Українська культура в 1920-х рр. Політика українізації

У 20-ті рр. складовою частиною національно-культурних процесів в Україні була політика українізації, що проводилася в роки НЕПу. «Українізація» - політика, спрямована на під­

готовку партійно-державних кадрів української національності; облік національних факторів у формуванні партійного й державного апарату;

організація та відкриття українських дитячих садків, шкіл, технікумів, закладів культури (бібліотек, музеїв, театрів тощо); випуск українських газет, журналів, книг і підручників; глибоке вивчення української мови, літератури, історії, географії, права; відродження й розвиток національ­них традицій культури.

Політика «українізації» була складовою частиною політики «коренізацїі», яку запровадило партійне керівництво на підставі рішень XII з'їзду РКП(б) (квітень 1923 р.). Ця політика мала на меті зміцнити контроль партійного керівництва над національними околицями, розширити свій вплив на місце­ве, зокрема українське, населення й керувати процесом національного від­родження в Україні. Відповідно до декретів ВУЦВКу 1923 р. в Україні прого­лошувалася рівність мов і було вказано на необхідність надання допомоги в процесі розвитку української мови. Для проведення українізації було створе­но комісію на чолі з секретарем ЦК КП(б)У В. Затонським.

Від самого початку політика наштовхувалася на опір із боку русифікова­ної верхівки КП(б)У. У партійному керівництві виникла теорія «боротьби двох культур», яку обстоював Д. Лебідь. Відповідно до неї українська куль­тура визнавалася селянською й відсталою, а тому мусила відійти в небуття. Але завдяки наркоматові освіти на чолі з О. Шумським і його помічниками М. Скрипником, Г. Гриньком, які були прихильниками національного відрод­ження, українізація проходила успішно.

Українська Інтелігенція стала рушійною силою українізації. Активни­ми прихильниками цієї політики були М. Грушевський.Д. Багалій, М. Куліш, М. Хвильовий, багато українських літераторів, композиторів, діячів культу­ри й мистецтва. В українській літературі розгорнулася дискусія про місце України в складі СРСР, її історію та майбутнє.

З 1925 р. проводилася політика українізації партії й державних органів. Державні службовці повинні були складати екзамени з української мови. Частка українців у партії зросла, але переважно на нижчих іцаблях партій­ної ієрархії. У 1929 р. в УРСР велика частина шкіл і технікумів була україні­зована, у чому їм поступалися інститути. Тираж українських газет збільшив­ся з 1924 по 1927 рр. у 5 разів, почався процес дерусифікації міст через масовий наплив до них українських селян. У Харкові з метою українізації в армії було створено Школу червоних старшин. Українізація створила сприятливі умови для розвитку національних меншин: у складі України було створено Молдавську Автономну Радянську Республіку, засновано німецькі, грецькі, болгарські, польські, автономні єврейські райони.

Висновок. Більшовики брали до уваги процес українського національного відродження, прагнули оволодіти цим процесом через політику українізації й спрямувати його в русло соціалістичного будівництва, а іншим країнам показати приклад розв'язання національного питання.