Порядок виконання роботи

I. Вивчити властивості і призначення вогнегасних речовин

Для гасіння пожежі використовують: воду, водяну пару, хімічні речовини, піну, інертні і негорючі гази, галоідовані вуглеводні, сухі вогнегасні порошки, механічні засоби.

Вода – найбільш поширений засіб гасіння пожежі; може використовуватись самостійно або в суміші з різними хімічними речовинами. Вода має велику питому теплоємність (питома теплоємність води рівна 63 кДж/кг·град), хімічно нейтральна, широко доступна, високо транспортабельна, дешева. Попадаючи в вогонь, вона нагрівається, поглинаючи велику кількість теплоти і випаровується. При випаровуванні 1 л води утворюється 1700 л пари, яка розбавляє і витісняє кисень з зони горіння. При цьому зона горіння пожежі охолоджується. Крім того, сильний струмінь води збиває полум’я і гальмує горіння. Для гасіння пожежі воду подають компактним струменем, в розпиленому або тонкорозпиленому стані. Вода в розпиленому стані добре охолоджує зону горіння завдяки високій теплопровідності. Такою водою гасять навіть горючі матеріали і легкозаймисті рідини. До недоліків вогнегасних речовин води відносять: невисоку змочувальну здатність, в зв’язку з чим в воду для зменшення поверхневого натягу добавляють різні речовини – емульгатор ОП-4, мило, амілсульфати, алкілсульфонати та інші; замерзання її при 0⁰С, внаслідок чого можуть виникнути розриви пожежних рукавів; водою не можна гасити електроустановки під напругою (вода електропровідна); не можна гасити рідин, які легші за воду (бензин, гас, дизпаливо, масла та інші); не застосовують воду для гасіння лужних металів, при взаємодії з якими утворюється водень, що може привести до вибуху; вода наносить шкоду будинкам і матеріальним цінностям (намокання, розчинення, набухання перекрить, що може стати причиною обвалення приміщень).

Для гасіння пожежі широко використовують хімічні речовини. В умовах вогню вони утворюють важкі пари і гази, які запобігають доступу кисню в зону горіння, понижають температуру і гасять пожежу.

Піна має малу теплопровідність, достатню рухомість, тепловідбивний ефект, понижає густоту задимлення, але володіє малою механічною міцністю. Для гасіння пожеж використовується піна хімічна і повітряно-механічна.

Хімічну піну одержують при змішуванні окремих розчинів (лужного і кислотного) перед подачею в джерело пожежі або змішуванням піноутворюючого порошку (піноутворювача) в піногенераторах ПГ-50 і ПГ-100 з потоком води. Пінопорошок – це суміш сірчанокислого амонію і гідрокарбонату натрію, оброблена речовиною РАС. При розчиненні порошку такого складу в воді (1: 10) в піногенераторах відбувається хімічна реакція з виділенням вуглекислого газу. Бульбашки газу обволакуються водою разом з речовиною РАС і утворюється стійка піна. З 1 кг порошку і 10 л води утворюється від 40 до 60 л піни. Хімічна піна понижує вміст кисню в зоні горіння, покриває поверхню горючих матеріалів та ізолює їх від полум’я, охолоджує і припиняє горіння.

Повітряно-механічна піна – це суміш повітря (90%), води (9, 7%) і піноутворювача (0, 3%). Піноутворювач (ПО-1) складається з гасового контакту, столярного клею і етилового спирту. Піна утворюється в результаті інтенсивного перемішування водного розчину ПО-1 з повітрям в спеціальному пристрої, який називається парогенератором. При змішуванні води і повітря при великих тисках одержують мало, -середньо (К = 5-100) і високократні (К = 100-1000) піни. Високократна піна утворюється при співвідношенні 99% повітря, 0, 04% піноутворювача і близько 1% води. Кратність К піни – це відношення об’єму піни до об’єму всієї рідини, з якої вона одержана. Стійкість повітряно-механічної піни менша ніж хімічної; вона зменшується з підвищенням кратності піни. Вогнегасна дія високократної піни заснована на ефекті подавлення. При подачі в джерело пожежі піна покриває всю його площу, утворюється стійка плівка, яка не руйнується під дією полум’я в межах 30 хв. Крім того, навколо джерела горіння утворюється збіднена киснем атмосфера, що сприяє припиненню горіння.

