електричне світло і спостерігають за поведінкою тварини: при втраті зору вона на світло не реагує. Для перевірки зорової здатності у дрібних тварин їх залишають серед хаотично розміщених у кімнаті предметів. Потім тихо господар кличе тварину, слідкуючи за її орієнтацією під час переміщення до власника. Огляд ока і прилеглих тканин. Звертають увагу на стан шкіри, повік, положення вій (виворіт, заворот), стан очної щілини (звужена, розширена, блефароспазм), наявність та характер виділень з внутрішнього кута ока (сльоза, катаральний чи гнійний ексудат), ступінь виповнення скроневих ямок. Для огляду кон'юнктиви, рогівки, склери, третьої повіки і слізного апарату потрібно розкрити очну щілину за допомогою пальців, повікопіднімача, чи повікорозширювача. Якщо тварина непокоїться, попередньо вводять їй у кон'юнктивальний мішок декілька крапель 5-10%-ного розчину новокаїну чи 1%-ного дикаїну. Після цього оглядають видимі ділянки очного яблука і кон'юнктиву, рогівку, лімб, склеру, передню камеру, райдужку і зіницю. Звертають увагу також на розміри і положення очного яблука, зміни яких спостерігають при ретробульбарній флегмоні (екзофтальм), пухлинах, розсмоктуванні очного жиру (при виснаженні чи зневодненні організму - енофтальм). Для дослідження третьої повіки розкривають очну щілину, потім легко натискують вказівним пальцем на очне яблуко. За потреби внутрішню поверхню її вивертають за допомогою пінцета. Дослідження кон'юнктиви. При надмірному виділенні ексудату варто попередньо промити кон'юнктивальний мішок дезінфекційним розчином, обтерти вологим тампоном краї повік, після чого повільно їх розкрити. Звертають увагу на колір, вологість і цілісність кон'юнктиви, наявність чи відсутність у кон’юнктивальному мішку гельмінтів, сторонніх тіл. Анемія її спостерігається при загальній анемії чи хронічному запаленні, гіперемія - при гострому запаленні кон'юнктиви та багатьох загальних заразних і незаразних хворобах (тому оглядають кон'юнктиву обох очей). Крововиливи в кон'юнктиві знаходять при гострих її запаленнях, травмах ока, ушибах у ділянці голови, геморагічному діатезі; жовтушність - здебільшого наслідок деяких кровопаразитарних хвороб, ураження печінки тощо. Виділення з кон'юнктиви можуть бути слизовими, слизово-гнійними, гнійними, що вказує на характер запалення. На внутрішній поверхні третьої повіки у м'ясоїдних різко виступають лімфатичні фолікули, які при запаленні нагадують грануляційну тканину. Дослідження слізного апарату. Зміни слізної залози визначають пальпацією у ділянці верхнього кута ока. Ділянку запалення видно при відтягуванні верхньої повіки: помітні опускання залози, її припухлість, запальна інфільтрація тощо. Прохідність носослізного каналу у коней і рогатої худоби визначають шляхом введення в нього з боку носа через тонкий катетер 0, 1 %-ого розчину етакридину, який за нормального стану виділяється через слізні точки. Якщо зондування носослізного каналу неможливе, у кон'юнктивальний мішок уводять двічі з інтервалом 20-30 с 4-5 крапель 2%-ого розчину коларголу, 1%-ої метиленової синьки, 0, 1 %-ого етакридину чи інших органічних барвників. Одночасно в носовий хід під нижню носову раковину на глибину 2-6 см вводять ватно-марлевий тампон, який при збереженні прохідності каналу через 3-5 хв забарвлюється. Дослідження рогівки. Спочатку визначають чутливість, доторкуючись до її поверхні смужкою змоченого фільтрувального паперу чи скручених тоненьких джгутиків вати. При порушенні чутливості на подразнення тварина не реагує або реагує слабо. Такі явища спостерігаються при паралічі трійчастого нерва, глаукомі, наявності старих рубців на рогівці, виразок чи інфільтратів. Незначні дефекти рогівки (ерозії) виявляють після введення в кон'юнктивальний мішок 3-4 крапель 2%-ого розчину метиленового синього; епітеліальні клітини барвника не сприймають, однак у місцях злущування тканини забарвлюються в синій колір. Особливу увагу звертають на колір рогівки. У нормі вона прозора, гладенька, дзеркально блискуча, запалення ж викликає зміну її кольору від білого при асептичному до жовтого - при гнійному. Матовий колір свідчить про наявність ерозій. Звертають також увагу на наявність чи відсутність кровоносних судин у рогівці. У