Другий (ІІ) рівень

1. Особливості укр. ментальності Ментальність — це сукупність символів і образів, які відображають уявлення даного соціуму про навколишній світ, уявлення, що в свою чергу зумовлюють мотиви поведінки та вчинки людей, які закріплюються у свідомості людей у процесі спілкування. Ментальність народжується з природних даних та соціально зумовлених компонентів і розкриває картину світу, яка закріплює єдність культурної традиції певної культурної спільноти. Ментальність укр. народу формувалась під впливом складних історичних умов. Ментальність являє собою сукупність способів орієнтації у світі, яка при реалізації набуває автоматизму думок та дій. Образ світу, закарбований у ментальності, — стійке утворення і змінюється дуже повільно. Особливості ментальності українців мають яскравий вияв у традиційно-побутовій системі: прив’язаність до своєї родини, в якій всі намагається будувати міцні і близькі стосунки. Виключна перевага селянського класу в деякі періоди української історії мала також і позитивний вплив на українську

2. Типологія історико-географічного районування. Самобутність українського народу зумовлюється специфічністю його історичної долі, що включала, зокрема, драматичні сторінки міждержавного членування України на окремі частини. Формування в їхніх межах окремих земель та інших етнотериторіальних утворень заклало основу для історико-етнографічного районування. І цей процес сягає давнини: ще літописи вирізняли такі райони, як Рустія, Галицька земля, Холмщина, пізніше — Червона Русь, Покуття, Сівера, Волинь, Чернігівщина, Переяславщина. Перший етап (VI—X ст.) -формування переважно племінних утворень, зафіксованих у самоназвах населення: поляни, сіверяни, древляни, білі хорвати, дуліби, уличі. Другий етап (X—XIV ст.) характеризується дробленням давньоруської держави на окремі землі та князівства. Основною одиницею районування стала земля — територіально-політичне утворення, яке спочатку підлягало центральній владі, а в подальшому, зі здобуттям «княжого столу» поступово ставало незалежним. Основними з таких земель були Київщина, Переяславщина, Чернігівщина, Галичина, Холмщина, Поділля, Волинь, Прикарпаття, Брацлавщина. На третьому етапі (XV—XIX ст.) у зв'язку з колонізацією окремих частин України сусідніми державами: Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Угорщиною, Австрією, Румунією, Туреччиною, Росією. Кожна держава, що захопила певну землю України, вирізнялася і політичним устроєм, і соціально-економічним розвитком, і конфесійною ситуацією. Вказати основні райони (Поділля, Таврія, Слобожанщина, Наддніпрянщина, Полісся, Галичина, Волинь, Карпатська Укр., Буковина). Вказати етногрупи.

3. Етнічний склад. Групи і межі українства. Населення України досить різноманітне за етнічним складом. Крім українців (75%), значна кількість східно-слов'янських народів (росіяни, білоруси), а також євреї, західні і південні слов'яни (поляки, чехи, словаки, болгари). Романомовні народи – молдавани, румуни. Греки. Угорці. Татари, гагаузи. Невелика кількість німців, вірменів, циган. У країні налічується: українців — 72, 6%, росіян — 21, 9, євреїв — 0, 9, білорусів — 0, 8, молдаван — 0, 6, поляків — 0, 4, представників інших національностей — 2, 8%. Етногрупи: бойки (Карпати), гуцули, русини (Закарпаття), лемки (Карпати), литвини і поліщуки (Полісся). Етномежі - лінія граничного поширення поселень з чисельною перевагою етнічних українців над будь-якою іншою етнічною спільнотою. Українська етнічна територія межує з етнічними територіями росіян, білорусів, поляків, словаків, угорців, румунів, молдован та з етнічними островами болгар і гагаузів.

4. Особливості трипільського мистецтва (Кукутені). Відкрита В. Хвойкою на межі ХІХ і ХХ ст. Трипільська етнокультурна спільнота – археологічна культура мідного віку, існувала у XXVIII-XXVI ст. до н. е. Поширена на території лісостепової та частково степової смуги Правобережної України, Молдови й Східної Румунії. Кераміка трипільців є однією з найкращих у світі, а керамічні вироби - просто витвір мистецтва для того часу. Посуд був розписним і не розписним. Дослідження свідчили, що три основних кольори, уживані трипільцями, пов'язані з використанням оксиду заліза - вохри, болотяної руди та каоліну. Крім фарби на посуд наносився ще й орнамент. На ранніх етапах трипільської культури це був поглиблений спіральний орнамент (схожий на орнамент техніки камаресмінойськогоКріту) та канельований. Пізніше канельованої кераміки вже немає, зате зустрічається кераміка з менш

При болях голови на чоло клали листя буряка, свіжої капусти. Терту картоплю вживали у вигляді компресів при наривах та опіках. Різноманітним був арсенал лікувальних засобів тваринного походження. Масло, особливо овече, споживали з гарячим молоком або горілкою при застуді, використовували для натирання; свинячий, ведмежий, собачий, гусячий, лисячий і, передусім, борсучий жири допомагали при кашлі, захворюванні бронхів. У народному лікуванні застосовували кров, жовч, серце, шкіру тварин.З лікувальною метою використовували і продукти згоряння (попіл, сажу) як засоби, що сприяють зсіданню крові.У народній медицині раціональні засоби, визнані сучасною наукою як доцільні й ефективні, поєднувались з магічними діями. Найпоширенішим магічним впливом користувалася словесна магія. Замовляннями лікували епілепсію, ревматизм, шлункові захворювання. Словесна магіязастосовувалась паралельно з іншими видами очисної магії, зокрема з уживанням води, вогню, різних механічних дій з метою «залякати хворобу». Досить різноманітними були знання в галузі народної ветеринарії. При лікуванні худоби поєднували раціональні способи з магічними. Поширеними були рослинні й тваринні ліки. Так, при розладах травлення у домашніх тварин рекомендували відвар дубової кори, кмин, чир вівсяний, горілку. Коли худобу здувало, її напували відваром льону, молоком, горілкою, а в особливо тяжких випадках пробивали бік. Хворих на «мотилицю» овець напували розсолом з капусти, протягом трьох днів давали конопляну полову, а також сіль і червоний перець.