Піною гасять нафту і нафтопродукти (бензин, гас та ін.).

Хімічною піною не можна гасити електрообладнання і електромережі під напругою в зв’язку з тим, що вона – добрий провідник електричного струму; лужні і лужноземельні метали, які активно взаємодіють з водою і виділяють при цьому водень, що може привести до вибуху; спирти, оскільки вони руйнують піну.

Інертні і негорючі гази – це в основному азот, діоксид вуглецю і продукти згорання палива, які застосовуються для гасіння пожеж в шахтах, різних резервуарах, ємкостях, ізольованих приміщеннях, двигунах внутрішнього згорання. Ці гази, попадаючи в джерело пожежі, ізолюють його, понижують температуру горючого середовища, зменшують концентрацію кисню в повітрі. При їх концентрації 30-35% від об’єму приміщення пожежа гасне. Наприклад, при випаровуванні 1 кг рідкої вуглекислоти утворюється 500 л вуглекислого газу. Вуглекислий газ (СО₂) не проводить електричного струму, тому він застосовується для гасіння електрообладнання, що горить і яке знаходиться під напругою, горючих і легкозаймистих рідин, які знаходяться в ємкостях. В зв’язку з тим, що негорючі і інертні гази створюють середовище, непридатне для дихання, то при гасінні пожежі необхідно дотримуватись правил безпеки, щоб не було отруєння.

Галоідовані вуглеводні – це насичені вуглеводні, у яких один або декілька атомів водню заміщені атомами галоїдів (фтору, хлору, брому). Наприклад, трифторбромметан (хладон 114В2), тетрафтор-дибромметан (фреон, хладон 114В2), тетрахлоретан (ССІ₄). Застосовується і різні суміші на основі бромистого етилу – 3, 5; 7; 4НД фреони (в склад входять брометил, дибромтетрафторетан і бромистий метилен). Числа 3, 5 і 7 означають, що ці суміші в 3, 5 і 7 раз ефективніші за вуглекислий газ. Всі вони мають низькі температури замерзання, що особливо важливо при їх використанні взимку.

Вогнегасні порошки – це дрібно подрібненні мінеральні солі (хлориди лужних металів, поташ, квасці, пісок, СІ-2 – силікагель, насичений хладоном 114В2, П-1А амофос та ін.) з різними добавками, які перешкоджають їх комкованню.

Порошки подають в джерело горіння вогнегасниками або стаціонарними чи пересувними установками. Застосовують для гасіння лужних і лужноземельних металів, горючих рідин, газів та інших речовин, які не можна гасити водою і іншими речовинами. Порошки мають високу вогнегасну здатність.

ІІ.Вивчити будову, принцип дії і призначення деяких типів вогнегасників.

За кількістю вогнегасної речовини вогнегасники випускаються двох видів: переносні (об’єм корпусу 1-10 л) та пересувні.

За типом вогнегасної речовини вогнегасники ділять на пінні, газові, рідинні, порошкові. Вогнегасники маркуються буквами, які означають тип вогнегасника і одним-трьома числами, які означають їх місткість.

Хімічно-пінні вогнегасники – найбільш поширені ВХП-10, ВХПП-10, ВПП-5, ВПП-10.

Вогнегасник ВХП-10 (рис.14.2) – це балон, виготовлений з листової сталі з горловиною, яка закрита кришкою з запорним пристроєм. Запорний пристрій складається з штока, пружини і гумового клапану. Його призначення – закривати пластмасову склянку з кислотною частиною заряду. Лужна частина заряду знаходиться в балоні. Вона складається з водного розчину гідрокарбонату натрію і солодкого екстракту. Для підвищення стійкості піни у лужну частину добавляють вспінювач (паста РАС). Кислотна частина заряду поміщена в пластмасову склянку. Це водяна суміш сульфату заліза чи сульфату алюмінію із сірчаною кислотою. Для пуску вогнегасника необхідно прочистити сприск шпилькою, розвернути розташовану на кришці вогнегасника рукоятку запорного пристрою на 180⁰ (до відмови), взяти вогнегасник правою рукою за бокову ручку, а лівою за скобу під нижнім дном, швидко перевернути кришкою вниз і направити сприском в джерело горіння. При повороті рукоятки клапан відкриває кислотну склянку, при цьому кислотна частина заряду виливається з склянки через отвори в балон, змішується з лужною частиною. В результаті реакції утворюється діоксид вуглецю, який створює в балоні підвищений тиск та інтенсивно переміщує розчин, утворюючі піну. При досягненні тиску 0, 1 МПа розривається запорна мембрана і утворена піна викидається через сприск. Робочий тиск 0, 5 МПа. Довжина струмені 6...8 м, час роботи 50-70 с, об’єм піни 40-55 л з кратністю 6 і стійкістю 40 хв. Одним вогнегасником можливо загасити рідину на площині до 1 м². Вогнегасник ВХП-10 в Україні не сертифікований.

