ХVII-XXст.

Ситуація змінилася в 17 столітті, коли німецькі поселенці, які були досить численні в ті часи, почали поширювати боулінг в Новому Світі.

Америка була швидка охоплена бумом гри в боулінг. Люди були настільки захоплені й зацікавлені грою, що боулінг центрів, невеликих барів, де встановлювалися доріжки для гри ставало все більше і більше. Навіть на вулицях встановлювалися імпровізовані доріжки для тих, у кого не було грошей грати в боулінг центрах.

Поступово гра настільки поширювалася в народі, що незабаром в боулінг почали грати на гроші. Природно це було не дуже приємно громадській масі, а особливо жінкам, чиї чоловіки під владою азарту програвали свої зарплати на наступний день.

Громадськість поступово почала обурюватися з приводу грошової складової цієї гри і уряд почав боротися з цим, навіть видавши указ, який забороняв грати в гру з 9 кеглями.

У той час боулінг знаходився на піку популярності і просто не міг зникнути через якогось закону.

Тому спритні громадяни почали просто додавати ще 1 кеглю, щоб їх гра не підпадала під дію введеного урядом закону. На даний момент, між іншим, саме цей вид боулінгу (10 кеглевий) найбільш поширений як У Росії, так і в інших країнах.

Самим центром боулінг життя в той час був Нью-Йорк, оскільки найбільша кількість німців переїжджали саме в це місто. Буквально в кожному другому будинку можна було зустріти боулінг клуби.

У 1800-их роках в Америки були численні спроби створити національні асоціації і ліги боулінгу, які були структурували боулінг, і зробили б його повноцінним видом спорту. Але всі спроби якось змінювати і затверджувати нові правила боулінгу були зустрінуті в штики любителями цієї гри, і незабаром ліга розпалася.

Наступним етапом у розвитку боулінгу було технологічний розвиток доріжок. Кулі спочатку робили з гуми, потім з каучуку, доріжки робилися з твердих порід дерева. Єдиним недоліком доріжок був недолік людей (а зазвичай це були молоді хлопці), які ставили кеглі на місце, у той час ще не було все механізовано, як зараз.

Рис. США. 1900р.

Вирішенням цієї проблеми став збіг обставин. В одному з боулінг клубів був один постійний відвідувач, який працював інженером. Він працював на фабриці, де серед безлічі пристосувань побачив машину, яка всмоктувала папір. Він тут же згадав про проблему, яка вже давно не може зважитися у всіх без винятку боулінг центрів, і подумав про те, що це пристосування, модифіковане правильним чином змогло б допомогти вирішити проблему розстановки кеглів, які були збиті.

На жаль, в той час не вдалося знайти спонсорів для цієї ідеї, тому як інвестиції потрібні капітальні, але початок вже було покладено, інше було лише питанням часу.

Після війни віце-президент компанії AMF, яка займалася виробництвом різного устаткування, Морхед Петтерсон, виявив бажання випускати подібну продукцію (автомат для підняття й установки кеглів називався пінспоттер) і викупив у творців цього механізму патент, після чого, вже в 1951 році був встановлений перший апарат з установки кегель.

З цього часу у власників боулінг-клубів з'явилася можливість найняти одного професійного інженера, який би стежив за роботою пінспоттера, замість того, щоб наймати нескінченну кількість молодих хлопців, що бігають і збирають кеглі вручну.

На даний момент у всіх боулінг клубах встановлені пінспоттер, а те, що колись після кожного удару людина збирала і розставлялакеглі по своїх місцях, вже всіма забуте. Люди приходять в боулінг зі своїми родинами або компаніями друзів, щоб відпочити та гарно провести час.

Куля для боулінгу, перш ніж з'явитися нам в своєму сучасному вигляді, пройшла досить довгий еволюційний шлях. Спочатку, в древньому праобразі боулінгу, для того щоб збити кеглі використовувалися кам'яні кулі. Пізніше, як було встановлено дослідниками даної гри, почали застосовуватися мармурові кулі, які були на порядок зручніше, ніж кам'яні. Однак такі пристосування все одно були дуже важкими, тому гра в боулінг вимагала серйозних фізичних зусиль, що стало причиною застосування куль з суміші глини, попелу та сланцю. Зараз же для гри в боулінг використовуються кулі, виготовлені з найсучасніших матеріалів. В той же час доріжки для боулінгу розвивались і модифікувались за іншим сценарієм - спочатку природними матеріалами для доріжок були зола і глина, проте, починаючи з XIII століття, гравці в боулінг починають змагатися, використовуючи при цьому дерев'яні доріжки, причому досить вузькі, часом близько 30 см завширшки. Поступово еволюціонуючи, боулінг постав нам у своєму сучасному вигляді, який ми можемо спостерігати при грі в боулінг-центрі.