86. Українське декоративно-ужиткове мистецтво. Вид художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашувальне». Ужиткове означає, що речі мають практичний вжиток. Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва — зробити гарним речове середовище людини, її побут.Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета — меблі, одяг, посуд тощо, за технікою виконання — різьблення, ткацтво, розпис, за матеріалом — дерево, кераміка, текстиль, камінь. Кераміка. Вироби: теракотові, кахлі майоліки, фаянсові та порцелянові вироби. Виробники: Баранівський, Городницький фаянсові заводи. Дивись питання №91. Вироби з дерева (меблі, ектер’єр і окремі об’єкти ектер’єру). Меблі. Лозоплетіння. Текстиль. Мереживо. Килими, гобелени. Скляні вироби. Офрормлення побутової техніки. Дивись питання №92.

87. Народне житло українців. Переважна більшість найдавніших поселень розташовувалася по високих берегах заплавних річок на захищених від вітру місцях, найзручніших для проживання та ведення господарства. Наприкінці XIX —XX ст. на Україні виділялося чотири зони — північна, центральна, південна та карпатська. Північна зона в основному охоплювала масиви Українського Полісся. Тут переважав вуличний тип поселень, які виникли на місці давніх східнослов'янських дворищ. На території центральної лісостепової зони, де селяни майже до XVIII ст. могли вільно займати під забудову землі, значного поширення також набули безсистемні поселення, і тільки пізніше з'явилися вуличні. З послабленням народної колонізації у XIX ст. виникають рядові, радіальні, шнурові, а також квартальні поселення, створені на основі проектів.У південній степовій зоні, що охоплює землі колишньої Запорізької Січі та частково Слобожанщини, більшість поселень виникла в результаті державної та поміщицької колонізації. У гірських районах Карпат поселення були переважно безсистемними і розміщувалися на зручних земельних ділянках на значній відстані одне від одного. Основним типом традиційного житла всюди в Україні є хата. Затишна, найчастіше білена зовні і всередині, будівля під солом'яним дахом. Такі житлові споруди тягнуться широкою смугою середньої і південної частини України від Карпат на схід майже до Орловської області. Цей загальний тип української хати є найбільш визначальною етнографічною ознакою українського народу. Від нього відрізняються хати північної частини і Карпатських гір. Там вони дерев'яні, мають відкриті стіни.Вигляд української хати, з одного боку, підкреслював естетичні смаки селянина, його характер, індивідуальність, з іншого — унікальність, неповторність того місця на землі, де цей будинок розташований. Хата для селянина була всім: і храмом, і рідним краєм, і батьківщиною, і матір'ю. В хаті завжди було чисто, вибілено, розмальовано кольоровою глиною, оздоблено витинанками, прикрашено квітами, пахучими травами.За зовнішнім окресленням він має переважно форму витягнутого прямокутника, співвідношення сторін якого становить від 1: 1, 5 до 1: 2, 0.

88. Українська народна кухня. Кухня відігравала значну роль в житті й побуті українців. Провідними галузями господарства українців у XIX — на початку XX ст. були хліборобство і тваринництво. Селяни вирощували злаки: жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку. Велику роль у харчуванні українців відігравали овочі (картопля, капуста, буряк, цибуля, часник, огірки) та бобові (горох, квасоля, а в карпатських селах — також біб). З насіння льону, конопель, ріпака, соняшника відтискали олію. Майже у кожному господарстві була рогата худоба або кінь. Важливим харчовим продуктом було молоко, в той час як м'ясо вживали лише у свята. Споживання птиці та яєць було також обмеженим: їх здебільшого продавали.Продукти, які швидко псувалися, селяни консервували. Посолене внутрішнє сало скручували, обв'язували шнурком та підвішували в коморі або зберігали у діжці із хребтовим салом. На зиму селяни солили огірки, квасили капусту та буряки. Їжа українців за часом уживання та престижністю поділяється на дві великі групи: щоденна і святкова. У щоденному харчуванні селян чільне місце посідав хліб. Було багато варених страв із борошна: затірка, лемішка, вареники, кваша, вівсяний кисіль. Найпоширенішою овочевою стравою був борщ. Відомо кілька різновидів борщу: з квашених

померлого та культу предків. Поминали покійника одразу ж після похорону, а також на дев'ятий та сороковий дні і через рік. Крім того, щороку через тиждень після Великодня влаштовували громадські колективні поминки – проводи (гробки) в пам'ять усіх померлих предків. І сьогодні люди сім'ями йдуть до кладовищ – прибирають могили, влаштовують ритуальне пригощання, залишають страви, квіти та стеблини " татарського зілля", яким здавна квітчали не тільки могили, а й власну оселю у клечану суботу.