а б

Рис. 14.1. Напрямок струменю піни із вогнегасника:

а) – неправильно; б) – правильно.

Будова вогнегасника ВХПП-10 аналогічна ВХП-10. Різниця полягає в тому, що в цьому вогнегаснику на сприск накладається пінна насадка, яка перемішує хімічну піну з повітрям. Робочий заряд вогнегасника складається з лужної частини (це гідрокарбонат натрію, піноутворювач ПО-1 і вода) та водного розчину сірчаної кислоти. Цей вогнегасник приводиться в дію так само, як і ВХП-10. При змішуванні кислотної і лужної частин утворюється піна, яка під дією надлишкового тиску діоксиду вуглецю розриває запорну мембрану і надходить в пінну насадку. Проходячи через розпилювач, вона дробиться на дрібні каплі, засмоктує повітря через вікно з задній частині насадки, перемішується з ним, продавлюється через сітку і викидається назовні. Об’єм піни досягає 500 л при кратності до 55, довжина струменя 3-5 м, час роботи 40-60 с.

Повітряно-пінні вогнегасники ВПП-5, ВПП-10 (рис.14.3) – ручні; ВПП-100, ВППВ-250 – стаціонарні. В якості заряду використовується 6%-й розчин піноутворювача ПУ-1. Всередині вогнегасника є балон високого тиску 1, в якому знаходиться стиснутий діоксид вуглецю (СО₂). Вогнегасник забезпечений сифонною трубкою 12 з насадкою. Для того, щоб привести вогнегасник в дію, необхідно натиснути на пусковий вентиль 4. При цьому шток 3 проколює мембрану 2 балону високого тиску 1. Вуглекислота на виході з балону створює високий тиск, під дією якого водяний розчин пінноутворювача по сифонній трубці надходить до розпилювача, далі в розтруб 9, де він перемішується з повітрям і таким чином утворюється повітряно-механічна піна.

Пінні вогнегасники використовуються для гасіння різних матеріалів, в тому числі ЛЗР (бензин, гас), ГР та твердих горючих матеріалів. Вони неефективні при гасінні речовин, горіння яких відбувається без доступу повітря. Їх не можна застосовувати для гасіння електроустановок, які знаходяться під напругою, а також для гасіння лужних і лужноземельних металів, оскільки до складу піни входить вода. Огляд пінних вогнегасників проводять не рідше одного разу в місяць. При цьому витирають корпус, перевіряють наявність пломб і прочищають сприск. Результати огляду записують в журнал. Корпуса цих вогнегасників випробовують під тиском 2 мПа через рік після початку експлуатації в кількості 25% партії, через 2 роки – 50%, через 3 роки – 100%.

Газові вогнегасники бувають вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові, аерозольні. Вони призначені для гасіння загорань електричних приладів і установок, які знаходяться під напругою до 1000 В, двигунів внутрішнього згорання автомобілів, а також загорання книг в бібліотеках, документів, архівів, картин в музеях тощо.

Вогнегасники ВВ-2 (рис.14.4), ВВ-5, ВВ-8 складаються з товстостінного стального балону 1, в горловину якого вмонтований запорно – пусковий пристрій, який утримує вентиль 3 з голковим клапаном і сифонною трубкою 2, яка приєднана до нижньої частини вентиля. Вентиль з’єднаний з раструбом 4 поворотним пристроєм (в вогнегасниках ВВ-2, ВВ-5) або гнучкою броньованою трубкою (в вогнегаснику ВВ-8). В якості робочого заряду в вогнегасниках використовується стиснутий під тиском 6 МПа вуглекислий газ. Для приведення вогнегасника в дію необхідно розтруб направити в джерело загорання і повернути маховик вентиля проти годинникової стрілки до відмови. При цьому рідкий вуглекислий газ проходить через сифонну трубку, розтруб і викидається назовні, випаровуючись і займаючи в газовій фазі об’єм в 400-500 разів більший порівняно з рідким станом.