нормі вона не васкуляризована. А при запаленні судини ніби вростають з боку кон'юнктиви, склери (при запаленні у поверхневих шарах рогівки) або з глибоких гілок циліарних судин (при ураженні паренхіми і десцеметової оболонки). Але вказані методи не дозволяють виявити ранні зміни рогівки. Для цього використовують методи інструментальні. Зокрема, за допомогою кератоскопа вдається виявити викривлення рогівки. Це прилад, на металевій чи картонній поверхні якого чергуються темні і світлі концентричні кола. Якщо поставити його перед оком на відстані 20-30 см, то через отвір у центрі приладу при нормальній кривизні рогівки можна побачити відбиті на ній такі ж кола. За наявності дефектів (виразки, ерозії) у місцях їх розташування порушується зображення контурів кола (розривання ліній), а при порушенні її конічності - кола стають не концентричними, а еліпсоподібними і набирають форму вертикального (кератоконус) чи горизонтального (кератоглобус) овала. Дослідження рогівки можна проводити і за допомогою бокового (або фокусного) освітлення, бажано в темному чи затемненому приміщенні, при штучному освітленні, яке розміщують збоку від досліджуваного ока на відстані 40—50 см. Перед оком ставиться сильна двоопукла лінза (10-15Д) на такій відстані, щоб промені, які проходять через неї, збирались у фокусі на досліджуваній ділянці рогівки. Якщо фокус переміщувати по рогівці в різних напрямах, то можна оглянути всю поверхню і виявити помутніння на різній глибині. Фокусне освітлення використовують не тільки для дослідження рогівки. Переміщуючи точку більш глибоко, можна освітити передню камеру ока, передню поверхню райдужки і край зіниці, а також кришталик. Дослідження передньої камери ока проводять за допомогою фокусного освітлення, звертаючи увагу на її глибину (зменшення, збільшення, нерівномірність), вміст і наявність різних включень. Зменшення глибини передньої камери виявляють при запаленні судинного тракту, наявності передніх спайок (сінехій), а також у разі вивиху кришталика в камеру ока; поглиблення - при водянці ока, задній сінехії, вивиху кришталика в бік склоподібного тіла. Волога камер ока здорових тварин прозора. Але при деяких патологічних процесах у ній можна виявити кров, ексудат, паразити (мікрофілярії). При виділенні фібринозного ексудату знаходять біло-жовті плівки, що вільно плавають у передній камері або лежать на її дні. При крововиливах - червоні згустки, а з появою гнійного ексудату колір камерної вологи стає зеленувато-жовтим. Варто уточнити місце локалізації помутніння. Вільно плаваючі, як правило, містяться в рідких середовищах (камерна волога або склоподібне тіло) і не зміщуються при повороті голови. Стаціонарні помутніння завжди локалізуються в щільних середовищах (рогівка, кришталик) і зміщуються з поворотом голови. Дослідження райдужної оболонки також проводиться за допомогою фокусного освітлення. Звертають увагу на її колір, рельєф передньої поверхні, положення і рухомість. При запаленні бурий колір райдужки змінюється на цеглистий (у коней) чи жовтий (у котів та собак). Крім того, вона набрякає і втрачає свою рельєфність (радіальні і кругові борозенки відсутні). У нормі райдужка займає вертикальне положення. При передній синехії вона відхиляється вперед, а при задній - назад. Звертають також увагу на стан зіниці. У здорових тварин вона однакова на обох очах. Але при гострих запаленнях судинної оболонки, зорового нерва, сітківки, а також при деяких отруєннях вона звужується. Затемнюючи та освітлюючи око, перевіряють реакцію зіниці: при затемненні вони розширюються, при освітленні - звужуються. Зіниці розширюються також при ослабленні чи втраті світлочутливості ока, наявності сильного болю, втраті крові, захворюваннях головного мозку, а звужуються - при гострих запаленнях судинного тракту, сітківки і зорового нерва. Форма зіниці характерна для кожного виду тварин: у травоїдних -поперечно-овальна, у свиней і собак - кругла, у котів - у вигляді вертикальної щілини. Неправильна чи розірвана форма зіниці буває при синехіях і часткових дефектах райдужки. Нормальний колір зіниці - від синьо-чорного до чорно-червоного. Він змінюється при помутнінні кришталика і деяких ураженнях склоподібного тіла. Дослідження