84. Народна педагогіка. В Україні слов’ян склалася гуманна система виховання, яка відображала досвід народу у вихованні в підростаючого покоління і разом з тим ті соціальні суспільні взаємини, в яких вона виникла і розвивалась. Народною називають ту педагогіку, яку створив народ.Це галузь емпіричних знань і досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання у сукупності народних засобів і навичок виховання та навчання. Народна педагогіка є сумою здобутих трудящими знань і вмінь у справі виховання і навчання.Рисами народної педагогіки, які виховували дітей у старослов’янському роді, а пізніше у сім’ї були такі: повага до людей, повага до старших, працьовитість, чуйність, совість, хоробрість, стійкість, витривалість, чуйне ставлення до слабих і хворих, слухняність. Молодь з ранніх дитячих років залучалась до праці дорослих і на очах їх і під керівництвом здобувала певні трудові навички і вчилась виконувати працю землероба, скотаря, мисливця, рибалки тощо. Засобами виховання було також незначне фізичне покарання дітей.Ідеалом людини у слов’ян були люди, які зображені у фольклорі. Це люди працьовиті, мудрі, чесні, совісні, гуманні. Напрямки виховання: напрямки: тілесне виховання – діяльність батьків, спрямована на зміцнення здоров’я, сили та досягнення правильного фізичного розвитку дітей; розумове виховання - цілеспрямований вплив батьків на розвиток розумових сил та мислення дітей, на вироблення культури розумової праці; духовно-моральне виховання передбачає формування в дитині високої духовності та чистої моралі і включає в себе формування внутрішнього психічного розвитку дитини – свідомості, почуттів, волі, поведінки; трудове виховання передбачає використання в родині трудових традицій українського народу через залучення дітей до посильної праці, визначення обов’язків дитини в сім’ї; естетичне виховання передбачає формування в дітей естетичних смаків та почуттів черев екскурсію в природу, саджання дерев, догляд зa квітами, спільний перегляд телепередач, відвідування родиною музеїв, розвиток дитячої фантазії та творчості, залучення до народно-обрядового мистецтва, художньої самодіяльності, організація і проведення з дітьми всіх традиційних родинних свят; моральна підготовка дітей та молоді до подружнього життя в поєднані із статевим виховання. Педагогічне спілкування, як і спілкування взагалі, — досить складний феномен, що вимагає творчого підходу. Виходячи з логіки навчально-виховного процесу, професійне педагогічне спілкування має складну структуру. Народні педагоги: Софія Русова (1856-1940). При розв'язанні проблем розумового виховання вчена була схильна до ідеї виховання розуму дитини в процесі природної, активної діяльності. Розум повинен керувати всією духовною діяльністю людини, а отже необхідне виховання розуму.Головними завданнями морального виховання вчена вважала розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах. Василь Сухомлинський (1918-1970). «Учитель — перший і головний світоч в інтелектуальному житті школяра; він пробуджує в дитини жадобу знань, повагу до науки, культури, освіти.» Головна мета його педагогічної творчості — формування всебічно розвиненої особистості.

85. Народні знання: медицина і ветеринарія. Народна медицина виникла в доісторичні часи. Первісна людина, керуючись інстинктом самозбереження, змушена була надавати собі лікарську допомогу при різного роду травмах та захворюваннях. Деякі рослини увійшли до арсеналу лікарських на основі спостережень за тваринами, які при нездужанні споживали ту чи іншу рослину. Обробка сировини збагачувала знаннями про нові лікувальні властивості засобів рослинного й тваринного походження. Первісна емпірична народна медицина розвивалась під впливом практики, спостережень над природою, збагачувалась та передавалась із покоління в покоління. З накопиченням цього досвіду утворилася певна група людей, для яких лікування стало фахом, основним заняттям і засобом існування. Такий «професійний» прошарок виникає у період Київської Русі; він представлений давньоруськими «волхвами», «відунами», у практиці яких широко використовувались лікарські рослини, мінерали, тваринні організми.Паралельно з раціональними методами лікування, що накопи

поглибленим орнаментом, а також розписом. У мідному віці виготовлення посуду в найвисокорозвиненіших археологічних культурах перетворилося на ремесло. Про це свідчать технологія його виробництва та технічне оснащення, якість та кількість виробів. Трипільські гончарі стали використовувати для виготовлення посуду сировину, яка створювалася шляхом змішування кількох сортів глин і була дуже пластичною. Дослідник культури Олексій Корвін-Піотровський називає притаманною трипільським поселенням лише одну ознаку міста: велика кількість населення. Попри це, дослідники класифікують Трипілля як високорозвинену хліборобську культуру зі складним житлобудуванням, якісними знаряддями праці та високохудожньою керамікою і пластикою.Наземні житла будувалися по колу. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста У селі Трипілля є музей трипільської культури.

5. Міфологія стародавніх слов’ян. Слов’янське язичництво було однією із складових комплексу поглядів, вірувань та обрядів первісної людини впродовж багатьох тисячоліть. Основою слов’янського язичництва є обожнювання сил природи, віра в духів, що населяли природу і життя людини і супроводжували її від народження до смерті. Дохристиянські вірування не були незмінними - на різних етапах історичного розвитку слов’яни поклонялися різним богам, які уособлювали найважливіші сили природи. Для язичників немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.Суть стародавньої віри — це не особисте спасіння, як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок. Боги: Перун — згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає блискавка, був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем. Хорс — назва бога Сонця на Русі. Дажбог — сонячний бог, покровитель Руської землі. Стрибог — бог вітру. Мокоша — ймовірно, богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва. Сімаргл — ймовірно, божественний вісник. Волос (Велес) — покровитель скотарства та поезії. Сварог — за Іпатіївським літописом, бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг. Сварожич — бог вогню. Рожаниці — богині долі. Ярило — бог родючості і плодючості.

6. Значення культури Київської Русі для становлення і розвитку укр. культури. Література - " Слово о полку Ігоревім" (1185 р.); " Слово Данила Заточника" (1197). Архітектура – Софія Київська, Золоті ворота, Києво-Печерська лавра. Культура Київської Русі, або києво-руська культура складає перший історичний етап власне української культури. Київська Русь започаткувала українську державність, бо без неї не було б усіх наступних етапів національного державотворення. Матеріальні, духовні, історичні традиції Київської Русі зокрема - мова, ментальність, звичаї, національні кольори, символи-тризуб і т. д. перейшли в наступні часи нашої історії. Руси-праукраїнці були основою державотворчого етносу на центральній території великої держави – імперії. Основа держави, її політичний, економічний і духовний центр знаходився на території середнього Подніпровя, споконвічною столицею був Київ, і власне територія сучасної України повністю вміщається в рамки середньовічної Руси-України.

7. Хрещення Русі. У 988 р. Володимир хрестив Русь не лише з дипломатичних міркувань та через прагнення прилучитися до імператорської влади, а, звичайно, і з огляду на необхідність входження до світової культури. Завдяки християнству Русь долучилася до світової культури, налагодились інтенсивні контакти з Візантією, Болгарією. Серед негативу - християнство стверджувало феодалізм - систему, що базувалась на експлуатації однієї частини населення іншою. Також воно закріплювало певну небесну ієрархію, яка була подібною до земної, а отже закріплювала владу одних людей над іншими. Навіть більше того, незабаром після свого утворення давньоруська православна церква сама перетворилася на феодального землевласника і експлуататора, ставши таким чином безпосереднім елементом панівної соціально-економічної системи. Позитивним у християнстві є те, що офіційно воно пропагувало гуманні засади. При церквах засновувались школи, де люди могли здобувати певну освіту, де у них виховувалися принципи добра та моралі. Язичництво пригноблювало людську душу, виховувало страх перед силами природи, християнство звільнило людину від того страху.