Швидке випаровування приводить до утворення білих снігоподібних пластівців з температурою – 79⁰С. Довжина струмені заряду становить 1, 5-3, 0 м, тривалість роботи 30-40 с, діапазон використання в межах температур від –40 до + 50⁰С.

Поряд з такими використовуються і вуглекислотні вогнегасники, будова яких показана на рис. 14.5.

Газові вогнегасники застосовують для гасіння рідких та твердих горючих матеріалів (за винятком тих, що можуть горіти без доступу повітря), електроустановок під напругою, а також у випадках, коли застосування води чи піни не дає належного ефекту, або воно є небажаним (у музеях, картинних галереях, архівах тощо). Вуглекислотні вогнегасники не можна використовувати для гасіння гідрофільних ЛЗР (спирт, ацетон), в яких СО₂ добре розчиняється, а також тліючих речовин, оскільки відсутнє змочування.

Використовуються і пересувні вуглекислотні вогнегасники типу ОУ-25, ОУ-80, ОУ-400, змонтовані на спеціальних візках. Ці вогнегасники призначені для гасіння горючих і ЛЗР на площині до 5 м². При використанні вуглекислотних вогнегасників необхідно пам’ятати, що вуглекислий газ токсичний, вміст його в повітрі до 10% небезпечний, а при 20% смертельно небезпечний для людини (може наступити параліч органів дихання).

Заряджаються вогнегасники на спеціальних станціях; після зарядки вогнегасники пломбуються. Перевіряються – зважуванням один раз в 3 місяці. Якщо маса зарядженого вогнегасника буде на 250 г менша норми, його відправляють на дозарядку до тиску 6-7 МПа.

Порошкові вогнегасники випускаються різних типів: ВП-1 “Момент”, ВП-1 “Момент-2П”, ВП-1 “Турист”, ОП-2А, ВП-10А – ручні; ВП-100, ВП-120, ВП-250 – пересувні.

Вогнегасник ВП-1 “Момент” складається з пластмасового корпуса, в якому знаходиться стакан з балоном для вуглекислоти. В верхній частині вогнегасника знаходиться запорно–ударний механізм. Для приведення вогнегасника в дію необхідно вдарити головкою в твердий предмет. При цьому порошок буде виштовхуватися з корпуса тиском газу, утворюючи порошкову хмару.

Вогнегасник ВП-1 “Момент-2П” (рис. 14.6) представляє собою пластмасовий корпус об’ємом 1 л, в якому знаходиться порошок. Для приведення вогнегасника в дію необхідно різко підняти догори до відмови ручку 11. В результаті цього хвостик 10 ручки тисне на шток 8. Шток, стискуючи пружину, пересувається в вниз, відкриває клапан і проколює голкою мембрану 5 газового балона 3.

Газ з балона по сифонній трубці надходить в корпус вогнегасника. При цьому під дією пружини і тиску газу клапан знову закривається. В подальшому при піднятті ручки порошок викидається через щілину насадку, при опусканні подача порошку припиняється. Маса порошкового заряду 0, 9 кг, час роботи 6-8 с, тиск газу в балоні 0, 8 МПа, тиск в корпусі вогнегасника 0, 6 МПа, температурний інтервал використання від – 25 до + 35⁰С.

Рис. 14.6. Схема вогнегасника ВП-1 “Момент-2П”:

1- корпус; 2 - сифонна трубка; 3 - газовий балончик; 4 - корпус стакану для балончика; 5 - мембрана; 6 - клапан; 7 - щілинна насадка; 8 - шток; 9 - колпачок; 10 - хвостовик; 11 - ручка; 12 - головка; 13 - пробка.

