Педадогічна думка епохи Відродження

Дві українські академії – Острозька та Києво-Могилянська виплекали у своїх стінах еліту рідного краю – видатних письменників, полемістів, друкарів, філософів, твори яких виховували молодь в дусі благочестя, патріотизму, гуманізму. Тим самим вони справили вплив на розвиток соціальної роботи в епоху Українського Відродження.
Важливою подією, що сприяла розвитку педагогічної думки в Україні, став початок вітчизняного книгодрукування, основоположником якого є відомий просвітитель ХVI ст. І.Федоров (1510-1583 рр.). Він заснував у Львові першу в Україні типографію, у 1574 р. видав першу друковану східнослов’янську книгу “Азбука”. У 1578 р. випустив нове видання “Азбуки”. Це було зроблено в Острозі, де він заснував свою наступну типографію. Видана І.Федоровим навчальна література є неоціненним скарбом у розвитку педагогічної справи в Україні. Цими книгами він прагнув захистити дітей від вседозволеності батьків, закликав виховувати в милості, в розсудливості, в смиренності, в терпінні.
У “Повчанні до сина” І.Федоров писав про необхідність виховання любові до людини, турботливого ставлення до сиріт і вбогих:

“Не сътвори насилие убогому,
Понеж убог есть,
И не стирай нищего во вратех,
Яко судити будет господь кривду его.
Не дотикайся межей чужих
И на поле сироти невступи,
Понеже мститель их силен есть.
Иже судити будет
Противу тебе кривду их” (7, 257).

Першим серед українських діячів, хто створив світський твір про суть милосердя і звернувся до проблеми професійного жебрацтва, був Єпіфаній Славинецький. Він відомий як досвідчений педагог-практик, теоретик виховання. Закінчив Київську братську школу, у ній згодом працював, викладав грецьку і латинську мови.
Вперше Є.Славинецький розглядає “людей церкви” (злидарів) не тільки як заступників перед Всевишнім, але й як ледарів, що спекулюють на добрих почуттях християн. Для того, щоб професійне жебрацтво не поширювалось, автор твору “Слово о милости и кии просящих достойни суть милости, кии же ни” запропонував молодим і здоровим надавати роботу й “иные рукоделия”, а для немічних і убогих організовувати “недужнопиталища”. Засоби на їх організацію повинні виділятись духовенством, а не контролюватись “царем и начальником и судьями мирскими”. Не повинно залишатись осторонь і суспільство, яке може надавати організовану допомогу через “братства милосердия”.
В “братства” вступають добровільно і за своїми можливостями надають посильну допомогу. Одні - фінансують, інші - вислуховують нужденних, щоб вияснити потреби, треті – допомагають порадою. Велика увага відводилась превентивним заходам проти убогості. З цією метою повинні створюватись каси для тимчасово нужденних, де під заставу без процентів можна було отримати гроші, причому вдови і бідняки звільнялись від застави. Таким чином, на межі XVII-XVIII ст. з’являються перші проекти заміни мирської опіки на цивілізовані форми суспільної допомоги.
Важливі ідеї з проблем прищеплення любові до ближнього висловлював Є.Славинецький. Він добре усвідомлював необхідність тісного зв’язку між розумовим, моральним і фізичним вихованням, надавав великого значення вихованню в дітей поваги і гуманного ставлення до всіх людей, дотриманню правил поведінки як в сім’ї, так і громадських місцях. У творі “Громадянство звичаїв дитячих” він рекомендував навчати дітей доброти не мати самолюбства, не підноситись вище за інших, завжди пам’ятати про доброчесність, ближньому служити і догоджати”(5, 328).
Чільне місце у розвитку соціально-педагогічних досліджень в Україні слід відвести випускнику Києво-братської колегії Симеону Полоцькому /1629-1680/. У 1664 р. він переїхав у Москву, був учителем дітей царя Олексія. Особливе місце при дворі царя дозволяло йому друкувати свої твори, обминаючи цензуру.
Педагогічні погляди Полоцького формувались, з одного боку, під впливом народної педагогіки, практики роботи братських шкіл, з іншого – західноєвропейської педагогіки.
Для соціальної педагогіки цінними є ідеї Полоцького про основну роль соціального середовища і виховання у формуванні поглядів дитини, про необхідність самовдосконалення особистості, про правильне виховання у сім’ї як умову формування доброчесної дитини, про громадянське виховання.
У вихованні людини С.Полоцький виділяє три періоди:
1. Від народження до 7 років – період морального виховання. Батьки зобов’язані навчати дітей вимовляти чисті і добрі слова, говорити правду.
2. Від 7 до 14 років – період практичного навчання. У цей час необхідно навчати якомусь ремеслу, потрібному у житті.
3. Від 14 до 21 року – період розумового розвитку і громадянського виховання. Юнак, що розвивається розумово, починає осягати мудрість, навчається бути чесним громадянином.
Найкращим превентивним заходом проти соціально неприйнятної поведінки, на думку Полоцького, є праця. Чимало значить правильне виховання у сім’ї. Де нема дружньої згоди, там страждають діти, адже вони не відчувають доброго прикладу життя і поведінки батьків.
Педагогічні погляди Полоцького висвітлені у творах “Вечеря душевная”, “Вертоград многоцветный” та ін.
С.Полоцький критикував недоліки сучасного йому суспільства: прагнення до наживи, дармоїдство. Останні його думки співзвучні з поглядами відомого українського полеміста Івана Вишенського, що був пропагандистом ідеї рівності всіх людей, доводив, що і бідний, і багатий мають від природи однакову будову тіла, дихають тим самим повітрям.
Таким чином, поряд з поширенням ідей милосердя, доброзичливості, взаємодопомоги українські діячі дотримувалися думки про необхідність існування у світі соціальної гармонії, усунення соціальної нерівності, що є у кінцевому результаті метою соціальної роботи.