8. Літературні пам’ятки Київської Русі. Високий розвиток культури Київської Русі мав міцне підґрунтя, створене попередниками: розвинену писемність, образне бачення явищ, уміння трансформувати в мистецькі образи історичні події та персонали. Усе це зумовило формування унікального явища — літератури періоду Київської Русі. У літописах поряд із дещо сухувато викладеними фактами, укладеними в хронологічному порядку, знаходимо безцінні творіння високого поетичного слова. " Повчання Володимира Мономаха дітям" (автор – Лаврентій). У ньому князь Володимир закликає своїх дітей невтомно працювати, вчитися, бо це єдина можливість бути господарем і утримувати державу. «Закон і благодать» Іларіона - У першій частині йдеться про взаємозв'язок двох заповітів: старого - " закону" - і нового - " благодаті". У другій частині розповідається про руське християнство. Третя частина — похвальне слово Володимиру та землі руській, яка посідає гідне місце серед країн світу, утвердження рівності всіх народів, хвала за одержану можливість уведення в обіг на Русі набутків християнства. " Слово о полку Ігоревім" -тема твору — єднання в ім'я утвердження державності, збереження культурних набутків, гуртування кращих сил для того, щоб уникнути уже зроблених помилок. " Слово о погибелирусскойземли", написана в 40-ві роки XIII ст. у зв'язку з татаро-монгольським нашестям. Дивись питання №46.

9. Архітектура Київської Русі. Довгий час як головний будівельний матеріал використовувалася деревина. У центрі поселень знаходилися «гради», які служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів Більшість споруд у слов'янських «градах» споруджувалася зі зрубів. Новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва. З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків.Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успіння Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків. Доля церкви склалася трагічно: в 1240 зруйнована ордами Батия. Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування соборів. Така композиція храму базувалася на християнській символіці, підкреслюючи її призначення. Згідно з візантійською традицією куполи покривали свинцевими, позолоченими або забарвленими в зелений колір листами. Обидва кольори — золотистий і зелений — вважалися у Візантії священними.Древньоруські майстри удосконалили візантійський тип кладки, яку перейняла з часом і Візантія. Дивись питання №10.

10. Архітектурні пам’ятки Київської Русі. Протягом сторіч у східних слов'ян нагромаджувався багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Софійський собор – існує з 1037 р. понині. За назвою Софійський собор у Києві повторює Константинопольський, але являє собою абсолютно оригінальну, самостійну архітектурну споруду. У своєму первинному вигляді собор являв собою п'ятинефнухрестокупольну будівлю з тринадцятьма куполами Києво-Печерська лавра – існує з 1051 р. понині, одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури, а також діючий монастир УПЦ МП. Споруда головного собору — Успенська церква — була важливим етапом у розвитку київської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів, основного типу храму в період феодальної роздрібненості. Спасо-Преображенський собор (Чернігів) – закладений у 1036р. Об'ємно-просторова композиція собору надавала йому оригінальну форму піраміди. Первісно собор оточували каплиці-усипальниці, на півночі до притвору прилягала кругла вежа зі сходами на хори, з півдня була прибудована триапсидна одноверха церковка-хрещальня. Михайлівський Золотоверхий монастир -1108—1113, закладений Святополком Ізяславичем. Хрестово-купольний храм з трьома нефами та одним позолоченим куполом. На початку 20 століття храм — 7-купольний. Михайлівський Золотоверхий було збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'яковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь.

11. Мистецтво Київської Русі. Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. У той же час слов'янські майстри мали свої стійкі, вікові традиції язичницького мистецтва. Тому, сприйнявши багато чого з Візантії, вони виробили самобутній, неповторний стиль і створили справжні шедеври архітектури, живопису, прикладного мистецтва. Староруське мистецтво - живопис, скульптура, музика - із прийняттям християнства також пережило суттєві зміни. На початку XIII ст. прославилася ярославська школа іконопису. У монастирях і церквах Ярославля було написано чимало чудових іконописних творів. Особливо відома серед них так звана «Ярославская Оранта», що зображувала Богородицю. Її прообразом стало мозаїчне зображення Богородиці в Софійському соборі в Києві роботи грецьких майстрів, що зобразили сувору владну жінку, що розводить руки над людством. У мистецтві різьбярів із найбільшою повнотою виявлялися руські народні традиції, уявлення русичів про прекрасне і витончене. Поява мистецтва книжкової мініатюри збігається з появою найдавніших писемних пам'яток. Рукопис з кольоровими ілюстраціями називався «лицьовий». Зображенням трьох євангелістів — Іоанна, Луки і Марка — було прикрашене Остромирове Євангеліє.

12. Мистецтво Галицько-Волинської держави. Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського китаєцентризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. На сьогодні більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел. Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання

