Боротьба руських князівств проти половців та інших степових кочівників.

Перейшовши в сер. X ст. слідом за турками Волгу, чисельні племена половців ринули в степи Північного Причорномор'я. Вони заволоділи величезною територією, яку давньоруські джерела називали «Половецькою землею», — від схилів Тянь-Шаня на сході до Дунаю на заході. Витіснивши печенігів з Північного Причорномор'я, половці у 50-х pp. XI ст. наблизились до Середньої Наддніпрянщини. «Повість временних літ» під 1055 р. згадує про мир, укладений між переяславським князем Всеволодом Ярославичем і половецьким ханом Болушем. Вони розбили Всеволода. А влітку 1068 р. зазнали від них нищівної поразки на р. Альті в Переяславській землі Ізяслав, Святослав і Всеволод Ярославичі, що спричинило народне повстання у Києві. Тоді ж Ізяслава скинули з великокнязівського престолу.Від 1078 р. половці постійно спустошували Переяславщину і Південну Київщину, а Олег Святославич та інші князі (найчастіше чернігівські) почали залучати половців до боротьби проти суперників на Русі. 1093 р. вони розбили біля Трипілля на підступах до Києва об'єднані сили Святополка Ізяславича київського і тодішнього чернігівського князя Володимира Мономаха. Половецькі хани загрожували самому існуванню Давньоруської держави. Тому з 1094 р. за ініціативою Володимира Мономаха південноруські князі починають об'єднуватися проти цих кочовиків. Про це свідчать рішення князівських з'їздів у Любечі (1097), на Золотчі (1101), біля Долобського озера (1103). У 1103—1111 pp. Святополк Ізяславич київський і Володимир Всеволодич Мономах переяславський здійснюють низку звитяжних походів до Половецької землі, на два десятиліття убезпечуючи Русь від половецької загрози. Але з 30-х pp. XII ст. чернігівські Ольговичі дедалі частіше використовують половців у боротьбі за Київ проти Мономашичів. У 1146—1154 pp. те саме чинить Юрій Долгорукий у суперництві з Ізяславом Мстиславичем за київський стіл. У 60-х pp. XII ст. київські князі Ростислав Мстиславич, а відтак і Мстислав Ізяславич вдаються до спроби організувати спільні дії південноруських князів проти половців. Вокняжившись у Києві 1181 p., голова Ольговичів Святослав Всеволодич вряди-годи залучає половців до усобиць між князями. А проте у 1184—1194 pp. він зі своїм співправителем у Київській землі Рюриком Ростиславичем здійснив кілька успішних походів у Половецький степ. У 1197/98, 1201 і 1204 pp. Роман Мстиславич волинський (від 1199 р. галицько-волинський князь) тричі перемагав половців на їхній землі. 1-їтретини XIII ст. підкуплені половецькі хани брали активну участь у міжусобній боротьбі за Київ між Володимиром Рюриковичем київським, Михайлом Всеволодичем чернігівським і Данилом Романовичем, тодішнім волинським князем. 1239 р. орди Батия вдерлися в степи Північного Причорномор'я і розсіяли половецькі загони. Останні були почасти знищені, почасти відкотилися до Угорщини й Болгарії. Навала монголо-татарської орди на чолі з Батиєм розпочалася в кінці 1237 р. На Русь рушило близько 140 тисяч воїнів. Підкоривши володіння волзьких булгар, завойовники напали на Рязанське князівство. Досить швидко були захоплені й спалені Рязань, Суздаль, Володимир та багато інших міст. Населення не тільки пограбували, а й значною мірою знищили та захопили в полон. Після завоювання половців і відпочинку орди темника Менгу-хана у 1239 році пішли в наступ на південну частину Русі. Спочатку були захоплені, пограбовані й спалені Переяслав та Чернігів, а потім населені пункти цих князівств. Пізньої осені 1240 р. війська Батия підійшли до Києва. Вражений красою міста, хан запропонував жителям здатися без бою. Але кияни відмовилися. Тоді татари перейшли підмерзлий Дніпро і почали облогу. Бої за Київ стали прикладом виключного героїзму і високого патріотичного духу його захисників. На місці зруйнованих їм доводилося вночі зводити нові укріплення, щоб вдень їх захищати. Оборонялися всі - чоловіки і жінки, старі й діти, хоча на захисників міста сипались стріли, каміння, вогнепальні снаряди.