Порошкові вогнегасники призначені для гасіння загорань електрустановок, які знаходяться під напругою, двигунів внутрішнього згорання автомобілів, для гасіння лужних і лужноземельних металів та їх карбідів, пластмас, ЛЗР, ГР, тліючих матеріалів (бавовни, текстилю, ізоляційних матеріалів), а також для гасіння джерел пожеж в приміщеннях, де знаходяться цінні матеріали. В якості робочих зарядів найбільш поширені порошки ПСБ-3 (гідрокарбонат натрію, аеросіл і нефеліновий концентрат), П-1А (амофос і аеросіл), ПФ (фосфорно-амонійні солі, аеросіл і тальк), ПС (карбонат натрію, графіт), СИ – 2 (силікагель МАК, хладон 114В2) та ін. Порошок викидається з корпуса вогнегасника надлишковим тиском робочого газу (вуглекислий газ, азот, повітря). Технічні характеристики деяких переносних вогнегасників приведені в табл.1, додаток.

Розміщають вогнегасники наступним чином: висота підвісу повинна бути 1, 5 м до дна вогнегасника, відстань від краю дверей при її відкритті – не менше 1, 2 м. Встановлюють їх так, щоб було видно інструктивний напис на корпусі. Користуватися вогнегасником необхідно за інструкцією.

Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників.

Необхідна кількість вогнегасників та їх тип визначаються залежно від їх вогнегасної спроможності, граничної захищуваної площі, категорії приміщень за пожежною та вибухопожежною небезпекою, а також класу пожежі, горючих речовин та матеріалів у приміщенні. Відповідно до міжнародного стандарту (ISO №3941-77) всі пожежі поділяються на 5 класів. Визначення необхідної кількості вогнегасників та вибір їх типу проводиться на підставі рекомендацій, наведених в табл. 1-3, додаток.

Вид вогнегасника (переносний чи пересувний) приймається залежно від розмірів можливих осередків пожеж. Комп’ютерні приміщення, приміщення з ЕОМ, приміщення, в яких використовується електроустаткування, а також музеї, картинні галереї, архіви тощо рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками, які не допускають псування обладнання під час їх застосування.

Виробничі приміщення категорії Д, а також такі, що містять негорючі речовини й матеріали, можуть не оснащуватися вогнегасниками, якщо їх площа не перевищує 100 м². Приміщення, обладнані автоматичними стаціонарними установками пожежегасіння, забезпечуються вогнегасниками на 50 % від їх розрахункової кількості. Відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника не повинна перевищувати 20 м для громадських будівель та споруд; 30 м – для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м – для приміщень категорій Д.

ІІІ. Вивчити інші первинні засоби гасіння пожеж.

Крім вогнегасників до первинних засобів пожежегасіння відноситься пожежний інвентар – пожежні відра, ящики з піском, совкові лопати, бочки з водою, протипожежні покривала, а також внутрішні пожежні крани. Інвентар фарбується в червоний колір, його заборонено використовувати на інші потреби. Ящики для піску (об’ємом 0, 5, 1, 0 чи 3, 0 м³) повинні щільно закриватися кришками та укомплектовані совковою лопатою. Пісок необхідно періодично просушувати і просівати. Протипожежні покривала (азбестове полотно, кошму, войлок) рекомендується зберігати в металевих футлярах, раз в місяць просушувати і чистити від пороху. Вони повинні мати розмір не менш як 1х1. Пожежний інструмент (гаки, ломи, лопати, сокири) призначений для виконання робіт, пов’язаних з проникненням в зону горіння. Його слід періодично чистити, фарбувати і змащувати. Комплект первинних засобів повинен знаходитись на спеціальних пожежних щитах. Такі щити відповідно до “Правил пожежної безпеки в Україні” встановлюються на території об’єкта з розрахунку один щит на площу 5000 м². До комплекту засобів пожежегасіння, які розміщуються на ньому, слід включити: вогнегасники – 3 шт., гаки металеві – 3 шт., ломи – 2 шт., лопати – 2 шт., сокири – 2 шт., відра – 2 шт., пожежне покривало розміром 2× 2 – 1 шт.; поряд з щитом – ящик з піском – 1 шт. Пожежні відра мають форму конуса і на них повинен бути напис “Пожежне”.