певних сезонів, природних циклів – зими, весни, літа, осені.В давнину, коли наші предки вели привласнювальну форму господарювання, джерелом живлення було мисливство і збиральництво. Вихід на полювання або збирання рослинної їжі залежали від природних умов, тому людина дотримувалась природних циклів і орієнтувалась в часі, переміщаючись з місця на місце залежно від пори року.Найпростіше було спостерігати за рухом Місяця і тому найпершим астрономічним відкриттям був місячний календар. Пізніше був започаткований місячно-сонячний календар. За календарем визначали настання зимових, весняних, літніх та осінніх свят. Зимовий цикл обрядовості припадав на поворотний момент у природі – зимове сонцестояння – та на початок нового року. У зимовому циклі багато колядувань, щедрувань, ряджень, ворожінь. Літні обряди викликалися поворотним моментом у природі – літнім сонцеворотом, а також важливим аграрним періодом – очікування урожаю. Його забезпечення становило суть магії рослин (Зелені свята) та води (Івана Купала): обрядовість цих свят зводилася до закликання врожаю. Осінній обрядовий цикл збігався з помарнінням природи (обжинки, дожинки) та підготовкою наступного врожаю. Отже, цикл замикався і знову розпочинався з тих самих природних явищ, тих самих господарських проблем та відповідних обрядових дій. А повторюваність становить основу механізму творення календарних обрядових традицій. Ось як описує навчальний посібник „Українське народознавство” традиції та обряди згідно церковних свят: «Серед сучасних церковних дат неважко віднайти точку відліку зимового циклу. Нею є день Введення в храм Пресвятої Богородиці, тобто 4 грудня. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Багато ворожінь на щасливе заміжжя долучалося до дня пам’яті Андрія Первозванного (13 грудня).Різними обрядовими дійствами відзначали в народі церковні свята пророка Наума (14 грудня), мучениці Варвари (17 грудня), преподобного Сави (18 грудня), Миколи Чудотворця (19 грудня), святої Анни (22 грудня ). З водою пов’язані обряди, приурочені до дня Богоявлення, Йордану, або Водохреща (19 січня). Церковні християнські свята Петра і Павла (12 липня), Прокопія (21 липня), Кирила (28 липня), а також пророка Іллі (2 серпня) закінчували літній календарний період. Після Іллі вже заборонялося купатися в річках і ставках. 14 серпня починається Перший Спас – день пам’яті мучеників Маккавеїв. Як раніше, так і сьогодні православні християни в цей день освячують мак. 19 серпня – день Преображення Господнього. В народі цей день вважається Другим Спасом, коли освячуються яблука та груші. 28 серпня відзначали Успіння Пресвятої Богородиці.У день Воздвиження Чесного Хреста (27 вересня) повсюдно дотримувалися посту. З Покровою Пречистої Богородиці (14 жовтня) найтісніше поєднані весільні мотиви. З цього дня починалася пора осінніх весіль. На Покрову дівчата на відданні молили Богородицю швидше послати їм щасливу пару.

83. Сімейні обряди та звичаї. Етноетика українців: моральні цінності та родинна обрядовість. Сімейне життя українців традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім'ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім'ї. У циклі сімейної обрядовості переплелися дії, символи, словесні формули та атрибути, виникнення яких належить до різних історичних періодів з притаманними кожному з них нормами і поглядами. Родинна обрядовість – складова сімейної обрядовості. Вона є сукупністю звичаїв та обрядових дій, спрямованих на створення сприятливого психологічного настрою для породіллі, прийому родів та вшанування породіллі й новонародженого. Обряди, пов'язані з народженням дитини, прийнято підрозділяти на три цикли: передродові, власне родильні і післяродові. Хрестини – комплекс обрядових дій, спрямованих на прилучення дитини до сім'ї, общини і християнського світу. Розрізнялись декілька варіантів хрестин – переважно народні, суто релігійні та змішані. Найбільш поширений на Україні останній варіант: спочатку дитину хрестять у церкві, а потім у родині влаштовують гостину. Весільна обрядовість. У характері весільної обрядовості відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини молодим, імітація викрадення нареченої, подолання перешкод на шляху до молодої – це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя – своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу. Сватання. Починалося весілля сватання, коли посли від молодого йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев'язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку. На знак відмови вона повертала старостам принесений ними хліб або ж підносила молодому гарбуза чи макогона. Похорон – система обрядових дій та ритуальних норм поведінки, пов'язаних зі сповіщенням про смерть, підготовкою небіжчика до похорону, власне похованням, прощанням із покійним. Коли вмирала людина, про це сповіщали всіх родичів та односельців. З цією метою на вікна хати, де лежав небіжчик, вивішували білі хустки. Чоловіків ховали без головних уборів, але клали у труну шапку чи капелюха. Прощатися з небіжчиком приходили всі односельці, клали йому на груди гроші, молилися, а потім віталися з ріднею. Перед тим як опускати труну в могилу, родичі оплакували небіжчика. У могилу кидали три грудки землі та гроші. Поминки – звичай вшанування

Климовський — «Їхав козак за Дунай».Інша частина народних пісень літературного походження — «Реве та стогне Дніпр широкий» — Т. Г. Шевченко «Ніч яка місячна» — Старицький. Народні пісні мають багато жанрів, основні з них: ліричні(«Ти ж мене підманула…», «Розлилися круті бережечки…»), щедрівки (Рождество Твоє, Христе Боже, Ластовонька прилітає, Щедрик, щедрик, щедрівочка), історичні («Пісня про Байду» - зображено героїко-романтична постать козацького ватажка Байди. Байда — Князь Дмитро Вишневецький — хоробрий чоловік, який тримав у постійному страху султанів Туреччини. Байду підступно захопили в Молдові та передали в Царгород. У пісні оспівана його несподівана, люта і героїчна смерть в Царгороді., «Ой Морозе Морозенку, ти славний козаче…», «За Сибіром сонце сходить») голосіння, обрядові, колядки (Небо і земля нині торжествують, Пречистая Діва сина породила), календарні.«Ой на горі та й женці жнуть»- виникла ймовірно у 17 ст. Належить до козацьких історичних пісень. Виконавці укр. народних пісень: Пікардійська Терція, Ніна Матвієнко, Квітка Цісик, Кубанскийказачий хор, Тарас Чубай.

