Літературні та мистецькі процеси в умовах ідеологічних репресій та хрущовської відлиги.

З кінця 1941 р в українській радянській літературі одна за одною починають друкуватися статті істориків та письменників, присвячені видатним сторінкам національного минулого. Відроджується потяг до національного традиціоналізму. Відомі діячі культури виступають з узагальнюючими роботами про український національний театр / Іван Кочерга /, музичну культуру / Пилип Козицький /, мова / Леонід Булаховський /. Саме в цей час, вперше після терору 1933 - 1938 рр.., Інститут історії академії наук УРСР мав сміливість підготувати до друку багатотомна праця «Історія України», перший том якої вийшов у переломний період війни / в 1943 р. /. Одночасно вийшов популярний «напис історії Україна», якого українська школа і читач не мали більше 10 років. Художня література дала низку романів, повістей, оповідань / О. Гончар «Прапороносці» - трилогія Ю. Яновський «Жива вода», Ю. Смолич «Вони не пройшли», Л. Сміленскій «Софія», О. Кундзіч «Українська хата» /. Роки війни стали часом появи значних, пронизаних патріотичним пафосом, поем / М. Рильський «Слово про рiдну матiр»; П. Тичина «Голос матері»; В. Сосюра «Любіть Україну»; Л. Первомайський «На Полтавщині»; А. Малишка - «Україно моя»... Вагомий внесок в історію радянського мистецтва 1941 - 1945 рр.. внесли українські художники. Вже на другий день війни розширений пленум ЦК спілки працівників мистецтва звернувся із закликом розгорнути активну художню роботу в армії, на фронті, в тилу. У багатьох містах України були створені штаби, які налагодили роботу з випуску плакатів. Помітним явищем в історії українського образотворчого мистецтва періоду Великої Вітчизняної війни став плакат В. Касіяна «В бій, слов'яни!», Відзначений першою премією на московській виставці оборонного плаката влітку 1943 р. великою популярністю користувалися присвячені визволенню столиці України плакати В. Касіяна «Київ наш», П. Супоніним«Київ», к. Агніт - Следзевского«Під славним містом Києвом»та ін У роки війни активно розвивається графічна живопис. Трагічні події війни знайшли відображення у малюнках І. Гуртково «Дівчинка на дорозі» / 1943 /, В. Глівенко «Ведуть заручників» / 1941 /, А. Гнілова «У«санчастини»концтабору Шталаг 326" / 1945.

Після смерті Й. Сталіна (1953 р.) у суспільному житті народів СРСР відбуваються якісні зміни. Розпочинається процес десталінізації. Біля керма партії, а отже, й держави став М.С. Хрущов. Роки його перебування при владі дістали, назву " відлиги". Послаблення тоталітарного режиму далося взнаки як в політичній та соціально-економічній, так і в культурній та ідеологічній сферах. Справжнім потрясінням став XX з'їзд КПРС і розвінчання на ньому культуру особи Сталіна. Твори тих, хто захищав українську державність, національну самобутність народу, залишалися забороненими. їх піддавали критиці, не показуючи читачеві. Носії національної думки вважались особливо небезпечними для радянського суспільного ладу. Так, повернення в українську культуру одного з провідних діячів Української Народної Республіки письменника В. Винниченка відбулося аж в 1990-х роках. У 1950—60-х pp. українська література поповнюється талановитими творами В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського, Д. Павличка, Л. Костенко та ін.. Важливим суспільно-політичним явищем 60-х років став національно-культурний рух молодих українських письменників, критиків, поетів, художників, композиторів, їхня творчість і громадсько-політична активність зумовили хвилю піднесення української духовності та культури Однак незабаром шестидесятники переконались у неможливості корінних змін у рамках тоталітарної системи і прагнули оновлення суспільства на грунті загальнолюдських цінностей. Завдяки їм в Україні виникли національно-культурні осередки і сформувався рух дисидентів, що стало важливою передумовою національно-державного будівництва в 90-х роках. До шестидесятників належали А. Горська, М. Вінграновський, І. Дзюба, І. Драч, Л. Костенко, І. Світличний, В. Симоненко, В. Стус, В. Чорновіл та ін.