Етапи розвитку тактики

Визначальний вплив на розвиток тактики надає удосконалення зброї і військової техніки і зміна якості особового складу військ.

Тактика зародилася з появою армій. У війнах рабовласницьких держав вона зводилася до прямолінійного руху військ на полі бою і рукопашній сутичці воїнів. Розвиток тактики в цей період йшов в напрямку удосконалювання бойових порядків і маневрування ними на полі бою. Після бою при ЛЕВКТРАХ у 371 р. до н.е. став застосовуватися принцип нерівномірного розподілу сил і засобів по фронті з метою зосередження основних зусиль у вирішальному місці.

Подальше удосконалювання зброї привело до появи різних видів піхоти і кавалерії. У війнах феодалізму зміст тактики визначався уже пануванням на полях бою лицарської кінноти. Бій зводився в основному до суми двобоїв лицарів.

Корінний переворот у тактиці відбувся в XVII столітті у зв’язку з прийняттям на озброєння в арміях європейських держав вогнепальної зброї. Глибока побудова бойових порядків, змінилася поступово лінійною тактикою, що остаточно затвердилася в ході Тридцятирічної війни 1618-1648 р.

Створення масових армій наприкінці XVIII - початку XIX століття, подальше удосконалювання зброї привели до появи тактики колони і розсипного ладу, класичним образом якого, є Бородінська битва 1812 р. Однак така тактика уже в той час приводила до великих втрат військ від вогнепальної зброї, особливо з появою у другій половині XIX століття нарізної зброї.

У ході Кримської війни 1853-1856 р. починає зароджуватися тактика стрілецьких цепів, що остаточно затвердилася в ході російсько-японської війни 1904-1905 рр.

Перша світова війна 1914-1918 рр. характеризувалася масовим застосуванням кулеметів, скорострільної артилерії, а також появою нових засобів боротьби: авіації, танків, отруйних речовин та інш. До кінця війни з’явилася тактика групового бою, що полягала в тім, що стрілецькі підрозділи групувалися біля танків, зброї супроводу, важких кулеметів.

Розвиток оборони йшов від осередкової, котра була неглибокою, до підготовленої в інженерному відношенні позиційнійної оборони.

Тактика радянських військ складалася в роки громадянської війни і військової інтервенції в Росії 1918-1920 рр. Її особливості були обумовлені революційним духом бійців і командирів армії нового типу. В ході війни здійснювався перехід до дій ударними угрупованнями з зосередженням сил і засобів на головних напрямках. У ході прориву будувалися глибокі бойові порядки. У розвиток тактики великий внесок у цей період внесли М.Н.Тухачевский, А.Н.Егоров, И.Л.Уборевич та ін. радянські военоначальники.

У міжвоєнний період розвиток тактики визначався широким упровадженням нової військової техніки і моторизації Збройних Сил.

В середині 30-х років була розроблена теорія глибокого наступального бою як складова частина глибокої операції, сутність якої складалася в одночасному впливі авіації, артилерії, танків, наступаючих військ на всю тактичну глибину оборони противника, в прориві її на обраному напрямку, з подальшим розвитком тактичного успіху в оперативний.

У роки Великої вітчизняної війни тактика одержала широкий і всебічний розвиток, вона характеризувалася гнучкістю, своєчасною зміною бойових порядків військ і способів їхніх дій з урахуванням змін, що відбувалися в оснащенні зброєю і технікою своїх військ і військ супротивника. Були розроблені ефективні способи прориву глибоко ешелонованої оборони, подолання з ходу проміжних оборонних рубежів, ведення зустрічного бою, переслідування супротивника, що відходить. Широке застосування одержали нічні дії, удосконалювалися способи форсування водних перешкод, оточення і знищення оточеного супротивника, ведення активної оборони. Уміло здійснювався окритий маневр і наносилися раптові удари.

В післявоєнний період до початку 50-х років тактика розвивалась на основі досвіду Великої Вітчизняної війни з урахуванням надходження у війська нової техніки та озброєння.

Корінні зміни в теорії тактики відбулися в середині 50-х років в зв’язку з оснащенням Збройних Сил ядерною зброєю, упровадженням електроніки, а у 80-ті роки з появою високоточної зброї в арміях країн НАТО, суттєво змінившими зміст бою, основу якого стали складати ядерні і вогневі удари в поєднанні з маневром і атаками військ.