81. Українське кобзарство. Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Не можливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без Кобзарської тематики.Термін «кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань у бандурному виконанні. Тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано до традиції – конструкції інструменту, способу та прийомами гри, репертуару і т. інш. Слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькою естетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формами творів (аранжування, обробки, композиції, мелодикламації, авторські епічні твори тощо). Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію свого народу.Відношення до кобзарів в народі було особливим. В українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ Мамая – це втілення непоборності українського народу. Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українського народу. Світогляд народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар, ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, які оспівували хоробрість запорізьких козаків. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників.ХХ століття внесло свої корективи, і думи як жанр змінили своє значення. Вони являють і науковий інтерес, і є складовою культурою досягнення нації. Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. У неї з’явились нові можливості. На цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. Та не перевелись ще кобзарі, які співають старі і нові пісні. Зараз знову звучить кобза, ліра, бандура. В них мудрість і душа народу. Для нас їх зберегли кобзарі. Тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід. Якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємо термін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертне бандурне мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи.У 1930-их р. було розгорнуто кампанію боротьби проти українського націоналізму. Багато кобзарів були заарештовані та й зникли безсліду. Чутки про те, що було скликано З'їзд кобзарів де всіх учасників було страчено, доказів не знайшли. Наприкінці XX ст. Київський Кобзарський Цех почав відродження традиції Кобзарства.Нині в Україні діє Національна спілка кобзарів України.Автентичні кобзарі: Остап Вересай, Гнат Гончаренко, Михайло Кравченко з Великих Сорочинців, автор думи «Чорна неділя у Сорочинцях», Петро Ткаченко, Степан Пасюга, Данило Бандурка, Грицько Кобзар. Радянські кобзарі: Кушнерик Федір, Євген Мовчан, Євген Адамцевич, автор «Запорозької похідної».Сучасні кобзарі: Тарас Компаніченко, Перепелюк Володимир Максимович, Василь Григорович Нечепа, Білий Дмитро Дмитрович. Кобзарська «пісенна наука» містила: «Журні» пісні — («Сирітка»), «козацькі пісні» —жанр початку XIX ст. почали називати думами (серед дум — також і побутові — наприклад, «Про сестру та брата»), «Сердешні подяки», «Старини» (билини) — співані оповіді про «богатирські часи».

82. Календарно-побутова обрядовість. Наукові дослідження щодо національних звичаїв, традицій та обрядів разом витворюють специфічну галузь науки – українське народознавство. Українська обрядовість поділяється на два види: родинна і календарно-побутова. Звичаї – повсякденні усталені правила поведінки, що склалися історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості. Обряди – символічні дійства, приурочені до відзначення найбільш важливих подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб. Ритуал - сукупність обрядів, якими супроводжують відзначення святкового дня чи релігійної відправи.Звичаї відрізняються від обрядів тим, що їх дотримуються щоденно, а обряди виконуються напередодні або у дні свят.Календарно-побутової обрядовості дотримуються під час урочистого святкування початку чи закінчення

князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 ст.. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах. Провідну роль у культурному житті займало м. Володимир. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким Євангелієм. До найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та Спаський монастирі.Збережена Васильківська церква у Володимирі-Волинському, цікава не тільки своєю загадковою традицією, але й архітектонікою. Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.Галицько-Волинське князівство, яке знаходилося на крайньому заході, мало тісні культурні зв'язки з Угорщиною, Чехією і Балканами, сприймало, освоювало і переробляло елементи архітектури цих країн. Тут активно розвивається замкова архітектура, отримує поширення такий варіант церковної споруди, як кругла в плані ротонда. На жаль, багата архітектура цієї землі практично не збереглася.

13. Культуротворча роль православних братств. Братства — національно-релігійні громадські організації українських і білоруських православних міщан у 16-18 ст. Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща. Головна увага приділялася слов'янській та руській (українській) мовам, вивчалися також як обов'язкові грецька та латина, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки і культури. Учні слов'яно-греко-латинських шкіл крім мов оволодівали програмою " семи вільних наук", яка поділялася на тривіум (граматика, діалектика (логіка), риторика) і квадривіум (музика, арифметика, геометрія, астрономія). Пізніше окремі братські школи переросли у вищі навчальні заклади, наприклад, Києво-Могилянська Академія. Діяльність Б. мала переважно світський характер.

14. Українське (козацьке) бароко. Архітектурний стиль, був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. Б. найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант Б. архітектури, який називають «козацьким» Б.. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У спорудах Правобережжя переважало «загальноєвропейське» Б., але і тут архітектура не позбавлена національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові). Продовженням Б. став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві. Твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу — другої половини XVII — XVIII століть — часу становлення в українському мистецтві бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду.

15. Козацтво як явище історії і культури. Українське козацтво стало ініціатором і рушійною силою національно-визвольних змагань за відновлення державності в Україні. Духовна культура українського народу досягла порівняно високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 рр.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високорозвинена самобутня культура Січі домінувала тут у XVI —XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу. Культура Запорозької Січі формувалась у руслі українських генетичних джерел. В її основі містилися глибокі традиції українського народу. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, певні риси, особливості культури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України. Козацька культура - унікальне і неповторне явище. Її феномен мас барокове забарвлення. " Химерний" стиль був породжений непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами. На певному етапі історичного буття України козацтво, яке виникло стихійно, взяло на себе найважливіші завдання, що стояли перед усією нацією, виступило провідною організуючою силою в їх здійсненні. В історії українського народу мали місце три революції, в кожній з них вирували і людські цінності козаків. Історичний образ Після 1667 р. (Андрусівський договір) Запорожжя знаходилось у підпорядкуванні обох держав. Козацтво було носієм нового художнього вподобання. Відомо чимало мистецьких пам'яток, створених на замовлення козацької старшини. Красу козацького мистецтва засвідчують численні оригінальні козацькі собори. Козацький собор — п'ятиверхий хрещатий храм — типове явище у традиційному народному будівництві. Він не мав чітко вираженого фасаду. У цьому полягає демократизм і бароковість споруди, де простежується відчуття неподільної єдності конечного і безконечного, складності довкілля.

