Повість„Тіні забутих предків”.

Вершиною мистецької майстерності Михайла Коцюбинського, окрасою всієї української літератури стала повість “Тіні забутих предків” (1911). Твір написано під враженням краси Карпат, під впливом багатої поезії життя гуцулів, шо їх спостерігав письменник, перебуваючи у Криворівні. М.Коцюбинський. як і Ю. Федькович, О. Кобилянська, оспівав у повісті красу гірської природи і гуцульської душі, але зробив це по-своєму. Спираючись на народні вірування, гуцульський фольклор, він відтворив у “Тінях забутих предків” багатий фантастичний світ, у якому живуть люди поруч з добрими і злими, веселими і сумними силами природи. Відомо, що до написання повісті письменник ретельно вивчав життя гуцулів, їх традиції, повір'я. Крім цього, працюючи над твором, М. Коцюбинський познайомився із фольклорно-етнографічними матеріалами В. Гнатюка (“Етнографічні збірники”), І. Франка (“Гуцульські примітки”). Усе це разом і забезпечило художню достовірність при поєднаїші дійсного і уявного.

Серед розкішної гуцульської природи зростають головні персонажі повісті, Іванко та Марічка – діти ворогуючих родів. Навколишній світ їхнього дитинства – чарівний і загадковий. Він привабливий, але й небезпечний. Тут живуть нявки (мавки), щезники, чугайстри, мольфари. Тому з раннього дитинства треба знати, як поводитися серед них.

Світ природи вабить героїв барвами і музикою. Іванко і Марічка тонко відчувають красу гір, з нею злилися, про неї співають у своїх коломийках. У пісні висловлюють вони і свої щирі почуття кохання, ніжного і пристрасного, як сама природа. Багато болю було у співанці Марічки, коли Іван змушений був її залишити, ідучи в найми на полонину.

Слова цієї коломийки, як і образ Марічки після її смерті, часто вривалися у зранену душу Івана і кликали-манили туди, де були вони разом, де цвіло їхнє щастя. І хоч було багато клопоту по господарству, він забував про все, “тоді він кидав роботу і десь пропадав”.

Строго дотримувалися гуцули звичаїв своїх предків, коли приходив Святий вечір. Іван у цей день “був завжди в дивнім настрої”. Наче переповпеций чимсь таємничим і священним, він все робив поважно, неначе службу Божу правив”, У цей вечір він багато допомагав Палагні. Був луже лагідний із своєю худобою. Тричі закликав ворожі сили та бурю до себе на вечерю. Але вони не з'являлися, “тоді він заклинав їх, щоб не з'являлися ніколи, і легко зітхав”. У цей вечір Іван дуже щиро молився за душі померлих і “був певний, то за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка...”.

3. " Intermezzo" — психологічна новела Михайла Коцюбинського, написана в 1908. Новела розповідає про духовне одужання втомленого митця при зустрічі з природою.

Слово intermezzo означало в італійському театрі коротку музичну п'єсу, яку виконували в перерві між діями драматичної п'єси. Для ліричного героя новели Коцюбинського така музична перерва - відпочинок серед полів, музика вітру й сонця.

Новела автобіографічна. М. Коцюбинський тяжко працював на службi, але його робота не давала нiстаткiв, нi морального задоволення. Вiн скаржився на поганий стан здоров'я i влiтку 1908 року поï хав на Полтавщину у село Кононiвку, де на самотiвiдновивфiзичне i духовне здоров'я. Його хворе серце було переповнене людськими стражданнями, а тут, се­ред чарiвноï природи, воно потроху стало заспокоюватись.)

Новела присвячена кононівським полям, стала наслiдкомроздумiв М. Коцюбинського про призначеннялiтератури, про моральне обличчя митця.)

Система лiричнихобразiв новели складна. Усi 11 ï ï частин зв'язанiмiж собою образом митця - його спогадами про минуле, роздумами про дiйснiсть i своє життєве призначення, його сприйняття природи, герой новели виборюючи, захищаючи власне " я", опиняється на межiпсихiчного розладу, але умiє знайти в собi сили покинути все, що тримало його у мiстi, цьому людському мурашнику. Михайла Коцюбинського пiсля виходу новели у свiтдрузi стали називати Сонцепоклонником, адже сонце посiдає у цьому творi центральне мiсце, воно супроводжує лiричного героя i кличе його до нового життя.

«Intermezzo» написане після подій Російської революції 1905 — 1907. Невдача революції важко вплинула на мораль її активних учасників. Ліричний герой новели — такий стомлений і надломлений інтелектуал-митець, якого песимізм вигнав із міста в українське село. Там починається його одужання і переломним моментом у цьому є зустріч із селянином-трудівником, справедливе обурення й гнів якого пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Роздуми ліричного героя в основному зосереджені навколо теми місця митця в суспільстві.