Важливішою особливістю загальновійськового бою в сучасних умовах стала його динамічність. У зв’язку великою потужністю ядерної зброї виникла необхідність розосередження сил і засобів на полі бою, щоб уникнути масових втрат.

В умовах застосування ядерної зброї основним способом наступу на противника, що обороняється, став наступ з ходу з висуванням військ із глибини.

З упровадженням ядерної зброї зазнала значних змін і тактика оборонного бою. У військ, що обороняються, появилась можливість не тільки відбити наступ противника, но і зірвати його. Велика насищеність військ броньованою технікою і засобами механізації інженерних робіт дозволяє підрозділам, частинам і з’єднанням в короткі терміни підготувати глибокоешелоновану оборону, здатну успішно протистояти наступу противника, оснащеного сучасними засобами боротьби.

Сучасна тактика - це теорія і практика підготовки і ведення бою з застосуванням усіх, у т.ч. новітніх засобів збройної боротьби.

На жаль, сьогодні доводиться констатувати пев­ний застій у галузі розвитку теорії тактики та її застосування під час бойової підготов­ки військ.

Ми повинні зрозуміти, що жити за ста­рими мірками, не вивчаючи та не узагаль­нюючи все нове, що відбувається протягом останніх десятиліть, - це означає втратити провідну роль у теорії тактики і військовій практиці.

Теорія тактики має бути індикатором усього нового й прогресивного, а без неї - практика приречена. З цього випливає, що у системі бойових дій у воєнних конфліктах тактика була і є основою досягнення опе­ративної мети і складовою частиною воєнного мистецтва.

Створення і масове впровадження у війська сучасних засобів і технологій ведення збройної боротьби суттєво вплинуло за останні 15-20 років на розвиток тактики в цілому і теорії загальновійськового бою зокрема. Тому при визначенні вигляду Збройних сил XXI століття дуже важливо враховувати нові тенденції в області тактики, а саме: зсув акцентів убік «безконтактних» дій протиборчих сторін; послідовний перехід від вогневого впливу по всьому угрупованню противника до функціонально-структурного (виборчого) його ураження з застосуванням переважно високоточної зброї; зростання питомої ваги мобільних військ.

Що ж стосується практичного розвитку тактики в ході бойових дій військ у збройних конфліктах, то тут, на наш погляд, накопичено чимало позитивного, що можна охарактеризувати як новий виток у розвитку форм і способів тактичних дій, констатуючи визначений прогрес військового мистецтва в цілому. Проблема в тому, щоб узагальнити і систематизувати накопичений досвід інших держав при ведення збройних конфліктів різної інтенсивності. Спробуємо в оглядовому викладі представити, у чому ж полягає розвиток тактики за останнє десятиліття.

Насамперед хотілося б відзначити, що в системі бойових дій у військових конфліктах чітко проявилася домінуюча роль тактики як складової частини військового мистецтва. Це важливо підкреслити ще і тому, що під впливом досвіду війни в зоні Перської затоки (1991) стала мусуватися точка зору, що тактика узагалі відмирає, оскільки, мов, вирішальне значення у військових конфліктах сьогодні мають дії стратегічного й оперативного масштабу. Однак останнім часом співвідношення і взаємозв'язок складових частин військового мистецтва проявилися інакше, чим це мало місце в операції «Буря в пустелі». Центр ваги бойових зусиль змістився убік тактичних дій. Так, в Афганістані питома вага розв'язуваних військами тактичних задач склала, по розрахунках, близько 80% від загального обсягу бойових дій, а в двох чеченських військових кампаніях — 75%. З цього випливає, що тактика була і залишається основою досягнення оперативних цілей у збройній боротьбі.

Значення тактичної підготовки в навчанні підрозділів (військ).

Тактична підготовка - це навчання особового складу підрозділів, частин і з’єднань, а також їхніх органів управління підготовці і веденню бою, а у вищих командних інститутах, крім того, навчання студентів організації бою і керуванню підрозділами в ході його ведення.

Тактична підготовка є одним з найважливіших предметів бойової підготовки військ і ведучою дисципліною навчання на кафедрі, оскільки вона найбільшою мірою забезпечує підготовку студентів до практичних дій у сучасному бою, їх високу польову виучку.

Тактичній підготовці підлегле вивчення інших дисциплін, тому що вона з’єднує в єдиний комплекс знання, уміння і навички, придбані особовим складом у процесі занять з вогневої, технічної, інженерної, стройової підготовки й іншим предметам навчання. Вона є основою польової виучки військ.