16. Історичні обставини розвитку культури у ХІХ ст.. Репресії культури. Укр. розділена між Австрією і Росією. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі. XVIII—XIX ст. - українська культура в кризова стані. поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. У 1834 був відкритий Київський університет. У 1865 відкрився університет у Одесі, у 1898 — КПІ. На заході центри науки - Львівський університет (1661), Чернівецький університет (1875). Загальна безграмотність гальмує культурний розвиток суспільства. І. Мечников, М. Гамалія – творці бактеріологічної лабораторії, М. Бєкєтов – фізико-хімік. Котляревський – «Енеїда» (1798). П. Гулак-Артемовський, Григорій Квітка-Основ'яненко, Гоголь, Євген Гребінка. Таетр: М. Садовський, М. Кропивницький, Саксаганський, М. Заньковецька, М. Старицький, Карпенко-Карий. Образотворце мистецтво: Куїнджі, Айвазовський, Репін, М. Пимоненко, С. Васильківський. Архітектура. «Руська трійця», Кирило-Мефодіївське братство, «Просвіта». 1863р. антиросійське повстання в Польщі. Український національно-культурний рух жорстоко придушується. Міністр внутрішніх справ Російської імперії Валуєв підписує указ, що забороняє друкувати українською мовою навчальну, наукову і релігійну літературу на тій підставі, що Після нетривалого «перепочинку» на початку 70-х років, відміченого активізацією історичної науки і літератури. У 1876 р. в місті Емсі царем Олександром II був підписаний указ, яким заборонялося: друкувати і ввозити в межі імперії книги українською мовою, ставити спектаклі і навіть писати тексти до музичних нот українською. Імперська великоросійська політика привела до того, що український центр в 60-70-і роки XIX ст. перемістився в Західну Україну. В Австро-Угорщині після революції 1848 формально нерівність української мови було усунено, у Львівському університеті відкрили кафедру української мови і літератури. На практиці польське домінування зберігалося, в 1859 р. навіть спробували ввести латинський алфавіт в «русинську» писемність.

17. Мовне питання у ХІХ ст.. Занепад культури, поступове відродження мистецтва. Неосвіченість, безграмотність. Радикально налаштовані проти укр. мови австрійський і російський уряди. Ємський указ, Валуєвський циркуляр. Переслідування укр. письменників, діячів культури. Викладання рос. мовою в укр. школах. Наприкінці століття поступове відродження культури, значні поступки Австрії у вирішенні мовного питання. Див. питання №16.

18. Класицизм в українській культурі ХІХ ст... Шедевром українського класицизму є героїко-комічна поема І. Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII—XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців. Класицизм надавав містобудівельним заходам державного офіційного характеру. З другого боку в межах цього стилю якоюсь мірою виявились історично-прогресивні будівельно-архітектурні тенденції часу. Крім того, весь пластично-образний арсенал засобів класицизму ніс на собі відлиски античності й епохи Відродження, інтерес до яких знову посилився в епоху Просвітництва Архітектура: Вознесенська церква (Ромни), Спасо-Преображенський кафедральний собор (Дніпропетровськ), Церква Різдва Богородиці.

19. Романтизм в українській культурі ХІХ ст.. Для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Література. Харківський осередок. М. Максимович, І. Срезневський, М. Костомаров. Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила «Руська трійця» з програмою «Русалка Дністровая». Київський осередок. Другим осередком українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830—40-х pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого в 1840 «Кобзаря», і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим. Журнал «Основа» (1861-62) – згуртування видатних укр. письменників: П. Куліш, М Костомаров, Шевченко. Елементи романтизму наявні в ранніх творах Т. Шевченка, у творчості І. Сошенка, А. Мокрицького. Музика (малопомітні зміни аж в 2 половині ХІХ ст.): С. Гулака-Артемовського («Запорожець за Дунаєм»), М. Лисенка («Різдвяна ніч», «Тарас Бульба»), В. Матюка. Романтичне забарвлення мала подеколи режисерська

архітектурні споруди, великий розарій. Найгарніше подібне оздоблення має Версаль, Фонтебло. Іншим зразком ландшафтного паркового мистецтва був величезний, на площі 600 га, Ляліческій парк графа Завадовського, влаштований в 1792 р. у с. Лялічі Чернігівської губернії російським архітектором Кваренгі. Хоча при створенні цього парку перевага віддавалася регулярному стилю, все-таки значна частина його була відведена під пейзажний сад.Наприкінці XVIII - початку XIX ст. у парковому будівництві на Україні панівне становище уминає займати пейзажний стиль.У числі видатних пам'яток українського С.-П. зодчества цього часу слід відзначити Уманський парк «Софіївка» (1796). У парку були створені великі деревні насадження, включаючи екзотичні декоративні дерева, Влаштовані канали, басейни, фонтани і навіть підземна річка. У міру віддалення від парадних місць групи дерев ставали все більшими й густими, поступово переходячи на суцільний лісовий масив. Однак і в цьому лісовому масиві майстерно, з великою майстерністю розміщені великі поляни, галявини, газони та квітники. При створенні складних деревних груп у центрі поміщені найбільш високі рослини, потім, поступово, більш низькі, аж до чагарників, які як би «підбивали» знизу всю групу.

78. Український народний танець. Фольклорний танець, який побутує у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми. Перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів. Первісний танець, як і пісня, виконував магічну роль. Найдавнішими слідами танцювального мистецтва в Україні можна вважати малюнки трипільської доби, де зображені фігури людей, котрі одну руку кладуть на талію, а другу заводять за голову. Зображення танцюристів і музи

79. Українська усна народна творчість. Художня колективна літературна і музична творча діяльність укр. народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.Фольклор — створені народом та існуючі в народних масах словесність (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п'єси), театр (драми, сатиричні п'єси, театр ляльок), танець.Народна творчість, що зародилася в далекій давнині, — історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості.Український фольклор у загальних рисах належить до типу слов’янськоїсловесності, однак є у ньому і щось спільне з усною народною творчістю йпевних неслов’янських європейських народів – фінів, литовців на півночі, румунів, греків на півдні. Виділяють чотири фольклорні роди: Народний епос — розповідні фольклорні твори (загадки, прислів'я та приказки, анекдоти, історичні пісні, балади, казки, легенди, перекази, байки, притчі, народні казки ), Народна лірика — поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і переживань героїв (трудові пісні, календарно-обрядові пісні — веснянки, русальські, купальські, жниварські пісні, колядки, щедрівки, родинно-побутові пісні — колискові, весільні, танцювальні, жартівливі пісні, пісні-голосінн, соціально-побутові пісні — козацькі, кріпацькі, чумацькі), Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля). Народний ліро-епос - фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і народної лірики (балади («Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси», Ой був в Січі старий козак»), думи (Дума про козака Голоту, Дума про Олексія Поповича, Дума про Хмельницького і Барабаша). Дослідники фольклору: Вагилевич Іван Миколайович, Гатцук Микола, Гнатюк Володимир, Квітка Климент, Ніщинський Петро, Ревуцький Дмитро.