Пожежні крани внутрішнього водопроводу обладнуються тканинними або прогумованими рукавами діаметром 51 чи 66 мм, довжиною 10-20 м з стволами. Їх розміщують в шафах і пломбують. На дверях кожного пожежного крану повинен бути нанесений червоною фарбою індекс “ПК”, його порядковий номер, а також номер телефону найближчої пожежної частини. Внутрішні пожежні крани розміщують в доступних і помітних місцях – біля входів, на драбинних клітках, площадках, в коридорах. Через кожні 6 місяців пожежні крани підлягають технічному обслуговуванню і перевіряються на працездатність. Для цього проводять пробний пуск води. Результати перевірки записують в спеціальний журнал.

Для гасіння пожежі ззовні на трубах водопровідної мережі встановлюють гідранти – пристрої для відбору води з підземного водопроводу. Їх розміщують впродовж дороги і проїздів через кожні 150 м і не ближче 5 м від стіни споруди. Відстань від гідранта до об’єкту не повинна перевищувати 120 м. Під час забору води до гідранта приєднують напірну колонку. Місця встановлення гідрантів позначають символом “ПК” (пожежна криниця). Числа біля “ПК” означають відстань в метрах, а стрілки – напрямок. Для невеликих об’єктів, де немає внутрішнього водопроводу, встановлюють штучні водоймища об’ємом 100-150 м³_. Для гасіння пожежі можна також використовувати водонапірну башню чи бак. Крім того, в сільській місцевості джерелами водопостачання можуть бути природні водойми (ріки, озера, ставки).

IV. Вивчити автоматичні засоби для виявлення, повідомлення і гасіння пожеж.

Для своєчасного автоматичного виявлення джерела загорання і повідомлення пожежній частини про місце пожежі використовують пристрої пожежного зв’язку і сигналізації. До них відносяться теле- і радіозв’язок, пристрої пожежної сигналізації з автоматичним і ручним пуском, електричні сирени, дзвони і гудки транспортних засобів.

На пожежонебезпечних об’єктах категорій А, Б, В встановлюють пожежні сповісники (датчики) які при виникненні пожежі по проводам і без них подають сигнали до прийомних апаратів. Пожежні сповісники бувають ручної і автоматичної дії. Ручні поділяються на кнопкові і кодові. Сповісники встановлюються всередині приміщень в коридорах, на драбинах і стінах, колонках на рівні 1, 5 м від підлоги так, щоб до них був забезпечений вільний доступ. Автоматичні сповісники, в залежності від застосування датчиків бувають теплові, світлові, ультразвукові, димові та інші. Теплові сповісники спрацьовують від дії теплоти; наприклад, коли температура навколишнього повітря досягає критичного значення (на 20^oС вище робочої температури захисного об’єкта) або коли температура в приміщенні наростає від 5 до 10^oС за 1 хв. Світлові сповісники діють на основі перетворення ультра-фіолетового випромінювання в електричну енергію, можуть виявити навіть невеликі ознаки полум’я, наприклад горіння сірника, практично миттєво.

Димові сповісники реагують на наявність в повітрі приміщення продуктів згорання. При попаданні диму від пожежі в іонізаційну камеру, яка знаходиться в сповіснику, він спрацьовує.

Теплові сповісники можуть контролювати приміщення з розрахунку один сповісник на 10-25 м² площі, димові – в залежності від місця їх встановлення – від 30 до 10 м² і світлові – 400-600 м².

Автоматичні сповісники кріплять переважно на стелі або підвішують на значній висоті від підлоги. При ремонті приміщення на них одягають захисні чохли. Коли роботи закінчені, чохли необхідно зняти.

Крім сповісників, всі об’єкти повинні мати внутрішній і зовнішній телефонний зв’язок. Біля телефонного апарату повинна бути табличка з червоним написом на білому фоні “При пожежі дзвонити 01”.

Для гасіння пожеж в приміщеннях, які відносяться до категорій виробництв А, Б, В – особливо небезпечних в пожежному відношенні, застосовують стаціонарні обладнання. В таких приміщеннях монтують спринклерні установки для автоматичного гасіння пожежі розпиленою водою. Вони представляють собою мережу водопровідних труб, розміщених під стелею приміщення. В труби вмонтовані орошувальні головки (спринклери). Отвір в головці закритий легкоплавким замком (температура плавлення 72, 93, 141, 182 ^oС). При підвищенні температури цей замок плавиться і викидається, вода надходить в головку, вдаряється в розетку і розпилюється. Один спринклер може орошувати площу 9-12 м². Спринклерна система забезпечує подачу води безпосередньо в джерело пожежі. Як тільки при пожежі розкривається хоча б один спринклер, спеціальний контрольно-сигнальний клапан подає звуковий і світловий сигнал тривоги про пожежу.

