Дивідендна політика

Дивідендна політика передбачає вибір між двома рішеннями: спрямуванням чистого прибутку на виплату дивідендів за звичайними акціями чи рефінансуванням його в діяльність акціонерного товариства. Перше рішення має тактичний характер, друге - стратегічний. Спрямовуючи прибуток на виплату дивідендів, товариство підтримує " сьогоднішній" інтерес інвесторів до своїх акцій. Одночасно зменшуються можливості зростання прибутку, оскільки підприємство втрачає таке важливе джерело фінансування свого розвитку як нерозподілений прибуток. Це, у свою чергу, може призвести до падіння курсу акцій у майбутньому, а отже, інтерес інвесторів до акцій теж впаде. Якщо ж весь чистий прибуток рефінансувати у діяльність підприємства, то така політика може призвести до втрати інвесторів. Отже, фінансовий менеджер повинен розробляти раціональну дивідендну політику з урахуванням особливостей конкретного етапу розвитку акціонерного товариства. Раціональною буде та політика, яка встановлює баланс між поточними дивідендами й майбутнім зростанням вартості підприємства, максимізує ціну акцій товариства.

З огляду на вищевикладене, дивідендна політика може бути пасивною й активною. Пасивна політика, або політика пасивного залишку, віддає перевагу інвестиціям. Якщо їх обсяг значний, дивіденди не виплачуються, якщо ж інвестиції відсутні, дивіденди сплачуються у повному обсязі. При такій політиці " дивідендний вихід" змінюється від 0 до 1. Пасивна політика передбачає, що інвестору байдуже: чи отримати дохід у вигляді дивідендів, чи у вигляді підвищення ринкової вартості акцій. У другому випадку при реалізації акцій інвестор, окрім раніше отриманого дивідендного доходу, може заробити курсовий дохід. Якщо ж він не планує продавати акції, то відмовившись від дивідендів сьогодні, інвестор збільшить свій капітал у майбутньому, оскільки в нерозподіленому прибутку є і його частка.

Активна дивідендна політика передбачає невизначеність можливих ситуацій у майбутньому, тому інвестори бажають отримати більше коштів сьогодні, а не завтра.

Показниками дивідендної політики є коефіцієнт виплати дивідендів (дивідендного виходу), їх стабільність. Коефіцієнт виплати дивідендів(КВД) визначається так:

де Дза - сума дивідендів за звичайними акціями;

ЧП - чистий прибуток.

Окрім коефіцієнта виплати дивідендів, інвесторів цікавить їх стабільність. Під стабільністю дивідендів розуміють постійну їх динаміку, бажано зростаючу. При високій стабільності виплат коефіцієнт варіації дивіденду в розрахунку на одну звичайну акцію не перевищує рівень 30%. Якщо ж коефіцієнт варіації вищий, виплати дивідендів є нестабільними.

На вибір дивідендної політики впливає багато факторів:

- потреба в коштах для фінансування підприємства;

- фактичні значення показників ліквідності. Чим більший обсяг дивідендів, тим менше власних коштів залишається для фінансування активів, тим більше необхідно використовувати запозичених джерел. А це, як відомо, зменшує показники ліквідності, отже, платоспроможність товариства;

- коефіцієнт виплати дивідендів конкурентами;

- стабільність дивідендів;

- можливості запозичення коштів. Чим більші такі можливості, тим

більшу суму дивідендів можна сплачувати;

- потенційний приріст доходу акціонерного товариства тощо.

Дивіденди можуть виплачуватися у грошовій і не грошовій формах, тобто акціями.