кришталика проводиться за допомогою фокусного освітлення або офтальмоскопа через зіницю. Тому з метою її розширення за ЗО хв до дослідження в кон'юнктивальний мішок вводять 3-4 краплі 1%-ного розчину атропіну сульфату. Звертають увагу на положення кришталика, наявність, розміри, інтенсивність і локалізацію помутніння. Зміщення кришталика супроводжується його помутнінням, яке легко виявляється під час огляду. Дно ока при відсутності кришталика за зіницею добре видно неозброєним оком. Помутніння кришталика можуть бути дифузними і обмеженими. У першому випадку вся зіниця набуває білого кольору, а в другому - видно лиш окремі цятки і плями. Слід пам'ятати, що помутніння кришталика стаціонарні і зміщуються при повороті голови тварини, тоді як такі ж у камерах ока і склоподібному тілі не зміщуються у бік повороту голови. Іншим (додатковим) методом дослідження кришталика вважається Пуркіньє-Сансонівське зображення, яке базується на відбиванні світла від дзеркальних кривих поверхонь. Для цього, бажано в темній кімнаті, після атропінізації ока до нього збоку підносять запалену свічку. При огляді з іншого боку в оці здорових тварин видно три її відображення: перше (пряме) - на рогівці, друге (теж пряме) - на передній поверхні кришталика і третє - від задньої поверхні кришталика, слабке і зворотне (рис. 35). При переміщенні свічки два перші її зображення рухаються прямо в одному ж напрямі, а третє - у протилежному. У разі помутніння рогівки відбитого зображення ніде не буде, передньої поверхні кришталика - видно лиш зображення на рогівці, задньої - два прямих зображення. Тобто, цей метод дозволяє диференціювати справжню і несправжню катаракти. Дослідження склоподібного тіла проводиться за допомогою офтальмоскопа після атропінізації ока. При появі в склоподібyому тілі ексудату (запалення судинного тракту) знаходять дифузне його помутніння і втрату прозорості, а при крововиливах - червоно-бурі згустки крові, що вільно плавають. Крім того, у склоподібному тілі іноді знаходять паразитів (цистицерки). Дослідження дна ока проводять за допомогою офтальмоскопа після атропінізації його. Офтальмоскоп має округлу форму, здебільшого увігнуту з фокусною відстанню 15 см. Наближають прилад якнайближче до ока тварини і розглядають через отвір у центрі дно ока у збільшеному вигляді. За допомогою такого рефлектора (офтальмоскопа) можна побачити чітку картину дна ока лише при нормальній рефракції ока лікаря і тварини. Тому краще користуватися рефракційним електроофтальмоскопом, у якому є диск з корегуючими лінзами різної сили і джерело світла. Рухом диска до отвору в дзеркалі офтальмоскопа ставиться відповідна лінза, яка усуває невідповідність між рефракцією лікаря і досліджуваної тварини. При візуальному дослідженні, яке переважно практикується у ветеринарній медицині, лікар стає якомога ближче до тварини і дивиться через зіницю на дно ока. Однак це не дає можливості оглянути одночасно картину всього дна, тому у процесі дослідження потрібно переміщувати офтальмоскоп і вивчати окремі ділянки. Насамперед звертають увагу на стан соска зорового нерва - його місце розташування, форму, розміри, потім - судини (кількість, довжина), далі - на відбивну перетинку і особливо розташування соска зорового нерва відносно неї. Форма соска і особливо розгалуження кровоносних судин у різних видів тварин різні, і при розвитку запальних процесів вони змінюються. За допомогою офтальмоскопа можна оглянути не тільки дно ока, а й інші його ділянки, змінюючи фокус на потрібних тканинах. Визначення рефракції базується на одержанні чіткого зображення дна ока за допомогою рефракційного офтальмоскопа. Спочатку потрібно скорегувати свій зір (якщо він порушений). Потім, тримаючи офтальмоскоп на близькій відстані перед досліджуваним оком (15см), оглядають найбільш чіткі ділянки його дна без корегуючої лінзи офтальмоскопа. При нечіткому зображенні диск з лінзами повертають до тих пір, поки зображення на дні ока не стане чітким. Потім дивляться, якою лінзою скореговано зір (випуклою чи ввігнутою) і роблять висновок про коротко- чи далекозорість. Цей метод є найбільш об'єктивним; суб'єктивні ж, що використовуються в гуманітарній офтальмології, для ветеринарії непридатні
|