Для подачі води відразу на всю площу приміщення використовують дренчерні установки групової дії. В них встановлені дренчери – відкриті орошувальні головки без замків. Вода в трубопровід подається після відкриття спеціального клапану. Клапан відкривається автоматично або вручну, при цьому також подається сигнал небезпеки.

Приклади вибору типу та визначення необхідної кількості вогнегасників для деяких об’єктів.

Приклад 1. Склад ЛЗР; площа 30 м². Категорія приміщення складу ЛЗР- А, клас можливої пожежі – В. Враховуючи наявність невеликої кількості ЛЗР, а, отже незначні розміри осередку можливої пожежі, доцільно встановити у даному приміщенні один переносний повітряно-пінний вогнегасник ВПП –10. При цьому не порушується вимога до того, що відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника не повинна перевищувати 30 м.

Приклад 2. Деревообробні майстерні; площа 300 м². В приміщенні знаходиться твердий горючий матеріал (деревина). Категорія приміщення – В, клас можливої пожежі – А. З табл. 27, 28 (додаток): для захисту майстерень необхідно два пінних вогнегасники місткістю 10 л. Рівноцінний захист забезпечується також двома порошковими вогнегасниками місткістю 5 л. Відстань між вогнегасниками та місцем можливого займання не повинна перевищувати 40 м.

Приклад 3. Механічні майстерні, в яких встановлені металорізальні верстати, займають площу 320 м². В приміщенні здійснюється механічне оброблення металів у холодному стані. Категорія приміщення Д, клас можливої пожежі Е (можливе займання електродвигунів верстатів). За табл. 3, 4 (додаток) в майстернях необхідно встановити 2 порошкових або 2 вуглекислотних вогнегасників місткістю 5 л. В зв’язку з тим, що осередками можливої пожежі є електродвигуни верстатів, вибираємо 2 вуглекислотні вогнегасники типу ВВ-5. Відстань між вогнегасниками та місцем можливого займання становить не більше 70 м.

Приклад 4. Комп’ютерне приміщення; площа 250 м². В приміщенні знаходиться твердий горючий матеріал (папір). Категорія приміщення – В, клас можливої пожежі – А. За табл. 3, 4 (додаток) рекомендується оснастити дане приміщення двома пінними вогнегасниками місткістю 10 л, або порошковими місткістю 5 л. Бажано для захисту приміщення встановити два вуглекислотних вогнегасники типу ВВ-5 в зв’язку з тим, що в ньому знаходяться матеріальні цінності (комп’ютери).

Завдання 1. Вибрати тип і визначити необхідну кількість вогнегасників та інших первинних засобів пожежегасіння для об’єкта, заданого викладачем. (див. додаток).

Таблиця 14.1

Норми засобів пожежогасіння

Завдання 2. Визначити вогнегасні засоби для об’єкта, заданого викладачем

Таблиця 14.2

Клас пожежі і вогнегасні засоби

Питання для контролю та самоконтролю

1. Назвати і дати характеристику вогнегасних речовин.

2. Якими способами можна досягнути припинення горіння?

3. Які горючі речовини не можна гасити водою?

4. Пояснити принцип подавлення горіння інертними газами.

5. На якому явищі засновано гасіння речовин порошками?

6. Привести класифікацію вогнегасників і області їх застосування.

7. Розповісти про повітряно-пінні вогнегасники. В чому переваги і недоліки гасіння пожежі пінними вогнегасниками?

8. Пояснити будову, принцип роботи і область застосування вуглекислотних вогнегасників.

9. Розповісти про порошкові вогнегасники.

10. Які вогнегасники найбільш ефективні для гасіння горючих і легкозаймистих рідин, нафтопродуктів? Чому?

11. Розповісти про інші первинні засоби пожежогасіння.

12. Розповісти про автоматичні засоби виявлення, повідомлення і гасіння пожеж.