Мовні особливості наукового стилю

Специфіка у використанні засобів загальної мови в науковій сфері спілкування зачіпає всі лінгвістичні рівні - фонетичний, лексичний, морфологічний, синтаксичний.

На фонетичному рівні варто приділити увагу таким рисам:

· підпорядкованість інтонації синтаксичному строю наукової мови;

· стандартність інтонації;

· сповільненість темпу;

· стабільність ритмічного та хвилеобразного інтонаційного малюнка.

Говорячи про лексичний рівень, варто сказати, що характерною рисою наукового стилю є його висока насиченість термінами. При цьому частка термінів у порівнянні із загальновживаною лексикою не однакова в різних жанрах наукової мови. Необхідною умовою наукової мови є правильне, логічне визначення понять, що вводяться термінами. Неправильно вживаний або незрозумілий термін може дезінформувати читача.

У суто науковому (академічному) стилі терміни не завжди пояснюються. У наукових творах для широкої аудиторії терміни зазвичай роз'яснюються. Може даватися пряме пояснення терміну, наприклад: " Просодика - це загальна назва таких ритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, гучність голосового тону, тембр голосу, сила наголосу". Терміни можуть бути пояснені через синоніми або через пояснення походження терміна, тобто через етимологічні довідки. Визначення терміна може даватися " попутно", тобто в дужках, у виносках. У навчальній літературі, зокрема, в підручниках, терміни найчастіше отримують пряме пояснення.

Морфологічні риси наукового стилю виражаються так:

· переважання іменників;

· широке поширення абстрактних іменників (час, явище, стан);

· використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини (вартості);

· вживання іменників однини для узагальнених понять (береза, кислота);

· вживання майже виключно форм теперішнього часу у позачасовому значенні, вказує на постійний характер процесу (виділяється, наступають).

Сучасний науковий стиль характеризується прагненням до синтаксичної компресії - до стиснення, збільшення обсягу інформації при скороченні обсягу тексту. Це проявляється в особливостях побудови словосполучень, в особливостях речень.

Отже на синтаксичному рівні, для наукового стилю характерні словосполучення іменників, у яких у функції визначення виступає родовий відмінок імені. Наприклад: обмін речовин, коробка передач, прилад для монтажу.

Імена прикметників в ролі визначення широко вживаються в термінологічному значенні: голосні і приголосні звуки, кримінальний кодекс, умовні рефлекси і т.п.

Для наукового стилю типовим є вживання іменного присудка. Найчастіше іменні присудки зустрічаються у визначеннях і міркуваннях, при цьому зв'язка нерідко відсутня. Широко вживаними є іменні складові присудки з короткими дієприкметниками типу " може бути використаний".

На рівні речення також проявляється специфіка наукового стилю. Так, простих речень у науковій мові стільки ж, скільки складних (49, 7% і 50, 3%). Середній розмір простого речення - близько 20 слів, складного - близько 30 слів. Серед складнопідрядних переважають речення з одним підрядним.

Питальні речення у науковій роботі використовуються лише для того, щоб привернути увагу до розповіді. У такій же незвичайній ролі вживаються і спонукальні речення - для вираження допущень і пропозицій.

Для наукового стилю характерне широке використання безособових речень різних типів, тому що в сучасній науковій мові особиста манера викладу поступилася місцем безособовой. Це обумовлено прагненням до об'єктивної узагальненості і абстрагованості.

Специфічною рисою наукового стилю є вживання складнопідрядних речень, де висловлюється зіставлення будь-яких явищ. Типовим для наукового стилю є вживання однорідних членів речення, які перераховують логічно однорідні поняття.

Для наукових творів характерна композиційна зв'язаність викладу. Взаємопов'язаність окремих частин наукового висловлювання досягається за допомогою певних сполучних слів чи груп слів, що відображають етапи логічного викладу і є засобом зв'язку думок у ході логічного міркування.