80. Українська народна пісня. Фольклорні твори, які зберігаються в народній пам'яті і передаються з вуст в уста. Твори анонімні, бо імена першотворців як правило невідомі. Народна пам'ять зберегла нам лише деякі імена авторів народних пісень. Це Маруся Чурай, авторка пісень «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «3а світ стали козаченьки» — це козак Семен

75. Розвиток української науки (ХІХ – ХХст.). ХІХ ст.: Наукові дослідження проводилися в основному в університетах. Учені України зробили значний внесок у розвиток вітчизняної та світової науки.Уже наприкінці XVIII ст. Києво-Могилянська академія втрачає роль культурно-освітнього центру. У 1780 р. від пожежі загинула бібліотека, найбільша в Україні, у 1817 р. був закритий вуз. У 1805р. тимчасово закритий Львівський університет. Вдалася спроба відкрити університет в Україні. Дворянство Харкова виділило 400 тисяч карбованців на заснування університету. Офіційне відкриття університету відбулося у січні 1805 р.Це стало можливим завдяки старанням відомого вченого і громадського діяча Василя Назаровича Каразіна.Високого рівня на кінець XIX ст. досягла філологічна наука. Особливо помітна заслуга у цьому професора Харківського університету О. Потебні і створеної ним філологічної школи.Визначною подією в українському науковому житті ХІХ ст. стає заснування у 1873 році «Літературного товариства імені Шевченка», яке через кілька років під назвою «Наукове товариство імені Шевченка» по суті перетворилося у першу вітчизняну академічну наукову організацію.І. Мечников —біолог, був професором Новоросійського університету. М. Гамалія зробив значний внесок у розвиток медицини. У боротьбі з такими хворобами, як чума, холера, тиф впровадив у практику охорони здоров'я щеплення.В. Антонович — проводив копітку роботу з дослідження документів, на основі яких детально вивчив історію козацтва та гайдамацького руху.Історична наука характеризувалась різними напрямками і течіями. Плідною діяльністю виділявся М.І. Костомаров. На основі історичного аналізу Драгоманов приходить до найважливішого висновку — національні проблеми українці можуть вирішити тільки разом з соціальними.З-під його пера з'являються все нові й нові праці — " Богдан Хмельницький", " Гетьманство Виговського", " Гетьманство Юрія Хмельницького", " Руїна", " Мазепа". Бец Володимир— український видатний анатом і гістолог. ХХ ст. Результатом і разом з тим базою для подальшого розвитку культури в повній мірі стала українська наука, як фундаментальна, так і прикладна. У розвитку української науки найактивнішу участь взяли видатний природознавець зі світовим ім'ям В. Вернадський, мікробіолог і епідеміолог Д. Заболотний, математик М. Крилов, економіст М. Туган-Барановський, літературознавець С. Єфремов, О. Богомолець, який працював в галузі експериментальної патології, Є. Патон, який запропонував принципово нові методи електрозварювання. Серед гуманітарних підрозділів Академії наук особливу активність виявила історична секція, роботу якої очолив М. Грушевський, який в 1924 повернувся з еміграції. Він реорганізував роботу секції, створив науково-дослідну кафедру історії України, очолив Археографічну комісію, редагував журнал «Україна», «Наукові збірники» історичної секції.Медична наука в Україні розвивалася організаційно, якісно і кількісно. У 1921 році в Академії наук була організована кафедра народного здоров'я і соціальної медицини з кабінетом профілактичної медицини. У 1929 році був заснований інститут мікробіології та епідеміології, в 1930 у Києві став працювати великий науковий центр з вивчення проблем патологічної фізіології. Великою популярністю, заслуженим світовим авторитетом користувалися терапевтичні школи Микола Стражеско, Ф. Яновського, офтальмологічна школа В. Філатова.На конструкторській ниві працював Корольов Сергій Павлович, якому належить розробка стратегічної ракети Р-11М з ядерною бойовою частиною, перших радянських космічних та аерокосмічних носіїв. Микола Холодний — український ботанік, фізіолог. Засновник вітчизняної школи фізіології рослин.

76. Дерев’яна архітектура України. В епоху запровадження Християнства дерев'яні храми споруджували переважно у лісистій та лісостеповій місцевості, де було багато деревини.Найімовірніше, що дерев'яні храми існували ще до Християнства на території України як язичницькі святилища.Із збережених церков України на території Галичини та Карпат налічують 10 церков, збудованих наприкінці 15 століття.Із 16-17 століття в Україні збереглося близько 150-ти церков. Найбільше збережених дерев'яних храмів побудовані у 18-19 столітті. У цей період дерев'яні церкви набули популярності на Галичині, Поділлі, Гуцульщині та Наддніпрянщині і Поліссі.За незалежності України дерев'яні церкви продовжують споруджувати майже по всій території України. Багато новозбудованих церков є аналогами колишніх зруйнованих церков, відтворюють їхній вигляд.Первісний інтер'єр у більшості дерев'яних храмів не зберігся. Лише у окремих дерев'яних храмах Закарпаття, Львівщини та Прикарпаття збереглися на стінні розписи по дереву. Список: Бойківська церква, Церква Святого Миколая Чудотворця у селі Колодне, Церква у селі Крехів, Свято-Троїцька церква у Новомосковську - єдиний збережений дев'ятидільний дерев'яний храм. Церква святого Юра (Дрогобич) - дерев'яна тридільна церква кінця 15 - 16 ст.Церкву святого Юра кількакратноремонтовано, але вона не втратила свого первісного вигляду й досі є однією з краще збережених пам'яток галицької архітектури 17 ст. Зараз йде збір документів для внесення церкви у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

77. Садово – паркове мистецтво в Україні. Мистецтво створення садів, парків та інших озеленюється територія. Сюди відносяться: планування і розбивка садів і парків, підбор рослин для різних кліматів і грунтів, розміщення й угруповання рослин у поєднанні з архітектурою, водоймами, скульптурою. Різноманітні прийоми мистецтва підкоряються двом основним принципам - регулярному (геометричному) або пейзажному (по